Гіда Євген Олександрович,
доцент кафедри теорії держави та права
Київського національного університету внутрішніх справ,
кандидат юридичних наук, доцент
Досліджуючи історичний розвиток етичних поглядів та соціологічних концепцій нормативізму, ми побачимо, що у сфері професійної етики людство завжди намагалося встановити певні стандарти, принципи, норми, конкретизувати загальносоціальні, етичні ідеали, орієнтири поведінки кожної людини зокрема і певної професійної групи в цілому. Саме завдяки тому, що людина мала потребу “все зважити, все виміряти”, підкорити поведінку та мораль людини холодному раціоналізму сприяло виникненню у першій третині ХІХ сторіччя нової науки – деонтології, що являла собою систему наукових знань щодо обов’язків та належної поведінки людини у суспільстві.
У системі соціальних відносин поліція і суспільство повинні керуватися однаковими критеріями, нормами, які забезпечують взаємоповагу, об’єктивність оцінки поліції та оптимальність прийнятих нею рішень у той чи іншій ситуації. Цю можливість може дати певна система стандартів, яка забезпечує визнання службового (професійного) обов’язку, форм, методів та шляхів його реалізації у практичній діяльності. Важливість даних питань та наукова обґрунтованість відповідей на них зумовлені соціальним значенням діяльності поліції. Ефективність діяльності поліції залежить від соціальної зрілості суспільства, правової та моральної культури його членів, а також і від професійно-морального потенціалу кадрів поліції, дієвості в їх середовищі норм професійної моралі.
Міжнародне співробітництво правоохоронних органів має певну систему, яка необхідна для вирішення питань захисту поліцією прав людини, попередження злочинності та боротьби з нею, поводження з правопорушниками. У багатьох країнах важливе місце займають проблеми соціального контролю поведінки поліцейських з позиції професійної етики. Свідченням важливості цієї проблеми є спроби формування універсальних стандартів, які підходили б усім країнам. Крім того перші кроки вже були зроблені, про що свідчить утворення міжнародних неурядових організації, таких як: Міжнародна поліцейська асоціація, Міжнародна федерація старших офіцерів поліції, Міжнародна асоціація жінок-поліцейських, Міжнародна асоціація начальників поліції.
Поліцейська деонтологія розглядається вченими та практиками як наука, що вивчає всю сукупність організаційно-управлінських, професійно-етичних та соціальних норм, принципів належної поведінки співробітників поліції при виконанні ними службових обов’язків [1, 540-542].
У поліцейській деонтології слід виділити проблематику співвідношення двох аспектів – реалізації норм належної поведінки поліцейського, дотримання принципу неупередженості й абсолютної поваги до всіх людей, незалежно віл їх національності, походження, соціального статусу, політичних та релігійних переконань – з одного боку, а з іншого – врахування демографічних, соціально-статусних, релігійних, світоглядних, національно-етнічних особливостей різних груп населення при контактах з ними.
На перший погляд може здатися, що тут немає проблеми, тому що повага до людини, до її людської гідності включає в себе і повагу особливостей її поглядів, соціального статусу, специфіки демографічних, етнічних, національно-культурних відмінностей, соціальних інтересів і пристрастей, проявів “нестандартної” поведінки. Однак той важливий факт, що контакти працівника поліції з населенням відбуваються переважно у сфері правових відносин (де постійно перетинаються мораль і право), дотримання деонтологічних норм, етики, етикету і такту в професійній поведінці співробітника мають не перешкоджати, а допомагати втіленню законності і правопорядку, не наносити шкоду законові. Деонтологічні норми поведінки поліцейського покликані не тільки регулювати його стосунки з громадянами, а й сприяти швидкому та ефективному вирішенню проблем, що виникають, виконанню ним службових обов’язків. Разом із тим деонтологічні норми призначені усувати все те, що заважає взаєморозумінню, нормальній соціальній взаємодії працівників поліції з громадянами в інтересах закону і правопорядку.
Суспільство в будь-якій країні неоднорідне, а кожен громадянин об’єктивно має відношення до певної соціальної групи (вікової, етнічної, професійної). Поліція, яка теж є специфічною професійною групою, під час виконання своїх службових обов’язків взаємодіє з різними групами громадян. Тому дані соціальні контакти набувають характеру міжгрупової взаємодії.
Маючи уявлення щодо норм поведінки поліцейських та рівень їх впливу на “дисципліну” у суспільстві, ступінь їхнього дотримання на практиці (у даній країні), представники різних соціальних груп і групи в цілому орієнтують свою поведінку у відповідності з такими стандартами. Молодь (а також діти, підлітки, неповнолітні), люди похилого віку, інваліди різного віку, іноземці (особи без громадянства або з подвійним громадянством), особи без визначеного місця проживання (бомжі), кочівники (цигани), а також ті, які постійно перебувають у полі зору поліції, алкоголіки, наркомани, токсикомани, повії – всі, хто вимагає “нестандартного” ставлення і правової оцінки з боку поліції, називаються зарубіжними вченими як групи осіб, до яких поліції необхідно застосовувати специфічний деонтологічний підхід.
Список використаних джерел:
1. Міжнародна поліцейська енциклопедія : 1 т. / Відп. ред. Ю.І. Римаренко, Я.Ю. Кондратьєв, В.Я. Тацій, Ю.С. Шемшученко. – К. : Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. – 1232 с.