Чому я особисто звернувся до цієї теми?
Зараз у вільний від проєктів час, опановую книгу Шимона Переса “Дрібних мрій не буває”. Дуже багато роздумів, думок, емоцій, візій.
Останнім часом провожу дуже багато роздумів щодо вірності назви нашої держави: чому держава має назву території? Адже слово “Україна” означає назву ЛИШЕ території, а не самостійної держави. Палестина – назва території, а не держави…
Додаткової актуальності це набуло і після обговорення моєї чергової монографії з питань геостратегії сучасної Української Держави у грудні 2023 року в одному із закладів НАН України, в якому науковці виступили категорично проти застосування таких назв, які є “законодавчо не закріпленими”.
Право кожного і право на науку передбачає оприлюднення власних науково обґрунтованих здобутків, думок, нехай і невірних як комусь це здається.
Свого часу:
- у 1997 році навіть при затвердженні моєї теми з питань боротьби з тероризмом проти голосувало 6 осіб. Тероризм того часу, тим вченим здавався чимось далеким, не можливим для розповсюдження в нашому суспільстві….
- у 2003 році, мною було підготовлено законопроєкт про приватні військові корпорації, оскільки я вже тоді, перебуваючи на службі в правоохоронних органах, вбачав дуже багато інституційних прогалин, слабкостей в системі, яка не могла діяти поза меж стратегічного курсу і бачення політичних лідерів, які постійно змінювалися.
Але ж Українська Держава лишалася, і я мав думати саме про державу, а не про постійне “догоджання” тим чи іншим посадовим особам, їх думкам або емоціям. Тож, законопроєкт було розроблено, подано, але…. Така ж доля спіткала і законопроєкт за моєю редакцією про кримінальну розвідку…
Що я пропоную
Тож картина маслом: заперечення – вірний індикатор правильності шляху в українському суспільстві.
Тож і зараз, коли я протягом 2023 року підготував словник з питань державної інфраструктурної політики, монографію і співавторстві із професором А.В. Яковцем щодо геостратегії сучасного Китаю, а також монографію щодо геостратегії сучасної Української Держави – переконаний у необхідності вирішення питання щодо вірної та коректної назви нашої Держави.
Я пропоную розглянути питання і перейменувати нашу державу на
“УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА”
Це виправить непорозуміння, яке зараз відбувається при формуванні нової форми правління, трансформації владних інституцій, а також переходу на нові стандарти життя.
Це питання є серйозним, передусім в ментальному плані, віддзеркаленні самобутності українства, його самопошани і національної гордості, віковічних державотворчих прагнень і конкретних результатів діяльності державної нації в контексті реалізації автохтонною нацією прагнень до державності.
Геоісторична місія Указу Президента “Про історично населені українцями території РФ” від 22.01.2024
Я цілком підтримую Указ Президента про історично населені українцями території РФ. В ньому закладено окремі елементи логічної структури майбутньої геостратегії (як політико-безпекової практики) Української Держави:
- У ньому чітко вказано на історично населені українцями землі на: Кубані, Стародубщині, Північній та Східній Слобожанщині в межах сучасних Краснодарського краю, Білгородської, Брянської, Воронезької, Курської, Ростовської областей РФ. Це означає, що Українська Держава заявляє про те, що піклуватиметься про українців незалежно від місця і території їх проживання. Також це означає маніфестацію екстериторіального чинника: вихід влади Української Держави та розширення змісту форми правління на закордонне українство. Тобто в геостратегічний дискурс уводиться нова практична категорія: геостратегічний ландшафт / простір, який не обмежується державним кордоном.
- Акцентовано на сучасних проявах рашизму: знищення національної ідентичності; пригноблення українців; порушення їх прав і свобод.
- Визначено міжнародну нормативну базу, на якій ґрунтуватиметься діяльність Української Держави щодо історично населених українцями земель. Тобто наперед окреслено законний, правовий, а головне: справедливий характер майбутніх системних і послідовних, результативних, стратегічних дій політичної влади Української Держави.
