ЗАСАДИ КІБЕРНЕТИЧНОЇ ДЕОНТОЛОГІЇ ЧЕРЕЗ СПІВВІДНОШЕННЯ КАТЕГОРІЙ: СУЩЕ ТА НАЛЕЖНЕ

Діордіца Ігор Володимирович,

кандидат юридичних наук, доцент

доцент кафедри кримінального права і процесу

Національного авіаційного університету

 

Ситуація з легалізацією і науковим визнанням кібернетичних  відносин дедалі більше за своїм змістом нагадує співвідношення наукових категорій: суще і належне, через що вихід на необхідність формування кібернетичної деонтології — системи норм, вимог та принципів належної професійної поведінки у сфері кібернетичних відносин — є актуальним і об’єктивно обумовленим. Як наука вона формує систему знань про обов’язок та норми належної поведінки людей у сфері кібернетичних відносин, а у більш загальному плані — в кіберпросторі в цілому.

У сучасних юридичних словниках термін „деонтологія” трактується так: — деонтологія (з грецької deon — обов’язок та logos — наука, вчення, знання) — розділ етики, який розглядає проблеми належної поведінки та моральних обов’язків медичних працівників щодо хворого [1].

Деонтологія як наука походить від слів грецького походження „deon” — „потрібне, належне” та „logos” — учення, тобто учення про належне [2].

Кібернетична деонтологія, виходячи з постулатів про співвідношення предметних і суб’єктних цінностей, не є вченням абсолютним і таким, що складається з усталених правил та стандартів. Лише у деяких професіях існують деонтологічні норми, принципи, кодекси (медична деонтологія та поліцейська деонтологія).

Деонтологічні норми у сфері кібернетичних відносин — це певний стандарт, що характеризує приналежність людини до певної групи — користувачів і розробників, користувачів та розповсюджувачів кібернетичних технологій, користувачів певних соціальних мереж або мережевих ігор тощо. Зважаючи на поліструктурність кібернетичних відносин, їх постійну динаміку, кібернетична деонтологія закладатиме значний елемент стабільності, принаймні в принципових моментах етичної керованості даної системи — кіберетику. Незалежно від індивідуальних здібностей суб’єктів кібернетичних відносин деонтологічні норми надають їхній поведінці загальності, характерності, висуваючи універсальні вимоги щодо неухильного дотримання кіберетики, належного ставлення до свого обов’язку щодо гідної поведінки в кіберпросторі, професійної честі.

Кібернетична деонтологія — галузь інформаційної науки та навчальна дисципліна, що є узагальненою системою знань про внутрішній імператив морального обов’язку суб’єкта кібервідносин, в тому числі штучний інтелект, про кодекс їх професійної поведінки. Цей термін можна трактувати в двох значеннях: 1) у широкому — наука, що аналізує (поряд із моральними) професійні, психологічні, політичні, етичні та естетичні вимоги, котрі регламентують ставлення спеціаліста до клієнта і до своїх колег; 2) у вузькому — наука про застосування загальних норм моралі людиною і штучним інтелектом у специфічних умовах діяльності суб’єктів кібернетичних відносин.

Кібернетична деонтологія має висвітлювати особливості належного виконання обов’язків суб’єктами кібернетичних відносин на різних рівнях реалізації державної кібербезпекової політики: від вироблення концепцій чи створення окремих кібернетичних продуктів до реалізації цієї політики, контролю за застосуванням кібернетичних технологій, зміцнення інформаційної ідентичності кібернетичними засобами, налагодження кібернетичної взаємодії між людиною та штучним інтелектом тощо.

Глобалізація кіберсуспільства і формування глобальної інформаційної та кібернетичної цивілізації сприяли залученню до кібернетичної сфери усіх охочих. Якщо раніше сфера комп’ютерних технологій вважалася вузькопрофесійною і застосування комп’ютерів було прерогативою окремої групи спеціалістів, то нині проникнення інформаційно-комп’ютерних технологій у повсякденне життя досягло такого рівня, що і старі і малі використовують комп’ютери майже щодня, а більшість надскладних операцій, наприклад, у медичній, чи то у космічній; воєнній чи безпековій сферах вже не уявляється поза контекстом використання кібернетичних технологій. Більше того, окремі напрями життєдіяльності людини дедалі активніше починають освоювати роботи, штучний інтелект.

