© Ліпкан Володимир Анатолійович,
докторант Національної академії внутрішніх справ України,
кандидат юридичних наук
Для цитування:
Ліпкан В.А. Застосування положень тектології при побудові системи національної безпеки. Вісник Одеського інституту внутрішніх справ України. 2002. № 4. С. 128 – 132.
Питання методології
Геополітичні трансформації в світі призводять до формування нової системи безпеки. Осторонь цих питань не можу залишатися держава, яка є геостратегічним центром Європи — Україна. Зазначу, що проблема формування ефективної системи національної безпеки не є новою, водночас методологія, яка застосовується для її вирішення, поки не дала позитивних результатів, тому казати про концептуальну завершеність формування даної системи є передчасним. І проблема полягає не стільки у неспроможності тієї чи іншої методології вирішити поставлені завдання, скільки у вірності визначення самої проблеми. Очевидним, і здавалося б таким, що не потребує зайвих доведень, є тезис про те, що національна безпека є системою і адекватною методологією для її вивчення є системний підхід. На це навіть наголошується у першому навчальному посібнику з питань основ національної безпеки[1].
Але ретельне дослідження даної монографії дозволяє зробити наступний висновок. Звичайно, цей посібник є першою спробою, підійти до розгляду національної безпеки, застосовуючи системний підхід. Водночас слід визнати і той факт, що застосування методології зазначеного підходу не знайшло адекватного відображення у розглядуваній роботі. Так, наприклад не були достатньо проаналізовані характеристики самої системи (стійкість, цілісність, інтегративні якості, наявність структури, системостворюючі зв’язки, параметри входу, виходу, процес тощо) Скажу більше, на мою думку, у даній роботі логічний акцент робився не стільки на системному, скільки на системно-структурному підході, тому що ретельному аналізові були піддані підсистеми національної безпеки, і робився аналіз їх елементного складу, у той час як питання транссистемних зв’язків та інтегративних властивостей не знайшли належного висвітлення.
Але безперечною є заслуга даних авторів у тому, що вони поставили проблему: національну безпеку необхідно розглядати за допомогою системного підходу.
Продовжуючи дану тему, зазначу, що перш за все потребують висвітлення питання, пов’язані із визначенням та ідентифікацією національної безпеки в якості системи. Відомо, що системи можуть відкритими і закритими, лінійними і нелінійними, стійкими і нестійкими, стохастичними і динамічними, стаціонарними і ергодичними, штучні та природні, живі та неживі, віртуальні та реальні тощо. Ідентифікація системи національної безпеки надасть можливість щодо предметного її вивчення, а також відпрацювання стратегій забезпечення національної безпеки. Серед цілого арсеналу засобів, які допомагають вирішувати ці завдання, чільне місце посідає теорія криз. Тому, відповідно до окреслених вище завдань, розглянемо застосування даної теорії при формуванні СНБ України.
Тектологія і система національної безпеки
Найбільш складний і суперечливий період у динаміці будь-якої системи — досягнення точки біфуркації, у якій система має обрати подальший шлях розвитку, і або перейти до якісно нового стану, або бути заміненою іншою системою. О.О.Богданов та Ю.В.Яковець досягнення точки біфуркації називають кризою, а саму теорію, яка описує зародження, функціонування та вплив криз на системи, теорією криз. Спираючись на методологію даної теорії, ми і проаналізуємо вплив загроз різного характеру (флуктуацій) на систему, а також можливі альтернативи функціонування системи національної безпеки (СНБ) у точках біфуркації.
Найбільш важливим завданням є застосування моніторингу загроз, моделювання структури і глибини кризи, її місця в динаміці, обрання найбільш надійних шляхів виходу системи в умовах активізації алгоритмів дестабілізації, переходу її в новий стан.
Зазначу, що розглядаю систему дестабілізації як органічний складовий елемент загальної СНБ, а не окремо існуючий та спорадично виникаючий чинник, що періодично може впливати на функціонування системи. Розвиваючись у ритмі циклічної динаміки, проходячи усі стадії еволюції, будь-яка система весь час існує в умовах потенційної дестабілізації. Звичайно, що розглядаючи систему дестабілізації слід враховувати, складовим елементом якої системи вона є. Саме тому не можна казати про однаковість дестабілізацій, саме тому кожна система дестабілізації відображає характерні ознаки тієї системи, в якій вона існує. Отже кожна система дестабілізації є унікальною, ексклюзивною у своєму роді, вона залежить він впливу чисельних чинників, які мають як екзогенне, так і ендогенне походження.
