МІСЦЕ АНАЛІТИКИ В СУЧАСНИХ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИХ ТЕХНОЛОГІЯХ

Мандзюк Олег Андрійович,

Голова Інституту стратегічних ініціатив

Глобальної організації союзницького лідерства,

кандидат юридичних наук

Стаття присвячена визначенню поняття та деталізації змісту аналітичної та інформаційно-аналітичної діяльності. Представлений авторський підхід до розуміння зв’язку аналітичної діяльності з аналітичним (інформаційно-аналітичним) забезпеченням управління. Автором проектується концепція інтелектуальних технологій на поняття аналітики та висновується, що вона співвідноситься і з аналітикою як системою знань, і з аналітикою як діяльністю. Запропоновано перелік складових аналітичної діяльності, до яких віднесено проблему, що потребує свого розв’язання шляхом проведення аналізу, підготовки певних документів, що містять рекомендації з її розв’язання, певного управлінського рішення, яке спрямовано на усунення або мінімізацію даної проблеми, суб’єкти та об’єкти аналітичної діяльності, місце для здійснення аналітичної діяльності, а також збереження і архівації підготовлених продуктів, знаряддя розумової праці (техніка, технології, устаткування, спеціалізовані комп’ютерні програми тощо), фінанси, поетапні процеси і процедури здійснення аналітичної діяльності, а також продукти аналітичної діяльності. Виокремлено компоненти аналітичної діяльності. термін аналітика щодо його вживання в інформаційній сфері та віднесено до них: суспільну, особистісну, предметну, інструментальну, операціональну, фінансову. Окремо охарактеризовано кожну компоненту структури аналітики як системи знань

Ключові слова: інформація, аналітика, аналітична діяльність, інтелектуальні технології, правове регулювання, компоненти аналітичної діяльності.

МЕСТО АНАЛИТИКИ В СОВРЕМЕННЫХ ИНТЕЛЛЕКТУАЛЬНЫХ ТЕХНОЛОГИЯХ. Статья посвящена определению понятия и детализации содержания аналитической и информационно-аналитической деятельности. Представлен авторский подход к пониманию связи аналитической деятельности по аналитическим (информационно-аналитическим) обеспечением управления. Автором проектируется концепция интеллектуальных технологий на понятие аналитики и делается вывод о том, что она соотносится и с аналитикой как системой знаний, и с аналитикой как деятельностью. Предложен перечень составляющих аналитической деятельности, к которым отнесены проблему, которая требует своего решения путем проведения анализа, подготовки определенных документов, содержащих рекомендации по ее решения, определенного управленческого решения, направлено на устранение или минимизацию данной проблемы, субъекты и объекты аналитической деятельности, место для осуществления аналитической деятельности, а также сохранения и архивации подготовленных продуктов, орудия умственного труда (техника, технологии, оборудование, специализированные компьютер и программы и т.д.), финансы, поэтапные процессы и процедуры осуществления аналитической деятельности, а также продукты аналитической деятельности. Выделены компоненты аналитической деятельности. срок аналитика по его употребление в информационной сфере и отнесено к ним: общественную, личностную, предметную, инструментальную, операциональный, финансовую. Отдельно охарактеризованы каждую компоненту структуры аналитики как системы знаний

Ключевые слова: информация, аналитика, аналитическая деятельность, интеллектуальные технологии, правовое регулирование, компоненты аналитической деятельности.

PLACES OF ANALYSIS IN CONTEMPORARY INTELLECTUAL TECHNOLOGIES. The article is devoted to the definition of the concept and the detailed content of the analytical and informational and analytical activities. The author’s approach to understanding the connection of analytical activity with analytical (information-analytical) management support is presented. The author designs the concept of intellectual technology into the concept of analytics and states that it correlates with the analytics as a system of knowledge, and with the analytics as an activity. A list of components of analytical activity is proposed, which includes a problem that needs to be solved by analyzing, preparing certain documents containing recommendations for its solution, a specific management decision aimed at eliminating or minimizing the problem, the subjects and objects of analytical activity, a place for carrying out analytical activity, as well as preservation and archiving of prepared products, tools of mental labor (technique, technology, equipment, specialized computer and programs, etc.), finance, incremental processes and procedures of analytical activities and products of analytical work. The components of analytical activity are singled out. term analyst for its use in the information sphere and attributed to them: social, personal, substantive, instrumental, operational, financial. Each component of the structure of analytics as a system of knowledge is separately described

Key words: information, analytics, analytical activity, intellectual technologies, legal regulation, components of analytical activity.

