Збереження системи стримувань і противаг: засада конституційного ладу

Ліпкан Володимир Анатолійович,

докторант відділу правових проблем політології

Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України

доктор юридичних наук, професор

https://orcid.org/0000-0002-7411-2086

30 вересня 2022 року Указом Президента України № 679/2022 було введено в дію Рішення РНБОУ “Щодо дій України у відповідь на спробу Російської Федерації анексувати території нашої держави, з метою гарантування безпеки євроатлантичного простору, України та відновлення її територіальної цілісності”

30 вересня 2022 року Указом Президента України № 679/2022 було введено в дію Рішення РНБОУ „Щодо дій України у відповідь на спробу Російської Федерації анексувати території нашої держави, з метою гарантування безпеки євроатлантичного простору, України та відновлення її територіальної цілісності”[1]. Аналіз даного рішення уможливлює сформулювати декілька позицій.

До його позитивів віднесу:

1)                 чіткість і прозорість формування стратегії, адже вперше констатується „неможливість проведення переговорів з Президентом Російської Федерації В. Путіним”;

2)                 КМУ доручається підготувати пропозиції щодо багаторівневої системи гарантування безпеки на основі багатосторонніх і двосторонніх угод України, які спрямовані на доведення оборонного потенціалу України до рівня, що забезпечуватиме гарантовану відсіч збройній агресії Російської Федерації, посилення військової підтримки України з нарощування її оборонних спроможностей, сприяння розвитку оборонно-промислового комплексу і суттєвого збільшення масштабу та обсягів індивідуальної і колективної підготовки українських військовослужбовців;

3)                 рекомендовано підвищити стійкість держави через прийняття відповідних законопроектів щодо належного санкційного та іншого реагування на ескалацію з боку Російської Федерації.

Щодо констатації про „неможливість проведення переговорів з Президентом Російської Федерації В. Путіним”.

Тим самим, фактично констатується декілька важливих фактів:

- у ході варварської війни з метою збереження життя та здоров’я людей, територіальної цілісності та конституційного ладу, об’єктів стратегічної інфраструктури, матеріальних цінностей відбувались різноманітні формати комунікації, в тому числі і у вигляді переговорів, на яких за допомогою системного інструментарію стратегічних комунікацій відбувалось: 1) схилення представників путінського режиму до відмови від подальших протиправних дій; 2) справляння на них стримувального впливу на неоімперську політику; 3) з’ясування можливості припинення незліченних звірств внаслідок агресивної війни, злочинної агресії, анексії та окупації, повернення захоплених територій станом на 1991 рік в межах своїх міжнародно визнаних кордонів. Тобто у межах агресивної війни допускається ведення переговорів, в тому числі і з терористами;

- ведення переговорів доручається особам, спеціально уповноваженим на те відповідальними за реалізацію державної політики національної безпеки;

- у разі, коли мета переговорів не може бути досягнута через їх незгоду: 1) припинити війну, агресія, геноцид, окупацію; 2) припинити терористичний акт водночас із продовженням існування реальної загрози життю та здоров’ю людей, конституційному ладу та територіальній цілісності Глава Держави як Верховний Головнокомандувач має право прийняти рішення про неможливість подальшого проведення переговорів. Що і було правильно зроблено. На це є законні підстави;

- додатковою умовою такого рішення також є висунення таких вимог з боку РФ, які унеможливлюють реалізацію стратегічних національних інтересів. Отже пропозиція РФ та інших її свідомих або позасвідомих глашатаїв, таємних переговорників, лобістів, агентів впливу, лідерів громадської думки, топблогерів по світу визнати факт окупації територій і вже після цього сідати за стіл переговорів є не прийнятними і такими, що не відповідають стратегічним національним інтересам і суперечать законодавству України. Відтак, висунення таких вимог наперед нівелює навіть гіпотетичну можливість щодо переговорів. Тож, висунення РФ вимог, що суперечать законодавству України — свідоме створення умов для неможливості проведення переговорів з метою подальшої ескалації і продовження віроломної звірячої варварської війни.

 

 

 

Щодо другого пункту відносно: багаторівневої системи гарантування безпеки і гарантованої відсіч збройній агресії Російської Федерації [2], відзначу.

Щодо формування „системи гарантування безпеки” виникає декілька важливих подальших напрямів для роздумів щодо порізнення даної системи із: 1) системою національної безпеки; 2) національною системою стійкості; 3) національною системою готовності. Так само потребує своєї легітимації термін „відсіч збройній агресії”.

Утім, якщо прискіпливо проаналізувати текст даного рішення, викликає певний подив, спроби РНБОУ порушити систему стримувань і противаг, втручаючись у діяльність вищого органу законодавчої влади.

Отже стосовно дискусійних питань:

1. У п. 5 йдеться про необхідність підвищення стійкості. Відповідно до ухваленої Концепції забезпечення національної системи стійкості (Указ Президента України від 27 вересня 2021 року № 479/2021), такий термін як „стійкість” відсутній і в українському законодавстві. Однак в згаданій Концепції є визначення терміну  національна стійкість — здатність держави і суспільства ефективно протистояти загрозам будь-якого походження і характеру, адаптуватися до змін безпекового середовища, підтримувати стале функціонування, швидко відновлюватися до бажаної рівноваги після кризових ситуацій. Отже для подальшої оптимізації правозастосовної діяльності, укладачам рішень РНБОУ доцільно уніфікувати термінологію, що вживається, тим більше що більшість актів стратегічної правотворчості розробляються безпосередньо в РНБОУ і уводяться в дію відповідними указами Президента.

2. Також у п. 5 даного рішення зазначається: „Рекомендувати Верховній Раді України…”.

Діяльність будь-якого органу державної влади є чітко визначеною і унормованою. Відтак, державний орган, в тому числі й координаційний орган з питань національної безпеки і оборони при Президентові України — РНБОУ — зобов’язаний керуватись (а не лише декларувати) у своїй діяльності Конституцією і законами України.

Відповідно в Україні існує Закон, яким визначено правові засади організації та діяльності Ради національної безпеки і оборони України, її склад, структуру, компетенцію і функції — Закон України „Про Раду національної безпеки і оборони України”, аналіз положень якого уможливлює виділити наступні правові підстави нікчемності п. 5 аналізованого Рішення:

  • відповідно до ст. 4 згаданого закону, РНБОУ не має повноважень рекомендувати щось Верховній Раді України. У ст. 4 профільного закону [][3] надається вичерпний перелік компетенції РНБОУ, в якому не міститься вказівки на можливість щось „рекомендувати” вищому органу законодавчої влади.
  • поза це, відповідно до ст. 3 даного закону чітко визначено, що функцією РНБОУ є координація та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони;
  • Верховна Рада України — орган законодавчої влади, тому з правової точки зору будь-які рекомендації РНБОУ, є нікчемними з правової позиції, а також порушують систему стримувань і противаг.


[1] Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 30 вересня 2022 року «Щодо дій України у відповідь на спробу Російської Федерації анексувати території нашої держави, з метою гарантуванння безпеки євроатлантичного простору, України та відновлення її територіальної цілісності»: Указ Президента України від 30 вересня 2022 року № 679/2022.

[2] https://lexinform.com.ua/zakonodavstvo/vidsich-ta-strymuvannya-zbrojnoyi-agresiyi-vyklyuchaye-kryminalnu-protypravnist-diyannya/

[3] Про Раду національної безпеки і оборони України: Закон України: Закон України // Офіційний вісник України від 16.04.1998 — 1998 р., № 13, стор. 18, код акта 5105/1998

“Конструкція державності ґрунтується не лише на рішучих стратегічних наративах, а й передовсім на логічних і таких, що не лише не суперечать, а й відповідають стратегічним національним інтересам і законодавству України рішеннях” (В. Ліпкан).