Відзив офіційного опонента доктора юридичних наук, доцента Ліпкана Володимира Анатолійовича на дисертацію Климентьєва Олександра Павловича «Інформаційна функція Української держави»

До спеціалізованої вченої ради К 26.062.16

Національного авіаційного університету

 

ВІДЗИВ

офіційного опонента доктора юридичних наук, доцента Ліпкана Володимира Анатолійовича на дисертацію Климентьєва Олександра Павловича «Інформаційна функція Української держави», поданої на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право

 

Актуальність теми дослідження. Одним з головних пріоритетів Української держави, визначеним Основними за­садами розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки, є побудова інформаційного суспільства, орієнтованого на інтереси людей, відкритого для всіх і спрямованого на розвиток, в якому кожен міг би створювати і накопичувати інфор­мацію та знання, мати до них вільний доступ, користуватися і обмінюватися ни­ми, щоб надати можливість кожній людині повною мірою реалізувати свій по­тенціал сприяючи в суспільному і особистому розвиткові та підвищуючи якість життя.

У зв’язку з цим існує потреба теоретико-правового переосмислення функціонального призначен­ня держави у відповідних процесах, виявлення механізмів здійснення її функцій. Причому дане переосмислення має відбуватися не на рівні виправлення окремих помилок або бездумного впровадження іноземного досвіду, а через удосконалення теорії функцій держави, оскільки саме через них відбувається реалізація державної політики. Відповідно дослідження інформаційної функції надасть можливість ефективно реалізовувати державну інформаційну політику.

Постійно зростаюча роль інформації в соціальному та державному управлінні, стрімкий розвиток інформаційно-телекомунікаційного прогресу і досягнутий рівень інформатизації органів державної влади надають підстави для додаткової аргументації необхідності виділення нової функції держави — інформаційної.

Держава та суспільство як дві надскладні соціальні системи не можуть ефективно взаємодіяти без інформаційного обміну, який може відбуватися як всередині країни, так і за її межами. Ключова роль у цьому процесі належить державі, яка, здійснюючи управління соціальними процесами, має бути інформаційно відкритою для інших суб’єктів суспільних відносин.

Виходячи з цього, дисертаційна робота Климентьєв О.П., присвячена вирішенню наукового завдання щодо визначення сутності інформаційної функції Української держави, а також удосконалення її правового регулювання, є актуальною і значимою для науки і практики.

Ступінь обґрунтованості і достовірності наукових положень, висновків і рекомендацій, сформульованих у дисертації. Наукові положення, викладені у дисертації, ґрунтуються на використанні сучасних прийомів і методів наукового пізнання, що обрані із врахуванням визначеної мети та сформульованих завдань.

Мета дослідження полягає у з’ясуванні правової природи, змісту та сутності інформаційних функцій сучасної Української держави як різновиду основних функцій держави, визначення факторів, що зумовлюють форми та межі впливу держави на інформаційні відносини та обґрунтування можливих напрямів удосконалення та підвищення ефективності правового регулювання інформаційної функції Української держави.

В роботі вміло застосовані такі методи пізнання як: структурно-функціональний, діалектичний, догматико-юридичний, порівняльно-правовий, аксіологічний, герменевтичний та ін. Завдання  сформульовані відповідно до мети та зумовлені об’єктом і предметом дослідження.

Структура роботи сприяє досягненню поставленої мети та виконанню поставлених завдань. Достовірність і обґрунтованість результатів дисертації підтверджується використанням результатів досліджень провідних науковців в галузі теорії права, інформаційного, адміністративного та інших галузей права, що дало змогу автору всебічно розглянути особливості інформаційної функції Української держави. Для виконання дисертації опрацьовано достатню кількість наукових та нормативних джерел (475 найменувань).

Винесені на захист положення характеризують роботу як комплексне монографічне дисертаційне дослідження, яке виконане дисертантом особисто.

Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна результатів наукового дослідження, наукових оцінок, пропозицій і рекомендацій, теоретичних узагальнень та висновків, які складають основний зміст дисертації Климентьєва О.П., значною мірою зумовлюється актуальністю дослідження та обраним напрямом і полягає в тому, що дисертація є одним з перших у вітчизняній юридичній науці комплексних досліджень, присвячених проблемам інформаційної функції як різновиду основних функцій Української держави. У дисертаційному дослідженні відображається авторська позиція щодо розв’язання конкретних правових проблем, пов’язаних із формуванням, розвитком та правовим регулювання інформаційної функції держави.

У дисертації висунуто низку положень, нових для теорії та важливих для юридичної практики, з яких на особливу увагу заслуговують наступні.

Логічним видається, що дисертаційне дослідження здобувач розпочинає із з’ясування рівня розвитку наукових розробок за означеною тематикою (с. 18-32) і на цій основі з’ясувати сутність функцій держави на сучасному етапі та визначити поняття «функції держави» як опосередковані метою ефективного розвитку держави, зумовлені пріоритетами реалізації першочергових завдань державної політики, основні напрями її діяльності у внутрішній та зовнішній сферах, що виражають її реальну роль, форму, сутність і соціальне призначення в певній сфері життєдіяльності (с. 47).

Сформулювавши алгоритм дослідження інформаційної функції держави та її склад як сукупність таких елементів як мета, завдання, суб’єкти, об’єкти, форми та види, способи та засоби (ресурси та фактори), напрями державної політики (с. 48), здобувач з’ясовує сутність інформаційної функції Української держави та визначає її поняття у широкому та вузькому значенні (с. 60-61). При цьому відзначається, що інформаційна політика держави не може бути реалізована в рамках вже існуючих її функцій, і тому постає необхідність формування інформаційної функції як нової функції держави (с. 52).

Належна увага приділена класифікації інформаційних функцій держави. Зокрема, охарактеризовано основні їх групи та підгрупи, які виділені на підставі таких критеріїв як: сфера інформаційних відносин (інформаційна безпека, розвиток інформаційного суспільства, е-урядування, інформатизація, телекомунікації та зв’язок, захисту прав і свобод людини); об’єкти реалізації життєво важливих національних інтересів (особи, суспільства, держави); суб’єкти реалізації (склад (одноособові й колективні); термін дії (постійні й тимчасові); походження (державні й недержавні); характер компетенції: загальні й спеціальні); за локалізацією (секторальні, державні, міждержавні, наддержавні); пріоритетність (пріоритетні, основні, забезпечувальні); форма визнання (відкриті, латентні), сфера інформаційної безпеки (в інформаційній сфері; в екологічній сфері; у соціальній та гуманітарній сферах; в економічній сфері; у внутрішньополітичній сфері; у воєнній сфері та сфері безпеки державного кордону України; сфера державної безпеки України; у зовнішньополітичній сфері) (с. 74-82).

Привертає увагу звернення до проблеми впливу форми держави на реалізацію інформаційної функції. Автор стверджує, що дослідити інформаційну функцію з точки зору її змісту означає встановити, як і в яких напрямах вона функціонує. І саме для цього важливим є встановлення зв’язку та меж впливу форми держави на інформаційну функцію (с. 95). У зв’язку з цим робиться висновок, що оскільки сутність інформаційної функції держави полягає в забезпеченні людині та громадянину права на доступ до інформації, інформаційної відкритості та ін., оптимальною для її реалізації є демократична унітарна республіка (с. 131).

Цікавим видається підрозділ 2.3, присвячений принципам реалізації інформаційної функції. Здобувач акцентує увагу на відсутності будь-якого їх закріплення. При цьому, проводячи паралель з інформаційною політикою держави як формою реалізації інформаційної функції (с. 125) та схожість їх дефініцій (с. 126), автор пропонує заповнення даної прогалини шляхом використання принципів, які закріплені в нормативних актах та їх проектах (Закон України «Про інформацію», Закон України «Про Концепцію Національної програми інформатизації», проект Закону України «Про концепцію державної інформаційної політики»), а також тих, що напрацьовані  теорією правового регулювання державної інформаційної політики.

