В.А.Ліпкан
Останні часи розвитку нашого суспільства характеризуються збільшенням кількості терористичних актів. Це, насамперед, впливає не тільки на стан спокою у суспільстві та на завдання шкоди правоохоронюваним інтересам, але є серйозною підставою для наукової розробки дефінітивної бази, а також тактико-спеціальних засобів боротьби з тероризмом. Геостратегічне положення України зумовлює не тільки можливість наявності “власного тероризму”, але і його імпорту з інших держав. Останні події, які відбулися нещодавно у Росії, значною мірою повинні стати підставою для більш серйозного не тільки вивчення але й безпосереднього вжиття заходів, які повинні грунтуватися на скоординованих зусиллях вчених різних галузей. Це зумовлено тим, що тероризм, на наше переконання, слід розглядати як системне явище: тероризм, як соціально-правове явище, і тероризм, як злочин. Враховуючи те, що тероризм став атрибутом суспільства, саме суспільство (зрозуміло, що у тісному взаємозв’язку з правоохоронними органами) повинно винайти ті коріння, з яких розвивається тероризм та винищити їх. Усвідомлюючи руйнівний характер тероризму, його дестабілізуючий вплив на суспільство в цілому, ми вважаємо розробку його поняття, ознак, форм проявів, методів боротьби одним з пріоритетних завдань в системі Національної безпеки України.
Національна безпека України як стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави від внутрішніх і зовнішніх загроз є необхідною умовою збереження та примноження духовних і матеріальних цінностей. Відповідно до Концепції (основ державної політики) Національної безпеки України, яка була схвалена постановою Верховної Ради України 16 січня 1997 року, Головними об’єктами національної безпеки є:
1) громадянин – його права і свободи;
2) суспільство – його духовні та матеріальні цінності;
3) держава – її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність кордонів.
Сучасний стан дефінітивної бази розглядуваного соціально-правового явища не можна поки що назвати досконалим. Нажаль, вчені не дійшли до згоди з приводу не тільки самого визначення поняття тероризму, але й взагалі підходів до його розуміння. Саме це призвело до того, що в поняття тероризму вкладають буденний зміст, цим словом користуються, мов би страхіттям, наводячи жах на читачів, глядачів. Ця розмитість поняття втім має певне спрямування. На нашу думку, головною вадою більшості визначень тероризму є його ототожнення з політичними злочинами,
_________________________________________________________________
Ліпкан Володимир Анатолійович ад`юнкт лабораторії №1Науково-дослідного інституту проблем боротьби зі злочинністю, лейтенант міліції
приписування виключно політичних мотивів. Але ж за цього підходу унеможливлюється осягнення саме тієї небезпеки, якою є тероризм. Вбачати його лише як засіб для досягнення політичних цілей було б дуже необачним і створило б таку ж обстановку занепокоєння, як і при самому тероризмі. Існування, самозбереження і прогресивний розвиток України як суверенної держави залежать від здійснення цілеспрямованої політики щодо захисту її національних інтересів. Переходячи до розгляду поняття тероризму, ми воліли б наголосити ось на чому: розуміння феномену тероризму неможливо, не усвідомлюючи того, що терористичні злочини посягають на фундаментальні інтереси нації та спрямовані на дестабілізування, підрив існуючої системи правління. Національні інтереси України відображають фундаментальні цінності та прагнення Українського народу, його потреби в гідних умовах життєдіяльності, а також цивілізовані шляхи їх створення і способи задоволення.
Щоб проілюструвати нашу думку, ми проаналізуємо деякі визначення тероризму і висловимо свої власні погляди щодо цієї проблеми.
ЦРУ визначає тероризм – погроза застосування чи застосування насильства в політичних цілях окремими особами чи групою осіб, які діють за або проти існуючого в даній країні уряду, коли такі дії спрямовані на те, щоб нанести удар чи залякати більш чисельну групу, ніж безпосередня жертва, щодо якої було застосовано насильство[1].
Визначення Держдепартаменту[2] США: тероризм – навмисне, політично мотивоване насильство, спрямоване проти невійськових цілей субнаціональними групами чи тайними агентами держави.