Звичайно, що при розгляді системи національної безпеки постає потреба у виробленні механізмів моніторингу і взагалі менеджменту загроз, і відповідно до цього відпрацюванню шляхів їх запобігання і подолання. Але перед тим, як розглядати дані питання, необхідно більш детально зупинитися на засадничих положеннях теорії криз, яка допоможе наблизитися до розуміння природи загроз (флуктуацій).
Одразу ж внесемо ясність у питання щодо визначення місця теорії криз в системі інших системних теорій. Отже, дана теорія є складовим компонентом загальної теорії систем. При чому переповнені бажанням розсіяти ту оману, якою окутані більшість дослідників, і акцентувати увагу на тій обставині, що засновником загальної теорії систем був не Людвиг фон Берталанфі, як на це зазначають численні дослідники[2]. Якщо прослідкувати хронологію виходу його роботи, то стане зрозумілим що книга цього, без сумніву талановитого, австрійського біолога була написана у 40-х роках ХХ століття, і її основні положення ґрунтувалися на постулатах, висунутих маловідомим і незрозумілим того часу російським дослідником О.О.Богдановим, який ще 1921 році сформував парадигму дослідження систем у роботі, відомій фахівцям під назвою „Всеобщая организационная наука (Тектология)”, яка вийшла друком у 1922 році. Отже аж ніяк не принижуючи досягнень Л.Ф.Берталанфі, зазначимо що засновником загальної теорії систем був А.А.Богданов[3], окремі положення теорії якого ми і застосовуватимемо при дослідженні функціонування систем дестабілізації в рамках системи національної безпеки.
Розглянемо їх більш детально.
- Існування системи являє собою процес динамічний, тому поява тих чи інших факторів, що впливають на її розвиток є атрибутивною. Розглядаючи флуктуації СНБ ми акцентували увагу на тому, що вони спричинюють вихід системи на біфуркаційні точки, — точки розгалуження шляхів еволюції, — внаслідок чого постає потреба у вирішені подальшої долі існування системи. Наслідком розв’язання даної проблеми стає зміна організаційних форм системи.
- Виділяють такі типи біфуркацій системи: інтеграційні — біфуркації, внаслідок яких сталося утворення нової системи, нових зв’язків (як приклад може слугувати утворення після певних загроз СНБ однієї країни системи колективної безпеки декількох країн); дезінтеграційні — біфуркації, внаслідок яких стався розрив існуючих зв’язків, створення їх там, де раніше не існувало (приклад: дестабілізація СНБ Югославії спричинила: 1) розрив існуючих зв’язків у системі — відокремлення складових частин з подальшим утворенням незалежних держав; 2) утворення нових за її межами — включення Хорватії, Боснії у натівську систему безпеки). Однак додам, що у чистому вигляді ці біфуркації не існують поодиноко — вони утворюють собою певне чергування. У даному випадку суть циклічності біфуркацій, що є притаманною СНБ, може характеризуватися одним із законів діалектики: заперечення заперечення. Утворення нової системи відбувається через проходження наступних етапів: деструкція, кумуляція і конструкція. Деструкція (дезінтеграційні біфуркації) полягає у розриві, знищенні існуючих зв’язків у системі. Кумуляція становить наступний етап. На цьому етапі із системи, що вичерпала свій потенціал розвитку, вибираються ті зв’язки, елементи, що можуть бути доцільними при утворенні нової системи. Конструкція (інтеграційні біфуркації), становлячи собою заключний етап формування нової системи, є остаточним кроком щодо інтеграції і трансформації існуючих елементів у нову систему. Ураховуючи ж той чинник, що система, знаходячись постійно у динаміці, весь час еволюціонує, іншими словами постійно наближається до вичерпання потенціалу свого розвитку, зрештою постає питання про необхідність вдосконалення самої системи і вихід її на той рівень, який не передбачений тими алгоритмами, що первісно в неї закладалися. І це спричинює вихід системи на рівень біфуркаційних точок. Таким чином, можна констатувати про таку ознаку біфуркацій як циклічність.