Відтак, якщо взяти за приклад медичну сферу, або сферу фінансово-економічної діяльності, то там більш-менш чітко визначене коло суб’єктів та об’єктів відносин, через що можна виявити доволі прозору предметну сферу деонтологічних засад. Стосовно ж кібернетичної сфери, то її характерною особливістю є те, що до кола суспільних кібернетичних відносин завдяки розвитку кіберсуспільства належать не лише майже усі люди, а й штучний інтелект, роботи. Тож постає окрема потреба в уточненні суб’єктного складу кібернетичних правовідносин, адже в Законі України „Про інформацію” зазначено лише такі види суб’єктів: 1) фізичні особи; 2) юридичні особи; 3) об’єднання громадян; 4) суб’єкти владних повноважень. Даний перелік доцільно доповнити таким суб’єктом, як штучний інтелект.

Окрема увага має бути приділена хакерам, які, формуючи власне мережеве суспільство, фактично презентують себе поза контекстом державного регулювання, в тому числі правового, а звідси, фактично та апріорі виступаючи суб’єктами кібернетичних правовідносин, вони в правовому полі де-юре відсутні [3]. Сюди можна зарахувати групи Анонімус, учасників мережі Wikileaks інших хакерських утворень, що не визнають над собою владу держави та норм права. В найближчому майбутньому реальну небезпеку становитимуть ті роботи та штучний інтелект, які також через механізми самоорганізації стануть хакерами і намагатимуться контролювати кіберпростір або, принаймні, сформувати керовані ними алгоритми управління. Тому в перспективі сформується ще й диференціації хакерів: біохакерів (людей) і кіборгхакерів (хакерів штучного інтелекту). Також можу прогнозувати в подальшому протидію між ними у форматі встановлення власних правил гри та відносин у кіберпросторі. Вочевидь: нині не можна, і навіть згубно ігнорувати тенденції розширення кола учасників кібернетичних відносин, відстоювати ортодоксальний підхід, за якого учасниками правових або соціальних відносин виступатиме лише людина. Очевидність впевненої ходи розвитку штучного інтелекту має спонукати нас до розуміння невідворотності даних тенденцій і чіткої та нагальної потреби в упередженому розробленні відповідної системи нормативно-правових актів, що регулюватимуть суспільні кібернетичні відносини з урахуванням саме зазначених мною тенденцій. Таким чином штучний інтелект наперед буде позбавлений проактивного розвитку і подальшого домінування в соціальних відносинах. Адже визнання рівності та прописування правил поведінки, в тому числі деонтологічних засад сприятиме попервах контрольованій участі штучного інтелекту в даних відносинах.

Якщо ж цього не зробити і продовжувати тиражувати окремі положення застарілої теорії правовідносин, написаної ще за часів, коли не було ані Інтернету, ані смартфонів, то сформується небезпечна тенденція залишення штучного інтелекту поза кіберсуспільством. Разом із особами, що перебувають на маргінесі цивілізації і поза контекстом розвитку суспільства взагалі, сформується інтегрований змікшований маргінальний кластер. В. А. Ліпкан, І. М. Сопілко та В. О. Кір’ян для позначення цих процесів увели в науковий обіг поняття інформаційний маргінал — особа, яка перебуває поза межами інформаційного суспільства, котра втратила свій інформаційний статус внаслідок унікальності власної соціокультурної ситуації, при переході до глобальної взаємодії в рамках інформаціонального капіталізму і неспроможності протистояти нав’язуванню та пристосуватися до якісно нової мережної архітектури інституційних структур інформаційного суспільства [4, с. 12].

Що ж до мого дослідження, то запропоную власне бачення поняття кібернетичного маргінала — особа або штучний інтелект, які перебувають поза контекстом регульованих нормами права кібервідносин (кібервідносини: не виникли, не змінилися і не припинилися), внаслідок чого вони не набули, або втратили, або не було юридично закріплено їх положення (кібернетичний статус) в кіберпросторі через унікальність власної соціокультурної та кіберментальної ситуації, при переході до глобальної кібервзаємодії в рамках спільного функціонування та розвитку в кіберпросторі, і відсутності правових можливостей та випливаючої внаслідок цього легітимної неспроможності протистояти нав’язуванню та пристосуватися до якісно нової архітектури мережевих структур кіберсуспільства.