- Визначено чіткий перелік прав етнічних українців, які закладають вектор трансформації внутрішнього змісту форми правління і визначатимуть зміст геостратегії. Дана діяльність не є проявом експансіоністської політики, не має на меті ведення загарбницьких війн, анексії, агресії, і не становитиме втручання у внутрішні справи РФ, анексії територій компактного проживання етнічних українців. Зміст даної діяльності має чіткі рамки: забезпечення реалізації прав і свобод етнічних українців, як частини українства.
- Наголошено на тисячолітній історії українського державотворення. Тобто закладено підвалини до зміни назви держави на “Українська Держава”, адже саме в назві має бути відбито віковічний потяг українства до власної держави, через зреалізування державної та національної ідеї та ідеї державності, утвердженні української національної мрії та мети, Формування підвалин для реалізації українських стратегічних національних інтересів.
Чому Українська Держава?
Одним із серйозних наукових питань лишається необхідність правильної назви Української Держави, в якій було відображено передовсім те, що Україна – це не просто територія, населена українцями, а передусім, це — сильна, соборна, самостійна і суверенна держава.
Якщо брати варіант назви “Держава Україна”, то це означає, що територія України, яка є зараз, набула статусу державності лише зараз. У даному терміні не визначено специфіки, історичних зв’язків українських земель, населених етнічними українцями, не міститься гіперзв’язку із українськими національними державними утвореннями у різні історичні періоди. Адже фактично відбувається процес легітимації трансформації землі під назвою Україна в “Держава Україна”. Це означає, що до цього на даній території не було жодних державних утворень, тобто фактично такою назвою ми перекреслюємо тисячолітню історію українського державотворення.
Я визначаю назву в якості „Українська Держава”, роблячи акцент саме на державності в українському її варіанті, українській державній нації, державотворенні і державотворчому потенціалі, пасіонарності титульної української нації і стратегічній меритократії.
Українська Держава – це політикло-територіальна організація громадянського суспільства в українському варіанті, яка відповідає прагненням українства до розвитку, реалізує стратегічні українські національні інтереси, українські ідеали та мрії. Виплекана віковічною боротьбою українців, Українська Держава є найвищим проявом державності у буття української державної та історичної нації.
Українська нація була, є і буде, вона характеризується наявністю трьох атрибутивних елементів:
1) український епос;
2) український етнос;
3) українські говірки.
Саме ці лакмусові папірці потрібні до застосування, коли хтось починає тиражування міфічних байок і пропаганду рашизму про відсутність державності у нашої країни. Конституція Пилипа Орлика, оригінал якої зберігається в Національному архіві Швеції; аеропорт Орлі в Парижі розташовано на колишніх землях українця Орлика. Тож можна наводити безліч аргументів і доказів на користь тисячолітньої історії нашої державності.
Саме тому, на моє переконання, назва “Українська Держава” найбільш повно відображає зміст історії, сьогодення і майбуття еволюції української нації.
Історично та узвичаєно із такою назвою виникають асоціації та історичні інтерпретації офіційного державного утворення, яке функціонувало на теренах України: 1) з 29 квітня по 14 грудня 1918 року, щодо якого вживаються як синонімічні визначення „Гетьманат Павла Скоропадського„, „Другий гетьманат”, „новітня Гетьманщина”, 2) 30 червня по 12 липня 1941 року.
Кожна з цих спроб мала свої позитиви, які маємо зреалізувати нині ми. Сучасне покоління українців не зовсім обходять історичні асоціації: їх цікавить сильна та безпекова, розвинена держава, в якій вони бачать своє майбутнє. Тому аргументи окремих дослідників на користь “небажаних асоціацій” не мають під собою наукового ґрунту.
Чому НЕ Українська Республіка?
