ІНФОРМАЦІЙНО-АНАЛІТИЧНІ СЛУЖБИ, ЦЕНТРИ АНАЛІТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ЯК СУБ’ЄКТИ АНАЛІТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Мандзюк Олег Андрійович,

Голова Інституту стратегічних ініціатив

Глобальної організації союзницького лідерства,

кандидат юридичних наук

Стаття присвячена визначенню та класифікації інформаційно-аналітичним службам та центрам аналітичних досліджень як суб’єктів аналітичної діяльності. Проаналізовано нормативну регламентацію інформаційно-аналітичної діяльності. Розглянуто нормативну регламентацію інформаційно-аналітичної діяльності в Адміністрації Президента. Досліджено питання щодо аналітичної діяльності Апарату Верховної Ради України та Секретаріату Кабінету Міністрів України як суб’єктів інформаційних відносин. Автором підкреслено, що функція інформаційно-аналітичного забезпечення управлінської діяльності покладається і на національні бібліотеки та перераховано їх функції з позицій інформаційно-аналітичної діяльності.

Ключові слова: інформація, аналітика, правове регулювання, методологія аналітики, інформаційно-аналітична діяльність, інформаційно-аналітичні служби, центр аналітичних досліджень, суб’єкт аналітичної діяльності.

ИНФОРМАЦИОННО-АНАЛИТИЧЕСКИЕ СЛУЖБЫ, ЦЕНТРЫ АНАЛИТИЧЕСКИХ ИССЛЕДОВАНИЙ КАК СУБЪЕКТЫ АНАЛИТИЧЕСКОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ. Статья посвящена определению и классификации информационно-аналитически служб и центров аналитических исследований в качестве субъектов аналитической деятельности. Проанализирована нормативная регламентация информационно-аналитической деятельности. Рассмотрено нормативную регламентацию информационно-аналитической деятельности в Администрации Президента. Исследован вопрос об аналитической деятельности Аппарата Верховной Рады Украины и Секретариата Кабинета Министров Украины как субъектов информационных отношений. Автором подчеркивается, что функция информационно-аналитического обеспечения управленческой деятельности возлагается и на национальные библиотеки, поэтому перечислено их функции с позиций информационно-аналитической деятельности.

Ключевые слова: информация, аналитика, правовое регулирование, методология аналитики, информационно-аналитическая деятельность, информационно-аналитические службы, центр аналитических исследований, субъект аналитической деятельности.

INFORMATION-ANALYTICAL SERVICES, CENTERS OF ANALYTICAL STUDIES AS SUBJECTS OF ANALYTICAL ACTIVITY. The article is devoted to the definition and classification of information and analytical services and centers of analytical research as subjects of analytical activity. The regulatory regulation of information and analytical activities is analyzed. The normative regulation of information and analytical activities in the Presidential Administration is considered. The issue of the analytical activity of the Apparatus of the Verkhovna Rada of Ukraine and the Secretariat of the Cabinet of Ministers of Ukraine as subjects of information relations was investigated. The author emphasizes that the function of information and analytical support of management activities is assigned to national libraries, and therefore their functions are listed from the standpoint of information and analytical activities.

Key words: information, analytics, legal regulation, methodology of analytics, information-analytical activity, information-analytical services, analytical research center, subject of analytical activity.

Загальна постановка проблеми. Аналітична діяльність, будучи багатоаспектною і складною за своєю структурою, зазвичай розглядається в аспекті діяльності наукової, науково-технічної і прикладної. Вона має свої цілі, завдання, логіку реалізації. В результаті цієї діяльності створюються кінцеві інформаційні продукти, певні аналітичні документи. Тож дослідження такого феномена, як аналітична діяльність потрапляє водночас в поле зору фахівців з методології науки (наукознавства), управлінців, психологів, освітян. А ще аналітична діяльність може розглядатися з позицій її рентабельності, гіпотетичної вартості створеного інформаційного продукту, попиту на нього на ринку інформації. Усе перелічене зумовлює необхідність глибинного дослідження не тільки самого поняття, а й суміжних з ним ключових понять. У подальшому це надасть можливість визначити межі та сфери правового регулювання, правовідносини між суб’єктами, порядок взаємодії суб’єктів і об’єктів, виявити критерії обмеження тих чи інших дій в ході реалізації аналітичної діяльності.