Загальна постановка проблеми. Аналітична діяльність, будучи багатоаспектною і складною за своєю структурою, зазвичай розглядається в аспекті діяльності наукової, науково-технічної і прикладної. Вона має свої цілі, завдання, логіку реалізації. В результаті цієї діяльності створюються кінцеві інформаційні продукти, певні аналітичні документи. Тож дослідження такого феномена, як аналітична діяльність потрапляє водночас в поле зору фахівців із методології науки (наукознавства), управлінців, психологів, освітян. А ще аналітична діяльність може розглядатися з позицій її рентабельності, гіпотетичної вартості створеного інформаційного продукту, попиту на нього на ринку інформації. Усе перелічене зумовлює необхідність глибинного дослідження не тільки самого поняття, а й суміжних з ним ключових понять. У подальшому це надасть можливість визначити межі та сфери правового регулювання, правовідносини між суб’єктами, порядок взаємодії суб’єктів і об’єктів, виявити критерії обмеження тих чи інших дій в ході реалізації аналітичної діяльності.

Водночас життя у постіндустріальному суспільстві зробило звичними для мільйонів людей технологічні вироби. Тож і самі терміни „техніка”, „технологія” носіями мови сприймаються як щось буденне. Проте пояснити їх значення, відмінності буває вкрай важко. Ситуація ускладнюється, коли йдеться про словосполучення із додаванням до основного терміна тих чи інших атрибутивних елементів. Тож вважаємо за необхідне розглянути, що криється за поняттям „інтелектуальні технології”, а також дослідити яке місце займає аналітика у сучасних інтелектуальних технологіях.

Аналіз публікацій.  Окремі аспекти правового регулювання аналітичної діяльності стали об’єктом наукового дослідження таких вчених, як С. Алексєєв, Ф. Брецко, В. Копєйчиков, В. Горшенєв, О. Зайчук, С. Лисенков, М. Марченко, Н. Оніщенко, П. Рабінович, О. Скакун та ін.

На рівні інформаційно-правових відносин окремі аспекти проблеми методологічних засад дослідження аналітичної діяльності у сфері інформаційного права відображені у працях Є. Бамбізова, В. Баскакова, В. Варенка, М. Дімчогло, В. Залізняка, Є. Збінського, В. Кір’ян, Б. Кормича, П. Матвієнко, О. Кохановської, В. Ліпкана, О. Логінова, О. Мандзюка, А. Марущака, В. Політила, Л. Рудник, О. Стоєцького, І. Сопілко, К. Татарникової, В. Цимбалюка, К. Череповського та ін.

Виклад основного матеріалу дослідження.

Нині у науковій сфері паралельно функціонує три підходи до поняття технологій. По-перше, традиційна, так звана інструменталістська концепція, за якої технологія являє собою „сукупність знань, відомостей про послідовність окремих виробничих операцій у процесі виробництва чого-небудь” чи „сукупність способів обробки чи переробки матеріалів, виготовлення виробів, проведення різних виробничих операцій” [1, с. 1245]. Похідними від цього значення стали тлумачення технології, що здебільшого знаходять своє відображення у гуманітарних, суспільних науках, зокрема у філософії і соціології.

Прихильники теорії соціальної детермінації вважають, що технології є наслідком розвитку суспільства, а тому змінюються і розвиваються разом із ним.

Третій підхід ґрунтується на ідеї впливу технологій на суспільство. У такий спосіб йдеться про те, що не суспільство формує й розвиває технології, а навпаки, технології формують суспільство. Тож вважається, що технології є системою, яка розвивається самостійно за власною внутрішньою логікою. Прихильник цієї позиції Б. М. Кудрин зазначає, що технічна реальність складається з окремих елементів, які описуються в документах. Вона створює цілісну сукупність технічних та інформаційних процесів і підпорядковується законам, схожими із законами природного відбору [2].

