В І Д З И В
офіційного опонента доктора юридичних наук, доцента
Ліпкана Володимира Анатолійовича на дисертацію Стороженка Сергія Володимировича „Адміністративно-правове забезпечення екологічних прав громадян”, подану на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право
Актуальність дослідження
Нині наша держава ще й досі крокує уторованим шляхом формування соціальної і правової держави. За цих умов величезне значення для українського суспільства в цілому відіграють правозахисні інституції, котрі виступають індикатором розвитку суспільства, а також слугують вагомою підоймою для розбудови громадянського суспільства та ефективної діяльності державного апарату. Приділяючи питанням забезпечення прав і свобод людини і громадянина достатню увагу, будь-яка держава прагне створити сприятливі умови у відносинах між фізичними та юридичними особами, органами державної влади, їх посадовими особами і за допомогою механізму державного апарату, у тому числі і механізмів адміністративно-правового забезпечення прав і свобод, мінімізує рівень правопорушень з боку суб’єктів даних відносин.
Правовий нігілізм, порушення норм права і взагалі руйнування життєдайного духу права створюють реальну загрозу правовій безпеці України. Одним із вагомих чинників, що значно впливає на рівень захисту екологічних прав, є недостатньо ефективний механізм їхнього гарантування, передусім, адміністративно-правовими засобами, відсутність налагоджених механізмів взаємодії та координації, громадського контролю у сфері охорони довкілля, що на загал зменшують ефективність реалізації конституційних прав громадян, визначених у ст. 50 Конституції України: право на безпечне для життя і здоров’я довкілля. Часто-густо у сучасних роботах можна спостерігати звернення різних вчених України до пошуку додаткових гарантій захисту екологічних прав і свобод людини і громадянина.
Одним із елементів механізму реалізації даних гарантій виступає розроблення теоретичної концепції адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян. Саме тому звернення автором до проблем аналізу складових елементів інституту екологічних прав є важливим і своєчасним.
Порушена дисертантом тема саме в поданому аспекті і ракурсі є новою, дискусійною, адже нині відсутній механізм реального захисту екологічних прав і свобод людини і громадянина, зокрема право вільного доступу до інформації про стан довкілля.
На жаль, в нашій державі і в наукових колах дана проблематика особливо в рамках адміністративного права звужується лише до розгляду адміністративних правопорушень і відповідно адміністративної відповідальності за їх вчинення, а отже і сама тема дисертації Стороженка С.В. є новою, що додатково підкреслює її актуальність.
Зміст дисертації Стороженка С.В. відповідає проголошеній меті і завданням роботи. Дослідження сутності і природи екологічних прав і також різних аспектів механізму їхнього адміністративно-правового забезпечення є актуальним та своєчасним, відповідає Концепції адміністративної реформи в Україні, адже його впровадження в Україні може позитивно позначитися на скороченні рівня правопорушень із боку місцевих органів державної влади, органів місцевого самоврядування та інших юридичних осіб, створивши додаткові гарантії реалізації екологічних прав.
Дана дисертація становить собою глибоке теоретичне дослідження проблем адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян, а її результати можуть бути використані для законодавчого закріплення еколого-правового статусу людини і громадянина.
Зважаючи на складність дослідження, здобувачем комплексно визначено мету наукового пошуку (с. 5), яка полягає в розкритті змісту адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян; розробленні рекомендацій і пропозицій щодо вдосконалення адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян; впровадженні в сучасну практику адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян висновків і пропозицій, сформульованих за результатами дослідження.
Відповідно до мети було постановлено і вдало вирішено наступні наукові завдання: дослідити історіографію досліджень адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян; аргументувати необхідність адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян; уточнити основні поняття та категорії, що описують досліджувані явища; провівши дослідження змісту відповідних екологічних прав та їх диференціацію залежно від екологічної, соціальної та економічної значимості, вивести критерії структуризації екологічних прав громадян і встановити їхні системні властивості; визначити правову природу екологічних прав громадян; на підставі аналізу стану адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян виявити повноту їх відображення в законодавстві, а також визначити специфіку застосування норм адміністративного права щодо них; узагальнивши засоби адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян, визначити правові гарантії їх реалізації; теоретично обґрунтувати необхідність виокремлення екологічного інституту в рамках адміністративного права.
