Відгук на дисертацію Якимець Ю. В. на тему “Публічне адміністрування сферою культури”

ВІДГУК

офіційного опонента доктора юридичних наук, доцента Ліпкана Володимира Анатолійовича на дисертацію Якимець Юлії Валеріївни на тему: «Публічне адміністрування сферою культури», подану на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 —адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право

 

Актуальність теми дослідження. Актуальність обраного дисертантом наукового дослідження обґрунтовується низкою теоретичних і практичних чинників та аргументів.

Із проголошенням незалежності Україна стала на шлях розбудови демократичної, правової та соціальної держави, створення громадянського суспільства з високими гуманістичними цінностями. У цих процесах важливу роль відіграє культура, яка виступає потужним засобом консолідації суспільства, відновлення історичної пам’яті, утвердження національної самоідентичності, самосвідомості й патріотизму, зміцнення міжнаціонального миру та злагоди. За допомогою культури формується активний, творчий інтелект і висока духовність особистості, інтелектуальний потенціал народу, що є головною умовою виходу суспільства на нові рівні цивілізації.

Світовий досвід переконливо свідчить, що ті держави, які в найскладніші кризові періоди свого розвитку проводили зважену, послідовну політику у сфері культури, в найкоротші терміни, з мінімальними витратами досягали значних успіхів у проведенні економічних, політичних і соціальних реформ (наприклад, свого часу Японія, Німеччина) і швидко піднімалися до рівня високорозвинених країн. І, навпаки, недбайливе ставлення до культури прирікає суспільство на жалюгідне існування і відставання від цивілізованого світу.

Сьогодні стає цілком очевидним, що труднощі і прорахунки в здійсненні соціально-економічних, політичних перетворень, недоліки у вирішенні багатьох проблем суспільного життя в період становлення ринкових відносин в Україні полягають зовсім не в тому, що реформи є недостатньо розробленими чи не відповідають потребам людини, всього суспільства. Значною мірою вони зумовлюються саме тим, що для успішного здійснення реформ українському суспільству поки що не вистачає сформованої системи відповідних світоглядно-ціннісних орієнтацій, зрілої національної самосвідомості, які формуються, передусім, завдяки державній політиці у сфері культури й виступають рушієм економічного, політичного і взагалі духовного розвою України.

Сфера діяльності соціального працівника є дуже широкою і не завжди може бути чітко визначеною, тому підготовка майбутніх спеціалістів у цій галузі обов’язкового передбачає, окрім академічного компоненту, — володіння науковими знаннями, — обов’язкову практику під керівництвом досвідченого наставника. Важливе значення надається також формуванню особистих психологічних якостей, рис соціального педагога і працівника, які відповідають вимогам професій, а також вміння контактувати, вести переговори, захищати інтереси клієнтів, співпрацювати з представниками суміжних професій, бути формальним і неформальним лідером тощо.

Сьогодні державну соціальну політику в Україні у різних сферах реалізують відповідні міністерства та відомства. У своїй діяльності вони керуються Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України.

Дисертаційне дослідження Ю. В. Якимець є фактично першою в сучасній адміністративно-правовій науці спробою ґрунтовно та фундаментально проаналізувати публічне адміністрування сферою культури. Як можна побачити зі змісту дисертації основоположною базою дослідження публічного адміністрування сферою культури стали праці із загальної проблематики адміністративного права та процесу, а також дослідження науковців теорії права, соціології, культурології, політології.

У процесі виконання дисертаційного дослідження, дисертантом були використані чинне та раніше діюче законодавство України, а також перспективне вітчизняне законодавство, наукові праці з теорії права, адміністративного права і процесу, що сприяло глибині дослідження проблемних питань дисертації.

Отже, актуальність дослідження публічного адміністрування сферою культури, виконане Ю. В. Якимець, зумовлена відсутністю комплексних монографічних наукових праць із зазначеної проблематики в науці адміністративного права, необхідністю розкриття з наукових позицій публічного адміністрування сферою культури.

Обґрунтованість і достовірність наукових положень, висновків і рекомендацій, сформульованих у дисертації. Основні наукові положення, висновки і рекомендації, викладені у дисертації, є теоретично обґрунтованими, що забезпечується застосуванням раціональної сукупності сучасних загальнонаукових та спеціальних методів і прийомів наукового пізнання.

Цілком логічною виглядає структура викладення матеріалу у дисертаційній роботі. Її перший розділ присвячений природі публічного адміністрування сферою культури, зокрема питанням генезису становлення та розвитку сфери культури, змісту, видам особливостям категорій «культура» та «сфера культури», а також питанню державної політики у сфері культури. У другому розділі розкриваються правові засади публічного адміністрування сферою культури через розкриття питань, що стосуються законодавчого регулювання у сфері культури, суб’єктів публічного адміністрування у зазначеній сфері, а також закладів у зазначеній сфері. Третій розділ безпосередньо присвячено засобам публічного адміністрування у сфері культури: реєстраційно-дозвільним засобам, контролю та нагляду, а також адміністративній відповідальності у сфері культури.

Достовірність та наукова новизна одержаних результатів. Достовірність одержаних результатів досягнута дисертантом завдяки використанню значного масиву вітчизняної та зарубіжної наукової, нормативної та публіцистичної літератури. При цьому, як вже підкреслювалось, враховані праці фахівців філософії, соціології, теорії права, адміністративного, адміністративно-процесуального, міжнародного права тощо. Акцентовано увагу на дослідженні положень чинного та перспективного вітчизняного законодавства.

Цінність роботи полягає у ґрунтовному аналізі публічного адміністрування сфери культури, окресленні можливих шляхів теоретичного, нормативного та практичного удосконалення та розвитку даного інституту. Зважаючи на це можна констатувати, що достовірність отриманих висновків та обґрунтованість запропонованих пропозицій і рекомендацій визначається правильно обраним методологічним підходом до здійсненого дослідження, достатнім використанням наукового, нормативного та емпіричного матеріалу. Звертає на себе увагу також намагання дисертанта працювати на різних рівнях наукового дослідження – від фундаментального до науково-прикладного. Кількість та якість використаних матеріалів, докладність їх аналізу створює передумови для забезпечення достатнього рівня достовірності та обґрунтованості дисертаційної роботи.

Наукова новизна результатів дисертації одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим у вітчизняній адміністративно-правовій науці комплексним монографічним дослідженням, присвяченим публічному адмініструванню сфери культури. Результатом дисертації стало формулювання та обґрунтування низки концептуальних положень, що відрізняються науковою новизною і мають важливе теоретичне та практичне значення. Оцінюючи наукову новизну основних положень, висновків і рекомендацій, слід відзначити, що у роботі порушені раніше недостатньо розроблені наукові та практичні завдання, розв’язання яких дозволило отримати нові результати теоретико-прикладного характеру.

На схвалення заслуговують більшість положень наукової новизни, які виносяться на захист (с. 9 – 11 дисертації). Насамперед, це стосується наведено дефініції наступних понять: «публічне адміністрування сферою культури», «засоби публічного адміністрування сферою культури» (С.153 дисертації), «адміністративна відповідальність у сфері культури» (С.174 дисертації), «нормативно-правовий акт, яким урегульовано суспільні відносини у сфері культури» (С.145 дисертації), «державний контроль у сфері культури» (С.165 дисертації); запропонованої періодизацію розвитку сфери культури: «Християнського впливу» (з Х до ХІ ст.); «Гетьманський» (до ХVІІ ст.); «Петровський період» (до ХVІІІ ст.); «Національного культурного підйому» (до початку ХХ ст.); «Відродження української державності» (до 30-х рр. ХХ ст.); «Українізації українського суспільства» (до 40-х рр. ХХ ст.); «Сталінської епохи» (до 50-х р. ХХ ст.); «Дисидентський» (до 90-х рр. ХХ ст.); «Сучасний» (з 90-х рр. ХХ ст. по теперішній час); виокремлення ознак адміністративно-правових засобів публічного адміністрування сфери культури та адміністративної відповідальності у сфері культури; обґрунтування необхідності затвердження «Концепції державної політики у сфері культури на 2011–2016 рр.» (проект розроблено автором і представлено у додатках до дисертації); сформульовано конкретні пропозиції щодо внесення змін та доповнень до деяких національних нормативно-правових актів, зокрема до: Кодексу про адміністративні правопорушення, законів України «Про культуру», «Про музеї та музейну справу».