Мабуть, істина перебуває в інтегральній сфері, і слід було говорити б про те, що в ході виробничої діяльності (а цей термін ми в даному випадку розуміємо в широкому сенсі, включаючи сюди не тільки виробництво товарів, а й створення інформаційних продуктів) відбувається взаємний вплив: суспільство впливає на розвиток технологій, а вони, своєю чергою, змінюють суспільство, вимагаючи пошуку нових шляхів інтенсифікації динаміки технологічних процесів. Це стає своєрідним рушієм прискореного просування постіндустріального суспільства до нових висот, що викликає потребу у постійному удосконалені картини світу.

В основі соціологічної теорії інтелектуальних технологій, підвалини якої закладалися ще у 80-ті роки минулого століття, знаходяться концептуальні положення, розроблені американцем Деніелом Беллом, який передбачив, що на новому витку розвитку суспільства визначальними стануть теоретичні знання і кодифікація інформації, а основним ресурсом — людський капітал. Він писав: „Постіндустріальне суспільство ґрунтується на „грі між людьми”, в якій на фоні машинної технології постає технологія інтелектуальна, основана на інформації” [3, с. 68]. У таких умовах інтелектуальна технологія стає основним інструментом ухвалення рішень і створення моделей взаємодії людини з інформацією.

Виділяючи основні риси, притаманні інтелектуальній технології, вчені визначають такі:

-                     головною проблемою, на розв’язання якої спрямована інтелектуальна технологія, є проблема „організованої складності”, тобто управління великими системами з великою кількістю взаємозалежних змінних, які необхідно упорядкувати для досягнення певних цілей;

-                     інтелектуальна технологія віддає перевагу використанню раціональних, логічних, іноді математичних методів порівняно з інтуїтивними пошуками. Такий підхід цілком укладається в парадигму поглядів Д. Белла, який зазначав, що інтелектуальна технологія передбачає заміну інтуїтивних розсудів алгоритмами як правилами розв’язання задач. Раціональність мислення в подібному випадку надає можливість усвідомлено обирати з кількох альтернатив той спосіб вирішення, який з найбільшою вірогідністю дасть бажаний результат і дозволить уникнути поразки чи мінімізувати її;

-                     інтелектуальна технологія, як і будь яка інша технологія, дозволяє досягати результату репродуктивними методами, тобто може відтворюватися необмежену кількість разів [4].

Центральне місце в інтелектуальній технології посідає теорія ухвалення рішень. „У сучасному суспільстві, — писав Д. Белл, — мільйони людей щодня приймають мільярди рішень щодо того, що купувати, скільки мати дітей, за кого голосувати, куди йти працювати і т. ін. Будь-який поодинокий вибір може бути непередбачуваним, як непередбачувана поведінка окремого атома, у той час, як поведінка сукупності може бути окреслена настільки ж чітко, як трикутник в геометрії” [3, с. 33].

Проектуючи концепцію інтелектуальних технологій на поняття аналітики, можна встановити, що вона співвідноситься і з аналітикою як системою знань, і з аналітикою як діяльністю.

Прихильники концепції інтелектуальних технологій вважають: якщо основою індустріального суспільства є машини і люди, які виробляють речі, то у постіндустріальному суспільстві центральне місце посідають знання, причому знання теоретичні. Вони стають джерелом інновацій при формуванні напрямів діяльності різних соціальних утворень. Саме знання надають можливість жити за рахунок інновацій і соціального контролю над змінами, здійснювати планування й передбачати майбутнє. Таким чином, аналітика, яка є невід’ємною частиною накопичення й прирощення знань, виступає запорукою трансформації суспільних відносин і водночас може розглядатися як ядро інтелектуальних технологій.

Екстраполюючи концепцію інтелектуальних технологій на процесуальну компоненту аналітики у запропонованій нами структурі, зазначимо важливість положення про відтворюваність, репродукцію певних операцій, методів і способів діяльності. Не зважаючи на зміну інформаційної складової на кожній новій стадії, перед професіоналом регулярно постає питання щодо оптимізації дій, використання перевірених алгоритмів, тих методів і методик, які виправдали себе на практиці. Процесуальна технологічність передбачає чітко встановлений порядок поетапного застосування чітко визначених операцій, без яких аналітика як діяльність втрачає раціональну складову.