- Вихід системи на рівень біфуркаційних точок свідчитиме про потенційну можливість порушення рівноваги і здатність системи перейти до іншого рівня, трансформації організаційних форм. Такий підхід до розгляду СНБ допомагає вирішувати завдання щодо діагностування, передбачення та ідентифікації біфуркацій. При чому, після проходження цієї точки біфуркації, система починає свій шлях вже до нових біфуркацій. Настання нового постбіфуркаційного періоду свідчитиме про межу змін, які можуть відбутися при біфуркації, іншими словами межу її тенденцій. Якщо нам відомі тенденції біфуркації і ті умови, за яких вони трапляються, то вникає можливість передбачати кінцевий стан системи після проходження точок біфуркації — постбіфуркаційний період. Саме тому управлінець-системолог, аналізуючи стан системи в умовах активізації алгоритмів дестабілізації, беручи до уваги усі системні компоненти (елементи, структуру, зв’язки, середовище), може заздалегідь вказати, система якого класу має бути після біфуркації. Дана позиція є виключно важливою в якості визнання принципової можливості передбачати результати біфуркаційних фаз, фатальних флуктуацій у циклічній динаміці СНБ, незважаючи на усю хаотичність тектологічних картин системних перетворень, коли можна спостерігати розщеплення цілісності на різнорідні елементи, розпад і руйнування підсистем із слабкими алгоритмами, посилення і активізація підсистем із сильними алгоритмами і врешті-решт формується нова система.
- За характером протікання можна виділити біфуркації вибухові і завмираючі. Вибухові розвиваються лавиноподібно, аж до повного руйнування систем, знищення початкової форми. Завмираючі розвиваються поступово, призводять до затухання коливальних процесів при встановленні нової рівноваги. При чому знову ж таки дані біфуркації необхідно сприймати в контексті їх дуальної природи, як певну варіативно різноманітну цілісність.
- Використання системного підходу дозволяє досліджувати біфуркації в якості систем, а отже можна казати про наявність певної структури самих біфуркацій, їх періодизації і видової картини. На місці розриву двох систем утворюється граничний шар. Після цього він починає перетворюватися, набувати інших властивостей: утворюється нова структура обміну із зовнішнім світом. Згодом структурні зміни граничного шару розповсюджуються на найближчий до нього внутрішній, потім на наступний, у результаті третя стадія перетворень призводить до нової граничної рівноваги. Швидкість досягнення граничної рівноваги залежить від пластичності системи; ступінь подібності з початковою формою — від однорідності їх початкового матеріалу[4]. Безумовно, важливу роль відіграє характер системосередовища.
- Впевнений, що біфуркації є притаманними будь-якій системі, і відповідно до теорії множин, вони можуть мати вигляд нескінченого ланцюга. Парадокс полягає у тому, що рівновага є частковим випадком біфуркацій — вона становить собою кризу динаміки, руху. Саме тому поняття біфуркації для ТНБ є універсальним. У той же час слід розрізняти біфуркації різних ступенів і порядків.
Таким чином, застосування положень тектології дає можливість зробити висновок, що система національної безпеки характеризується зміною організаційних форм, циклічністю біфуркацій, знання про умови настання яких дозволяють прогнозувати поведінку системи у постбіфуркаційний період.
Вплив біфуркацій на еволюцію СНБ.
Розглянемо більш докладно роль біфуркацій в еволюції СНБ і сформулюємо основні положення загальної теорії національної безпеки.
- Поняття біфуркації. Аксіома даної теорії: біфуркації є атрибутивною ознакою будь-якої системи, вони є неминучими для будь-якої системи. Регулярно повторювані біфуркації є основою циклічного розвитку будь-якої системи. Вони розпочинаються тоді, коли потенціал прогресу базових елементів домінантної системи є переважно вичерпаним, у той час як зароджуються і починають боротьбу елементи нової системи, із кінцевим утвердженням яких розпочнеться новий цикл системи. Саме у цей період значно знижується загальний потенціал системи, а також спостерігається падіння емерджентності (сума потенціалу підсистем перевищує потенціал самої системи). Біфуркація створює передумови для трансформації системи, вона надає системі можливість розв’язання даної проблеми або через заміну і удосконалення системостворюючих елементів і утворення нової системи, або через ліквідацію даної системи, алгоритми дії якої не сумісні із системосередовищем функціонування.