Людина — це біологічна категорія, що визначає належність живої істоти до людського роду за певними анатомічними особливостями та фізіологічними функціями. Основними рисами людини є: 1) розвиненість інстинктів, що забезпечує можливість реалізації різних інтересів; 2) наявність мови як засобу спілкування та узгодження діяльності; 3) необхідність спілкування із собі подібними з метою досягнення компромісу інтересів; 4) чіткий розподіл праці у людському середовищі, що надає можливість досягти високого ступеня організованості відносин [5].

Своєю чергою, штучний інтелект — суб’єкт кібернетичних соціальних відносин, що визначає його неналежність до людського роду, натомість схожість за певними анатомічними особливостями. Штучний інтелект передбачає використання ідеалізації та моделей, які спрощують розуміння інтелектуальної діяльності.

Рисами штучного інтелекту є:

1)               побудова на базі нейронних мереж, що уможливлює розпізнавати різноманітні образи, в тому числі емоції, а також формувати здатність до навчання, самонавчання та самоорганізації;

2)               можливість спілкуватися та розуміти будь-яку мову світу, а також формувати власну кібермову для спілкування між іншими представниками власного виду;

3)               необхідність спілкування із представниками людського роду, а також собі подібними з метою досягнення компромісу інтересів;

4)               високий рівень самоорганізації і самонавчання, що надають можливість досягти високого ступеня організованості відносин.

 

Тому переконаний, що кібернетична деонтологія охоплює не лише безпосередніх розробників кібернетичних та кібернетичних технологій, а й розробників, користувачів і розповсюджувачів, тобто людей та штучний інтелект, тож їх спільна  діяльність має бути побудована на засадах деонтологічних норм та врегульована нормами права.

Питання щодо формування кібернетичної деонтології в українській інформаційній науковій доктрині не порушувалися, а в рамках теорії інформаційного права найбільш ґрунтовна і послідовна, несуперечлива та розгорнута концепція деонтології надана в роботах українського вченого-правника Є. О. Гіди [6-16]. Тож узявши на озброєння метод екстраполяції, застосуємо розроблені Є. О. Гідою положення до мого дослідження.

Одразу ж зазначу, що оскільки питання щодо формування кібернетичної деонтології системно не розглядалося, то це певним чином впливало і на формування концепції кібернетичної деонтології, закладаючи імовірність похибки в певних положеннях через неможливість їх порівняння із думками інших дослідників, а також з практичною діяльністю у сфері кібернетичних відносин. Водночас сподіваюсь, що висунені мною положення отримають можливість розвинення до рівня самостійної та беззаперечної концепції.

Отже, кібернетична деонтологія — наука, що вивчає сукупність інформаційно-правових, організаційно-управлінських, професійно-етичних і соціальних норм, принципів належної поведінки суб’єктів кібернетичних відносин при здійсненні ними діяльності у кіберпросторі. Зрозуміло, оскільки інформаційному праву нині притаманний характер, то й кібернетична деонтологія також матиме міжгалузевий характер, перебуваючи на стику таких наук: кібернетика, етика, інформаціологія, інформаційне право, адміністративне право, інформаційна політика, інформаційна безпека та соціологія.

Зважаючи на визначення поліцейської деонтології, що його надав В. М. Кукушин [17], під кібернетичною деонтологією можна розуміти науку про зародження, формування, розвиток і функціонування діючого у сфері кібернетичних відносин нормативно-орієнтуючого інституту, особливої системи норм (і кодексів) професійної поведінки суб’єктів кібернетичних відносин, історично заведених стандартів, заснованих на моральній аксіоматиці безпечного кібернетичного простору.

Багатогранність інформаційного права і формування його різноманітних інститутів, про що в своїх роботах зазначають І. В. Арістова, А. І. Марущак, В. С. Цимбалюк, М. Я. Швець також навертає нас до висновку, що кібернетичну деонтологію доцільно розглядати як міждисциплінарну науку, котра межує не лише з інформаційною етикою та соціологією моралі (суще), а передусім з інформаційним правом (належне).

Отже, співвідношення категорій суще і належне надає можливість певним чином розширити горизонт розуміння деонтології і вийти на нові рубежі розуміння безпосередньо кібернетичної деонтології: адже у сфері кібернетичних відносин формується специфічне розуміння професійної діяльності, оскільки як будь-який користувач, так і штучний інтелект згодом зможуть стати розробником шкідливого програмного забезпечення і зашкодити діяльності, наприклад, державних установ, або здійснювати кібершпигунство, кібертероризм та інші види кіберзлочинів, про що йтиметься нижче в роботі. Так само як і поведінка осіб та чат-ботів у соціальних мережах Instagram, Facebook є об’єктом пильної уваги правоохоронців, які реагують на прояви ксенофобії, расизму, тероризму, неофашизму та сепаратизму, розпалювання міжнаціональної ворожнечі та заклики до повалення державної влади, а також здійснюють хакінг, флудінг, тролінг, фейкінг, кібербуллінг.