На підставі соціологічної теорії інтелектуальних технологій з’явилася концепція інтелектуальних інформаційних технологій. Вона отримала настільки широке розповсюдження, що вже в 1994 році в Україні здійснюється стандартизація інтелектуальних інформаційних технологій, узагальнюються ключові терміни й надаються їх визначення. Цінним було бажання узагальнити основні відомості, надати їм характер стандартів. Проте вважати їх довершеними, з урахуванням позицій сьогоднішньої науки, було б великим перебільшенням. Достатньо проаналізувати, яким чином у стандартах тлумачиться поняття „Інтелектуальна інформаційна технологія”. Під нею, на думку укладачів стандартів, розуміються прийоми, способи та методи виконання функцій збирання, зберігання, оброблення, передавання та використання знань [5]. Виникає питання: що тут інтелектуального і що тут технологічного? За семантикою це скоріше нагадує визначення етапів навчально-методичної діяльності, адже викладач при реалізації своєї професійної діяльності здійснює всі такі самі процедури, які містяться у цитаті. Не вирізняються досконалістю й інші дефініції, що містяться у державних стандартах з інтелектуальних інформаційних технологій. У цьому зв’язку вважаємо за необхідне порушити питання щодо опрацювання наново існуючих стандартів у зазначеній галузі, переосмислення й принципово іншого формулювання визначень, особливо щодо аналітичної діяльності.

Таким чином, попри те, що теорія постіндустріального суспільства й концепція інтелектуальних технологій має не тільки прихильників, а й критиків, з позицій досліджуваної нами проблеми вона чітко укладається в парадигму аналітики як системи знань і роду діяльності.

Незважаючи на те, що поняття аналітичної та інформаційно-аналітичної діяльності є широко розповсюдженими як в науці, так і в практиці, на законодавчому рівні вони поки що не закріплені. Тому є необхідність визначення їх сутності.

Отже, виходячи з вищезазначеного, можна стверджувати, що поняття „аналітична діяльність” лише в одній частині семантичного поля збігається з поняттям „аналітика”, яке є більш широким за своїми значеннями.

Специфіка аналітичної діяльності в інформаційній сфері полягає в тому, що вона максимально наближена до діяльності наукової, проте слугує не розвиткові науки як такої, а має прикладне значення, зокрема виступає фундаментом для ухвалення певних управлінських рішень, насамперед у формуванні й реалізації інформаційної політики.

Пропонуємо ввести до обігу наше авторське визначення поняття „аналітична діяльність”, під яким розуміється вид інтелектуально-творчої діяльності, який базується на системній, безперервній, багатоплановій аналітичній роботі відповідних суб’єктів з пошуку, відстеженню (моніторингу), оцінки, перевірки / верифікації, обробки інформації з подальшою підготовкою певних інформаційних продуктів, що задовольняють потреби суспільства або конкретного замовника.

Говорячи про складові аналітичної діяльності, пропонуємо виділяти наступні:

-                     проблема, що потребує свого розв’язання шляхом проведення аналізу, підготовки певних документів, що містять рекомендації з її розв’язання, певного управлінського рішення, яке спрямовано на усунення або мінімізацію даної проблеми;

-                     суб’єкти аналітичної діяльності;

-                     об’єкти аналітичної діяльності;

-                     місце для здійснення аналітичної діяльності, а також збереження і архівації підготовлених продуктів;

-                     знаряддя розумової праці (техніка, технології, устаткування, спеціалізовані комп’ютерні програми тощо);

-                     фінанси;

-                     поетапні процеси і процедури здійснення аналітичної діяльності;

-                     продукти аналітичної діяльності.