Аналіз публікацій.  Окремі аспекти правового регулювання аналітичної діяльності стали об’єктом наукового дослідження таких вчених, як С. Алексєєв, Ф. Брецко, В. Копєйчиков, В. Горшенєв, О. Зайчук, С. Лисенков, М. Марченко, Н. Оніщенко, П. Рабінович, О. Скакун та ін.

На рівні інформаційно-правових відносин окремі аспекти проблеми методологічних засад дослідження аналітичної діяльності у сфері інформаційного права відображені у працях В. Баскакова, В. Варенка, М. Дімчогло, В. Залізняка, Є. Збінського, В. Кір’ян, Б. Кормича, П. Матвієнко, А. Новицького, О. Кохановської, В. Ліпкана, О. Логінова, О. Мандзюка, А. Марущака, В. Політило, Л. Рудник, О. Стоєцького, Я. Собківа, І. Сопілко, К. Татарникової, В. Цимбалюка, К. Череповського, О. Шепети та ін.

Однак комплексного дослідження визначення та класифікації інформаційно-аналітичних служб та центрів аналітичних досліджень як суб’єктів аналітичної діяльності дотепер у вітчизняній науці здійснено не було.

Виклад основного матеріалу дослідження.  Оскільки в п. 1 ст. 4 Закону України „Про інформацію” серед суб’єктів інформаційних відносин названо не тільки фізичних, а й юридичних осіб, об’єднання громадян, суб’єктів владних повноважень, виникає необхідність розглянути правові засади діяльності колективних суб’єктів інформаційних відносин.

Широкий спектр завдань, що мають виконуватися в ході аналітичної діяльності, зумовлює багатоманітність порядку і форм її реалізації.

За нашими узагальненнями, види суб’єктів аналітичної діяльності умовно можна представити у формі класифікації, диференціюючи їх за принципами бінарної опозиції на такі категорії:

Класифікація видів суб’єктів аналітичної діяльності у сфері інформаційних відносин

За статусом суб’єктів діяльності можна виділити:

-    підрозділи інформаційно-аналітичного забезпечення у структурі органів державної і місцевої влади;

-    підрозділи інформаційно-аналітичного забезпечення у структурі Національних бібліотек;

-    відокремлені суб’єкти професійної аналітичної діяльності (інститути і центри досліджень, аналітичні центри);

-    громадські аналітичні центри.

Подібний розподіл зумовлює специфіку праці аналітиків, їх завдання, ґрунтовність досліджень, спектр аналітичних продуктів, ступінь відповідальності.

Найбільш складними й відповідальними можна вважати ті функції, що передбачені в роботі служб у складі Адміністрації Президента, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України й інших органів державної влади і управління.

Розглянемо нормативну регламентацію інформаційно-аналітичної діяльності в Адміністрації Президента. Пунктом 3 „Положення про Адміністрацію Президента України” передбачений перелік основних завдань, що покладаються на цей орган [1]. Серед них є й ті, які мають безпосереднє відношення до аналітичної діяльності: консультативне, інформаційне, експертно-аналітичне забезпечення здійснення Президентом України визначених Конституцією України повноважень. Названим Положенням передбачається, що Адміністрація Президента „здійснює аналіз політичних, економічних, соціальних, гуманітарних та інших процесів, що відбуваються в Україні і світі, готує за його результатами для подання на розгляд Президентові України пропозиції з питань формування та реалізації внутрішньої і зовнішньої політики держави…”, „підготовку пропозицій щодо здійснення керівництва зовнішньополітичною діяльністю держави”; „бере участь в опрацюванні пропозицій щодо попередження та нейтралізації загроз національній безпеці України…”; „здійснює в установленому порядку експертизу прийнятих Верховною Радою України законів…, готує пропозиції щодо підписання законів або застосування щодо них права вето”; „здійснює аналіз актів Кабінету Міністрів України…”, „здійснює моніторинг інформаційного простору України, створює умови для доступу громадськості до інформації про діяльність Президента України…”; „забезпечує… в установленому порядку доступ до публічної інформації, розгляд, опрацювання, облік, систематизацію, аналізування та надання відповідей на запити на інформацію, що надходить до Президента України…”; „забезпечує в межах своєї компетенції реалізацію державної політики стосовно державної таємниці” [1] та ін.

Аналіз перелічених завдань, що стоять згідно з Положенням перед Адміністрацією Президента, дозволяє вивести її функції в межах АД, зокрема: забезпечувальна; діагностична; рекомендаційна; соціально-комунікативна й інформативно-комунікативна; прогностична; оборонна; експертно-нормативна; охоронна; контрольна.