Отже, специфічність кібернетичних відносин, включення до даної сфери майже усіх членів як суспільства, так і штучний інтелект спричиняють розширення трактування змісту деонтології і зумовлюють, зберігаючи підвалини деонтології, розглядати її не лише в контексті дуалізму соціології та моралі, а й, передусім, інформаціології і державної кібербезпекової політики, інформаційного права.

Відтак, у рамках кібернетичної деонтології, з урахуванням напрацювань із поліцейської деонтології [18], доцільно виокремлювати такі аспекти:

–                  як теорію морального та етичного обов’язку, належної чи морально обов’язкової поведінки суб’єктів кібернетичних відносин (людей та штучного інтелекту);

–                  як галузь знань про виникнення, формування, розвиток і функціонування серед суб’єктів кібернетичних відносин особливої системи норм належної поведінки, загальновизнаних стандартів, що базуються на пріоритетності, та гарантування реалізації кібернетичних прав та свобод людини і громадянина, а також штучного інтелекту, їхніх законних кібернетичних інтересів та моральних принципів;

–                  як науку, що вивчає міжнародні, національні, регіональні та локальні системи вимог до поведінки суб’єктів кібернетичних відносин, що дозволить надати їх поведінці та діям мотиваційної аргументованості, запровадити в їх групі загальнолюдські та групові інформаційні та кібернетичні цінності;

–                  як наукову та навчальну дисципліну, яку слід викладати при підготовці кадрів із ІКТ, інформаційного права, адміністративного права, інформаційної політики, інформаційної безпеки, державного управління при вихованні нової генерації кіберсуспільства, визначенні рівня кібернеосвіченості та реформованості.

У більш абстрактному плані доходимо висновку: кібернетична деонтологія — моральний стрижень та основа розвитку безпечних кібернетичних відносин, дороговказ розвитку кіберсуспільства і мірило ефективності е-урядування, що утворюють розумний баланс між інтересами людей та штучного інтелекту.

Певна дискусійність нашого розуміння кібернетичної деонтології пов’язана із тим, що засновники вчені-деонтологи наголошують на тому, що розглядати деонтологію лише як науку про правила чемності — величезна помилка, бо деонтологія орієнтована на проблеми регулювання професійної поведінки працівників безпосередньо під час виконання ними службових обов’язків.

Зокрема професор Ю. І. Римаренко зазначав, що поліцейська деонтологія — це наука, яка вивчає всю сукупність соціальних, професійно-етичних та організаційно-управлінських норм, принципів, належної поведінки працівників поліції при виконанні ними службових обов’язків (виділено мною. ‒ Авт.), відповідної соціальної ролі та функцій [19].

Натомість у роботах І. М. Сопілко під час аналізування основ інформаційної аксіології [20] було аргументовано, що полісистемність кібернетичних відносин спричиняє лабільність рольової участі в них суб’єктів. Їх конфігурація може мати транссистемний зміст між звичайним користувачем та професійним учасником кібернетичних відносин, який може спричинити ті чи інші дії та впливати на реалізацію кібернетичних прав, є дуже динамічною та нечіткою. Через величезне залучення людського потенціалу до кола даних відносин, виділяти окремо групу працівників, які зайняті безпосередньо чи то у створенні кібернетичних ресурсів, чи то у формуванні інформаційної інфраструктури тощо є недоцільним. І я схильний підтримати дану позицію, оскільки з часом майже не лишиться осіб не утягнених до кіберпростору, тому виділяти таку ознаку, як „службові обов’язки” є таким, що вже не відповідає сучасним реаліям сьогодення.

Відтак, міждисциплінарний характер кібернетичної деонтології є онтологічним, і саме кібернетична аксіологія надає можливість зрозуміти дуалізм належного і сущого в кібернетичній сфері, пов’язаність предметних та суб’єктних цінностей.

