ЗАГАЛЬНОЄВРОПЕЙСЬКІ ДЕОНТОЛОГІЧНІ СТАНДАРТИ ПОВЕДІНКИ ПОСАДОВИХ ОСІБ У СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВОПОРЯДКУ

Гіда Євген Олександрович,

доцент кафедри теорії держави та права

Київського національного університету внутрішніх справ,

 кандидат юридичних наук, доцент

Досліджуючи історичний розвиток етичних поглядів та соціологічних концепцій нормативізму, ми побачимо, що у сфері професійної етики людство завжди намагалося встановити певні стандарти, принципи, норми, конкретизувати загальносоціальні, етичні ідеали, орієнтири поведінки кожної людини зокрема і певної професійної групи в цілому. Саме завдяки тому, що людина мала потребу “все зважити, все виміряти”, підкорити поведінку та мораль людини холодному раціоналізму сприяло виникненню у першій третині ХІХ сторіччя нової науки – деонтології, що являла собою систему наукових знань щодо обов’язків та належної поведінки людини у суспільстві.

У системі соціальних відносин поліція і суспільство повинні керуватися однаковими критеріями, нормами, які забезпечують взаємоповагу, об’єктивність оцінки поліції та оптимальність прийнятих нею рішень у той чи іншій ситуації. Цю можливість може дати певна система стандартів, яка забезпечує визнання службового (професійного) обов’язку, форм, методів та шляхів його реалізації у практичній діяльності. Важливість даних питань та наукова обґрунтованість відповідей на них зумовлені соціальним значенням діяльності поліції. Ефективність діяльності поліції залежить від соціальної зрілості суспільства, правової та моральної культури його членів, а також і від професійно-морального потенціалу кадрів поліції, дієвості в їх середовищі норм професійної моралі.

Міжнародне співробітництво правоохоронних органів має певну систему, яка необхідна для вирішення питань захисту поліцією прав людини, попередження злочинності та боротьби з нею, поводження з правопорушниками. У багатьох країнах важливе місце займають проблеми соціального контролю поведінки поліцейських з позиції професійної етики. Свідченням важливості цієї проблеми є спроби формування універсальних стандартів, які підходили б усім країнам. Крім того перші кроки вже були зроблені, про що свідчить утворення міжнародних неурядових організації, таких як: Міжнародна поліцейська асоціація, Міжнародна федерація старших офіцерів поліції, Міжнародна асоціація жінок-поліцейських, Міжнародна асоціація начальників поліції.

Поліцейська деонтологія розглядається вченими та практиками як наука, що вивчає всю сукупність організаційно-управлінських, професійно-етичних та соціальних норм, принципів належної поведінки співробітників поліції при виконанні ними службових обов’язків [1, 540-542].

У поліцейській деонтології слід виділити проблематику співвідношення двох аспектів – реалізації норм належної поведінки поліцейського, дотримання принципу неупередженості й абсолютної поваги до всіх людей, незалежно віл їх національності, походження, соціального статусу, політичних та релігійних переконань – з одного боку, а з іншого – врахування демографічних, соціально-статусних, релігійних, світоглядних, національно-етнічних особливостей різних груп населення при контактах з ними.

На перший погляд може здатися, що тут немає проблеми, тому що повага до людини, до її людської гідності включає в себе і повагу особливостей її поглядів, соціального статусу, специфіки демографічних, етнічних, національно-культурних відмінностей, соціальних інтересів і пристрастей, проявів “нестандартної” поведінки. Однак той важливий факт, що контакти працівника поліції з населенням відбуваються переважно у сфері правових відносин (де постійно перетинаються мораль і право), дотримання деонтологічних норм, етики, етикету і такту в професійній поведінці співробітника мають не перешкоджати, а допомагати втіленню законності і правопорядку, не наносити шкоду законові. Деонтологічні норми поведінки поліцейського покликані не тільки регулювати його стосунки з громадянами, а й сприяти швидкому та ефективному вирішенню проблем, що виникають, виконанню ним службових обов’язків. Разом із тим деонтологічні норми призначені усувати все те, що заважає взаєморозумінню, нормальній соціальній взаємодії працівників поліції з громадянами в інтересах закону і правопорядку.

Суспільство в будь-якій країні неоднорідне, а кожен громадянин об’єктивно має відношення до певної соціальної групи (вікової, етнічної, професійної). Поліція, яка теж є специфічною професійною групою, під час виконання своїх службових обов’язків взаємодіє з різними групами громадян. Тому дані соціальні контакти набувають характеру міжгрупової взаємодії.

Маючи уявлення щодо норм поведінки поліцейських та рівень їх впливу на “дисципліну” у суспільстві, ступінь їхнього дотримання на практиці (у даній країні), представники різних соціальних груп і групи в цілому орієнтують свою поведінку у відповідності з такими стандартами. Молодь (а також діти, підлітки, неповнолітні), люди похилого віку, інваліди різного віку, іноземці (особи без громадянства або з подвійним громадянством), особи без визначеного місця проживання (бомжі), кочівники (цигани), а також ті, які по­стійно перебувають у полі зору поліції, алкоголіки, наркомани, токсикомани, повії – всі, хто вимагає “нестандартного” ставлення і правової оцінки з боку поліції, називаються зарубіжними вченими як групи осіб, до яких поліції необхідно застосовувати специфічний деонтологічний підхід.

 

Список використаних джерел:

1. Міжнародна поліцейська енциклопедія : 1 т. / Відп. ред. Ю.І. Римаренко, Я.Ю. Кондратьєв, В.Я. Тацій, Ю.С. Шемшученко. – К. : Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. – 1232 с.