Узагальнюючи, можна виокремити такі компоненти аналітичної діяльності:

-                     суспільна — виступає через потребу у розв’язанні важливих для суспільства або окремих його сегментів проблем;

-                     особистісна — реалізується через діяльність фізичних або юридичних осіб;

-                     предметна — поглинає в себе об’єкти діяльності у вигляді інформації в певній галузі знань, баз даних, зведень відомостей, медіаресурсів тощо, а також інформаційні продукти, створені в результаті аналітичної діяльності;

-                     інструментальна — включає реальні або уявні техніки й технології, відповідне устаткування і т.ін.;

-                     операціональна — передбачає поетапні розумові дії й мисленнєві операції, що поєднують раціональні алгоритми із творчим характером діяльності по застосуванню методів дослідження і підготовці аналітичних документів;

-                     фінансова — слугує оплаті праці аналітиків, купівлі необхідного обладнання й комп’ютерного забезпечення, сплаті за приміщення тощо.

Розгалуження структури аналітичної діяльності може відбуватися шляхом виділення окремих аспектів, які співвідносяться із однією чи кількома компонентами. До них ми відносимо:

-                     управлінський аспект — виконуючи функцію одного з різновидів суспільної діяльності, включає в себе організаційне, матеріальне, інформаційно-методичне забезпечення; реалізується як на рівні управлінської вертикалі в колективах аналітичних підрозділів чи центрів, так і в якості самоуправління. За рахунок управлінського аспекту вирішуються питання щодо режимів доступу до інформації, попередження витоків інформації тощо[12]. Вважаємо, що до управлінського аспекту аналітичної діяльності, окрім традиційних елементів, необхідно долучити такі новітні напрями, як: управлінська ортобіотика (від грецьк. орто- правильний, біо — життя) — створення умов для підтримання високої працездатності, здорового способу життя; таймменеджмент (керівництво робочим часом); спейсменеджмент (раціональна організація робочого простору). Тож управлінський аспект екстраполюється на такі компоненти структури АД, як суспільний, особистий, фінансовий, інструментальний;

-                     науковий аспект слугує фундаментом знань з предметної галузі аналітичної діяльності; озброює аналітика методологією і методикою наукового дослідження, зокрема теорією пізнання (гносеологією), вченням про осягнення сущого розумом або інтуїцією (онтологією), теорією методів, відомостями щодо видів аналізу та їх специфічних особливостей, компетенціями щодо етапів, стадій і процедур дослідження і т.ін. У такий спосіб науковий аспект корелюється з особистою, предметною, інструментальною та операціональною компонентами;

-                економічний аспект є важливим з позицій рентабельності аналітичної діяльності уповноважених суб’єктів з урахуванням того, що створений ними інформаційний продукт може виступати як своєрідний товар. Даний аспект пов’язаний із такими компонентами, як суспільна, особистісна, інструментальна, фінансова;

-                технологічний аспект призначений для раціоналізації та оптимізації аналітичної діяльності, особливо в умовах постійно зростаючих інформаційних потоків. Його подвійний характер детермінує не тільки наявність необхідної техніки, обладнання, спеціалізованих програм, а й належний рівень володіння ними суб’єктами аналітичної діяльності. Тож цей аспект корелюється із особистісною, інструментальною, операціональною і фінансовою компонентами структури АД;

-                освітній аспект передбачає не тільки відповідний рівень фахової компетентності аналітиків, а й процеси їх підготовки у вищих навчальних закладах, перепідготовку і спеціалізацію, готовність і спроможність до самостійного навчання впродовж усього життя. Освітній аспект найбільш тісно пов’язаний із суспільною, особистісною і предметною компонентами структури аналітичної діяльності;

-                психологічний аспект є необхідним для усвідомлення механізмів когнітивних процесів, що є невід’ємною частиною аналітичної діяльності, врахування основних положень психології службової діяльності, створення належної мотивації аналітика, підтримання службової комунікації. Враховуючи психологічну напруженість особистості при роботі зі значними за обсягами потоками інформації, корисним є володіння техніками зосередження уваги, запам’ятовування (мнемоніка), психологічного розвантаження. Цей аспект має вихід на суспільну, особистісну, інструментальну й операціональну компоненти;

-                правовий аспект слугує регулюванню правовідносин, що виникають в процесі аналітичної діяльності. Окрім традиційних для інформаційної сфери законодавчих актів, він охоплює конституційне, адміністративне, трудове, цивільне законодавство (право інтелектуальної власності; інформація обмеженого доступу), освітнє законодавство тощо. Повертаючись до нашої схеми, зазначимо, що правовий аспект, на відміну від усіх інших, пов’язаний із усіма компонентами структури аналітичної діяльності.

