Мандзюк Олег Андрійович,
Голова Інституту стратегічних ініціатив
Глобальної організації союзницького лідерства,
кандидат юридичних наук
Широке розповсюдження інформаційних технологій призвело до суттєвого збільшення обсягів інформації. Як категорія, що підлягає вимірюванню й обрахуванню, ці обсяги можуть бути віднесені до квантитативних показників сфери інформаційних відносин. Тож процеси пошуку, збору, обробки й зберігання необхідної інформації, які є невід’ємною частиною аналітичної діяльності, суттєво ускладнюються. Вони зумовлюють інтенсифікацію праці, необхідність використання певних технологій, які дають змогу охоплювати значні інформаційні потоки.
До квантитативних показників також відносимо темпи отримання нової інформації. Якщо раніше інформаційні процеси природно уповільнювалися через можливості пошти, редакційні процеси випуску газет і телепередач, то в результаті дії новітніх технологій будь-які новини за лічені хвилини стають відомими громадськості. Тож і в аналітиці виникає потреба у постійному і швидкому оновленні баз даних, миттєвому реагуванні на події, факти, відомості.
Необхідно враховувати й те, що не вся інформація у цих потоках є корисною і достовірною. Значні її обсяги займає реклама, а іноді те, що може вважатися шкідливою інформацією (спам, порнографія і т.ін.). Оцінка таких матеріалів, з точки зору їх наповнення, відноситься до квалітативних показників. У такий спосіб на аналітиків покладаються функції, які диференціюються в залежності від об’єкта дослідження: функція відбору (селекції), перевірки достовірності (верифікація) інформації.
Специфіка квалітативного ракурсу аналітичної діяльності полягає в тому, що вона перебуває у площині семіотики як знакової системи. Слід зазначити, що зазвичай аналітики сфери інформаційних відносин звикли працювати із вербалізованими формами представлення інформації, тобто з текстами. Переорієнтація діяльності, поширення її об’єктних меж має відбуватися з урахуванням появи і швидкого розповсюдження специфічного символьного кластеру, який утворює своєрідні коди метамови суспільства.
До останнього часу вчені дотримувалися думки, що образи і символи практично не підконтрольні державі [1, с. 223]. Проте нещодавні події в Україні суттєво збільшили питому вагу застосування тих чи інших символів або боротьби з тими, які несуть наповнення, протилежне домінуючій позиції. Так, під час урочистостей з нагоди Дня Державного Прапору 23 серпня 2015 р. Президент України П. Порошенко сказав: „Наш прапор — це більше ніж символ, а часом — важливіше за життя” [2].
Заборона комуністичної та націонал-соціалістичної (нацистської) символіки, передбачена відповідним Законом України, ухваленим Верховною Радою України від 9 квітня 2015 року [3], ставить перед експертами-аналітиками завдання щодо систематизації й диференціації таких символів, рекомендацій щодо застосування даного Закону, в тому числі із дотриманням прав людини. Одразу треба сказати, що зазначений Закон набув широкого резонансу як в Україні, так і за її межами. Виникло чимало проблем щодо його застосування, особливо у частині символіки комуністичного режиму. Законодавці сюди віднесли не тільки графічні зображення й атрибутику (прапори, серп і молот, плуг (рало), п’ятикутну зірку, пам’ятники), а й музичні твори (гімни СРСР, УРСР), вербалізовані символи (назва комуністичної партії, гасла, написи, цитати осіб, які обіймали керівні посади в КПРС або в КПУ), а також топоніми (назви областей, міст, вулиць, бульварів тощо). Пункт 3 ст. 4 цього Закону одразу надає перелік, на які випадки не поширюються норми даного акта.
Симптоматично, що, з позицій семіотики, законодавець поширив традиційне символьне поле, включивши до нього і музичні твори. Вочевидь, на його думку, суспільно небезпечним є не сам звуковий ряд і композиція, а ті асоціативні зв’язки, які виникають у зв’язку із прослуховуванням твору. Це означає, що аналітик, який спеціалізується на сфері інформаційних відносин, займаючись квалітативними аспектами професійної діяльності, повинен бути компетентним у багатьох галузях і брати до уваги навіть можливі психологічні аспекти сприйняття тих чи інших символів.
Однак у законодавчій діяльності у даному випадку висвітлено тільки вершину айсберга. Семіотичне поле є значно ширшим і воно потребує свого осмислення й унормування, якщо потрапляє до площини правовідносин, в тому числі інформаційних. Саме від аналітиків залежить, у якому руслі цей процес рухатиметься далі.
Ще один аспект аналітичної діяльності полягає у вивченні дискурсу, під яким розуміється зв’язний текст у сукупності з екстралінгвістичними — прагматичними, соціокультурними, психологічними та іншими чинниками; текст, узятий в подійному аспекті; мовлення, яке розглядається як цілеспрямована соціальна дія, як компонент, що бере участь у взаємодії людей і механізмах їх свідомості (когнітивних процесах) [4, С. 136-137].
Значення дискурсу добре визначив М. Фуко, який писав: „Дискурс — а цьому не перестає вчити нас історія — це не просто те, через що являють себе світу битви й системи підпорядкування, а й те, заради чого б’ються, те, чим б’ються, влада, якою прагнуть заволодіти” [5, c.52] .
Я пропоную увести до наукового обігу авторське поняття дискурсу в аналітичній діяльності, яке інтегрує семіотичні, лінгвістичні, філософські, соціокультурні, психологічні аспекти, на які спирається аналітик при реконструкції смислів, екстралінгвістичних факторів з урахуванням умов, обставин, взаємовідносин суб’єктів, що надає можливість відтворення підтексту і контексту, комунікативних цілей, найбільш об’єктивної інтерпретації даних і подолання ентропії інформації.
Врахування в ході аналітичної діяльності такого аспекту, як дискурс, є вкрай важливим, оскільки в іншому випадку будь-яка інформація без опори на контекст, підтекст, обставини може отримати неправильну інтерпретацію. Проте, не можна скидати з рахунків, що „метою науково-дослідницької діяльності й аналітико-синтетичної переробки інформації є вилучення з документів нових фактів або відомостей, які в цих документах явно не виражені” [6, с. 51]. У даному випадку Л. Я. Філіпова та І. В. Захарова проводять паралелі із науково-технічною розвідкою, яка в мирний час не менше 80% інформації отримує „завдяки аналітико-синтетичній переробці відомостей, що добувають із нетаємних джерел — газет, журналів, книг, теле- і радіопередач, матеріалів усесвітньої мережі та ін.” [6, с. 51].
Цікавою в плані дослідження дискурсу є й наукова праця Г. Г. Почепцова, присвячена питанням розвідувальних методів аналізу для систем прийняття рішень [7].
Це означає, що в ході аналітичної діяльності працівники правоохоронних органів мають працювати не лише зі змістовною складовою, а й реконструювати цілу низку супроводжувальних чинників, що формують контент і різними шляхами впливають на нього.
Отже, може сформулювати наступний висновок, який є важливим у правоохоронній діяльності: у сучасному інформаційному та безпековому середовищі відбувається суттєве ускладнення інформаційно-комунікативного поля, яке детерміноване стрімкою зміною кількісних та якісних показників інформації, що принципово змінює сутність процесу аналітичної діяльності у діяльності правоохоронних органів.
Список використаних джерел
- 1. Кафтан В.В., Найдина Т.В. Дискурсивные практики современного терроризма в информационно-коммуникативном пространстве // Пространство и время. — 2013, № 3 (13). — С. 222-229.
- 2. Наш прапор — це більше ніж символ, а часом — важливіше за життя // Укрінформ. — [Електрон. ресурс]. — Режим доступу: http:// www.ukrinform.ua/ukr/news/.
- 3. Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки: Закон України від 09.04.2015. — [Електрон. ресурс ]. — Режим доступу: http:// zakon4.rada.gov.ua/ laws/ show/ 317-19.
- 4. Лингвистический энциклопедический словарь / Гл.ред. В.Н.Ярцева. — М. : Советская энциклопедия, 1990. — 685 с.
- 5. Фуко М. Порядок дискурса // Воля к истине: по ту сторону знания, власти и сексуальности. Работы разных лет. — М., 1996. — С. 48-59.
- 6. Л.Я.Філіпова, І.В.Захарова. Аналітична складова інформаційної діяльності: уточнення сутності, ознак і процесів // Вісник ХДАК. Випуск 28, 2009. — С. 44-52.
- 7. Почепцов Г.Г. Разведывательные методы анализа для системы принятия решений // Теория и практика управления. — 2004. — № 12. — С. 2-6.