ВІДЗИВ
офіційного опонента
доктора юридичних наук, доцента
Ліпкана Володимира Анатолійовича
на дисертацію Кульчицької Олександри Вікторівни
за темою «Організаційно-правові засади здійснення державного контролю у сфері охорони об’єктів права інтелектуальної власності» на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 — адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право
Актуальність теми
Кульчицька Олександра Вікторівна здійснила системне наукове дослідження актуальної теми, пов’язаної із правовим регулюванням об’єктів права інтелектуальної власності у такому його прояві як державний контроль.
У ХХІ сторіччі дедалі більше наукових розвідок і чіткішого розуміння набуває усвідомлення того, що інтелектуальна власність стала невід’ємною складовою успішного розвитку інформаційного суспільства і становить важливий ресурс, за допомогою якого уможливлюється ефективна реалізація інформаційної функції держави, е-урядування, забезпечення інформаційної безпеки, захист інформаційних прав і свобод людини і громадянина, а в цілому — державної інформаційної політики. Також інтелектуальна власність здійснює помітний внесок в інноваційний продукт, придатний для виробництва, сфери інформаційних послуг, формування інформаційної культури на нових засадах кіберсоціуму. Саме цей продукт реально сприяє керованому розвитку інформаційної цивілізації, який полягає в невпинному русі до гармонії та коеволюції соціально-гуманітарних і технічних систем.
Державне регулювання господарської діяльності свідчить, що публічний інтерес у сфері інтелектуальної власності реалізується через практичну діяльність органів публічної влади. Водночас сучасні ринкові відносини визначають важливість здійснення перетворень у сфері публічного управління інтелектуальної власності, незмінною складовою якого є державний контроль. Саме державний контроль виступає механізмом реалізації державної політики в охороні об’єктів інтелектуальної власності, засобом виявлення і виправлення збоїв в алгоритмі управління, що заважають досягненню цілей розвитку системи. Відсутність розроблених та ефективних механізмів взаємодії та координації діяльності органів виконавчої влади, зокрема Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Міністерства доходів і зборів України, Антимонопольного комітету України, Державної служби інтелектуальної власності України та інших, призводить до формування сталих негативних процесів у сфері охорони об’єктів інтелектуальної власності. Створити дієвий механізм державного контролю у сфері охорони об’єктів інтелектуальної власності можливо через удосконалення законодавства та налагодження ефективної взаємодії всіх інституційних органів публічної влади в зазначеній сфері.
Дисертаційна робота «Організаційно-правові засади здійснення державного контролю у сфері охорони об’єктів права інтелектуальної власності» зумовлена необхідністю наукового супроводження основних завдань, визначених вимогами Постанови Верховної Ради України «Про рекомендації парламентських слухань «Захист прав інтелектуальної власності в Україні: проблеми законодавчого забезпечення та правозастосування» від 27 червня 2007 р., у межах тематики наукових досліджень кафедри адміністративного та фінансового права Національного університету біоресурсів і природокористування України та безпосередньо пов’язана з темою науково-дослідної роботи «Розробка концепції правового регулювання сталого розвитку сільських територій» (номер державної реєстрації 0109U003356).
Проблема державного контролю у сфері охорони об’єктів права інтелектуальної власності на теоретичному рівні вивчена ще не достатньо, тому назріла необхідність проведення комплексного правового дослідження цього актуального питання. Все вище зазначене і зумовлює актуальність дисертації Кульчицької О. В.
Належна ступінь обґрунтованості й достовірність наукових положень, висновків і рекомендацій.
Формуючи мету свого дослідження — комплексне наукове вивчення й аналіз правових засад, теорії та практики здійснення державного контролю у сфері охорони об’єктів права інтелектуальної власності, розроблення пропозицій і рекомендацій щодо поліпшення форм і методів контролю та впровадження наукових здобутків у практику діяльності державних контролюючих органів — автор уміло вирішує низку наукових завдань: визначає стан правової політики держави у сфері державного контролю охорони прав інтелектуальної власності; досліджує сутність та правову природу державного контролю та на цій підставі визначає шляхи вдосконалення організаційно-правових засад державного контролю у сфері охорони об’єктів права інтелектуальної власності; аналізує та вдосконалює систему принципів управлінської діяльності у сфері охорони інтелектуальної власності; з метою дослідження ролі адміністративного права в правовому регулюванні інтелектуальної власності встановлює мету, завдання та загальні методи діяльності органів виконавчої влади, які здійснюють державний контроль; з’ясовує місце та роль органів виконавчої влади при здійсненні державного контролю та характеризує їх вплив на стан охорони об’єктів права інтелектуальної власності; проводить аналіз правосуб’єктності державного інспектора з питань інтелектуальної власності при здійсненні державного контролю та визначає шляхи вдосконалення його діяльності; доводить роль адміністративно-правових заходів в охороні прав інтелектуальної власності; аргументує місце та роль заходів адміністративного припинення та адміністративної відповідальності на стан охорони об’єктів права інтелектуальної власності.
Необхідно підкреслити, що положення, висновки і рекомендації, які містяться у дисертації, достатньою мірою науково обґрунтовані. Під час дослідження застосовано ряд методів, обраних автором із урахуванням специфіки поставленої мети, а також об’єкта і предмета дослідження.
Безсумнівною перевагою роботи є використання значного обсягу загальнотеоретичних наукових праць українських вчених, розробок фахівців адміністративного та інших галузей права, нормативно-правових актів, список використаних джерел налічує 210 найменувань. Застосування дисертантом сучасних методів наукового пізнання, значне методологічне підґрунтя виконаної роботи забезпечують належний ступінь обґрунтованості та достовірності отриманих результатів.
Характерним у роботі є те, що більшість положень, висновків і практичних рекомендацій, сформульованих у дослідженні, належним чином обґрунтовані та апробовані. Вони не лише поглиблюють теоретичні знання у галузі адміністративного права, але й можуть бути використані для вдосконалення законодавства в зазначеній сфері, зокрема при вдосконаленні чинного законодавства України, яким регулюються відносини у сфері охорони об’єктів права інтелектуальної власності.
Достовірність та наукова новизна одержаних результатів.
Оцінюючи новизну основних положень дисертації, слід зазначити, що вона виявляється як у підході до комплексного дослідження теоретичних та практичних питань державного контролю у зазначеній сфері, так і у запропонованих автором теоретичних положеннях, обґрунтованих висновках, рекомендаціях та пропозиціях щодо вдосконалення законодавства України.
Дисертація Кульчицької О. В. відзначається науковою новизною, зокрема, автором визначаються методологічні положення стосовно того, що для усунення суперечностей у правозастосовній діяльності державного інспектора з питань інтелектуальної власності необхідно внести зміни до «Положення про державного інспектора з питань інтелектуальної власності Державної служби інтелектуальної власності», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 травня 2002 р. № 674, у частині проведення планових перевірок щодо здійснення ліцензійної діяльності суб’єктів господарювання.
Здобувачем послідовно і системно проаналізовано широкий спектр правових проблем, що стосуються визначених мети і завдань теми дослідження. Детально розглядається правова політика держави у сфері охорони об’єктів права інтелектуальної власності (сс. 15-32).
При цьому обґрунтовується позиція, що сутність державної політики у сфері охорони об’єктів права інтелектуальної власності полягає у виробленні та втіленні ідей через правове регулювання. Така політика має бути реалізована з урахуванням загальнонаціональних інтересів, а в її основі повинні лежати інтереси прав суб’єктів права інтелектуальної власності. Держава усвідомлює важливість забезпечення відповідних умов як для підтримки інтелектуальної власності,так і забезпечення охорони її результатів, безпосередньо пов’язаних із захистом свободи особи та прав людини, які гарантуються Конституцією України.
Одержані здобувачем результати, без сумніву, становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес, та можуть бути застосовані як у правотворчості стосовно удосконалення форм та методів державного контролю; так і в його правозастосуванні та правовій науці й освіті: у науково-дослідній діяльності – для подальших наукових досліджень теоретичних проблем здійснення державного контролю у сфері охорони об’єктів права інтелектуальної власності; у нормотворчій діяльності – при вдосконаленні чинного законодавства України, яким регулюються відносини у сфері охорони об’єктів права інтелектуальної власності; у правозастосовній діяльності – для вдосконалення організації роботи Державної служби інтелектуальної власності України; у навчальному процесі – матеріали роботи використано для розробки навчально-методичних комплексів, навчальних програм з курсу права інтелектуальної власності та адміністративного права, а також підготовки лекцій із зазначених дисциплін.
Запропонована структура дисертації є певним чином обґрунтованою і логічно побудованою. Дисертаційна робота відзначається системним підходом до предмета дослідження. Структурно дисертація складається зі вступу, нерозривно пов’язаних між собою трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Структура дисертації повністю відповідає завданням дослідження, дозволяє послідовно розглянути порушені проблеми та вирішити завдання, поставлені здобувачем при написанні роботи.
У вступі дисертації обґрунтовано актуальність теми дослідження, ступінь наукової розробки проблеми, вказано на зв’язок роботи з напрямами наукових досліджень, визначено мету й завдання дослідження, його об’єкт, предмет, використані методи, висвітлено наукову новизну роботи, її значення у правотворчій, правозастосовній, науково-дослідній та навчально-методичній діяльності, наведено дані про апробацію й публікації результатів дослідження, відображено структуру дисертації (С. 5-14).
У першому розділі «Теоретичні та правові засади державного регулювання у сфері охорони об’єктів права інтелектуальної власності» автором запропоновано розглянути правову політику держави у сфері охорони об’єктів права інтелектуальної власності, здійснити загальну характеристику державного контролю у сфері охорони об’єктів права інтелектуальної власності, визначити поняття та принципи інституту державного контролю у сфері охорони об’єктів права інтелектуальної власності.
Досліджуючи питання правової політики, автор на сторінці 16 досить правильно зауважує, що специфіка охорони об’єктів права інтелектуальної власності виділяє відносини з приводу реєстрації, використання та їх охорони. І якщо на перших етапах створення об’єктів інтелектуальної власності вони є цивільними за своєю природою, то в подальшому, залежно від стану правової охорони об’єкта, ці відносини можна визначати як такі, що мають регулюватися нормами цивільного, господарського, адміністративного та кримінального права. Саме це зумовлює об’єктивну потребу у застосуванні автором методології міждисциплінарного підходу.
При визначенні змісту державного контролю дисертантка цілком слушно зауважила, що з розвитком ринкових відносин, державне регулювання сфери охорони об’єктів інтелектуальної власності залишається об’єктивною необхідністю. Особливість державного контролю у сфері інтелектуальної власності полягає в тому, що контроль у цій сфері має свою специфіку, пов’язану з багатофункціональністю його об’єктів, особливостями кожного з його видів. У той же час не зовсім точною, з наукового погляду, виглядає позиція дисертантки щодо того, що державний контроль у сфері охорони об’єктів права інтелектуальної власності є своєрідним видом нагляду. Контроль і нагляд є різними поняттями як за своєю сутністю, так і за обсягом.
У науці даний підхід є вельми поширеним. Наприклад, адміністративний контроль визначається як нагляд з боку вповноваженого державою органу за геологічним сховищем після його закриття з метою додержання радіаційно-гігієнічних регламентів, попередження виносу радіонуклідів і недопущення несанкціонованого доступу до радіоактивних відходів. Контроль може бути активним (моніторинг, контроль цілісності бар’єрів, проведення в разі необхідності відновлювальних робіт) або пасивним (обмеження на ведення господарської діяльності в межах майданчика, збереження інформації про існування сховища). У Законі України „Про адміністративний нагляд за особами, які звільнені з місць позбавлення волі” законодавець визначає адміністративний нагляд як систему тимчасових примусових заходів спостереження і контролю (виділено мною — В.К.) за поведінкою окремих осіб, які звільнені з місць позбавлення волі. Аналогічну термінологічну нечіткість можна простежити і в ряді інших нормативних актів.
Утім, слід чітко констатувати, що при розробленні конструкції поняття „державний контроль” законодавцем не враховано атрибутивних ознак поняття „контроль”, яке: 1) є родовим щодо поняття „державний контроль”; 2) вже є визначеним у численних нормативних актах. Відтак, можна говорити про певну відсутність послідовності і наступності у формуванні термінологічного законодавчого апарату в дослідженні. Це, у свою чергу, потребує подальших наукових досліджень поняття державного контролю, а головне — його законодавчого визначення. За інших умов, знищується межа, за якої можна чітко відрізнити державний контроль від державного нагляду, державного обліку та державного моніторингу. І якщо останні два види діяльності органів держави не включають у себе перевірку відповідності, то щодо перших двох постає потреба у чіткому з’ясуванні, передусім, на законодавчому рівні їхніх відмінних рис.
У цілому ж можна відзначити, що про законодавчому регулюванні даних питань доцільно зважати на те, що контроль багатоаспектна діяльність, що реалізується в ході: 1 ) спостереження, вивчення, узагальнення, співставлення, аналізу фактичного стану справ на підконтрольному об’єкті вимогам нормативних актів і певних стандартів, ухваленим рішенням, наміченим цілям; 2) оцінки стану діяльності, що контролюється; 3) визначення причин вчинених порушень; 4) відпрацювання і вжиття заходів з усунення виявлених в ході контролю відхилень і недопущення їх у майбутньому.
Думається, що в такому алгоритмі авторці доцільно було вести власне дослідження, для того щоб уникати колізії понять і певним чином усталити архітектуру дослідження.
Варто сконцентрувати увагу і на тій обставині, що дисертантка дуже влучно зазначає на те, що важливе значення в охоронній діяльності об’єктів права інтелектуальної власності повинен відігравати запропонований принцип добросовісності, який полягає у добросовісності особи (заявника), що має на меті зареєструвати об’єкт права інтелектуальної власності у відповідній установі держави. Особа, яка бажає зареєструвати такий об’єкт, повинна мати добросовісні наміри щодо його використання.
У другому розділі «Державний контроль у сфері охорони об’єктів права інтелектуальної власності як інститут адміністративного права» у підрозділі 2.1 «Мета, завдання та загальні методи адміністративно-правового регулювання відносин у сфері інтелектуальної власності» авторкою зазначається, що головною метою адміністративної діяльності органів виконавчої влади у сфері інтелектуальної власності є реалізація покладених на них завдань і функцій держави, які полягають в охороні та захисті прав суб’єктів права інтелектуальної власності на належні їм об’єкти права інтелектуальної власності. Розглянуто загальні методи адміністративно-правового регулювання відносин у сфері інтелектуальної власності, наголошено, що вплив адміністративного права в правовому регулюванні сфери інтелектуальної власності є суттєвим.
Кульчицька О. В. доходить вірного висновку, що мета та завдання адміністративної діяльності органів виконавчої влади тісно пов’язані зі ступенем та обсягами їх правової регламентації та вказують на зміст і спрямованість функціонування всієї системи органів виконавчої влади, які покликані забезпечити належну охорону та захист об’єктів права інтелектуальної власності (с. 87). Утім по роботі доцільно було д навести принаймні критерії та чіткі індекси такої «належності», оскільки дане поняття дуже складно виміряти і рівень «належної охорони» фактично є не зрозумілим для правозастосування.
У підрозділі 2.2 «Система і правове становище органів виконавчої влади, що здійснюють державний контроль у сфері інтелектуальної власності» дисертантка чітко зазначає, що серед органів державної влади важливе місце в інституті державного контролю посідають органи виконавчої влади, які здійснюють функції державного управління економічним, соціально-культурним та адміністративно-політичним будівництвом. Усі органи публічної влади, що мають управлінську компетенцію державного контролю у сфері охорони об’єктів інтелектуальної власності, поділяються на органи загальної та спеціальної компетенції. Авторка вірно зазначає на те, що важливу роль в організації державного управління у сфері інтелектуальної власності відіграють державні підприємства, засновані на державній власності, які перебувають у сфері управління МОН України та ДСІВ. Такими підприємствами є: Державне підприємство «Український інститут промислової власності»; Державне підприємство «Українське агентство з авторських та суміжних прав»; Державне підприємство «Інтелзахист» (с. 105).
У підрозділі 2.3 «Правосуб’єктність державного інспектора з питань інтелектуальної власності при здійсненні державного контролю об’єктів права інтелектуальної власності» авторка аргументовано пропонує внести зміни до Положення про державного інспектора з питань інтелектуальної власності в частині здійснення планових перевірок щодо здійснення ліцензійної діяльності суб’єктів господарювання (с. 129).
У третьому розділі «Заходи адміністративного примусу як механізм впливу на стан охорони інтелектуальної власності» на підставі аналізу наукових підходів щодо адміністративно-запобіжних заходів та їх нормативно-правового регулювання автор пропонує визначення поняття адміністративно-запобіжних заходів, під якими слід розуміти комплекс встановлених державою заходів організаційно-правового характеру та іншого впливу, які застосовуються органами виконавчої влади та їх посадовими особами з метою запобігання та виявлення порушень у сфері охорони об’єктів інтелектуальної власності.
У підрозділі 3.1 «Вплив адміністративно-запобіжних заходів на стан охорони інтелектуальної власності» вірно зазначається, що проголошений Україною курс на інтеграцію до Європейського Союзу, а також її членство в СОТ з 16 травня 2008 року потребує забезпечення захисту прав на об’єкти права інтелектуальної власності на рівні, який існує в економічно розвинених країнах (с. 132).
Дисертанткою правильно наголошується на тому, що використання адміністративно-запобіжних заходів пояснюється реальною загрозою завдання майнової та немайнової шкоди суб’єктивним правам власників об’єктів права інтелектуальної власності на належні їм об’єкти такого права, коли безпосередньої шкоди об’єкту права інтелектуальної власності ще не завдано, а вповноважені органи держави у встановлених законом випадках обмежують права та встановлюють певні правові заходи з метою недопущення правопорушень.
У підрозділі 3.2. «Заходи адміністративного припинення та адміністративної відповідальності як фактори запобігання незаконного використання об’єктів права інтелектуальної власності» вірно вказано на те, що в охороні об’єктів права інтелектуальної власності важливе місце посідають заходи припинення та адміністративної відповідальності, що виступають одним із факторів запобігання правопорушень у цій сфері.
Вказується, що заходи адміністративного припинення у сфері інтелектуальної власності застосовуються з метою: припинення порушень майнових та немайнових прав суб’єктів права інтелектуальної власності на належні їм об’єкти права інтелектуальної власності; запобігання вчиненню нових правопорушень; усунення шкідливих наслідків; відновлення належного стану охорони об’єкта права інтелектуальної власності (с. 149).
Повнота викладу наукових положень дисертації в опублікованих працях.
Основні положення роботи знайшли відображення у п’яти статтях, що вийшли у фахових виданнях, одна стаття опублікована в науковому зарубіжному виданні у співавторстві, та у чотирьох тезах доповідей на міжнародних науково-практичних конференціях.
Автореферат відображає зміст усіх основних положень дисертації.
Зауваження щодо змісту дисертації.
Разом із тим, поряд із зазначеними позитивними моментами, які характеризують роботу, можна зробити зауваження щодо змісту дисертації, які мають бути обговорені під час публічного захисту і враховані авторкою у її подальших наукових дослідженнях. У цілому, позитивно оцінюючи дисертаційну роботу Кульчицької О. В., необхідно зазначити, що їй притаманні певні дискусійні моменти, окремі питання вимагають додаткової наукової аргументації.
- Останні події в державі різко поставили під сумнів дію інформаційних потоків в інтересах держави. В цьому контексті слід схвально оцінити здобутки дисертантки щодо розгляду окремих позицій щодо реалізації державної правової політики. Натомість, хотілося б більш детально почути позицію автора щодо проблеми: яким чином дана політика співвідноситься із державною інформаційною політикою. Також не можу підтримати спрощеного підходу автора до розуміння правової політики і ігнорування розгляду засад державної інформаційної політики, в рамках якої дана проблематика і має бути топологічно розташована. Адже „державна інформаційна політика” виступає центральною категорією категорійно-понятійної системи теорії інформаційної політики, оскільки воно носить багатофункціональний характер і може бути використана в різних значеннях: предмет наукового пізнання, об’єкт управління, інформаційно-правова та соціальна цінність. Саме тому визначення основних підходів, формування теоретичної моделі підходів до визначення центрального та базового поняття є необхідним для того, щоб авторка для себе визначилася із термінологічною системою, якою вона оперуватиме у своєму дослідженні. Це позбавить необхідності опускатися до дріб’язкового рівня дискусій щодо окремих фрагментарних визначень, які можуть слугувати виявом полісемії даного поняття. Тим більше, що основи теорії державної інформаційної політики комплексно та системно визначені в роботі Арістової І.В., яка є членом даної спеціалізованої вченої ради.
- Потребує додаткової аргументації позиція дисертантки щодо ототожнення державного контролю і державного нагляду (наприклад: с. 108). В науці адміністративного права існує чимало репрезентативних концепцій, що пояснюють кожне поняття, описуючи його різними ознаками та вкладаючи різний зміст як за якістю, так і за обсягом. Більше того, в роботі при розгляді даного питання авторці доцільно було б розглянути теоретичні засади державного контролю і його відмінність від державного моніторингу, державного обліку. Проясненню даного питання сприяло б також і опрацювання аксіоматичних джерел із контролю таких авторів, як: О.Ф. Андрійко, С. Г. Братель, В.М. Гаращук, О.П. Полінець, Л.А. Савченко, В.Ю. Кобринський, І.І. Троханенко тощо, в яких достатньо серйозно досліджено саме теоретичний аспект як самого поняття «державний контроль», так і його відмежування від інших споріднених понять, зокрема поняття «державний нагляд».
- Одним із недоліків даної дисертації дослідження, на мою думку, виступає відсутність статистичних даних, пов’язаних із відповідальністю за вчинення правопорушень в інформаційних правовідносинах. Відповідно, формується комплекс проблем: яким чином охорона прав на об’єкти права інтелектуальної власності співвідноситься із державною інформаційною політикою, яким чином державна інформаційна політика співвідноситься із правовою політикою держави. І останнє: чи існує потреба включення до Кодексу України про інформацію питання щодо відповідальності за правопорушення в зазначеній сфері, як це зроблено у Податковому та Митному кодексах. Використання статистичних даних у досліджуваному питанні, які б, на мою думку, могли підкреслити важливість порушеної проблематики, стали б додатковим аргументом щодо потреби в ухваленні Кодексу України про інформацію, а в науковому плані додатковим аргументом на користь розвитку інформаційної деліктології.
- Також посилив б роботу розгляд теорії юридичного прогнозування, теорії юридичної діяльності, а також застосування праксеологічного та діяльнісного підходів, адже пропоновані дисертанткою зміни до законодавства мають на меті не тільки регулювання суспільних інформаційних відносин, а й формування прогнозних моделей правового впливу на нові відносини, що постійно виникають в інформаційному просторі, зокрема у сфері інтелектуальної власності.
- Не є чітко вираженим аналіз міжнародного досвіду здійснення даного виду контролю у сфері інтелектуальної власності. І у цьому контексті не досить упевненими є аргументи автора на користь домінанти державного контролю над цивільним демократичним або громадським. Таким чином, архітектоніка роботи значно б виграла за умови окремого розгляду міжнародного досвіду та ілюстрування важливості саме державного контролю порівняно із іншими видами контролю.
- Підтримуючи, з одного боку, автора щодо необхідності подальших розробок у напрямі розвитку державного контролю, на моє переконання, дещо не обґрунтованим є ігнорування теоретичного питання формування контрольної гілки влади, яке відповідає контекстному вкрапленню окремих пропозицій і аргументаційної бази дисертації, а також на пряму корелює із розвитком інформаційного громадянського суспільства.
Зазначені зауваження до положень дисертації, що виносяться на захист в цілому не впливають на позитивну оцінку роботи, натомість спрямовані на спонукання дисертантки до подальших поглиблених наукових досліджень в майбутньому.
Висновок щодо відповідності дисертації встановленим вимогам. Дисертація О. В. Кульчицької є самостійним, завершеним науковим дослідженням, що розкриває сутність організаційно-правових засад здійснення державного контролю у сфері охорони об’єктів права інтелектуальної власності. Зміст дисертаційної роботи висвітлений достатньо повно, виклад запропонованих у роботі положень базується на ґрунтовному опрацюванні літературних джерел із проблематики дисертації. Авторка сформулювала свої висновки, які здатні стати внеском у розвиток вітчизняної теорії адміністративного та інформаційного права.
Таким чином, слід зазначити, що дисертація «Організаційно-правові засади здійснення державного контролю у сфері охорони об’єктів права інтелектуальної власності» відповідає вимогам, які встановлені у пункті 11 Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 липня 2013 р. № 567. Дисертація є завершеною науковою працею, в якій отримані нові науково обґрунтовані результати, що в сукупності вирішують конкретне наукове завдання щодо здійснення державного контролю у сфері охорони об’єктів права інтелектуальної власності, а її автор — Кульчицька Олександра Вікторівна заслуговує на присудження їй наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07. — адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право.
Офіційний опонент:
голова наглядової ради
Глобальної організації союзницького лідерства
доктор юридичних наук, доцент В. А. Ліпкан