Таким чином, підбиваючи проміжні підсумки, підкреслимо, що поняття „аналітика” і „аналітична діяльність”, з позицій лінгвістики, є семантичними синонімами, в яких перше (аналітика) виступає в якості родового, а друге (аналітична діяльність) — видового поняття. Перетинання їх значень відбувається лише в одному сегменті, що охоплює певну дію. Умовно це можна представити у вигляді схеми.

Семантика понять „аналітика” і „аналітична діяльність”

Широке застосування АД в якості основної або ж складової окремої професійної діяльності призвело до появи розгалуженої системи її кластерів. Зокрема, нині прийнято виокремлювати такі різновиди даного виду діяльності, як: науково-аналітична; інформаційно-аналітична діяльність; організаційно-аналітична; прогнозно-аналітична; оглядово-аналітична; експертно-аналітична; економіко-аналітична; контрольно-аналітична; видавничо-аналітична; художньо-аналітична та ін.

У наведеному переліку інформаційно-аналітична діяльність посідає провідну позицію, оскільки ціла низка інших підвидів, зокрема, прогнозно-аналітична, оглядово-аналітична, або базується на її результатах або ж виступає в якості сегментів інформаційно-аналітичної діяльності в цілому [11]. Тому виникає потреба більш детально розглянути поняття інформаційно-аналітичної діяльності.

Поняття „інформаційно-аналітична діяльність”

Хоч це й дивно, поняття „інформаційно-аналітична діяльність”, на відміну від „аналітичної діяльності”, віднайшло ширше висвітлення у дефініціях державних стандартів і наукових працях. Розглянемо найбільш характерні визначення інформаційно-аналітичної діяльності:

 — науково-інформаційна діяльність, спрямована на аналітико-синтетичне опрацювання документів [6];

— це специфічний різновид інтелектуальної, розумової діяльності людини, в процесі якої внаслідок певного алгоритму послідовних дій з пошуку, накопичення, зберігання, обробки, аналізу первинної інформації утворюється нова, вторинна аналітична інформація у формі аналітичної довідки, звіту, огляду, прогнозу тощо [7, с. 14];

— це сукупність дій на основі концепцій, методів, засобів, нормативно-методичних матеріалів для збору, накопичення, обробки та аналізу даних з метою обґрунтування і ухвалення рішень [8, с. 242 ];

— це особливий напрям інформаційної діяльності, пов’язаний з виявленням, опрацюванням, збереженням та поширенням інформації переважно у сфері управлінської, політичної та економічної діяльності [9, с. 38];

— процес семантичної обробки даних, в результаті якого розрізнені дані перетворюються в закінчену інформаційну продукцію — аналітичний документ [10, с. 17].

Як бачимо, абсолютна більшість визначень при формулюванні дефініції повторює слово діяльність, додаючи до нього певні визначення. Звертає на себе увагу те, що у визначенні, що міститься в державних стандартах України укладачі по суті ототожнюють поняття „інформаційно-аналітична” і „науково-інформаційна” діяльність. У такий спосіб підкреслюються наукові засади організації та здійснення аналітичної роботи, хоча в цілому такий підхід, як нам здається, є не зовсім коректним, адже між аналітичною роботою в науці і класичною інформаційно-аналітичною діяльністю є ряд принципових відмінностей.

Важливою є вказівка, що, попри назву, ця діяльність спрямована на аналітико-синтетичне опрацювання документів. Тобто замало зібрати й дослідити матеріал, важливо синтезувати нові знання й відтворити їх у відповідних формах.

Окремі автори (і це є суттєвим!) вказують на використання в процесі роботи певних алгоритмів, концепцій, методів, засобів. Це створює підстави для віднесення інформаційно-аналітичної діяльності до сфери інтелектуальних технологій.

Практично в усіх наведених визначеннях увага акцентується на тому, що сутність інформаційно-аналітичної діяльності може бути визначена через етапи і процедури роботи з інформацією (пошук, виявлення, накопичення, зберігання, обробка, аналіз первинної інформації, створення нової вторинної інформації, поширення). Характерно, що усі автори не обмежуються лише аналітичною стадією, а включають до цього виду діяльності ті процеси, які, на перший погляд, не є в чистому вигляді аналітикою. Такий підхід ми вважаємо правильним, бо імпліцитно аналіз відбувається і при пошуку, відборі, при інших процесах. Тож аналітика пронизує усі стадії і процедури роботи з інформацією.

Висновки. Підсумовуючи розглянуте, зауважимо, що ключові поняття аналітичної діяльності перебувають у нерозривному багатоплановому зв’язку. В окремих випадках можна простежити їх взаємну залежність, а також розгалуженість на рівні вертикалі й горизонталі. З метою унаочнення сказаного представимо це в формі схеми. В ній ми походимо з того, що аналітична діяльність походить від аналітики. За нашою концепцією, інформаційно-аналітична діяльність є одним з видів аналітичної діяльності, і вони перебувають у родо-видових зв’язках. Далі, в межах інформаційно-аналітичної діяльності ми виділяємо три підвиди, які репрезентують зміст і цілі ІАД. Тож, виходимо на те, що кінцевим результатом аналітичної діяльності є деякий аналітичний продукт, який в залежності від завдань і цілей втілюється у певному виді документів, що в кінцевому рахунку створює засади аналітичного (інформаційно–аналітичного) забезпечення управлінської діяльності.

Література

1. 1.           Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов.ред. В.Т. Бусел. — К.; Ірпінь: ВТФ „Перун”, 2003. — 1440 с.
2. 2.           Кудрин Б.Н.. Технетика: новая парадигма философии техники (третья научная картина мира). / Б.Н.Кудрин. — [Электронный ресурс]. — Режим доступу: http: kudrinibi.ru/ public/ 104114/ index.htm
3. 3.           Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество: опыт социального прогнозирования / Д.Бел. / Пер. с англ. под ред.В.Л.Иноземцева. — М. : Academia, 1999. — 245 с.
4. 4.           Традиционная и современная технология. Философско-методологический анализ: Монография. / В.М.Розин, О.В.Аронсон, М.Ю.Алексеева, С. С. Неретина. / Под ред. В.М.Розина. — М. : Институт философии Российской академии наук, 1998. — [ Электронный ресурс]. — Режим доступа: http:|// gtmarket,ru/ laboratory/ basis/ 4532
5. 5.           ДСТУ 2481-94. Інтелектуальні інформаційні технології. Терміни та визначення — К. : Держспоживстандарт України, 1994. — (Національний стандарт України).
6. 6.           ДСТУ 5034:2008. Науково-інформаційна діяльність. Терміни та визначення понять. — К. : Держстандарт України, 2008. — 43 с. (Державний стандарт України).
7. 7.           Варенко В.М. Інформаційно-аналітична діяльність: навч. посіб. / В. М. Варенко. — К. : Університет „Україна”, 2014. — 417 с.
8. 8.           Сурмин Ю.П. Теория систем и системный аналіз : [учеб. пособие] / Ю.П. Сурмин — К. : МАУП, 2003. — 368 с.
9. 9.           Електронний уряд : Наук.-практ.довід. / уклад. С. А. Чукут, І. В. Клименко, К. О. Линьов ; за заг. ред. С. А. Чукут. — К. : Вид-во НАДУ, 2007. — 76 с.
10. 10.      Кузнецов И.Н. Учебник по информационно-аналитической работе. — М. : ООО Изд-во „Яуза”, 2001. — 320 с.
11. 11.      Ліпкан В.А. Стратегічні комунікації : [словник] / Т. В. Попова, В. А. Ліпкан ; за заг. ред. доктора юридичних наук В. А. Ліпкана. — К. : ФОП Ліпкан О.С., 2016. — 416 с.
12. 12.      Ліпкан В. А. Адміністративно-правовий режим інформації з обмеженим доступом : [монографія] /  В. А. Ліпкан, В. Ю. Баскаков / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2013. — 344 с.