Автором слушно акцентовано, на тому моменті, що при дослідженні термінів «державна культурна політика», «культурна політика», «соціальна політика у галузі культури», «політична діяльність у галузі культури та мистецтва», «суспільна політика у галузі художньої культури», доведена правильність використання конструкції «державна політика у сфері культури». Поряд з цим необхідно вживати поняття «державна політика у сфері охорони здоров’я», «державна політика у сфері освіти» тощо.

Серед адміністративно-правових засобів публічного адміністрування сфери культури автором виокремлено: засоби дозвільної природи: 1) дозволи у сфері культури; 2) ліцензування у сфері культури; 3) реєстрація у сфері культури; 4) експертизи у сфері культури;  5) атестація у сфері культури; засоби управлінської природи: 1) контроль за діяльністю у сфері культури; 2) нагляд за діяльністю у сфері культури; 3) адміністративна відповідальність за порушення законодавства України, яким регулюються суспільні відносини у сфері культури.

Визначено, що реєстраційна система сфери культури – це спеціальна система публічного адміністрування щодо використання предметів сфери культури та здійснення творчої, господарської, наукової, бібліотечної, інформаційної, музейної, розважальної діяльності, яка потребує застосування засобів контролю з боку держави щодо використання культурної спадщини та культурних здобутків, розвитку культурної сфери тощо.

Правильними є судження дисертанта про те, що з метою усунення термінологічної неузгодженості запропоновано на доктринальному та законодавчому рівні закріпити положення про те, що: 1) контролюючими органами є всі державні інспекції, в яких наявні такі повноваження, як право втручатися в оперативну діяльність підконтрольних об’єктів; 2) впорядкувати назви контролюючих органів, використовуючи термін «інспекції» для тих публічних органів, які не мають у своєму складі спеціальних контролюючих підрозділів, а здійснюють контроль самостійно, та «відділи контролю та нагляду» для визначення спеціальних державних підрозділів, які утворюються у складі органів виконавчої влади (С.193 дисертації).

Безперечно, на позитивну оцінку заслуговує власне бачення дисертанта про те, що необхідно на законодавчому рівні прийняти Концепцію державної політики у сфері культури на 2011-2016 рр., проект якої розроблено самостійно автором та надано в додатках до дисертації.

Наукове та практичне значення представленої дисертації полягає в тому, що результати роботи можуть бути використані у: законотворчій діяльності ? секретаріатом Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності під час вдосконалення нормативно-правового забезпечення культурної сфери, а саме: законів України «Про культуру», «Про музеї та музейну справу» (акт впровадження від 17 жовтня 2011 р.); практичній діяльності — Управління культури і туризму Київської обласної державної адміністрації в процесі застосування нормативно-правових актів, КУпАП та законів України «Про культуру», «Про музеї та музейну справу» (акт впровадження від 18 січня 2012 р. №47/01-11); навчальному процесі — для підготовки навчально-методичних матеріалів і викладання таких навчально-юридичних дисциплін, як «Адміністративне право», «Актуальні проблеми адміністративно-правового регулювання діяльності органів виконавчої влади» у Національній академії внутрішніх справ (акт впровадження від 9 вересня 2011 р.).

Повнота викладення матеріалів у публікаціях положень, висновків і рекомендацій, сформульованих у дисертації. Наукові положення, висновки, пропозиції та рекомендації, що сформульовані у дисертації, достатньо повно викладені у авторефераті, 10 публікаціях (із них 6 – у фахових виданнях України з юридичних наук), апробовані на наукових, науково-практичних конференціях (с. 8).

Основні положення, висновки і рекомендації, що містяться у дисертації, повністю відображені в авторефераті.

Дискусійні положення та зауваження до дисертації. Оцінюючи позитивно рецензовану роботу, необхідно вказати на наявність певних недостатньо аргументованих положень, дискусійних моментів та зауважень.

1. Досліджуючи природу публічного адміністрування сферою культури автор розкриває питання, що стосуються генезису становлення та розвитку сфери культури, зміст, види та особливості категорій «культура» та «сфера культури», засади державної політики у сфері культури, однак залишає поза увагою принципи публічного адміністрування сферою культури, які є невід’ємною складовою публічного адміністрування досліджуваної сфери.