Ступінь обґрунтованості положень, висновків і рекомендацій, сформульованих у дисертації
Відповідно до поставленої мети та завдань дослідження в дисертації використано комплекс методів і прийомів наукового пізнання, які уможливили автору всебічно розглянути обраний напрям дослідження. Даний підхід свідчить про достатньо високий теоретичний рівень дисертанта, знання філософських, правових, соціальних та інших детермінант формування поведінки суб’єктів адміністративного права. Зазначу, що автор уміло використав різноманітні методи наукового пошуку: Діалектичний метод сприяв вирішенню наукового завдання в єдності його соціального змісту та юридичної форми, а також здійсненню системного аналізу адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян (пп. 1.1, 1.2). За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат, визначено загальні засади реалізації екологічних прав громадян (пп. 1.2, 2.2, 3.1, 3.3). Системно-структурний та порівняльно-правовий методи дозволили дослідити питання правового механізму реалізації екологічних прав громадян, адміністративного примусу у сфері забезпечення екологічних прав громадян, а також проблеми діяльності ОВС щодо адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян (пп. 1.4, 2.3, 3.3). Використання соціологічного та статистичного методів сприяло узагальненню юридичної практики, аналізу емпіричної інформації, пов’язаної з темою дисертаційного дослідження (пп. 2.4, 2.5, 3.2). Історико-правовий метод застосовувався для вивчення юридичної природи гарантій захисту суб’єктивних екологічних прав громадян та норм-принципів і обов’язків суб’єктів у сфері реалізації екологічних прав громадян (пп.2.2, 3.2). За допомогою формально-юридичного методу було досліджено зміст правових норм, які передбачають адміністративну відповідальність за порушення законодавства у сфері екології, сформульовано пропозиції щодо їх удосконалення (пп. 2.3, 2.4, 2.5, 3.3). Програмно-цільові методи стали підґрунтям для розробки запропонованих науково-практичних рекомендацій щодо вдосконалення адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян.
Зазначені методи в цілому дозволили дисертанту вирішити поставлені в дисертації завдання і досягти мети роботи.
Дисертаційне дослідження Стороженка С.В. містить ґрунтовні наукові положення, які мають значне вагоме як науково-теоретичне значення, так і практичну спрямованість.
Ступінь обґрунтованості отриманих здобувачем результатів є досить високою: проаналізовано і використано в основі дослідження праці попередників науковців, що працювали в даному напряму, виявлено та визначено зміст проблематики, її значимість тощо.
Щодо повноти викладення отриманих результатів в опублікованих роботах, то слід зазначити, що дисертантом повністю розкрито основні положення та висновки, викладені в дисертації. Автором опубліковано дев’ять наукових публікацій, шість із яких – у фахових виданнях, затверджених ВАК України, три – у тезах виступів на конференцій.
Достовірність та новизна одержаних результатів
Наукова новизна одержаних результатів (C. 8) визначається постановкою обраної теми та підходами до її вирішення. На основі проведеного дослідження вироблено низку концептуальних положень, висновків і пропозицій, що мають важливе значення не лише для теорії адміністративного права, але й для правозастосування.