Виходячи із аналізу структури Адміністрації Президента, з позицій реалізації функцій у сфері інформаційних відносин найбільшу роль має відігравати Головний департамент інформаційної політики, а також Головний департамент забезпечення доступу до публічної інформації. Проте дізнатися про структуру департаментів, принципи і результати їхньої діяльності фактично неможливо, оскільки на сайті така інформація відсутня [2]. Усім, хто цікавиться подібними питаннями, за логікою розробників сайту, доволі знати, що є такі департаменти. Подібна позиція не зовсім узгоджується із деклараціями щодо прозорості діяльності органів державної влади.

Базовою науково-дослідною установою аналітико-прогностичного супроводження діяльності Президента є Національний інститут стратегічних досліджень при Президентові України, який утворений Указом Президента України від 04.03.92 р. № 127. Його основними завданнями в якості суб’єкта аналітичної діяльності є

- наукове обґрунтування, аналіз та оцінка проблем і перспектив суспільно-політичного розвитку України;

- наукове супроводження здійснення Президентом України, Радою національної безпеки і оборони України повноважень у сфері національної безпеки України;

- дослідження проблемних питань економічного, демографічного, соціального, гуманітарного, етнополітичного, воєнно-політичного, зовнішньополітичного, інформаційного, екологічного розвитку України;

- дослідження та моніторинг регіональних аспектів суспільного розвитку;

- наукова експертиза проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів, державних заходів соціально-політичного спрямування та ін. [3].

Аналітичні матеріали, що знаходять своє відображення не тільки у відповідних документах, а й в Монографіях, наукових публікаціях, здійснюються з актуальних проблем політики, в тому числі соціальної, економіки, регіонального і гуманітарного розвитку, інформаційних стратегій, громадянського суспільства, національної безпеки, міжнародних відносин. На сайті Інституту представлені інформаційні продукти у вигляді аналітичних доповідей, аналітичних записок з найактуальніших проблем сьогодення Української держави. Ці документи можуть слугувати взірцем оформлення матеріалів, що репрезентують результати аналітичної діяльності.

Отже, інформаційно-аналітичне супроводження діяльності Президента України (в межах повноважень підрозділів) здійснюється апаратом Адміністрації Президента, Національним інститутом стратегічних досліджень при Президентові України, а також в разі необхідності — національними бібліотеками України.

Відповідно до ст. 107 Конституції України при Президентові України створюється Рада національної безпеки і оборони України, діяльність якої регламентується відповідним Законом [4]. Указом в.о. Президента України від 12 квітня 2014 року № 398/ 2014 було затверджено „Положення про інформаційно-аналітичний центр”, в якому передбачалося створення й основні засади діяльності Центру як робочого органу Ради національної безпеки і оборони. На нього покладалися обов’язки забезпечення аналітичного й прогнозного супроводження діяльності РНБО щодо здійснення координації діяльності органів виконавчої влади з питань національної безпеки в інформаційній сфері [5]. Проте, попри складну політичну ситуацію, необхідність інтенсифікації інформаційно-аналітичних процесів, Указом Президента України від 26.05.2015 р. № 285/ 2015 без будь-яких пояснень, без альтернативних підходів до вирішення питань, зазначений вище акт визнаний таким, що втратив чинність. Причини і наслідки такого рішення у сфері державної таємниці, але можна прогнозувати, що вони у подальшому ще віднайдуть своє відображення у наукових дослідженнях.

Принагідно зазначимо, що сайт інформаційно-аналітичного Центру [6], незважаючи на Указ Президента про скасування правових засад діяльності Центру, продовжує працювати із щоденним оновленням матеріалів. На ньому зазначається, що тематика сайту — офіційні новини Адміністрації Президента України, Ради національної безпеки і оборони України, Уряду, ВРУ, ДСНС, МОУ, СБУ, МВС, НГУ, СЗРУ, ГУР, ДПСУ, прес-центру АТО тощо, публікації аналітиків Центру. Наразі на сторінці сайту відображений лише юридичний факт створення центру і нічого не сказано про втрату його чинності згідно з відповідним нормативним актом. Не можна залишити поза увагою й те, що в тексті на офіційній сторінці припущена принципова юридична помилка: йдеться про наказ, а не про Указ Президента. Виникають питання і щодо зазначеного на сайті статусу Центра, де вказується, що Центр не є державною установою. Тоді виникає питання, на яких підставах він репрезентує офіційні дані від імені Президента, центральних органів державної влади. Усі ці „похибки” свідчать про низький рівень інформаційно-правової культури укладачів сайту, відсутність належного контролю відповідних органів.