На основі цього виділяється цілий ряд принципів інформаційної функції: верховенства права, розумного балансу права і сили, гарантованість права на доступ до інформації, рівності інтересів всіх учасників інформаційних відносин, системності, принцип пріоритету міжнародного законодавства, несуперечності, пріоритету прав і свобод людини і громадянина, дотримання балансу інтересів особи, суспільства і держави, їх взаємної відповідальності, захисту національних інтересів, забезпечення культурної, ідеологічної, інформаційної та політичної багатоманітності, протекціоністської політики щодо виробництва і розповсюдження вітчизняної інформаційної продукції, сприяння постійному збагаченню, оновленню та захисту національних інформаційних ресурсів, забезпечення незалежності засобів масової інформації тощо (с. 133).

Заслуговують також на увагу презентовані здобувачем перспективні напрями розвитку інформаційної функції держави, а також перспективні напрями вдосконалення правового регулювання інформаційної функції держави (с. 173)

Висновки, пропозиції і рекомендації, що характеризуються науковою новизною або практичною значущістю, достатньо повно і точно окреслені у вступі роботи, відображені в розділах її основної частини, висновках.

Наукове та практичне значення роботи. Аналіз змісту роботи свідчить про самостійну, завершену, аргументовану, комплексну роботу і дозволяє констатувати високий науково-теоретичний та прикладний рівень проведеного дослідження. Структура і зміст роботи свідчать про цілеспрямованість та комплексний характер дослідження. Це дало можливість автору дійти результатів і обґрунтувати низку нових положень, які мають важливе значення для адміністративно-правової науки та практики.

Зокрема, положення, висновки і пропозиції проведеного дослідження розширюють і поглиблюють існуючі уявлення про сутність інформаційної функції, відображає авторську позицію у розв’язанні конкретних правових проблем, пов’язаних із реалізацією прав та законних інтересів учасників інформаційних правовідносин в процесі здійснення даної функції.

Дисертація характеризується як науковою, так і практичною значущістю. Основні висновки та рекомендації, запропоновані у роботі можуть бути використані: для удосконалення чинного інформаційного законодавства; при реалізації правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері реалізації інформаційної функції; для проведення подальших досліджень проблем розвитку інформаційної функції як основної функції держави; при викладанні дисциплін «Інформаційне право», «Правове регулювання інформаційної діяльності», «Інформаційна безпека України»  у юридичних вузах, а також при підготовці лекцій та навчальних посібників.

Повнота викладення матеріалів у публікаціях положень, висновків і рекомендацій, сформульованих у дисертації. Наукові положення, висновки і рекомендації, сформульовані в дисертації, досить повно викладено у шести статтях, з яких п’ять опубліковано у фахових виданнях України та одна зарубіжному юридичному виданні, а також у тезах двох доповідей на міжнародних науково-практичних конференціях.

Автореферат дисертації відповідає її змісту та повністю відображає основні положення і результати дослідження. Дисертацію та автореферат оформлено відповідно до встановлених МОН України вимог.

Дискусійні положення та зауваження до дисертації.

1. Розглядаючи підходи до класифікації функцій, здобувач зазначає, що їх  можна класифікувати  за різними критеріями. Одним із таких критеріїв зазначається принцип поділу влади, за яким функції держави поділяються на законодавчі (правотворчі), управлінські, правоохоронні, у тому числі судові й інформаційні (с. 40). Таке твердження не відповідає дійсному стану речей і звужує сферу реалізації інформаційної функції держави, оскільки дає підстави для висновку про приналежність останньої до правоохоронних функцій. Разом з тим, в подальшому зазначається, що даний критерій не є обґрунтованим, оскільки, існує три гілки державної влади в Україні – законодавча, виконавча та судова, тому функції здійснюються в їх межах (с. 41).

