Володимир Ліпкан: Що означає бути батьком?

Професор Ліпкан,

Голова Інституту геостратегії і стратегічних комунікацій  ГОСЛ

 

Вітаю всіх Батьків!

Сьогодні величне свято – день Батька.

В Україні воно відзначається нещодавна. Але це свято є вкрай значущим.

Що зараз означає для молоді бути Батьком? Чи хтось з них задумується, окрім лайків в інсті та інших соцмережах про власну роль в якості Батька або ж цінує власного Батька, нехай і не на мерсі нехай і без 100 00 дописувачів у соцмережах?

Карантин яскраво довів, що більшість вчителів як середньої, так і вищої школи є некомпетентними та низько фаховими. Це, на жаль, моя особиста думка. Але зараз не про це. І що ж у цьому знаннєвому колапсі робити нашим дітям, хто візьме на себе відповідальність за майбуття наших дітей? – БАТЬКО!

Що означає бути батьком?

Бути Татусем означає бути відповідальним. А що таке відповідальність саме крізь призму батьківства: це свідоме не лише ставлення, а й усвідомлена цілеспрямована діяльність Батька щодо формування та дотримання:

  • норм суспільної необхідності,
  • батьківських обов’язків,
  • соціальних завдань в контексті реалізації засадничих положень сімейної, в  тому числі й державної політики
  • норм і цінностей.

Бути відповідальним означає чітко усвідомлювати як суть та значення власної діяльності, так і формувати передумови для спадкоємності такого усвідомлення у своїх дітей, формування розуміння у них значення власного розвитку в контексті розвитку соціальної системи крізь призму національних інтересів.

Перманентне зростання сімей як тенденція сьогодення з часом буде іншою. Імперії одинаків у різних соціальних системах, стають дедалі ширшим трендом, а правильно казати — ознакою бездіяльності та імпотентності сучасної цивілізації щодо ролі Батьків у всесвіті.

Адже сьогодні Батьки втратили свою роль дороговказів майбуття. Вона, на жаль, перекладена на матерів. І справа тут не лише в не притаманній природі „гендерній рівності”, а в розбалансованій аксіологічній системі. А це хибно і помилково – це суперечить природі, а отже і призводить до виродження нації. Свобода, воля — це рівень вищого розвитку соціальної системи. До цього рівня слід розвинутися самому, а не попавши туди з мисленням рабів, ремствувати про не зрозумілі для самого себе категорії.

Знати букви, не означає уміти читати.

Можливо, певну роль у такому культі матері зіграв Т. Шевченко, прирівнюючи матір до Богородиці, тим самим формуючи культ Матері.

Безумовно в Україні є достатнє літературне підґрунтя для усвідомлення ролі Батьківства, це і :

  • „Третя рота” В. Сосюри;
  • „Тарас Бульба” М. Гоголь;
  • „Кайдашева сім’я” І. Нечуй-Левицький;
  • „Сини” В. Стефаник.

Насправді ж в українській літературі більша роль саме у вихованні відводиться матері.

Натомість, напрочуд багатогранне поняття відповідальності має влучно вписуватися в контексті сучасного Батьківства. Нині воно може бути описано такими словосполуками і втілено у практичне життя, адже Батько МАЄ :

  • володіти і ефективно управляти почуттям відповідальності;
  • відповідально поводитися;
  • узяти відповідальність на себе щодо формування орієнтирів та передачі традицій норм та цінностей;
  • чинити гідно, свідомо та відповідально;
  • посісти відповідальне становище як в рамках власної родини, так в рамках усієї соціальної системи.

Нині відбувається нівелювання Батьківських цінностей: молоді не поважають старших, молодь зневажає на людей старшого віку, вона перестала цікавитися історією, героями стають не власні Батьки, а віртуальні персонажі з Ютьюб та інших соцмереж, рівень насильницької злочинності особливо серед молоді катастрофічно зростає, у молоді відсутнє цілепокладання та взагалі цілі розвитку як особистості, так і соціальної системи, в якій вони планують розвиватися.

На сучасному етапі в рамках формування сучасного образу Батьківства, напевно слід розвивати та утілювати у життя власні національно обумовлені та традиційно усталені поведінські моделі і патерни.

Повага до слабкої половини: незважаючи на рекламу і усілякі спроби прирівняти жінку до чоловіка, кожен з нас виконує власні соціальні ролі, і роль Батька у формуванні цінностей, родинного стрижня, напрямів розвитку родини і всієї соціальної системи є непересічною і не може бути заміненою жінкою.