Розглянемо питання щодо аналітичної діяльності Апарату Верховної Ради України як суб’єкта інформаційних відносин. Згідно з „Положенням про Апарат Верховної Ради України”, затвердженим Розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25 серпня 2011 року № 769 (в редакції Розпорядження Голови Верховної Ради України № 734 від 29 листопада 2014 року), цей постійно діючий орган здійснює „правове, наукове, організаційне, документальне, інформаційне, експертно-аналітичне, фінансове і матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України, її органів та народних депутатів” [7]. Серед основних напрямів діяльності Апарату передбачені й ті, що безпосередньо можуть кваліфікуватися як здійснення аналітичної діяльності, зокрема:

-        у сфері правового і наукового забезпечення: проведення експертизи законопроектів, які подаються до Верховної Ради України суб’єктами права законодавчої ініціативи; актів законодавства щодо їх відповідності Конституції України і законам України (за дорученням керівництва Верховної Ради України); здійснення підготовки довідкових та науково-аналітичних матеріалів з питань, що розглядаються Верховною Радою України; організаційний супровід аналізу практики застосування законодавства з метою його вдосконалення; підготовка узагальнюючих матеріали і пропозицій для Верховної Ради України та її керівництва щодо вдосконалення роботи Апарату; експертиза пропозицій Президента України до прийнятих Верховною Радою України законів;

-        у сфері організаційного забезпечення: забезпечення діяльності комітетів та інших органів Верховної Ради України, надання їм організаційно-інформаційної і консультативно-методичної допомоги в процесі розробки та опрацювання поданих на розгляд законопроектів; облік та узагальнення пропозицій і зауважень, висловлених під час обговорення законопроектів та інших питань на пленарних засіданнях Верховної Ради України, а також пропозицій і зауважень, що надходять до проектів законодавчих актів, опублікованих для всенародного обговорення; ведення автоматизованої системи “Адміністративно-територіальний устрій України”; підготовка відповідних аналітичних матеріалів про стан виконання доручень, що містяться в актах Верховної Ради України та її органів;

-        у сфері інформаційного та комп’ютерно-технологічного забезпечення: формування та підтримання в належному стані інтегрованого банку даних, що забезпечує законопроектну та правозастосовну діяльність, розробка проектів рішень з питань, пов’язаних із законодавчою діяльністю Верховної Ради України; методичне і технологічне супроводження комп’ютеризованої обробки законопроектів на всіх стадіях проходження їх у комітетах Верховної Ради України, а також ведення баз даних процесу законотворення [17, 18].

Загалом у структурі Апарату Верховної Ради України в якості провідних служб, що забезпечують інформаційно-аналітичне супроводження діяльності, можна виділити такі підрозділи, як: Головне науково-експертне управління, Головне юридичне управління, Головне управління документального забезпечення, Головне організаційне управління, прес-служба Апарату, Управління комп’ютеризованих систем Апарату, Інформаційне управління, Управління забезпечення міжпарламентських зв’язків, Управління по зв’язках з місцевими органами влади і органами місцевого самоврядування, відділ контролю Апарату, Інститут законодавства Верховної Ради України. У складі Інституту працюють відділи: комплексних проблем державотворення, проблем розвитку національного законодавства, теорії та практики законотворчої діяльності, моніторингу законодавства, європейського права та міжнародної інтеграції, науково-організаційний відділ.

Як вказується на сайті Інституту [8], він був створений 7 жовтня 1994 року Постановою Президії Верховної Ради України. Положення про Інститут було затверджене Розпорядженням Голови Верховної Ради України № 770 від 4 серпня 2003 року. Останні зміни до Положення внесені 17 грудня 2013 року. З позицій адміністративного права доволі цікавим є той факт, що дату створення Інституту і дату затвердження Положення про нього розділяє майже 10 років. Аналіз цього юридичного факту сам по собі міг би стати об’єктом наукової розвідки.