 

Список використаних джерел:

  1. 1.                  Большой юридический словарь. 3-е изд., доп. и перераб. / Под ред. проф. А. Я. Сухарева. – М.: ИНФРА-М, 2007. – С. 98.
  2. 2.                Понятие юридической деонтологии как науки и учебной дисциплины: ее предмет. – Режим доступу: http://www.yurist-online.com/uslugi/yuristam/literatura/deont/01.php. – Заголовок з екрану.
  3. 3.                Єропудова О. В. Політична субкультура хакерів в умовах інформаційного суспільства. – Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук зі спеціальності 23.00.03. – політична культура та ідеологія. – Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова. – Київ, 2011. — 218 с.
  4. 4.                Ліпкан В.А. Правові засади розвитку інформаційного суспільства в Україні : [монографія] /  В. А. Ліпкан, І. М. Сопілко, В. О. Кір’ян / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2015. — 664 с.
  5. 5.                Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / За ред. О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенко. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – С. 56.
  6. 6.                Гіда Є.О. Деонтологічні основи діяльності міліції в Україні / Є. О. Гіда. – К.: ФОП О.С. Ліпкан, 2011. – 416 с.
  7. 7.                Теорія держави та права : підручник / Є.О. Гіда, Є.В. Білозьоров, А.М. Завальний та ін.; за заг. ред. Є.О. Гіди. – К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2011. – 576 с.
  8. 8.                Гіда Є.О. Деонтологічні основи правоохоронної діяльності міліції України : навч. посібник. / Є. О. Гіда. – К. : ФОП О.С. Ліпкан, 2011. – 120 с.
  9. 9.                Основи правознавства: навч. посібник (для підготовки абітурієнтів до вступних випробувань) [Є.О. Гіда, Є.В. Білозьоров, А.М. Завальний, А.О. Осауленко] ; за заг. ред. Є. О. Гіди. – К. : ФОП О.С. Ліпкан, 2011. – 180 с.
  10. 10.            Вступ до правоохоронної діяльності : [навч. посібник] [Є. О. Гіда, Є.В. Білозьоров, А.М. Завальний, А.О. Осауленко]; за заг. ред. Є.О. Гіди. – К. : ФОП О.С. Ліпкан, 2011. – 200 с.
  11. 11.           Актуальні проблеми теорії держави та права : навч. посіб. / Є. В. Білозьоров, Є. О. Гіда, А. М. Завальний та ін.; за заг ред. Є. О. Гіди. – К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2010. – 260 с.
  12. 12.           Гіда Є. О. Теоретичні основи загальнолюдських стандартів прав людини / Є. О. Гіда.. – К. : ТЕКСТ, 2008. – 104 с.
  13. 13.           Гіда Є. О.  Систематизація підходів щодо розуміння предмету юридичної деонтології / Є. О. Гіда // Вісник ЛДУВС ім. Е.О, Дідоренка. – 2012. – № 3. – С. 286 – 294.
  14. 14.           Гіда Є. О. Механізм деонтологічного регулювання діяльності працівників міліції (поліції) / Є. О. Гіда // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. – 2011. – № 3 (46). – С. 78-83.
  15. 15.           Гіда Є. О. Деонтологічні принципи діяльності міліції України / Є. О. Гіда // Науковий вісник НАВС. – 2010. – № 6. – С. 267 – 274.
  16. 16.           Гіда Є. О. Деонтологія – наука про обов’язок і належну професійну поведінку / Є. О. Гіда // Вісник ЛДУВС ім. Е. О. Дідоренка. – Спец. вип. № 8. – 2011. – С. 34 – 40.
  17. 17.           Міжнародна поліцейська енциклопедія: 1 т. /Відп. ред. Ю.І. Римаренко, Я.Ю. Кондратьєв, В.Я. Тацій, Ю.С. Шемшученко. – К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. – С. 540.
  18. 18.           Міжнародна поліцейська енциклопедія: 1 т. / Відп. ред. Ю.І. Римаренко, Я.Ю. Кондратьєв, В.Я. Тацій, Ю.С. Шемшученко. – К.: Концерн „Видавничий Дім „Ін Юре””, 2003. – С. 543.
  19. 19.           Міжнародна поліцейська енциклопедія: 1 т. /Відп. ред. Ю.І. Римаренко, Я.Ю. Кондратьєв, В.Я. Тацій, Ю.С. Шемшученко. – К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. – С. 541.
  20. 20.           Сопілко І.М. Засади інформаційної аксіології в контексті формування державної інформаційної політики / І.М. Сопілко // Підприємництво, господарство і право. – 2013. – №9. – С.42-47.