Тероризм – погроза насильством, індивідуальні акти насильства чи кампанії насильства, які мають за мету, в першу чергу, навіяти поступово страх – тероризувати[3]. З цього визначення можна зрозуміти тільки одне, що мета тероризму є навіювання страху. Але ж виникає питання: для чого саме? Усі налякані, усім навіяний страх. А що далі? Відповіді немає. По-друге, застосування терміну “кампанії”, на нашу думку, є невдалим. Бо це слово за семантикою означає: заходи щодо здійснення певних громадсько-політичних завдань[4]. Тобто суб’єктом цієї кампанії виступає або держава, або її органи від імені держави. Тому, з нашої точки зору, вживання терміносполуки “кампанія насильства” є невірними. І по-третє, незрозуміло вживання терміну “тероризувати”. Чи воно стосується навіяння страху, тоді виникає питання: а що тероризм не спрямований на формування страху? Чи автори ототожнюють тероризм з тероризуванням, що одразу викликає сумнів, бо порівняння цих двох понять є невірним.
Вищенаведені дефініції дають змогу зробити висновок про однобічний підхід до висвітлення розглядуваної проблеми. Тому ми звернули увагу на розробку дефініцій тероризму сучасними вченими.
І. І. Карпець[5] дає наступне визначення тероризму. Тероризм – міжнародна або внутрішньодержавна, але яка має міжнародний (тобто охоплює 2 і більше держави) характер організаційна та інша діяльність, спрямована на створення спеціальних організацій та груп для скоєння вбивств та замаху на вбивства, нанесення тілесних ушкоджень, застосування насильства і захоплення людей в якості заручників з метою отримання викупу, насильницького позбавлення особи свободи, поєднаного з глумом над нею, застосування тортур, шантажу і таке інше; тероризм може супроводжуватися руйнуванням та пограбуванням жилих приміщень, будівель та інших об’єктів.
Далі І. І. Карпець окреслює наступну мету тероризму:
- нанесення шкоди демократичним та прогресивним соціальним перетворенням;
- залякування людей;
- насильство над людьми і фізичне знищення в угоду реакційним поглядам і ідеологій фашистського, расистського, анархістського або військово-бюрократичного толку;
- отримання кримінально-злочинними елементами чи протегуючих їм організаціями, групами, особами матеріальної чи іншої вигоди.
Так В. П. Ємельянов на науковому семінарі “Проблеми боротьби з тероризмом і злочинами терористичної спрямованості”, який проходив у Національній юридичній академії України ім. Ярослава Мудрого в м. Харкові 21 травня 1998 року, визначив тероризм як такі загальнонебезпечні дії або загрозу ними, що вчиняються публічно і посягають на суспільну безпеку та спрямовані на створення в соціальній сфері обстановки страху, непокою, пригніченості в цілях прямого або непрямого впливу на прийняття будь-якого рішення або відмови від нього в інтересах винних. На наш погляд, це визначення найбільш вдало відображає сутність тероризму. Бо, по-перше, вказано на дії, які є загальнонебезпечними. По-друге, вказана альтернатива “або загрози ними”, що повніше показує саме характер цих дій. Заслуговує на увагу також диференціація ”спрямованості” і “цілей”. Як ми вже ілюстрували вище, більшість вчених не робили поділу “спрямованості і цілей”, тому в багатьох випадках створення обстановки страху було водночас і спрямуванням і ціллю, тобто метою і засобом одночасно, що, зрозуміло, не давало змоги:
1) визначитися конкретно щодо мети тероризму;
2) як наслідок, унеможливлювало кваліфікацію тих чи інших протиправних діянь.
Взагалі визначення мети є першочерговим завданням при скоєнні злочинів, тим більш терористичних, характерною рисою яких є створення обстановки страху занепокоєння, пригніченості, дестабілізування, дезорганізації суспільства, як засобу для досягнення мети: впливу на прийняття чи утримання від прийняття будь-якого рішення міжнародною організацією, фізичною чи юридичною особою, державою.
На наш погляд, необґрунтованими є твердження про ідентичність понять терору та тероризму. Аналізуючи соціально-політичні умови появи цих термінів, а також багаточисельну як іноземну, так і сучасну вітчизняну літературу, ми запропонували б для розгляду основні ознаки терору, які у певній мірі будуть сприяти усвідомлення відсутності тотожності між цими поняттями і відповідно до цього соціальними явищами.
1. Масовість насильства. Це означає необмежену кількість осіб, які підпадають під це насильство, а також потенційної можливості розповсюдження цього насильства на ще більш невизначену групу осіб.
2. Системність актів насильства. Це означає, що ці акти повинні бути не поодинокі, а складати певну сукупність, кінцевою метою скоєння яких є створення обстановки жаху і страху. Системність не є систематичність. Останнє являє собою певну циклічність, повторюваність. Перше ж поняття, містить сукупність актів насильства, об`єднаних однією спільною метою. Проте, ця ж ознака може бути застосована і до тероризму.
3. Суб’єктами терору може виступати держава, її органи або особи, які діють від імені держави “володіння необмеженою владою”[6], як зазначає В. П. Ємельянов.
4. Терор є цілеспрямований, тобто спрямований на досягнення певної мети.
Доцільно, на нашу думку, окреслити ознаки тероризму, що відрізняють його від терору.
1. Тероризм є кримінально-правовим явищем, в той час як терор – соціально-політичним.
2. Терористи не володіють владою не тільки над певною групою, але взагалі ні над ким (мається на увазі формально).
3. Суб`єктами тероризму можуть бути як держава, її органи або особи, що діють від імені держави, або ж фізичні особи. Отже терор більш широке поняття, ніж тероризм.
Як ми вже наголошували, внаслідок нерозробленості понятійного апарату явища тероризму, виникає багато казусів, коли звичайний вибух називають терористичним актом[7], народ, який веде боротьбу за національне визволення – терористами, державу-агресора – терористичною державою і т. ін. Такий стан речей є незадовільним і не може позитивно впливати на ефективну боротьбу з тероризмом, що в свою чергу негативно впливає на ефективність вжиття заходів щодо забезпечення національної безпеки України.
Національні інтереси України та їх пріоритетність обумовлюються конкретною ситуацією, що складається в країні та за її межами.
Пріоритетними національними інтересами України згідно Концепції є:
створення громадянського суспільства, підвищення ефективності органів державної влади та місцевого самоврядування, розвиток демократичних інститутів для забезпечення прав і свобод людини. Тероризм як, руйнівний фактор, унеможливлює не тільки підвищення ефективності діяльності органів державної влади, він навіть демонструє їх недоцільність, мотивуючи це неспроможністю вищезазначених органів вгамувати ситуацію. З іншого боку, надто палка боротьба з тероризмом може призвести до певних обмежень прав людини, і це буде виправдовуватися необхідністю вжиття цих заходів для подолання кризи, якою є тероризм. Продовжуючи цю думку, можна привести приклад, коли у Франції є спеціальні суди та спеціальні судді саме для розгляду справ виключно про злочини терористичного характеру. На нашу думку, бажано керуватися наступним принципом при розробці стратегії і тактики протидії тероризму: головне завдання міліції захист прав і свобод громадян, їх честі та гідності, а не боротьба з тими, хто порушує закон. На перший погляд, це може здатися тотожними речами, проте, якщо держава перетвориться на борця зі злочинцями, за нашого випадку терористами, вона позбудеться завдання захисту людей, тобто основного завдання;
досягнення національної злагоди, політичної і соціальної стабільності, гарантування прав української нації та національних меншин України. Головна риса тероризму – дестабілізація суспільства, тобто застосування таких сил і засобів, які б унеможливили збереження стабільності як головного та необхідного фактору розвитку у суспільстві. Зрозуміло, що кожний злочин завдає певного удару по правовій системі держави, на що остання реагує застосуванням відповідного інструментарію впливу. Проте тероризм, у порівнянні із завданою шкодою всьому суспільству, на наш погляд, більш небезпечний, у контексті розглядуваного питання щодо політичної та соціальної стабільності;
забезпечення державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності кордонів;
створення самодостатньої соціально орієнтованої ринкової економіки;
забезпечення екологічно та технологічно безпечних умов життєдіяльності суспільства;
збереження та підвищення науково-технологічного потенціалу. Як вбачається, сьогодення важко назвати золотими часами для силових структур. Йдеться про скорочення, як працівників МВС, так і військовослужбовців. Зрозуміло, що теперішня економічно, політична обстановка не потребують вже такої кількості військових. Проте проблема вивільнення у запас на сьогодні є вельми актуальною і потребує організаційного забезпечення. Під цим ми розуміємо систему заходів щодо забезпечення процесу вивільнення військовослужбовців із складу Збройних Сил України та інших військових формувань і сприяння їх працевлаштуванню;
зміцнення генофонду Українського народу, його фізичного і морального здоров’я та інтелектуального потенціалу. В даному контексті подальше існування тероризму викликає велику стурбованість. Ми неодноразово згадували, що тероризм є негативним соціально-правовим явищем. При скоєнні злочинів терористичного характеру завдається значна шкода не тільки інтересам тих осіб, які безпосередньо стали жертвами, або майно який було пошкоджено чи знищено, але й, що саме вражаюче, піддається ніщивному удару психіка необмеженої кількості людей. Указом Президента України було введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 24 квітня 1998 року “Про ефективність функціонування системи запобігання злочинним проявам проти особи і суспільства”. У цьому рішенні зазначається на необхідність заборони пропаганди насильства через засоби масової інформації, книговидання, діяльність закладів культури тощо. Це є прямим свідченням занепокоєності держави станом морального здоров`я нашого народу, яке за останніх часів суттєво погіршилося;
розвиток української нації, історичної свідомості та національної гідності українців; розвиток етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності громадян усіх національностей, що складають Український народ. У цьому аспекті у згаданому рішенні РНБОУ йдеться про співробітництво із засобами масової інформації з метою підвищення авторитету, ролі та престижу працівників правоохоронних органів. Ми вважаємо це вагомим елементом формування та розвитку у української нації поваги до правоохоронців, як до людей, які кожну мить ризикують своїм життям заради охорони прав і свобод громадян. З іншого боку, засоби масової інформації повинні звертати більшу увагу на позитивні сторони діяльності правоохоронних органів, а не на негативні. В той же час самі працівники будуть намагатися наблизитися до того ідеалу, який сформують засоби масової інформації. Отже від цих не дуже складних, але виважених рішень виграють і громадяни, які будуть впевнені у своїх захисниках, тобто в них буде закладена ідея про ідеального правоохоронця, і вони будуть спостерігати за їх діями із впевненістю в очах, а це в свою чергу додасть наснаги самим правоохоронцям, які будуть докладати максимум зусиль як до виконання поставлених завдань, так і до збереження у свідомості людей того ідеалу, іміджу, який вже сформувався;
налагодження рівноправних та взаємовигідних відносин з усіма державами, інтегрування в європейську та світову спільноту. Для втілення цієї мети у життя, на нашу думку, необхідно перш за все приділяти увагу гармонізації законодавства України. Постійне прагнення нашого народу до мирного співіснування зі світовою спільнотою є притаманною рисою української толерантної нації, тому процеси інтеграції є історично виправданими та стратегічно доцільними як для збереження геостратегічного балансу у Європі, так у в усьому світі. Отже проблема боротьби з тероризмом є глобальною, тому потребує виважених рішень не тільки внутрішньодержавного значення, але й тих, які були б прийняті у тісній співпраці з Європейським товариством і які б ґрунтувалися на принципах європейського права, з урахуванням особливостей національного законодавства України.
Національна безпека України досягається шляхом проведення виваженої державної політики відповідно до прийнятих доктрин, стратегій, концепцій і програм у таких сферах, як політична, економічна, соціальна, воєнна, екологічна, науково-технологічна, інформаційна тощо.
Ми вважаємо за необхідне проаналізувати ті сфери, де, на наш погляд, тероризм може завдати найбільш руйнівного удару. Тому основними можливими загрозами національній безпеці України в найбільш важливих сферах життєдіяльності згідно Концепції національної безпеки є:
у політичній сфері:
посягання на конституційний лад і державний суверенітет України. Це можна розглядати, як основну небезпеку незалежній державі. Тероризм, як ми вже демонстрували, впливає не тільки безпосередньо на своїх жертв. За даного випадку імовірно казати про міжнародний чи транснаціональний тероризм, який набуває свого розповсюдження, незважаючи на багаточисельні зусилля держав. Проте найнебезпечнішою формою прояву міжнародного тероризму є державний, мета якого полягає у позбутті державного суверенітету тієї чи іншої країни. У цьому контексті, тероризм виступає як один з найнебезпечніших злочинів, спроможних посягнути на конституційний лад та державний суверенітет;
втручання у внутрішні справи України з боку інших держав. Це втручання може носити як відкритий характер, так і латентний. При відкритому характері може йтися про військовий конфлікт, тобто про війну, при латентному можливо припустити наявність тероризму в якості способу втручання;
наявність сепаратистських тенденцій в окремих регіонах та у певних політичних сил в Україні. На сьогодні такі тенденції можна спостерігати в Автономній Республіці Крим, у Західній Україні та у деяких інших регіонах. Велике занепокоєння викликає той факт, що деякі політичні сили використовують своє положення для створення стану неспокою у суспільстві, прикриваючись популістськими гаслами;
загострення міжетнічних і міжконфесійних відносин. Україна має у своєму складі Автономну Республіку Крим. Цей факт констатується для того, щоб звернути увагу громадськості на проблему кримських татар. Останні часи характеризуються відтворенням належного балансу політичних сил у цьому регіоні. Проте непоодинокі випадки антиукраїнських виступів мають під собою грунт, і це є фактом від якого неможливо відвертатися і зневажання на який було б стратегічно невиправданим. Координація зусиль правоохоронних органів як АРК, так і України повинна відбуватися постійно і на науковій основі, що буде слугувати запорукою миру та стабільності не тільки у цьому регіоні, але й в усій Україні в цілому. Також слід більш уваги приділяти вирішенню міжконфесійних проблем, які іноді постають дуже гостро. Проте, зважаючи на вищевикладене, проведення поміркованої політики нашою державою, в яку буде покладено за фундамент гуманізм та повага до всіх віросповідувань, буде слугувати запорукою для мирного співіснування всіх релігій у нашій країні;
відсутність ефективних механізмів забезпечення законності, правопорядку, боротьби зі злочинністю, особливо її організованими формами, та тероризмом. Отже небезпечність тероризму вказана прямо у цьому пункті концепції, що ще раз невпинно свідчить про недостатній рівень як вивченості, так і розробленості стратегії та тактики боротьби з цим негативним явищем, як одним з дестабілізуючих чинників Національної безпеки України. Одним з таких механізмів є створення Національного Бюро Розслідувань України та Антитерористичного Центру;
у соціальній сфері:
низький рівень життя та соціальної захищеності значних верств населення, наявність великої кількості громадян працездатного віку, не зайнятих у суспільно корисній діяльності;
суспільно-політичне протистояння окремих соціальних верств населення та регіонів України;
тенденції моральної та духовної деградації в суспільстві;
неконтрольовані міграційні процеси в країні. Дані процеси, за умови подальшої їх неконтрольованості, є живлючим підґрунтям для проникнення у нашу країну членів терористичних угруповань іноземних держав, які, використовуючи свій досвід, будуть активно проводити роботу по створенню терористичних осередків на теренах нашої держави або ж безпосередньо вербувати у свої лави;
у воєнній сфері:
посягання на державний суверенітет України та її територіальну цілісність;
нарощування поблизу кордонів України угруповань військ та озброєнь, які порушують співвідношення сил, що склалося;
воєнно-політична нестабільність та конфлікти в сусідніх країнах. З огляду на це, ми бажали б акцентувати свою увагу на перманентний стан негативних відносин між Росією та Ічкерією, Югославські події, а також проблему взаємовідносин Іраку з США, яка вже перетворюється на демонстрування США своє влади не тільки на Ближньому Сході, але й в цілому світі. Після розвалу СРСР у світі порушився баланс, при якому США протистояв СРСР. Це протистояння більше носило політичний характер, проте події 1991 року зробили США одноосібним лідером у світі, якому нажаль не може протистояти жодна держава в світі. Останні бомбові удару свідчать про нехтування США не тільки думкою багатьох держав, а і загальновизнаних правових документів, які регулюють вирішення подібного роду питання. Заява міністра оборони США про те, що його країна буде продовжувати нанесення бомбових ударів доти, доки вважає за потрібне. НАТО відразу ж відмежувалося від цих подій, заявивши, що це самостійні дії окремих держав, а не дії членів НАТО;
можливість застосування ядерної зброї та інших видів зброї масового знищення проти України. Об`ява Україною про свій без`ядерний статус на сьогодні вже не має стільки однодумців. І головне не в тому є чи немає ядерної зброї в нашій країні, річ у тім, що зараз ми не зможемо відповісти, навіть у теоретичному плані, на будь-яку ядерну загрозу. Наявність та утримання ядерної зброї потребують високого рівня соціально-економічного положення країни-власника, проте, наявність зброї ще зовсім не означає обов`язкового її використання, це слугує превентивним засобом для охорони держави-власника. З іншого боку, країна-власник потенційно стає одразу ж не тільки об`єктом застосування ядерної зброї, але й об`єктом нападів з метою заволодіння цією зброєю. Також ми вважаємо такий різновид тероризму, як ядерний, одним з найнебезпечніших за умов сьогодення. Непоодинокі випадки викрадення радіоактивних матеріалів дозволяють зробити висновок про недостатній стан їх захищеності, що не є добрим прецедентом і взагалі є небажаним;
зниження рівня боєздатності Воєнної організації держави. Насамперед боєздатність воєнної організації залежить від економічного розвитку держави. Наша країна зараз переживає не найкращі свої часи, проте керівництво країни, її уряд докладають максимум зусиль для подолання цієї кризи. При скороченні воєнної організації потрібно комплексно підходити до вирішення цього питання, враховуючи не тільки вік особи, але і її ділові, моральні та інтелектуальні якості. Це дасть змогу скоротити особовий склад і при цьому скорочення буде не за рахунок якості, а за рахунок кількості;
політизація силових структур держави;
створення та функціонування незаконних збройних формувань;
в науково-технологічній сфері:
невизначеність державної науково-технологічної політики;
відплив інтелектуального та наукового потенціалу за межі України;
науково-технологічне відставання України від розвинених країн;
зниження рівня підготовки висококваліфікованих наукових та інженерно-технічних кадрів;
в інформаційній сфері:
невиваженість державної політики та відсутність необхідної інфраструктури в інформаційній сфері;
повільність входження України у світовий інформаційний простір, брак у міжнародного співтовариства об’єктивного уявлення про Україну;
інформаційна експансія з боку інших держав;
витік інформації, яка становить державну та іншу, передбачену законом, таємницю, а також конфіденційної інформації, що є власністю держави;
запровадження цензури.
Державна політика національної безпеки визначається виходячи з пріоритетності національних інтересів та загроз національній безпеці України і здійснюється шляхом реалізації відповідних доктрин, стратегій, концепцій і програм у різних сферах національної безпеки відповідно до чинного законодавства.
у політичній сфері:
створення дійових механізмів захисту прав громадян України в країні та в світі;
запобігання та усунення спроб втручання у внутрішні справи України;
входження в існуючі та створювані системи універсальної та регіональної безпеки;
уникнення політичного екстремізму, підтримка громадянської злагоди та соціальної стабільності;
побудова надійної системи захисту конституційних засад, запобігання та боротьба з порушеннями законності і правопорядку, створення необхідних умов для ефективної боротьби з корупцією та злочинністю, особливо її організованими формами;
забезпечення належного виконання законних рішень органів державної влади та місцевого самоврядування;
у воєнній сфері:
створення ефективних механізмів і проведення комплексних заходів щодо запобігання можливій агресії або воєнному конфлікту, локалізації та ліквідації їх наслідків;
запобігання спробам та усунення порушень державного кордону і територіальної цілісності України;
забезпечення демократичного цивільного контролю за Воєнною організацією держави;
в науково-технологічній сфері:
вжиття комплексних заходів щодо захисту та розвитку науково-технологічного потенціалу;
виявлення та усунення причин науково-технологічного відставання України;
створення ефективних механізмів боротьби з відпливом інтелектуального та наукового потенціалу за межі України;
в інформаційній сфері:
вжиття комплексних заходів щодо захисту свого інформаційного простору та входження України в світовий інформаційний простір;
виявлення та усунення причин інформаційної дискримінації України;
усунення негативних чинників порушення інформаційного простору, інформаційної експансії з боку інших держав;
розробка і впровадження необхідних засобів та режимів отримання, зберігання, поширення і використання суспільно значущої інформації, створення розвиненої інфраструктури в інформаційній сфері.
Для формування збалансованої державної політики та ефективного проведення комплексу узгоджених заходів щодо захисту національних інтересів у політичній, економічній, соціальній, воєнній, екологічній, науково-технологічній, інформаційній та інших сферах створюється система забезпечення національної безпеки України.
Система забезпечення національної безпеки – це організована державою сукупність суб’єктів: державних органів, громадських організацій, посадових осіб та окремих громадян, об’єднаних цілями та завданнями щодо захисту національних інтересів, що здійснюють узгоджену діяльність у межах законодавства України.
Воєнна організація держави, яка включає в себе Збройні Сили України, Службу безпеки України, Національну гвардію України, внутрішні війська, органи і підрозділи Міністерства внутрішніх справ України, Прикордонні війська України, військові підрозділи Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, інші військові формування, утворені відповідно до Конституції України, забезпечує оборону України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності її кордонів; протидіє зовнішнім і внутрішнім загрозам воєнного характеру; бореться з організованою злочинністю; забезпечує захист населення в разі катастроф, стихійних лих, небезпечних соціальних конфліктів, епідемій тощо.
Проаналізувавши положення щодо забезпечення Національної безпеки України, проведення виваженої політики щодо подальшого розвитку та функціонування воєнної організації нашої держави ми намагалися продемонструвати те небезпеку, яку становить сучасний тероризм. Головний акцент було зроблено на те, що тероризм не можна розглядати тільки як політичний злочин. Поліаморфність тероризму зумовлює розробку багаторівневої стратегії боротьби з цим негативним явищем та розроблення ефективних заходів протидії тероризму. Забезпечення Національної безпеки нашої держави неможливо здійснювати не беручи до уваги загрозу тероризму. Його руйнуюча сила здатна причинити велику шкоду не тільки окремим членам або навіть верствам населення, але й, на чому ми постійно намагалися зробити акцент, Національній безпеці України. З огляду на це, ми вважаємо першочерговим завданням розробку теоретико-правових та стратегічних питань боротьби з тероризмом. На наше стійке переконання створення НБР та Антитерористичного Центру будуть слугувати позитивним імпульсом у багатовекторній політиці забезпечення Національної безпеки нашої країни.
Література
1. Patterns of International terrorism -1980 // CIA PA/O 163 U.-1981.-June
2. Держдепартамент США “Свидетельства глобального терроризма”, 1983 г.
3. Rosen S. J. Frank R. Measures against International terrorism // International Terrorism & World Security.- L., 1975.- Р. 14.
4. С. И. Ожегов. Словарь русского языка. М. 1964.- С.258.
5. И. И. Карпец. Преступления международного характера.-М.- 1979-С. 64-98
6. Зазначена робота. С. 16
7. Факты № 63, суббота 4. 04. 1998. С. 1