Загалом ідея уведення до структури Апарату Верховної Ради України Інституту законодавства була і залишається доволі слушною. Досвідчені вчені, які працюють у зазначеному Інституті, завдяки своїм компетенціям, досвіду, науковому потенціалу спроможні забезпечити виконання усіх завдань інформаційної аналітики у сфері законодавчої та законотворчої діяльності на найвищому рівні. Специфікою роботи Інституту є поєднання фундаментальних і прикладних досліджень. На колектив науковців покладаються завдання з підготовки пропозицій щодо стратегії державної правової політики, розвитку національного законодавства на основі фундаментальних досліджень, порівняльного аналізу норм українського й зарубіжного законодавства, моніторингу ефективності чинного законодавства й прогнозування наслідків застосування, проведення наукової експертизи проектів законодавчих актів. Тож досвід аналітичної діяльності в цьому напрямі є по-своєму унікальним, і він має передаватися прийдешнім поколінням. Це пояснює причину створення при Інституті законодавства Верховної Ради України аспірантури і докторантури. У такий спосіб у діяльності Інституту відбувається об’єднання інформаційно-аналітичної, наукової й освітньої функції. Слід зазначити, що веб-сторінка Інституту законодавства Верховної Ради може слугувати взірцем репрезентації нормативно-правових засад діяльності, відтворення напрямів і результатів роботи, в тому числі аналітичної.

Абсолютно інакше виглядає на офіційному порталі Верховної Ради України сторінка, присвячена Інформаційному управлінню Апарату Верховної Ради України. На цій сторінці представлені лише офіційні персональні відомості про п’ятьох осіб — керівника управління, його двох заступників і завідувачів відділів. Певна технічна недбалість персоналу, який відстежує стан веб-порталу і його контент, проявляється навіть в тому, що у двох випадках назви відділів (відділ моніторингу, відділ інформаційно-бібліотечного забезпечення) надаються, а у двох інших такі дані відсутні.

Узагальнюючи відомості щодо здійснення Апаратом Верховної Ради аналітичної діяльності, дозволимо собі не погодитися з тезою, висловленою Н. С. Погребняк, що в ході реалізації інформаційної функції Апаратом Верховної Ради України „не створюється нова інформація (наукова), а збираються, обробляються і представляються споживачу (парламенту) у формі інформаційного ресурсу відомості документованого чи електронного характеру” [9, с. 67]. По-перше, Апарат в цілому (за винятком Інституту законодавства) не призначений для розвитку науки, він націлений на виконання ряду прикладних функцій. По-друге, збір і обробка інформації вже є елементами аналітичної діяльності, а значить, йдеться не про первинні дані, а про новий інформаційний продукт. Тож, нова інформація таки створюється. Більш обґрунтованою нам здається позиція М. Ю. Парамонової, яка пропонує розглядати інформаційне забезпечення Верховної Ради України у трьох аспектах: інформаційно-аналітичному, інформаційно-технічному та інформаційно-комунікаційному [10, c.130]. Подібна диференціація дозволяє більш детально підходити до реалізації інформаційної функції Апаратом Верховної Ради України.

Відповідно до „Положення про Секретаріат Кабінету Міністрів України”, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 2009 року № 850, на секретаріат як постійно діючий орган покладаються, серед усіх інших, функції експертно-аналітичного, правового, інформаційного „забезпечення діяльності Кабінету Міністрів України, урядових комітетів, Прем’єр-міністра, віце-прем’єр міністра України, віце-прем’єр міністрів України, міністра Кабінету Міністрів України та міністрів, які не очолюють міністерства” [11]. Одразу зауважимо, що наданий у зазначеному положенні перелік суб’єктів не збігається з тим, що закріплений у п. 1 ст. 6 Закону України „Про Кабінет Міністрів України” від 27 лютого 2014 року в редакції від 26.04.2015 р., де встановлено, що „до складу Кабінету Міністрів України входить Прем’єр-міністр України, Перший віце-прем’єр міністр України, віце-прем’єр-міністри та міністри України” [12]. Розбіжності у текстах (зокрема, відсутність у Положенні посади Першого віце-прем’єр міністра України), недбале ставлення до своєчасного внесення поправок у нормативні підзаконні акти є свідченням недостатнього рівня інформаційно-правової культури, що, своєю чергою, може негативно впливати на інші органи виконавської влади.

Доволі суперечливим є й те, що у рубриці „Структура Секретаріату Кабінету Міністрів України” на офіційному веб-сайті Кабінету Міністрів України представлені лише назви посад і фотографії керівників Департаментів і управлінь. Дізнатися про функції і завдання структурних підрозділів, тим більше про результати їх діяльності хоча б у формі адаптованих звітів, що не містять інформації з обмеженим доступом, по сайту неможливо.