Зокрема, у дисертації вперше: проведено комплексний теоретичний аналіз системи екологічних прав громадян України, в результаті якого зроблено висновок про наявність підстав для виокремлення в адміністративному праві нового юридичного інституту – екологічного інституту адміністративного права; обґрунтовано можливість детермінації поряд з контролем і наглядом нового засобу адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян, який отримав у дисертації назву «засіб сприяння». Зміст цього засобу полягає у патронатній підтримці (допомозі) з боку суб’єктів публічної адміністрації носіям екологічних прав; обґрунтовано доцільність розширення повноважень ОВС щодо адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян, зокрема йдеться про повноваження щодо надання зобов’язальних приписів про усунення виявлених недоліків; запропоновано проект Закону України «Про еколого-правовий статус людини і громадянина» яким має бути врегульовано поняття еколого-правового статусу людини і громадянина, якісні критерії безпечного для життя та здоров’я довкілля, кількісні критерії щодо безпеки довкілля, право на участь у прийнятті екологічно важливих рішень, форми участі громадян України у прийнятті екологічно важливих рішень, право на екологічну освіту.
Дисертантом удосконалено: підходи щодо визначення суб’єктів адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян, що повинні ґрунтуватися на засадах державної політики та її законодавчого забезпечення; зміст гарантій адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян, якими є: а) системність норм законів і підзаконних актів, які регулюють суспільні відносини в галузі забезпечення екологічних прав громадян; б) системність організаційно-правових, процесуально-правові та стимулюючих засобів забезпечення цих прав; в) відповідальність юридичних і фізичних осіб за порушення законодавства у даній сфері; заходи адміністративного примусу у сфері забезпечення екологічних прав громадян.
До положень, які дістали подальшого розвитку, належать: обґрунтування механізму участі громадян у прийнятті практичних екологічно значущих рішень; підходи щодо узагальнення процесуально-процедурних форм захисту суб’єктивних екологічних прав та інтересів громадян; питання адміністративної відповідальності у сфері забезпечення екологічних прав громадян.
Дисертантом логічно побудовано структуру дисертації: поняття екологічних прав громадян (С. 11-71); розкрито адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян (С. 71-138). В останньому розділі розкриваються гарантії адміністративно-правового забезпечення прав громадян (С. 131-181). Логічно завершуючи роботу, автором підбито висновки за результатами дослідження (С. 174-180).
Дисертаційне дослідження Стороженка С.В. свідчить про ґрунтовне володіння матеріалом з боку дисертанта, знання чинного законодавства із предмету дослідження, спеціальної літератури. Зазначу, що дисертант опрацював чималу кількість наукових джерел, адже список використаних джерел складається з 270 найменувань, є оформленим відповідно до вимог, що висуваються ВАК України.
Наукова і практична цінність дисертації
Варто наголосити на тому, що дисертація характеризується як науковою, так і практичною значимістю. Слід зазначити, що всі висновки та авторські теоретичні визначення окремих категорій обґрунтовані власним теоретичним пошуком автора. Вирішення наукового завдання дослідження спирається на системно-комплексний підхід до вивчення проблем адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян.
Вельми цікавими є виділені автором унікальні особливості прав на безпечне для життя і здоров’я довкілля (с. 32), що дозволило йому у подальшому здійснити їхню інтерпретацію відповідно до власного контексту.
Важливими є висновки про те, що до особливостей права людини і громадянина на безпечне для життя і здоров’я довкілля може бути віднесена його залежність від зовнішніх факторів. З одного боку, це різні явища природного характеру, з іншого – стан довкілля і відношення до нього як в нашій країні, так і в інших державах. У цьому сенсі зазначене право має наднаціональний характер, успішність його реалізації в межах юрисдикції однієї країни певною мірою обумовлена станом міжнародно-правового регулювання сфери навколишнього середовища (с. 33).
Застосування структурно-функціонального підходу дозволило автору встановити тісний взаємозв’язок різних груп загальнолюдських прав із правом на безпечне для життя і здоров’я довкілля. Тобто наявність екологічної складової в кожному з названих видів прав уможливлює висновувати про особливий характер зазначеного права. Як резюме: право на безпечне для життя і здоров’я довкілля повинно бути визнано особливим правом (с. 36).
