Братель О.Г.
Директор інституту цивільних правовідносин
кандидат юридичних наук, доцент
Під юридичними фактами в цивільному процесуальному праві розуміють певні життєві обставини, з якими норми права пов’язують виникнення, зміну або припинення цивільних процесуальних правовідносин.
Чинний Цивільний процесуальний кодекс України (далі – ЦПК України) містить велику кількість правових норм, що визначають зміст процесуальних юридичних фактів. Серед багатьох процесуальних дій, що вчиняються особами, які беруть участь у позовному провадженні окремої уваги заслуговує процесуальна дія під назвою «заперечення відповідача проти позову».
Детальний та змістовний аналіз положень ст. 128 ЦПК України «Заперечення відповідача проти позову» дозволяє зробити наступні висновки:
– заперечення проти позову може містити елементи матеріально-правового змісту (матеріально-правове заперечення), зокрема спростування або заперечення фактів викладених у позовній заяві з відповідним посиланням на норми матеріального права та існуючу у відповідача доказову базу;
– заперечення проти позову може містити елементи процесуального змісту (процесуальне заперечення). Шляхом подання процесуальних заперечень відповідач інформує суд про наявність в судовому процесі конкретних процесуальних недоліків, які виступають перешкодою до подальшого розгляду справи або взагалі унеможливлюють її розгляд.
– подання відповідачем до суду заперечення проти позову є дією диспозитивного характеру, що вказує на право, а не обов’язок відповідача подавати до суду вказане заперечення;
– у випадку, якщо відповідач вирішив реалізувати своє право на подання заперечення до суду, його зміст повинен підтверджуватись відповідними доказами;
– у запереченні відповідач має право заперечувати проти всіх заявлених позивачем вимог чи їх певної частини або обсягу.
Розглянемо особливості реалізації деяких положень вказаної статті.
Зміст процесуального заперечення відповідача виражається в тому, відповідач письмово або усно (безпосередньо під час судового засідання) інформує суд про наявність в судовому процесі конкретних процесуальних недоліків, які можуть впливати на процедуру розгляду справи, перешкоджати подальшому розгляду справи або взагалі унеможливлюють її розгляд. Такими обставинами можуть бути:
– позовна заява подана недієздатною особою (п. 2 ч. 3 ст. 121 ЦПК України) – при відкритті провадження у справі суду може бути не відомо про те, що позивач є недієздатною особою, тому відповідач у запереченні на позов інформує суд про наявність вказаної обставини та просить витребувати у позивача відповідні документи, що підтверджують його дієздатність;
– справа не підсудна цьому суду (п. 4 ч. 3 ст. 121 ЦПК України) – при відкритті провадження у справі судом може бути допущена процесуальна помилка пов’язана з правильністю визначення судом підсудності справи;
– заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства (п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК України) – у запереченні відповідач може вказати на недотримання судом компетенції щодо розгляду справи в порядку цивільного судочинства, зазначивши, наприклад, що справа повинна розглядати в порядку Кодексу адміністративного судочинства України. Такі випадки є непоодинокими на практиці, з огляду на конкуренцію норм ЦПК України та Кодексу адміністративного судочинства України, що розмежовують компетенцію судів щодо розгляду схожих за змістом справ;
– є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі у зв’язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (п. 2 ч. 2 ст. 122 ЦПК України) – під час відкриття провадження у справі суду може бути не відомо про існування рішення чи ухвали суду про закриття провадження у справі у зв’язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди. Надання у запереченні на позов відповідачем вказаної інформації призведе до закриття провадження у справі;
– у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (п. 3 ч. 2 ст. 122 ЦПК України) – положення ст. 110 ЦПК України, що регламентують альтернативну підсудність дозволяють позивачу звернутись з одним і тим самим позовом до різних за територіальністю судів з метою збільшення шансів отримання для нього позитивного рішення (наприклад, позови про захист прав споживачів можуть пред’являтися як за місцем знаходження відповідача, так і за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору – ч. 5 ст. 110 ЦПК України). Таким чином, інформування відповідача про наявність в іншому суді аналогічного спору між тими ж самими сторонами призведе до зупинення розгляду цивільної справи;
– є рішення третейського суду, прийняте в межах його компетенції, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (п. 4 ч. 2 ст. 122 ЦПК України) – відповідач у запереченні на позов інформує суд про існування вказаної обставини прикладаючи до заперечення копію відповідного рішення третейського суду;
– після смерті фізичної особи, а також у зв’язку з припиненням юридичної особи, які є однією із сторін у справі, спірні правовідносини не допускають правонаступництва (п. 3 ч. 2 ст. 122 ЦПК України) – відповідачем до заперечення проти позову надаються письмові докази, які підтверджують факт того, що спірні правовідносини не допускають правонаступництва (наприклад, у справах про стягнення аліментів);
– обґрунтування відповідачем позиції про те, що він є неналежним відповідачем у даному процесі – на практиці непоодинокими є випадки, коли позивач помиляється відносно належності відповідача до даного процесу. У запереченні на позов відповідач детально обґрунтувавши свою не причетність до даної справи може спонукати позивача реалізувати своє право, передбачене ч. 1 ст. 33 ЦПК України на подання заяви про заміну первісного відповідача належним відповідачем.
З урахуванням вказаних обставин відповідач у запереченні проти позову може просити суд про закриття провадження у справі (ст. 205 ЦПК України) або про залишення позовної заяви без розгляду (ст. 207 ЦПК України).
Наступною обставиною, що викликає безліч непорозумінь та запитань, особливо серед відповідачів, які не мають юридичної освіти, є те, чи подання заперечення проти позову є правом чи обов’язком сторони процесу.
Відразу слід зазначити, що положення ч. 1 ст. 128 ЦПК України є диспозитивними, а тому подання відповідачем до суду заперечення проти позову є його виключним правом, а не обов’язком.
У п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.06.2009 р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» зазначається: «зміст ухвали про відкриття провадження у справі повинен відповідати вимогам частини четвертої статті 122 ЦПК України зокрема, в ухвалі повинні бути зазначені … пропозиція відповідачу подати в зазначений строк письмові заперечення проти позову та посилання на докази, якими вони обґрунтовуються».
У переважній більшості заперечення проти позову оформлюється письмово та подається до канцелярії суду до початку першого судового засідання (попереднє судове засідання) або безпосередньо на самому засіданні.
Подання заперечення проти позову має як процесуальні переваги так і негативні моменти.
Серед переваг слід відзначити те, що вже до початку проведення першого (попереднього) судового засідання суд та позивач обізнані з процесуальною тактикою захисту сторони відповідача, що позитивно впливає на економію процесуального часу. Іншими словами, суд та сторони процесу є належним чином підготовленими до розгляду справи.
Серед негативних моментів слід відзначити те, що у випадку подання заперечення проти позову до канцелярії суду позивач має можливість до першого (попереднього) судового засідання ознайомитись з його змістом та синтезуючи правильні юридичні висновки підготувати уточнену (змінену), в порядку ст. 31 ЦПК України позовну заяву. Таким чином, подання відповідачем заперечення проти позову показує його «процесуальні козирі» та сприяє позивачеві розробити та побудувати тактику розгляду справи.
У свою чергу, відповідач має можливість реалізувати положення ч. 1 ст. 128 ЦПК України, але позбавивши можливості позивача оперативно відреагувати на їх зміст. Вказана діє реалізується шляхом подання одного примірника заперечення проти позову виключно для суду. Судді часто відмовляють у детальному ознайомленні зі змістом заперечення під час судового засідання, мотивуючи це необхідністю економії процесуального часу та відсутністю вимог в ЦПК України щодо необхідності надання відповідачем копії заперечення проти позову позивачеві.
Підсумовуючи викладене можна зробити висновок, що подання відповідачем заперечення проти позову є своєрідною тактичною процесуальною дією реалізація якої залежить виключно від самого відповідача.