Тому лише гіпотетично можна встановити, що функції інформаційно-аналітичного забезпечення в межах своїх компетенцій виконують: департаменти гуманітарної та соціальної політики; економічного розвитку та регуляторної політики; департаменти з питань безпеки життєдіяльності, охорони навколишнього природного середовища та агропромислового комплексу; розвитку реального сектора економіки; департамент з питань безпеки, оборони та діяльності органів юстиції; департамент з питань ефективного управління державною власністю; департамент з питань фінансової політики; департамент інформаційних технологій; департамент інформації та комунікацій з громадськістю; юридичний департамент; управління з питань роботи із зверненнями громадян. Виходячи з наведеного, можна зазначити, що питання інформаційних відносин відповідно до номінації структурних підрозділів знаходяться у веденні лише департаменту інформації та комунікацій з громадськістю. Подібне формулювання назви свідчить про те, що Кабінет Міністрів не бере до уваги реалізацію інформаційної політики в межах держави, а обмежується лише моніторингом інформації та тією діяльністю, що в сучасних умовах прийнято передавати через запозичену конструкцію „паблік рилейшнз”.

Показовим (з точки зору оцінки значення аналітичної діяльності для діяльності уряду) є й те, що в п. 17 „Положення про Секретаріат Кабінету Міністрів України” [11] у переліку основних завдань, які покладаються на структурні підрозділи секретаріату, на перших позиціях стоять власно технічні (підготовка і проведення засідань, складання протоколів тощо) і лише восьмим є проведення юридичної і фахової експертизи, підготовка експертних висновків до проектів актів законодавства, що подаються на розгляд Кабінету Міністрів України, щодо їх відповідності Конституції та законам України, а одинадцятим — підготовка аналітичних, інформаційних, довідкових та інших матеріалів з питань, що розглядаються Кабінетом Міністрів України та урядовими комітетами. Подібний підхід до ранжирування завдань і функцій є свідченням суттєвої недооцінки ролі і значення аналітичної діяльності, своєрідним анахронізмом радянської епохи, коли Секретаріат слугував лише власне діловодству.

Аналіз структури апаратів центральних органів виконавчої влади дозволяє встановити, що у міністерствах передбачені й функціонують підрозділи, основою діяльності яких є аналітика.

Цілком зрозуміло, що функції, завдання, фінансування кожного міністерства відрізняються, так само як і стратегія розвитку. Проте зібраний нами матеріал надав можливість виявити деякі тенденції. Насамперед, відсутність єдиної позиції щодо важливості й необхідності аналітичної діяльності. Є суттєві відмінності у статусі інформаційно-аналітичних підрозділів. Так, на рівні департаментів вони функціонують у Міністерстві внутрішніх справ і Міністерстві юстиції, на рівні управлінь — у Міністерстві енергетики та вугільної промисловості, Міністерстві оборони, Міністерстві фінансів: на рівні відділів — у Міністерстві аграрної політики та продовольства, Міністерстві економічного розвитку та торгівлі, Міністерстві культури; Міністерстві освіти і науки, Міністерстві соціальної політики. У ряді міністерств, зокрема, у Міністерстві закордонних справ, Міністерстві інфраструктури, Міністерстві молоді та спорту в назві структурних підрозділів взагалі відсутня будь-яка згадка про аналітичну діяльність. Це не означає, що вона не проводиться. Це слід розуміти так, що вона розосереджена по усіх департаментах, управліннях, відділах, а спеціалізована діяльність підрозділів не передбачена організаційною структурою апарату міністерств.

Звертає на себе увагу і той факт, що в окремих випадках, як, наприклад, у Міністерстві соціальної політики, Міністерстві економічного розвитку і торгівлі, Міністерстві культури відділ аналітичного забезпечення входить до патронатної служби і зорієнтований на допомогу лише міністрові, а не апарату в цілому. В інших випадках аналітичні підрозділи працюють на міністерство.

Виходячи з номінації структурних підрозділів міністерств, найбільшу увагу аналітичній діяльності приділяють Міністерство інформаційної політики (що зрозуміло) , Міністерство освіти і науки, Міністерство соціальної політики.

Щодо нормативного регулювання інформаційно-аналітичної діяльності міністерствами, то можна зауважити, що здебільшого воно здійснюється за рахунок підзаконних актів, положень, затверджених наказами по міністерствах.

На законодавчому рівні інформаційно-аналітична діяльність відображена лише в Законі України „Про Національну поліцію” [13], де ст. 25 передбачає перелік повноважень поліції у сфері інформаційно-аналітичного забезпечення, ст. 26 — формування інформаційних ресурсів поліцією, ст. 27 — використання поліцією інформаційних ресурсів, ст. 28 встановлює відповідальність за протиправне використання інформаційних ресурсів. Принагідно зазначимо, що п.2 статті 25 закріплює здійснення поліцією інформаційно-пошукової та інформаційно-аналітичної роботи. У такий спосіб Міністерство внутрішніх справ майже не єдине, яке абсолютно чітко встановило законодавчі норми щодо здійснення інформаційно-аналітичної діяльності.

Ми не ставили за мету узагальнення результатів діяльності відповідних підрозділів міністерств України, повноту виконання ними функцій АД (це може бути темою окремого дослідження), проте навіть проведений відбір і аналіз свідчать про широкий спектр адміністративно-правових засад реалізації досліджуваного нами напряму, а також про можливі напрями удосконалення роботи, особливо в умовах запровадження електронного урядування. Як слушно зазначає Р. А. Коваль, „формування ефективної та адаптованої до сучасних реалій інформаційно-аналітичної системи прийняття управлінських рішень органами влади повинно спиратися на концепцію побудови інформаційно-інтелектуального суспільства та враховувати вимоги до якості вхідної й вихідної інформації” [14, с. 4]. Саме таке стратегічне розуміння сутності й значення аналітичної діяльності дасть змогу на принципово інших засадах здійснювати управлінські процеси.

Функція інформаційно-аналітичного забезпечення управлінської діяльності покладається і на національні бібліотеки, зокрема на Національну бібліотеку України ім. В. І. Вернадського (у структурі є служба інформаційно-аналітичного забезпечення органів державної влади), на Національну парламентську бібліотеку України та ін. Окремо слід зазначити, що при НБУВ діє Центр досліджень соціальних комунікацій, який має у своєму складі відділи політологічного аналізу, оперативної інформації, бібліометрії та наукометрії, програмно-комунікаційних технологій. Працівниками Центру не тільки підтримується інформаційно-аналітична система, а й ведеться спецпроект „Інформаційна безпека” [15]. Отже, є підстави стверджувати, що діяльність Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського і її структурних підрозділів виходить далеко за межі традиційної бібліотечної справи й відповідає сучасним викликам інформаційного суспільства.

Загалом науковці пропонують розрізняти в інформаційній аналітиці в діяльності бібліотек три контури: 1) рівень підготовки управлінських рішень у своїй сфері; 2) узагальнення підходів до аналізу інформації, що циркулює в суспільстві на різних рівнях його функціонування і створення інформаційно-аналітичних продуктів для використання в різних галузях; 3) рівень опрацювання знань, який виявляється через нову організацію праці — аналітика, нові технології, нові продукти — практично є перехідним до іншої роботи і діяльності” [16, с. 115].

Отже, роботу бібліотек як суб’єктів аналітичної діяльності у сфері інформаційних відносин можна розглядати у таких аспектах: 1) розроблення і застосування аналітичних алгоритмів відбору, збирання, систематизації інформації, удосконалення підходів до найбільш ефективного користування інформаційними ресурсами; 2) здійснення інформаційно-аналітичного забезпечення органів державної влади; 3) надання можливості читачам користуватися аналітичними матеріалами. Як ілюстрацію останнього положення можна навести такий приклад. На сайті Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського є інформація про те, що мережеві інформаційні ресурси закладу містять 4 тисячі бюлетенів оперативної інформації та інформаційно-аналітичних оглядів [15].

Тож можна стверджувати, що бібліотеки, окрім інших (соціальних, культурних) з позицій інформаційно-аналітичної діяльності виконують такі функції: ресурсну (кумулятивну); орієнтувальну; оціночну; селективну; діагностичну; систематизуючу; забезпечувальну; технологічну; комунікативну.

Усе це створює підстави розглядати бібліотеки як повноцінні суб’єкти аналітичної діяльності зі своїми неповторними специфічними особливостями.

Висновки. У зв’язку з дослідженням питання щодо аналітичної діяльності колективних суб’єктів інформаційних відносин пропонуємо ввести до наукового обігу поняття „центри аналітичної діяльності”, яке слід чітко відмежувати від поняття „аналітичні центри”, оскільки до першого, як ми вважаємо, слід відносити організації, установи, заклади, в тому числі інститути інформації, інститути досліджень, які відповідно до законодавства України у сфері інформаційних відносин здійснюють діяльність зі збору, відбору, аналітико-синтетичної обробки масивів інформації з метою задоволення потреб суспільства й окремих замовників. Отже, поняття „центри аналітичної діяльності” є набагато ширшим, аніж поняття „аналітичні центри”.