Цікавими для практичної царини правозастосування є авторський погляд на порядок реалізації екологічних прав громадян (с. 63), а також виділення певних особливостей правових гарантій екологічних прав громадян: 1) являють собою чітко зафіксовані процедури реалізації громадянами своїх екологічних прав, етапи реалізації, повноваження суб’єктів; 2) в усіх наведених процедурах наявна активна поведінка громадян і громадських об’єднань, що дозволяє відмежувати процесуально-правові гарантії екологічних прав громадян від певних видів повноважень органів державної влади з цих питань (с. 64). З методологічних позицій також можу підтримати автора у тому, що суттєвим фактором ефективного правозастосування є науково обґрунтоване визначення екологічних потреб суспільства та їх подальша легітимація в нормативно-правових актах (с. 66).
Цікавою є думка автора про те, що екологічне право громадян на звернення до суду, є «забезпечувальним» правом, яке безпосередньо не сприяє задоволенню екологічних прав га інтересів громадин, проте є дієвою забезпечувальною правовою можливістю захисту інших суб’єктивних екологічних прав громадян, які були порушені (с. 83).
Важливою тезою є думка автора про призначення гарантій, котре полягає в тому, що вони покликані забезпечити таке сприятливе середовище, в якому зафіксовані в конституції, законах права і свободи особи трансформувалися б у фактичне становище кожного окремого індивіда. Реалізація таких прав і свобод вимагає не лише сприятливих умов, але й активної діяльності, як держави, громадських організацій, так і самих громадян. Логічним у даному випадку виступає авторське визначення поняття юридичних гарантій суб’єктивних екологічних прав громадян – сукупність закріплених у законодавстві засобів, а також організаційно-правову діяльність щодо їх застосування, яка спрямована на безперешкодне здійснення особою прав на безпечне для її життя та здоров’я навколишнє природне середовище та право на загальне та спеціальне використання природних ресурсів, усунення перешкод у їх здійсненні та захисту останніх від порушень (с. 86).
Заслуговує на схвалення авторське визначення засобів і способів юридичних гарантій захисту екологічних прав громадян: а) заходи попередження екологічних правопорушень; б) заходи припинення (присікання) екологічних правопорушень; в) заходи відновлення порушеного суб’єктивного екологічного права та інтересу; г) заходи еколого-правової відповідальності; д) процесуально-процедурні форми захисту суб’єктивних екологічних прав та інтересів громадян (с. 89-90).
Результатом теоретичних пошуків дисертанта стало формулювання авторського поняття гарантій захисту суб’єктивних екологічних прав та інтересів громадян – здійснювані в охоронному екологічному правовідношенні та спрямовані на попередження, припинення, відновлення порушеного екологічного права чи інтересу, компенсацію шкоди, заподіяної порушенням норм екологічного законодавства, заходи попередження екологічних правопорушень, заходи припинення (присікання) екологічних правопорушень, заходи відновлення суб’єктивного екологічного права та інтересу, заходи еколого-правової відповідальності та процесуально-процедурні форми захисту суб’єктивних екологічних прав та інтересів громадян, які здійснюються під час правозастосовної юрисдикційної діяльності суду та інших компетентних органів державної влади (с. 95-96).
Важливими висновками автора також є і те, що однією з домінуючих особливостей адміністративної відповідальності в галузі охорони довкілля є те, що вона застосовується органами виконавчої влади – як такими, які належать до системи виконавчої влади, так і такими, що є органами виконавчої влади тільки функціонально – у процесі реалізації ними функцій державного управління. Власне, саме тому ця відповідальність і має назву «адміністративна», оскільки вона реалізується адміністративними органами та в адміністративному порядку. Причому автор слушно вважає цілком виправданою передачу судам управлінських функцій органів виконавчої влади в частині розгляду справ про адміністративні правопорушення у сфері навколишнього природного середовища, коли, наприклад, необхідним є застосування адміністративного стягнення у вигляді конфіскації (що передбачено ст. 41 Конституції України) або оплатного вилучення (с. 119-120).