Взаємоповага і любов подружжя як основа щасливого шлюбу і батьківства: в сучасному світі, де культ насильства виведено в ранг норми, повага до жінки, кохання, толерантність і поступки сьогодні подаються лише як слабкість, примха минувшини. Неприйнятність і помилковість таких трактувань дуже яскраво проявилась в травні – червні 2020 року у США та багатьох країнах „спокійної і толерантної” Європи під час масових безладів по усьому світу щодо рівності „правосуддя” до будь-яких- громадян, що вилилося у чисельні і сплановані акти мародерства, масових безладів і загрозах конституційного ладу. Отже відсутність поваги до подружжя, відсутність щасливого шлюбу, незважаючи ні на який рівень ВВП, та інші віртуальні індекси та індикатори, призводить до соціальних конфліктів.

Успіх і щастя — різні за своїм змістом категорії.

Слід дітей зі школи навчати відповідальному батьківству, вивчати, що таке не лише Батьківська любов, а й синівська вдячність, батьківський та синівський обов’язок, почуття обов’язку.

У чому коріння сьогоднішнього свавілля, нескінченного правового нігілізму, відвертого хамства та скочування у прірву безмежної ненависті та взагалі деінституціоналізації? Саме у тому, що на шкільних лавах вихователі минувшини навчають лише лібертаріанським трендам щодо „прав людини”, „прав дитини” та інших прав, катастрофічно помилково порушуючи іманентний баланс категорії „права — обов’язки”.

Немає права без обов’язків! Діти мають право на виховання, водночас вони несуть обов’язок дослухатись до Батьків і вчителів і бути чемними. Діти мають право на життя, само як і Батьки мають право на життя, і коли Батьки переходять до періоду відпочинку, то Діти мають виконувати свій синівський обов’язок, а не апелювати до батьківського обов’язку щодо продовження піклування про них, незважаючи на вік дітей.

Якщо діти навчаться синівському обов’язку до своїх батьків, то вони по-іншому ставитимуться і до інших батьків, і взагалі до старшого покоління. А це в цілому впливатиме на культурний рівень розвитку соціальної системи, рівень толерантності і як наслідок формуватиме засади до щастя як внутрішнього стану особистості.

Чи можна хоч когось з українських політиків назвати батьком нації?

Чи ставляться політики, які зараз відіграють певні ролі на владній шахівниці, до Батьківщини само так, як до СВОЄЇ родини, а до громадян України як до своїх дітей?

Що означає бути Сином?

І дзеркальне запитання: А що означає бути Сином?

Сином Батька, Сином родини, Сином Батьківщини?

Чи можуть сьогодні політики відверто і потужно вимовити слова: „Я — син своєї Батьківщини”…

 

Попри біль і втому маємо розправити Батьківські крила.

Позбутися самотності і позбутися глибоко самотніх очей: одиноких дітей, одиноких жінок, одиноких чоловіків, спустошеної соціальної системи.

Справжній Батько не може залишити на самоті, він, попри божевілля світу і нескінченні спроби руйнування інституту сім’ї, має сіяти сім’я щастя і розвою на благодатній Українській землі.

Справжній Батько має розсіяти світом любові і віри в добро і щастя весь туман, розкрити очі, закуті в ланцюги темряви самолюбування і самозакоханості сучасного світу.

Немає крил, немає руху. Батько надихає на нові звершення, він є крила і є рух!

 

Роль батька в світі є нетлєнна

Вона ніколи незабвєнна,

Вона — основа для життя

Назад немає вороття!!!

P.S.

Сьогодні, в цей день 21 червня, багато років тому, я втратив свого Батька — людину, яку я безмежно кохав і поважав, незважаючи ні на які обставини. Будь-яке слово, написане мною вище просякнуто не лише моїм розумом, а й моїм відкритим серцем. Я щиро і глибоко впевнений у непересічній і визначальній, епохальній ролі Батька як для конкретної родини, так і для будови сильної та щасливої соціальної системи.

Бережіть Татусів, цінуйте кожну мить життя з ними, вчіться у них усьому гарному, головне — вчіться бути справжніми Татусями, просто кохайте і любіть, поважайте та піклуйтеся про них. Адже почасти життя не вистачає на те, щоб просто сказати: „Батько, я кохаю тебе!”

Життя таке швидкоплинне, воно пролетить немов одна мить, і ти навіть не встигнеш збагнути, як життя твоє вже геть інше.. воно вже без наших рідних і близьких, які здавалося б, мають бути з нами вічно…

Джерела:

  1. Сунь Ятсен : https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%83%D0%BD%D1%8C_%D0%AF%D1%82%D1%81%D0%B5%D0%BD