2. Потребує також уточнення позиція дисертанта щодо використання терміну «інформаційно-комунікативна функція держави». Так, досліджуючи можливість вживання термінів «інформаційна функція держави», «інформаційно-комунікативна функція держави», «комунікативна функція держави» для позначення функції, що є предметом даного дисертаційного дослідження, автор вказує, що «існує точка зору, що сучасному етапу розвитку суспільства більше відповідає термін «інформаційно-комунікативна функція держави», на нашу ж думку, застосування схожих термінів водночас, як в даному випадку, є недоцільним» (с. 59). В той же час, розглядаючи інформаційну функцію в широкому розумінні, висловлюється думка про можливість виділення в її межах двох похідних функцій: функцію інформаційного забезпечення діяльності держави та інформаційно-комунікативну функцію (с. 60).

3. Досліджуючи методи реалізації інформаційної функції, здобувач в числі інших виділяє метод рекомендації і заохочення та метод переконання, який здійснюється шляхом заохочення суб’єктів суспільних інформаційних відносин до певної діяльності чи дій, що відповідають їхній волі без застосування силового тиску, таким чином забезпечуючи свободу вибору (с. 65). Виходячи з зазначеного, існує потреба в з’ясуванні співвідношення вказаних методів.

4. Аналізуючи Положення про  Інформаційно-аналітичний центр РНБО України дисертант зазначає, що при визначенні завдань, тобто фактичних напрямів діяльності Центру, прямо вказано на здійснення координації діяльності органів виконавчої влади з питань національної безпеки в інформаційній сфері (с. 140). Такий висновок, на нашу думку, не відповідає дійсності, оскільки відповідно до згаданого Положення до завдань Центру належить не сама координація діяльності органів виконавчої влади, а лише забезпечення аналітичного та прогнозного супроводження діяльності Ради національної безпеки і оборони України щодо здійснення такої координації з питань національної безпеки в інформаційній сфері (підпункт 1 пункту 3).

5. Формулюючи висновки до розділу 3, автор вказує на необхідність прийняття спеціального законодавчого акта, який закріплював би дефініцію інформаційної функції держави та визначав основні способи її здійснення є назрілою, а також про необхідність закріплення інформаційної функції держави в Інформаційному кодексі (с. 166). Вважаємо недоцільним як нормативне врегулювання реалізації інформаційної функції держави у двох нормативно-правових актах, так і прийняття з цього приводу окремого такого акту.

Висловлені зауваження стосуються переважно спірних, дискусійних питань, певної незавершеності чи неповноти розгляду окремих питань теми дисертації, є передумовою дискусії в ході захисту, не впливають на загальну позитивну оцінку виконаної Климентьєвим О.П. дисертаційної роботи та не знижують її достатній науково-теоретичний рівень й практичну значущість.

Висновок

Дисертація є самостійним доробком автора, посилання на наукові праці оформлені належно. Наукові статті, які опубліковані за темою дисертаційного дослідження у фахових виданнях, свідчать про якість проведеної роботи, базуються на особистих поглядах та результатах праці дисертанта.

Автореферат дисертації відповідає її змісту та відображає основні положення і результати дослідження. Дисертацію та автореферат оформлено відповідно до встановлених вимог.

Дисертаційне дослідження «Інформаційна функція Української держави» виконане на належному науковому рівні, повністю відповідає за своїм змістом, теоретичним рівнем, науковою обґрунтованістю, новизною та оформленням вимогам п. 11-13 Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння звання старшого наукового співробітника, а його автор – Климентьєв Олександр Павлович – заслуговує на присвоєння вченого ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право.

 

Голова Інституту стратегічних комунікацій ГОСЛ,

доктор юридичних наук, доцент                                                  В.А. Ліпкан