Література:

1. 1.           Положення про Адміністрацію Президента України. Затверджено Указом Президента України від 2 квітня 2010 року № 504/ 2010. — [Електрон. ресурс]. — Режим доступу: http:// zakon4.rada.gov.ua/ laws/ show/ 504/ 2010.
2. 2.           Організаційна структура Адміністрації Президента України. — [Електрон.ресурс]. — Режим доступу: http://www.president.gov.ua/administration/apu-structure
3. 3.           Національний інститут стратегічних досліджень при Президентові України. Офіційний сайт. — [Електрон. ресурс ]. — Режим доступу: http:// www.niss.gov.ua/ presentation.html.
4. 4.           Про Раду Національної безпеки і оборони України: Закон України від від 5 березня 1998 року (редакція від 31.12.2014). — [Електрон. ресурс ]. — Режим доступу: http:// zakon4.rada.gov.ua/ laws/ main/ 183/ 98-%D0%B2%D1%80.
5. 5.           Положення про Інформаційно-аналітичний центр, затверджене Указом Президента України від 12 квітня 2014 року № 398/ 2014. Втратив чинність на підставі Указу Президента від 26.05.2015 № 285,2015. — [Електрон. ресурс ]. — Режим доступу: http:// zakon4.rada.gov.ua/ laws/ show/398/2014.
6. 6.           Інформаційно-аналітичний центр. Офіційний сайт. — [Електрон. ресурс ]. — Режим доступу: http:// mediarnbo.org/ sample-page/.
7. 7.           Положення про Апарат Верховної Ради України, затверджене розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25 серпня 2011 року № 769 (в редакції розпорядження № 734 від 29 листопада 2014 року) [Електрон. ресурс]. — Режим доступу: http:// zakon2.rada.gov.ua/ laws/ show/ 769/ 11-%D1%80%D0%B3?nreg=769%2F11-%F0%E3&find=1&text=%E0%ED%E0%EB%B3%E7&x=0&y=0.
8. 8.           Інститут Законодавства Верховної Ради України. — [Електрон. ресурс ]. — Режим доступу: http:// instzak.rada.gov.ua/ instzak/ control/ uk/ index.
9. 9.           Погребняк Н.С. Інформаційно-функціональна складова системи функцій Апарату Верховної Ради України як основний показник його конституційно-правового статусу. — [Електрон. ресурс]. — Режим доступу: http:// plaw.nlu.edu.ua/ wp-content/ uploads/ 2014/ 12/ 64-72.pdf.
10. 10.      Парамонова М.Ю. Ресурсне забезпечення діяльності Верховної Ради України : стан і тенденції розвитку (теоретичні засади) : дис. … канд. наук з державн. управл. : 25.00.01 / М. Ю. Парамонова ; Інститут законодавства Верховної Ради України — К. , 2007. –176 с.
11. 11.      Положення про Секретаріат Кабінету Міністрів України, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 2009 року № 850 [Електрон. ресурс]. — Режим доступу: http:// www.kmu.gov.ua/ control/ publish/ article?art_id=245395677.
12. 12.      Про Кабінет Міністрів України: Закон України від 27.02.2014. — [Електрон. ресурс ]. — Режим доступу: http:// zakon2.rada.gov.ua/ laws/ show/ 794-18.
13. 13.      Про національну поліцію: Закон України від 02.07.2015. — [Електрон. ресурс]. — Режим доступу: http:// zakon2.rada.gov.ua/ laws/ main/ 580-19.
14. 14.      Коваль Р.А. Інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності органів влади: автореф. дис. … канд. наук з держ. управління: 25.00.02 / Р.А.Коваль. — Харків, 2008. — 20 с.
15. 15.      Національна бібліотека України ім. В.І.Вернадського. Офіційний сайт. — [Електрон. ресурс ]. — Режим доступу: // nbuv.gov.ua.
16. 16.      Ільганаєва В.О. Аналітика в структурі бібліотечної діяльності / В.О.Ільганаєва // Вісник Харківської державної академії культури: збірник наукових праць. — 2007. — Вип.23. — С. 109-117.
17. 17.      Ліпкан В.А. Правові засади розвитку інформаційного суспільства в Україні : [монографія] / В. А. Ліпкан, І. М. Сопілко, В. О. Кір’ян / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2015. — 664 с.
18. 18.      Ліпкан В. А. Систематизація інформаційного законодавства України : [монографія] /  В. А. Ліпкан, В. А. Залізняк / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2012. — 304 с.