Заслуговує на схвалення авторське визначення поняття адміністративної відповідальності у галузі охорони довкілля – це специфічний засіб реалізації примусового методу державного управління в зазначеній сфері, який полягає в застосуванні до об’єкта управління адміністративних стягнень у випадку невідповідності його поведінки вимогам, викладеним у законах, передбачених законом (с.120).
Можна підтримати авторське прагнення здійснити пропозиції щодо внесення змін та доповнень в КУпАП (с. 173).
Практичне значення отриманих результатів полягає у тому, що вони можуть бути використані у науково-дослідній сфері, нормотворчому процесі, правозастосовній діяльності, навчальному процесі, що підтверджується актами впровадження. Так, у науково-дослідній сфері вони мають перспективи використання для подальшого розроблення теоретичних засад адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян; у нормотворенні – висновки та пропозиції, що наводяться в дисертації, можуть слугувати методологічною і теоретичною основою розробки й удосконалення системи законодавчих, урядових та інших нормативно-правових актів; у правозастосовній діяльності – використані для удосконалення функціонування суб’єктів публічної адміністрації у відповідних сферах (акт впровадження від 12.01.2011 р.); у навчальному процесі – при викладанні дисциплін «Адміністративне право України», «Адміністративна відповідальність», «Адміністративний процес» (акт впровадження від 08.06.2010 р.).
Підкреслю, що, незважаючи на дискусійність багатьох питань в роботі, автору вдалося продемонструвати логічність своїх думок, уміло використовуючи мовні прийоми. Позитивною стороною дисертації, безперечно, є її практична значущість.
Дискусійні положення та зауваження до дисертації
Як і будь-яка робота, дана дисертація має низку наукових положень, авторських оцінок і міркувань, висновків, пропозицій і рекомендацій, які відображають суб’єктивне сприйняття її автором, що спонукає до дискусії з їх приводу, в чому, власне, і полягає роль опонента, тому на них зупинюсь більш детальніше.
- 1. З методологічних позицій, робота значно б виграла, коли автором було б досліджено засади екологічного права, права екологічної безпеки і виділено істотні аргументи, які б уможливлювали говорити про недостатність даних теоретичних систем щодо осмислення порушуваних в роботі проблем. Більше того, автором не приділено жодної увагу такому напряму сучасних досліджень як екософія. Адже авторська пропозиція щодо формування екологічного інституту адміністративного права, має так само право на життя, як і формування інформаційного політичного, соціального та інших інститутів відповідно до класифікації основних прав і свобод людини і громадянина – тобто є дуже спірною і полемічною. Вважаю, що автор недостатньо чітко аргументував свою позицію.
- 2. Не зовсім коректно і точно визначено мету дослідження, яку автор подав через висвітлення трьох компонентів, котрі здебільшого виступають завданнями. Методологічно автор помилково переплутав завдання, і мету. Адже мета це уявлення у свідомості того результату на яку спрямоване дослідження. Автор роботи визначив метою і 1) розкриття змісту адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян; і 2) розроблення рекомендацій і пропозицій щодо вдосконалення адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян; по-третє, 3) впровадження в сучасну практику адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян висновків і пропозицій, сформульованих за результатами дослідження. За таких умов розмивається мета дослідження і завдання.