Існує група дослідників, які вважають, що слід розглядати органічне поєднання двох корелятивно обумовлених процесів: державотворення і націєтворення, за яких суб’єктом докорінних суспільних перетворень стала національно свідома інтелігенція, не відміну від „червоних директорів” та нелюстрованих комуністів. Ставка на державотворення, на думку представників даної групи, стала основною причиною нашого гальмування, тупцювання в пострадянському „болоті”. Тому окремими авторами пропонується з урахуванням національного підмурку та національної стійкості назва нашої держави: „Українська Республіка”.
Щодо назви некоректності назви сучасної держави “Українська Республіка”.
Я ніколи не був прибічником демократії, адже в її рамках міститься чимало стратегічних прогалин і прорахунків, які дають зберігати владу не найбільш гідним членам політичних еліт, які доволі часто ухвалюють рішення лише у власних інтересах, а не національних. Поліваріантність матриці республіканізму із суто теоретичних позицій має валідність, однак в умовах тотальної війни, майбутнього панування штучного інтелекту, республіканізм стане просто історичною теоретичною конструкцією для вивчення спудеями. Він не ефективний в умовах нестаціонарності і глобальних конфліктів, стратегічної непрогнозованості, а у своїх розпачливих спробах прагне до виживання як форма, потребуючи значних, почасти відсутніх для цього ресурсів, докорінного переформатування змісту.
Приклади Республік
Іран є республікою… але є один нюанс: Ісламська республіка Іран – авторитарна теократична диктатура.
Сирія є республікою…. але є один нюанс: Сирійська Арабська Республіка – унітарна президентська республіка під тоталітарною спадковою диктатурою.
Північна Корея також є республікою…. але є один нюанс: Корейська народна демократична республіка – унітарна чучхейська однопартійна республіка під тоталітарною спадковою диктатурою
Тож застосування у назві слова “Республіка” ніяким чином не гарантує відсутність тоталітаризму, авторитаризму і диктатури, адже не відлунює змісту та форми геостратегії держави, векторів державної політики, засобів та методів її реалізації.
Відтак, коли в теоретичних напрацюваннях надибую думки про те, що “вивчення форми держави означає знати її будову, складові частини, внутрішню структуру та основні методи та прийоми, що використовуються державною владою у відносинах з суспільством”, то розумію ортодоксальність та віджилість не прагматичність таких теоретичних постулатів.
Ще один аргумент:
не на Україні,
а В УКРАЇНСЬКІЙ ДЕРЖАВІ !
Дуже втомливо щоразу читати московською мовою “на Украине”. Це все має ґрунт саме і тому, що коли йдеться про таке словотворення і словосполучення, то цим автор доконливо підкреслює ницість свого зубожілого ставлення до Української державності. Коли кажуть “на Украине”, то йдеться і розуміється “на певній території”. Тобто “Україна” за даного тлумачення видержавлюється і трактується як територія, тобто: “територія України – на території України – на Україні”.
Ось чому зміна назви є важливою: це не лише провід до вірного мовлення, передовсім – розв’язання ментальної суперечності і формування чіткого уявлення про державність України, тобто про Українську Державу.
Зокрема, ідеолог українського консерватизму В. Липинський, у своєму політичному трактаті „Шляхта на Україні” (Wacław Lipiński, Szlachta na Ukrainie. Krakowie. 1909. 146 s.) також порушує питання про те, що українці потребують стійкої держави. Більше того, він звертає увагу на те, що саме держава має об’єднати своїх мешканців до єдиного організму, який є наслідком спільного життя та спільних інтересів породжує колективну свідомість і раціональне бажання спільного самовираження у формі власної нації.
Тож маємо жити В УКРАЇНСЬКІЙ ДЕРЖАВІ, творити й плекати УКРАЇНСЬКУ ДЕРЖАВУ !
Отже, на моє переконання, назва нашої країни має бути:
УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА!