Віктор Володимирович НАЗАРОВ,
доктор юридичних наук, професор,
Голова Інституту кримінального правосуддя
професор кафедри кримінального процесу та криміналістики
Академії адвокатури України
Кримінальне провадження не може бути ефективним без існування в ньому процесуальних механізмів, які передбачають можливість у передбачених законом випадках застосування щодо певного учасника провадження примусових заходів. Такими є заходи забезпечення кримінального провадження (глава 15 КПК України).
Одним з нових, нетипових для кримінального процесуального законодавства України, але в той же час досить поширеним на практиці заходом забезпечення провадження є тимчасовий доступ до речей і документів. Він є універсальним правовим інструментом, що може застосовуватися в будь-якому кримінальному провадженні незалежно від тяжкості вчиненого кримінального правопорушення як стороною обвинувачення, так і стороною захисту.
Застосування тимчасового доступу до речей і документів сприяє виконанню завдань кримінального провадження, досягненню дієвості відповідного провадження. Саме цей захід надає можливість сторонам провадження ознайомитися з певними речами та документами, що містять відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин кримінального правопорушення, зробити їх копії та в разі прийняття відповідного рішення слідчим суддею, судом вилучити їх (здійснити виїмку).
Водночас, незважаючи на те, що в КПК України визначено механізм застосування цього заходу забезпечення кримінального провадження, практика його застосування є суперечливою й не вирізняється однозначністю, норми КПК України, які його регламентують, далекі від досконалості, що досить часто призводить до незадовільного стану використання цього заходу в кримінальному провадженні.
Однією з найсуттєвіших проблем є багатоетапність та тривалість у часі процесуального порядку його узгодження і застосування, оскільки строків розгляду слідчим суддею, судом клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів законом не визначено. Середній розрахунковий строк отримання ухвали слідчого судді, суду становить від двох до чотирнадцяти днів, що є досить тривалим строком у випадках, коли вилучення необхідно провести негайно.
Законодавцем не визначено строк, протягом якого слідчий суддя має здійснити виклик особи, у якої знаходяться певні речі чи документи. Процесуальних санкцій щодо володільця речей і документів за невиконання вимоги їх збереження у тому вигляді, який вони мали на момент отримання судового виклику, не передбачено.
У КПК України відсутній дієвий механізм примусу фізичних та юридичних осіб щодо виконання ухвали слідчого судді, суду про тимчасовий доступ до речей і документів. Факт відмови видати володільцем речі і документи, зазначені в ухвалі судді, або видача їх не повним обсягом робить проведення в подальшому обшуку згідно з вимогами ст. 166 КПК України недоречним.
Передчасним і необґрунтованим є надання стороні захисту права самостійно здійснювати тимчасовий доступ до речей і документів у запропонованому законодавством процесуальному порядку, оскільки до сторони захисту законом не пред’явлено вимог зберігати вилучене у стані, придатному для використання в кримінальному провадженні, а також оглянути, сфотографувати вилучене та докладно описати в протоколі огляду. Так само в положеннях КПК України відсутнє регулювання правового статусу вилучених речей і документів, а саме щодо можливості їх зараховувати до тимчасово вилученого майна та щодо строків перебування цих речей і документів в особи, яка проводила цю процесуальну дію.
Відповідно до ч. 2 ст. 131, ч. 1, 2 ст. 159 КПК України ТДРД є заходом забезпечення кримінального провадження (далі – ЗЗКП), що здійснюється на підставі ухвали слідчого судді, суду та полягає у наданні стороні кримінального провадження особою, у володінні якої знаходяться речі і документи, можливості: 1) ознайомитися з ними, тобто відповідно до усталеної юридичної термінології ‑ здійснити огляд; 2) вилучити їх, тобто здійснити їх виїмку; 3) зробити їх копії. Таким чином, у наведеній дефініції простежується поєднання двох слідчих (розшукових) дій (далі – СРД), а саме виїмки та огляду, які були передбачені в ст.ст. 177 – 189, 190-192, 195 попереднього КПК України (далі – КПК України 1960 р.).
ТДРД у практичній діяльності фактично замінив виїмку, що була передбачена у попередньому КПК України 1960 р.