- 3. Викликають питання до здобувача його неуміле застосування лексичних конструкцій, котрі подеколи призводять до непорозумінь Зокрема, на с. 5 дисертації як одне із завдань дослідження автором зазначається: довести наявність адміністративно-правового забезпечення екологічних прав громадян. Якщо щось вже є наявним, то яке наукове завдання переслідує дисертант, коли прагне довести вже наявне і відоме? Я в цьому сенсу не вбачаю. Так само, як і на сторінці 6 роботи автором зазначається на таке завдання: встановити системність сукупності екологічних прав громадян. Дана теза віддзеркалює слабкі знання методології автором дослідження з цього питання, адже не можна встановити системність сукупність, так само як не можна встановити множину одиничності і розмаїття одного кольору тощо. Поняття „Системність” повністю вміщує в себе поняття „сукупність”, а отже апріорі родове поняття не може описувати видове. Далі наступне завдання: обґрунтувати екологічний інститут адміністративного права. Як можна обґрунтувати інститут? Автором пропущено ключове слово: формування інституту, необхідність подальшого розроблення тощо. Наступне завдання: на підставі аналізу нормативного регулювання екологічних прав громадян виявити повноту їх відображення в законодавстві. Відсутня термінологічна єдність: адже дисертант має послуговуватись уніфікованою термінологією: або адміністративно-правове забезпечення або нормативне регулювання тощо. Адже ці терміни є різними не тільки за звучанням але й за змістом. Більше того перша частина завдання ніякого відношення саме до змісту завдання не має. Далі: запропонувати оновлення нормативної моделі екологічного інституту адміністративного права. Якщо йдеться про оновлення, то це означає, що вже існую така модель, а відтак, актуальність і новизна роботи вже певним чином втрачають своєї ваги. Якщо автором зазначено на нормативну модель, то слід було в роботі відобразити і інші моделі даного інституту, адже модель слугує уявним образом описуваного явища. І зрозуміло, що за умови презюмованої мети автором дисертації нормативна модель виступає лише одним із складових компонентів загальної моделі екологічного інституту адміністративного права.
- 4. Не погоджуюсь із авторським формулюванням наукової новизни с. 8 дисертації: наявність підстав для виокремлення в адміністративному праві нового юридичного інституту – екологічного інституту адміністративного права. По-перше: що означає поняття: новий юридичний інститут? По-друге: якою методологією послуговувався автор, коли здійснював формування і виділення даного інституту, адже у теорії права існують: галузі підгалузі, інститути? По-третє, я не погоджуюсь із даним формулюванням, оскільки за таких умов, можна узяти будь-яку сукупність прав громадян, і обґрунтувати необхідність формування інституту в рамках адміністративного права. Думаю, автору доцільно було іншу термінологію для опису того, що він пропонує, а також більш виразно подати аргументи на користь цього. Зокрема, автором не достатньо чітко проілюстровано співвідношення даного інституту із екологічним правом (вертикаль), із іншими інститутами адміністративного права (горизонталь).
- 5. Потребує уточнення авторська позиція стосовно того, що юридична відповідальність за екологічні правопорушення є комплексним міжгалузевим інститутом екологічного права і характеризується тим, що, по-перше, має особливу підставу – екологічне правопорушення, а, по-друге, передбачає застосування санкцій кримінально-правового, адміністративного, цивільно-правового, дисциплінарного характеру до осіб, які вчинили екологічне правопорушення. Яке співвідношення має дана позиція із думкою автора про формування екологічного інституту адміністративного права.
Разом із тим, необхідно зазначити, що висловлені зауваження в цілому не впливають на загальну позитивну оцінку роботи Стороженка С.В. і не зменшують значення дисертації як самостійного творчого дослідження. В сукупності наведені у відзиві позитивні положення щодо дисертації свідчать про вирішення здобувачем актуальної наукової задачі і надання відповідних рекомендацій із удосконалення чинного законодавства України.
Висновок
Наукові положення, висновки і рекомендації, сформульовані у дисертації, спрямовані на вирішення конкретного наукового завдання, яке має істотне значення для науки адміністративного права. Автореферат дисертації відповідає її змістові та відображає основні положення і результати дослідження. Дисертація та автореферат оформлені відповідно до вимог ВАК України.
Можу резюмувати, що дисертація „Адміністративно-правове забезпечення екологічних прав громадян” за своєю актуальністю, новизною та обґрунтованістю одержаних результатів повністю відповідає вимогам п. 13 „Порядку присудження наукових ступенів і вченого звання старшого наукового співробітника”, затвердженого постановою КМ України від 07 березня 2007 року № 423 щодо дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук, а її автор – Стороженко Сергій Володимирович – заслуговує на присудження йому наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право.
Офіційний опонент
доктор юридичних наук, доцент
Голова Інституту стратегічних комунікацій ГОСЛ В. А. Ліпкан