Володимир Ліпкан,
доктор юридичних наук,
Голова Інституту стратегічних комунікацій ГОСЛ
Нині ми не може уявити своє життя без інформації. Відтак іманентність інформації, її присутність будь-де в інформаційному суспільстві формує умови, за яких вона чинить на нас вплив, змушує корегувати свою поведінку, впливає на ухвалення нами тих чи інших рішень.
Одним із могутніх важелів інформаційного впливу виступає пропаганда.
Що нам потрібно розуміти, коли ми вживаємо слово «пропаганда»?
По-перше, пропагандою виступає будь-яка інформація, ідеї, доктрини або спеціальні методи впливу на думки, емоції, настанови чи поведінку групи людей з метою набуття переваг, прямих чи непрямих.
По-друге, сучасна пропаганда – це системна діяльність, зміст якої полягає у поширенні різних політичних, філософських, наукових, художніх та інших ідей і принципів із метою їх упровадження в суспільну свідомість і активізації масової практичної діяльності людей на основі цих ідей і принципів.
Таким чином, коли на екранах телебачення ми бачимо постійне насильство (неважливо: насильство як форма боротьби зі злочинністю або насильство як форма протиправної поведінки людини) – це пропаганда насильства.
Коли у чатах, блогах, соціальних мережах ми постійно стикаємося із лайкою, пейоративною лексикою тощо – це пропаганда убогого мислення, духовної нікчемності, мовленнєвого занепаду, яке тиражується множиться і втягує дедалі більшу кількість осіб.
Коли в новинах, на сайтах, де подаються новини, в будь-яких каналах подається інформація лише про негатив (вбивства, ДТП, смерті, катастрофи) – це пропаганда некрофілії, тобто потягу до смерті.
Сьогодні людей не навчають головному: любити, робити щасливими своїх близьких, правильно жити, бути самим щасливим.
Хочемо ми того чи ні, але людство недієво використало свободу слова, і нині на романтичну комедію до кінотеатру не буде ніколи таких аншлагів, як на блокбастери чи круті бойовики з чисельними актами насильства, сексу, алкоголю, наркотиків та алкогольного питла. Так само, і YouTube будь-який ролик із лайкою та брутальним сексом, вбивствами та насильством набере в рази більше переглядів, ніж розповідь або аналітичне дослідження щодо корінь сучасної цивілізації, призначення людини в світі.
Таким чином, висновую, що пропаганда нищівно експлуатує людські слабкості, інформаційно освічена еліта стає новим експлуататорським класом, використовуючи нові важелі глобального управління.
Реалізовуватися пропаганда може у різний спосіб. Тому виділяють її декілька видів.
Біла пропаганда — відверто нелояльна до суб’єкта-адресата пропаганда, яка ведеться будь-якими засобами масової інформації (державними, комерційними, громадськими тощо) офіційними каналами без приховування її спрямованості та джерела.
Така пропаганда, наприклад, ведеться російськими ЗМІ проти України, Туреччини, США, ЄС та їх посадових осіб. На телеканалах та у інших державних ЗМІ постійно відбувається відкрита фальсифікація інформації, дискредитація вищих посадових осіб з метою викривлення інформації і формування негативного ставлення як до України, так і до Туреччини.
Звичайно, що для досягнення успіху однієї білої пропаганди недостатньо. Тому, поряд із білою, використовується чорна пропаганда — нелояльна до суб’єкта-адресата пропаганда, яка ведеться неофіційними каналами, у тому числі через можливості спецслужб, від імені вигаданих чи спеціально створених під відповідними легендами за допомогою методів маскування підпільних груп і опозиційних елементів. Дана пропаганда базується на принципах, розроблених Й.Геббельсом:
1) пропаганда має бити в одну точку — доносити до зомбованих людей не низку переконливих і складних думок, а одну спрощену до примітивізму тезу;
2) пропаганда має звертатися не до розуму і здорового глузду, а до емоцій людини, її підсвідомості, темних інстинктів;
3) пропаганда має бути наступальною, прямою та агресивною, уникати доказів та логічних міркувань — людей слід приголомшити і вони повірять усьому.