Звичайно, що розглядаючи зміст циклічності біфуркацій, постає необхідність в окресленні даного питання. Отже можна виділити наступні фази циклу біфуркацій:
1) стабільність — нижній стан рівноваги системи, який завершується біфуркацією;
2) зниження рівня захищеності систем, часткова трансформація недіючих алгоритмів системи;
3) депресії — стан системи, за якого дія старих і нових алгоритмів системи балансує одна одну;
4) оживлення — початок ескалації елементів нової системи, зниження ентропії, підвищення захищеності життєво важливих інтересів;
5) стрімкий підйом — кульмінація нового циклу системи, підтвердження її дієздатності;
6) стабільність — верхній стан рівноваги системи, який знову ж таки завершується черговою кризою, передумови якого зароджуються на попередньому етапі.
Представлена принципова схема має універсальне застосування. Так, наприклад, вона може застосовуватись у маркетингу при визначенні стратегій продажу того чи іншого товару в залежності від того, на якій стадії розвитку (фазі циклу) він знаходиться. Найбільш довготривалою у маркетингу вважається фаза зниження попиту на товар (6 фаза), у той час як найкоротшою за часом — фаза стрімкого підйому попиту на товар при збереженні старої ціни (фаза 5).
Водночас така універсальність має вірно сприйматися, через що слід розуміти, що цикли можуть деформуватися під впливом різних чинників (так, наприклад, цикл розвитку СНБ Югославії був штучно перерваний операцією НАТО). Водночас після нейтралізації флуктуацій, ритміка циклічної динаміки поновлюється. Звичайно, що кожен цикл взаємодіє один з одним, а характер системосередовища утворює неповторні їх конфігурації, через що як інтенсивність флуктуацій, так і тривалість того чи іншого циклу є лабільними категоріями і вираховуються, виходячи із показників функціонування системи на тому чи іншому етапі еволюції.
2. Функції біфуркацій. Біфуркації є прогресивними за своїм змістом, незважаючи на можливі фатальні незворотні зміни для систем. Вони є знаковою подією динаміки системи, досягнення нею найвищих фаз розвитку і подальшої еволюції через оновлення або знищення. Біфуркації виконують такі важливі функції:
1) різкого послаблення і усунення (або якісного перетворення) застарілих елементів домінуючої системи, які вже вичерпали свій потенціал;
2) стримувань і противаг між організаційними і самоорганізаційними системами національної безпеки;
3) приготування ґрунту для активізації нових алгоритмів, що формуватимуть оновлену систему наступного циклу;
4) акумулювання тих елементів системи, які здатні за умови модифікації перейти до оновленої системи;
5) конструкція оновленої системи на підставі усунення застарілих і непридатних, модифікації придатних і створення нових елементів і алгоритмів.
Отже біфуркація свідчить про якісний розвиток системи і є передумовою її подальшої еволюції.
- Динаміка біфуркацій. Біфуркація, являючись також динамічною системою, проходить декілька стадій:
¯ латентний період, коли її передумови визрівають, але ще не прориваються назовні; цей етап співпадає із завершуючим етапом фази стабільного розвитку зникаючого циклу і початком зародження нового циклу;
¯ період обвалу, стрімкого загострення відносин між усіма елементами підсистеми, певна системна автономія, яка послаблює загальний потенціал СНБ. У цей період набирають силу і знаходять свій прояв елементи нової системи;
¯ період пом’якшення біфуркацій, утворення передумов для його подолання, переходу до фази депресії, яка забезпечує тимчасову рівновагу між старою і новою. На цій стадії нова система обирає сили, розквіту, апогею свого розвитку.
Тривалість цих стадій є неоднаковою, водночас прогрес систем є процесом незворотним, і варіація стадій біфуркацій може відбуватись лише у контексті загального прогресу.