2. На стор. 58 дисертації Вами зазначається: «На сьогоднішній день законодавчо гарантується … підтримка державних установ культури (музеїв, театрів, архівів, бібліотек, сховищ кінофотоматеріалів, консерваторій, концертних залів), охорону і реставрацію пам’яток культури тощо». Водночас автором було висвітлено питання державної політики у сфері культури. Разом із тим, залишилися поза увагою важливе питання, що стосується заходів підтримки закладів культури. На мою думку, дане питання є актуальним особливо в умовах складної економічної ситуації в нашій державі.

3. В підрозділі 2.1. розкривається зміст нормативно-правових актів, які регулюють суспільні відносини у сфері культури, а також на стор. 104 дисертації під час дослідження питання суб’єктів публічного адміністрування у сфері культури – Верховної Ради України Вами декілька разів акцентовано увагу на питанні, що стосується об’єктів культурної спадщини, що не підлягають приватизації; при цьому не звертається увага на положення центрального нормативно-правового акту, який регулює дані суспільні відносини — Закон України «Про Перелік пам’яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації» від 23 вересня 2008 року.

4. Розкриваючи питання суб’єктів публічної адміністрації у сфері культури, автор акцентує увагу на повноваженнях Верховної Ради України, Президента України, центральних та місцевих органах виконавчої влади та органах місцевого самоврядування у сфері культури. Разом із тим, на мою думку, потрібно було б розширити коло цих суб’єктів — недержавними та міжнародними організаціями, які відіграють важливу роль в розвиткові та охороні культури України, що уможливить вдосконалити як механізм   залучення  представників  галузі культури  до виконання   консультативних   функцій, здійснення моніторингу рішень Верховної Ради України,  використавши досвід роботи громадських рад, що функціонують при  комітетах  Верховної Ради України, так і налагодити ефективну взаємодію між ними.

5. Під час розкриття повноважень Міністерства культури України у сфері культури (С.110-117 дисертації), автором акцентовано увагу на компетенції Державної  художньо-експертної ради з народних художніх промислів. В той же час зовсім нічого не зазначено про діяльність Громадської ради при Міністерстві культури України, яка забезпечує участь громадян в управлінні державними справами, здійснення громадського контролю за діяльністю Міністерства культури України, налагодженням ефективної взаємодії  Міністерства культури України з громадськістю, врахування громадської думки під час формування та реалізації державної політики у сфері кінематографії, в галузі спеціальної освіти у сфері культури і мистецтв сферах культури, мистецтв, охорони культурної спадщини, вивезення, ввезення і повернення культурних цінностей, державної мовної політики, міжнаціональних відносин, релігії та захисту прав національних меншин України.

Разом із тим висловлені зауваження, насамперед, характеризують складність проблеми, що досліджується, вони істотно не впливають на загальну позитивну оцінку дисертаційного дослідження Якимець Юлії Валеріївни.

 

ВИСНОВОК

Дисертаційне дослідження «Публічне адміністрування сферою культури» є самостійною завершеною науково-дослідною працею, в якій отримані нові науково обґрунтовані результати, що вирішують важливе для науки адміністративного права питання — теоретичні та практичні аспекти публічного адміністрування сферою культури, а також рекомендації щодо удосконалення нормативних засад відповідного регулювання.

Автореферат відповідає змісту дисертації, а в основних публікаціях розкрито її основний зміст.

Дисертація відповідає вимогам, що пред’являються до даного виду наукових робіт, згідно з Порядком присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.03.2007 року № 423 та наказу Вищої Атестаційної Комісії України «Про опублікування результатів дисертацій на здобуття наукових ступенів доктора і кандидата наук та про їх апробацію» в редакції від 07.04.2004 року № 211, а її автор – Якимець Юлія Валеріївна заслуговує на присудження їй наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 — адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право.

 

 

Офіційний опонент:

професор кафедри управління

в органах внутрішніх справ

Національної академії внутрішніх справ

доктор юридичних наук, доцент                                              В.А. Ліпкан