Якщо проаналізувати події в Європі, то там здебільшого російська пропагандистська машина використовує чорну пропаганду. Так, наприклад, в Німеччині пропаганда спрямована на підрив довіри до ЄС, дискредитацію канцлера Меркель за допомогою різноманітних гротескних порівнянь певних подій із подіями у нацистській Німеччині.
Будь-яка російська пропаганда чи то біла, чи то чорна здебільшого спрямована не бездоказовість і застосування абсурдних вигаданих подій, в які люди здебільшого вірять, саме через емоційну складову. Бездоказовість і відсутність будь-якої логіки чи то формальної чи то діалектичної, звернення до емоційної складової психіки людини – відмінні риси російської пропагандистської машини.
Звичайно, що може існувати і проміжний елемент, так звана сіра пропаганда — нелояльна до суб’єкта-адресата пропаганда, яка ведеться будь-якими засобами масової інформації офіційними каналами, але з приховуванням її спрямованості та справжнього джерела. Так, прикладом, в Європі відбувається діяльність російських каналів із проголошеною метою: формування альтернативних поглядів, насправді ці погляди – носять антидержавний характер, створюють умови для дестабілізації національної безпеки, групових порушень громадського порядку, утягнення Європи до пучини хаосу та безладів, занепаду Європи із подальшим її розпадом.
На сучасному етапі розвитку та впровадження системи стратегічних комунікацій як нової моделі державотворення, яка приходить на зміну державному управлінню, пропаганда становить спосіб інформаційної боротьби, який передбачає активний наступальний інформаційний вплив на об’єкт з метою внесення наперед заданих змін до інформаційного простору, що спричинює відповідні зміни у просторі реальності.
Таким чином відбувається актуалізації реалізації симулятивних практик, коли симулякри виступають дороговказами розвою в реальному житті.
З урахуванням сучасних інформаційних заходів та засобів, сучасна пропаганда виступає формою систематичного цілеспрямованого переконування, яке намагається вплинути на емоції, погляди, думки й дії визначеної цільової аудиторії з політичною, ідеологічною або іншою метою через контрольовану передачу односторонніх повідомлень, які можуть узгоджуватися із фактами або ні, безпосередньо або каналами мас-медіа.
Що ж робити Україні в умовах ведення проти неї широкої та системної пропаганди: обмежитись контрпропагандистськими заходами, як на це наголошують в Міністерстві інформаційної політики України, або розробити та втілити в життя Концепцію державної інформаційної політики, в рамках якою питанням пропаганди і відповідно контрпропаганди посідають чільне місце?
На мій погляд, потрібно створити могутню, дієву та ефективну брейнплатформу для відпрацювання стратегії інформаційної політики, в межах якої питанням пропаганди, і відповідно протидії іноземній, підкреслю саме іноземній, а не лише російській пропаганді, має бути відведено чільне місце. Не слід плутати і ототожнювати інформаційну політику з контрпропагандою. Так саме як і не слід плутати національні інтереси із ситуативними завданнями інформаційної безпеки.
Книжка Джина Шарпа має стати настільної для кожного топ-чиновника на державній службі. Це набагато важливіше за знання окремих положень певних законів стосовно антикорупційного законодавства і тих тестів, які зараз складають при вступі до державної служби. Якщо чиновник не володіє елементарними знаннями щодо методологічного інструментарію інформаційно-психологічних операцій, то всі ці тести не допоможуть йому протистояти і завчасно ідентифікувати загрози. Стратегічні комунікації мають стати новим горизонтом пізнання.
З урахуванням системних помилок в німецькій та турецькій інформаційній політиці потрібно розробити державний механізм інформаційної політики, який може бути реалізований в рамках новоствореного Міністерства стратегічних комунікацій, як центрального органу виконавчої влади, що формує, організовує, спрямовує, реалізовує та контролює реалізацію державної інформаційної політики.
Пропаганді може бути протиставлений не лише наративи плюралістичного висвітлення подій, а й передусім їх таргетизація та засадах пріоритезаці, відповідність меті розвитку держави та узгодженість із національними інтересами. Централізація наративів не замінює плюралізм інформації, а сприяє її спрямуванню до конструктивного русла, коригуванню громадської думки відповідно до національних інтересів.
Маємо говорити не про плюралізм взагалі, а про плюралізм в рамках конструктивного. Саме цим плюралізм інформації і різнитиметься від пропаганди, мас-медіа від фейк-медіа.