- Загальність та ексклюзивність біфуркацій. Біфуркації є загальними, вони притаманні будь-якій системі, через те, що без ритміки циклів немає розвитку, а без розвитку — життя. Уявлення про те, що після колапсу біполярної світу, заснованого на протистоянні двох систем безпеки, встановиться нова система універсальна система безпеки виявилися безплідними. Монополяризація світу, а отже і домінування однієї системи безпеки (США), не стало ахіллесовою п’ятою щодо створення системи безпеки глобального рівня. При чому безальтернативне домінування системи безпеки США було приречене на провал. І саме застосування знань щодо циклічності біфуркацій дало змогу прогнозувати дане явище. Водночас після подій 11 вересня 2001 року, коли у США було вчинено акти тероризму, внаслідок яких загинуло біля 10 тисяч осіб і завдано матеріальної шкоди на суму біля 100 млрд. доларів, неможна говорити про колапс СНБ США, більш вірним казати про колапс монополярної системи безпеки. Також колапс свого часу спіткав і СНБ СРСР, і СНБ СФРЮ, і СНБ Філіппін та багатьох інших країн. Але кожний з них мав свої джерела походження, етапи розвитку та наслідки. Саме тому, розглядаючи біфуркації як невід’ємну складову будь-якої системи, слід враховувати той факт, що вона носить сугубо індивідуальний, ексклюзивний характер.
- Класифікація біфуркацій. Наявність такої ексклюзивності дає можливість казати не лише про багатовимірність, а й про їх варіативність, через що постає необхідність у їх класифікації. Отже біфуркації можуть бути класифіковані за наступними підставами:
за об’єктом:
- у суспільстві — відображають ставлення людей і знаходяться під їх впливом;
- у живій та неживій природі;
- у взаєминах із суспільством;
за характером:
¨ ті, що передують новому етапу розвитку системи або її загибелі, розпаду, колапсу;
¨ ті, що діють ізольовано, відносно самостійно від інших біфуркацій, або ті що взаємодіють з ними, що викликає резонансний ефект;
¨ ті, що виступають як неминуча, повторювана фаза циклу, або як випадковий результат стихійного лиха, активізації процесу самоорганізації;
за тривалістю:
q короткострокові;
q середньострокові;
q довгострокові.
- Взаємодія біфуркацій. Зазвичай біфуркації взаємодіють і впливають одна на одну, внаслідок чого можуть траплятися інтегративні процеси як щодо посилення алгоритмів, забезпечуючих систему, так і щодо послаблення їх дії.
Слід сказати, що біфуркації можуть траплятися одночасно у декількох підсистемах. Це може спричинити синергетичний ефект і призвести до системного оновлення взаємозалежних підсистем.
- Механізм виходу з біфуркацій. Біфуркації є кінцевими, тобто будь-яка біфуркація має початок і кінець. Після біфуркації наступає постбіфуркаційний період, тому важливим є усвідомлення передумов кожної біфуркації, її сутності та характерних особливостей. Це надає можливості сприяти прийняттю ефективного рішення у даний період. Розв’язання біфуркації полягає у тому, що застарілі елементи системи, що вичерпала потенціал розвитку, деактивізують своє функціонування, одночасно із активізацією нових елементів. У цей час відбувається певний баланс елементів, який завершуються ескалацією нових, і нейтралізацією елементів, що вичерпала потенціал свого розвитку.
Зважаючи на ексклюзивність кожної біфуркації, вважається неможливо і недоцільним взагалі намагання деяких дослідників розробити універсальні алгоритми виходу з біфуркацій. Більш вірним уявляється шлях окреслення основного механізму, за допомогою якого має будуватись цей процес. Складовими елементами даного механізму є цілі, функції, принципи та методи. Механізм, виступаючи базою для виходу з біфуркацій, має аксіоматичне значення, через що вихід з біфуркацій, який відбуватиметься з ігноруванням даного постулату, являтиме хаотичний набір різноспрямованих дій. Саме за допомогою механізму можна буде диференційовано підходити до селекції елементів системи. З одного боку це надасть можливість вичленити елементи системи, що вичерпали свій потенціал і не зможуть бути використані в умовах функціонування нових алгоритмів, з іншого — ті елементи, які можна модифікувати і які можуть після цієї процедури бути придатними для використання. Саме тому побудова нової системи національної безпеки має ґрунтуватись на механізмові виходу з біфуркацій. Створення нової системи безпеки різного рівня не є синонімом руйнування і з наступним репродукуванням. Формування системи національної безпеки — творчий процес, який полягає у застосуванні механізму виходу з біфуркацій.
- Постбіфуркаційний період. Як вже зазначалося, біфуркація має свій початок і свій кінець. Кінцевим результатом біфуркації є перехід системи на інший рівень розвитку самої системи або ж до нової системи взагалі. Водночас розвиток системи у постбіфуркаційний період залежить від тієї обставини, на якій фазі циклу трапилась біфуркація. Якщо вона припала на фазу розповсюдження — підйом носить більш крутий характер і кожний наступний пік значно вище за попередній. Якщо на фазу стабільності — то розрив між сусідніми піками зменшується. У разі ж припадання біфуркації на фазу стабільності нижнього рівня (фаза 1) — біфуркації стають більш затяжними, а пік наступного циклу може виявитися нижчим за пік попередній[5].
Обрана нами методологія дослідження — системний синергетичний підхід — дозволяє стверджувати про дуальну природу конструктивних і деструктивних біфуркацій.
- Фрактальність біфуркацій. Кожна система має певне ядро елементів, руйнування яких безальтернативно призводить до колапсу систему —системостворюючі елементи. У той же час кожна система має притаманний тільки їх набір таких елементів, що дає змогу казати про певну спадковість, наявність ексклюзивної моделі системостворюючих елементів. Саме тому при впливі на систему різних флуктуацій вона не колапсує кожного разу, а динамічно сприймає їх, змінюючи певні елементи, напрям дії, одночасно із збереженням (стохастичністю) системостворюючих елементів системи. Просторова інваріантність, як характеристика дуальності системи (динамічністю самої системи і стохастичністю її системостворюючих елементів) отримала назву фрактальності. Через кожна біфуркація є конкретним, персоніфікованим відлунням подій певно визначеної системи, вона є відображенням взаємодії елементів системи і віддзеркалює стан розвитку систему.
Ураховуючи ексклюзивність біфуркацій, їх масштабну інваріантність у конкретній системі, — фрактальність біфуркацій, — можна виокремити два види біфуркацій: конструктивний і деструктивний. Конструктивні біфуркації перетворюють систему відповідно до законів діалектики, усуваючи елементи, що вичерпали потенціал свого розвитку, активізуючи елементи, розвиток яких для системи є необхідним, допомагають адаптуватися до нового системосередовища. Під системосередовищем у даному випадку розуміється сукупність чинників, що здійснюють саме на цю систему і узятих щодо неї. Деструктивні біфуркації полягають у знищенні не лише елементів, що вичерпали свій потенціал розвитку, а у ліквідації, руйнування базового ядра — системостворюючих елементів. Іншими словами дані біфуркації спричинюють ліквідацію фрактальності системи, яка є наслідком її неможливості існувати у новому системосередовищі. Також даний вид біфуркації є знаковим при утворенні нового ядра системостворюючих елементів, яке за своїм потенціалом перевищує потенціал аналогічних елементів вже існуючої системи і подальші модифікації останньої є неможливими.
- Біфуркація є базовим інструментом спадкової змінюваності. Вона слугує індикатором неефективності дії алгоритмів системи, неможливості їх модифікації відповідно до змін системосередовища. У той же час, паралельно із процесом виявлення недієздатних та неефективно функціонуючих елементів ініціюється процес пошуку та створення нових елементів, а більш радикальному плані — нового базового ядра системостворюючих елементів. Біфуркації, являючись атрибутивним елементом будь-якої системи, є потенційними агентами мутацій, ініціації яких може бути як корисної так і навпаки. Біфуркації є антиподом рівноваги, їх сутність полягає у спричиненні перманентної динаміки системи, наслідком чого є прогрес, еволюція сильної системи. Можна навіть стверджувати, що біфуркації є одним з головних джерел хаосу, саме тому дослідження їх генези, періодизації є етапним моментом наближення до побудови загальної стратегії трансформації хаосу у порядок. Біфуркації, спричинюючи різновекторний вплив, можуть увести систему до анемії, коли будуть паралізовані забезпечуючі підсистеми, і система як цілісність поступово втрачатиме емерджентність, що врешті-решт стане каталізатором її загибелі. Як правило, що стосується системи національної безпеки, то дана модель функціонування обирається не так часто. Як приклад можна навести беззастережну капітуляцію, або включення без урахування національних інтересів, СНБ країни як складової частини до систем безпеки інших рівнів.
Можна розглядати і той варіант, коли біфуркації стають каталізатором активного пошуку системою нових життєздатних моделей існування, відшукання додаткових можливостей і зосередження усього потенціалу на розв’язанні даної проблеми. Як приклад можна навести активізацію СНБ в умовах потенційного збройного конфлікту. Це можна було спостерігати на початку 2002 року, коли ситуація між Пакистаном та Індією різко загострилась після вчинення пакистанськими терористами акту тероризму у Парламенті Індії. Активізація СНБ обох країн знайшла свої вираження в прискоренні укомплектування армії сучасними засобами ведення війни, застосуванням засобів ведення інформаційної війни тощо.
Не можна не сказати і про той варіант, коли за відсутності науково-практичної моделі системи моніторингу загроз національній безпеці, біфуркації як такі не відчуваються, і система продовжує функціонувати у звичному режимі. Дана реакція свідчить про недосконалість системи не лише діагностувати, а й ідентифікувати загрози, виявити ознаки ураження системи. Річ у тім, що більшість дослідників акцентують увагу на превенції загроз, їх передбаченні, діагностуванні. Ніяк не \применшуючи ролі зазначених заходів, хотів би відмітити, що важливу роль посідає у також ідентифікація системного ураження. Одним з головних чинників ігнорування системою біфуркацій, на наш погляд, можна назвати відсутність науково обґрунтованої системи ідентифікації системного ураження. Так, дійсно необхідно передбачати, діагностувати біфуркації. Але це є лише одним з етапів дослідження природи біфуркацій. Знову ж таки, невикористання системного підходу спричинило зациклення, можна навіть сказати моноуявлення про методологію дослідження даних проблем. Наша позиція полягає у тому, щоб будь-яку категорію, будь-який процес розглядати як систему. Система національної безпеки становить собою мультісистему, вона вміщує в себе велику кількість інших систем, кожний структурний елемент яких має розглядатися як система. У даному разі необхідно спиратися на теорію множин і представляти систему національної безпеки, враховуючи її нелінійність, відкритість, складність та динамічність як нескінчений ланцюг систем. Саме тому і біфуркації, і фрактали, і ентропія, і системи забезпечення, і прямі та зворотні зв’язки, і саме системосередовище, і ядро системостворюючих елементів та багато інших компонентів мають розглядатися як системи із застосуванням методології системного підходу.
- У період біфуркацій різко активізується відбір найбільш життєздатних і перспективних мутацій, селекція елементів за такими напрямами: 1) утворення базового ядра (фрактальність), існування і надійне убезпечення якого є безальтернативно пріоритетним завданням при флуктуаціях будь-якої інтенсивності; 2) виокремлення конструктивних мутацій, які є наслідком кумуляції елементів системи, що вичерпала свій потенціал прогресу, з наступною їх модифікацією відповідно до умов існування у новому системосередовищі; 3) ідентифікація та деструкція тих елементів системи, які вичерпали свій потенціал прогресу і за будь-яких обставин не можуть бути модифікованими відповідно до умов існування у новому системосередовищі; 4) виявлення псевдомутацій, які являють собою латентну загрозу існуванню нової системи, які сприймає їх в якості конструктивних елементів. Іноді такі спеціально мутації закладаються в алгоритм управління системою, з метою більш легкого маніпулювання нею. Виокремлення цих напрямів є наріжним каменем у момент біфуркації і переходи системи на інший етап розвитку або зародження нової системи. Після того, як утворюється ядро системи національної безпеки, тобто визначається фрактальність даної системи, елементи нової системи утвердились, сама система очищена від архаїчних, безплідних елементів, виявлені та усунені псевдомутації — функції біфуркації є виконаними і система переходить у новий стан динамічної рівноваги, який є частковим випадком біфуркацій. Іншими словами кажучи, встановлення динамічної рівноваги починає відлік системи, новий цикл, стає імпульсом для формування нових передумов настання і переходу систему у біфуркаційний період.
Окреслені вище положення ґрунтуються на загальній теорії криз з позиції циклічно-генетичних закономірностей. Звичайно, що використання даної теорії не повинно носити характер сліпої екстраполяції, а враховувати притаманні системі національної безпеки риси. Саме тому ми відійшли від вживання поняття кризи, через те, що криза для системи національної безпеки є певним станом функціонування алгоритмів системи і незвичному режимі. З урахуванням тієї обставини, що сама система національної безпеки створюється саме заради того, щоб забезпечувати національні інтереси, вона постійно знаходиться у стані протиборства внутрішніх та зовнішніх систем, і вжиття терміну кризи у даному випадку є не вірним і не відповідає сутності існування СНБ в якості нелінійної відкритої складної динамічної системи. Тому нами, з огляду на проведений аналіз системосередовища, було запропоновано вживати термін біфуркації, під якими ми розуміємо не лише самі точки прийняття рішення системою, а й джерела формування, етапи еволюції та інші характеристик системи. Біфуркації відображають динаміку систему, її еволюцію, поступову ходу до прогресу, вони є індикатором протиріч системи із середовищем свідчать про перехід кількісних мутацій на якісний рівень. Біфуркації врешті-решт, це своєрідний знаковий елемент, що наближає нас до розуміння обрання системою того чи іншого напряму подальшого розвитку, або взагалі пояснюють неможливість існування системи національної безпеки.
Звичайно, що окреслені вище підходи є своєрідним каркасом, змістовне наповнення якого залежатиме від конкретних умов функціонування СНБ, можливостей її трансформацій і, звичайно, захищеності ядра системи — її системостворюючих елементів. Вважаючи біфуркації атрибутивною ознакою будь-якої системи, а також враховуючи той факт, що не існує двох абсолютно тотожних систем, можна констатувати, що не існує двох абсолютно однакових за джерелами походження, етапами розвитку і наслідками біфуркацій — кожна з них є унікальною у своєму роді. Водночас застосування даної теорії дозволятиме не лише діагностувати флуктуації і з огляду на це передбачати можливий характер біфуркацій, а й ідентифікувати системні ураження. Окрім цього використання положень даної теорії дозволить відпрацювати алгоритм вибору шляхів розвитку системи, спираючись на застосування механізму біфуркацій. Більше того, дана теорія наближає нас до розуміння поведінки самоорганізаційних систем через системний аналіз етапів біфуркацій і дозволяє передбачати наступні біфуркації, а також поведінку системи у постбіфуркаційний період. Це надає змогу більш ґрунтовно підходити до побудови СНБ, ураховуючи заздалегідь закладений в неї, іманентний будь-якій нелінійній відкритій системі, певний шар самоорганізації, що у свою чергу сприятиме більш ефективному використання сил та засобів при наближенні системи до біфуркаційних точок, а також мінімізація можливих негативних наслідків трансформації.
Обрання нами саме теорії криз, розробленої А.А.Богдановим, зумовлено тими обставинами, що дана теорія, в рамках загальної теорії систем, розглядає закономірності існування складних систем і їх перехід на якісні інші рівні розвитку. За допомогою даної теорії аналізується кризи системи, їх походження, можливі мутації та наслідки для системи. Тому використання положень теорії вважається нам необхідним для побудови власної синергетичної теорії національної безпеки.
[1] Нижник Н.Р., Ситник Г.П., Білоус В.Т. Національна безпека України (методологічні аспекти, стан і тенденції розвитку): Навчальний посібник / За заг. ред. П.В.Мельника, Н.Р.Нижник. — Ірпінь, 2000. — 304 с.
[2] Див. напр.: Вицин С.Е. Системный подход и преступность. — М.: Академия МВД СССР, 1980. — С. 12.; Плішкін В.М. Теорія управління органами внутрішніх справ: Підручник / За ред. Канд. Юрид. наук Ю.Ф. Кравченка. — К.: Національна академія внутрішніх справ України, 1999. — С. 154.; Прангишвили И.В. Системный подход и общесистемные закономерности. — Серия „Системы и проблемы управления”. — М.: Синтег, 2000. — С. 82.
[3] Богданов А.А. Всеобщая организационная наука (Тектология). — Берлин: Издательство Гржебина (на русском языке), 1922.; Богданов А.А. Всеобщая организационная наука (тектология). — Т.1. 3-е изд. — М.: Книга, 1925; Т.2. 3-е изд., 1927; Т.3. 2-е изд., 1929.
[4] Богданов А.А. Тектология. Всеобщая организационная наука. Кн. 1,2. М.: Экономика, 1989. — С. 237 – 238.
[5] Див.: Кондратьев Н.Д. Избранные сочинения. — М.: Экономика, 1993. — С. 207 – 298.