© Ліпкан Володимир Анатолійович,

докторант Національної академії внутрішніх справ України,

кандидат юридичних наук

Для цитування:

Ліпкан В.А. Теорія криз при дослідженні ролі біфуркацій в еволюції системи національної безпеки. Держава і право. 2003. № 22. С. 61 – 68.

Побудова системи національної безпеки, яка б відповідала заздалегідь заданим параметрам та характеризувалася стійкістю, цілісністю, наявністю структури, інтегративних зв’язків, є актуальним питанням сьогодення. Цементуючим у даному плані є усвідомлення необхідності формування системного мислення і застосування системної методології для розв’язання зазначених проблем. Упевнений у необхідності якнайшвидшого розроблення міждисциплінарної галузі знань про національну безпеку — націобезпекознавства, базисною методологією якої б і стала системна методологія. У рамках останньої можна виокремити такі фундаментальні напрями, як: тектологія[1], загальна теорія систем[2], кібернетика[3], праксеологія[4] і синергетика[5]. Кожний з цих напрямів становить собою систему, а отже складається з певних елементів. Будучи переконані у необхідності застосування саме системної методології, звернемося у даній статті до теорії криз, яка є одним з напрямів загальної теорії систем.

Процес функціонування системи будь-якої природи супроводжується постійними впливами як зсередини, так і ззовні. Саме пов’язаність елементів системи, наявність системостворюючих зв’язків перетворює сукупність елементів на систему, надаючи останній нової якості: сума елементів системи є меншою за потенціал усієї системи.

Система національної безпеки (СНБ) є однією з тих систем, яка витримує велику кількість впливів різного характеру. При цьому, ураховуючи чинник динамічності, як характеристику самої системи, навряд чи є доцільним вважати досконалою ту систему, яка не змінює свої параметри внаслідок взаємодії із зовнішнім середовищем.  Певним чином можна навіть сказати, що відкриті системи взагалі не можуть мати детерміновану (наперед визначену) характеристику свого існування. Отже існування системи супроводжується впливом на неї різних чинників, що за певних умов призводить до зміни нею своїх параметрів. Але цій зміні передує певний стан, знаходячись у якому, система має альтернативу прийняття того чи іншого рішення. Цей стан неочевидності подальшого існування системи, наявності альтернатив вирішення подальших шляхів функціонування внаслідок впливу чинників різної природи, і отримав назву точка біфуркації.

У теорії криз саме це поняття є важливим, бо воно відображає ідентичність, своєрідність, неповторність і самобутність даної теорії.

Система національної безпеки, яка покликана забезпечувати інтереси нації, весь час відчуває вплив чинників різної природи. Тому для даної системи дослідження поведінки у точках біфуркації має неабияке значення через важливість наслідків, які може потягнути зміна системою своїх параметрів.

О.О. Богданов та Ю.В. Яковець досягнення точки біфуркації називають кризою, а саму теорію, яка описує зародження, функціонування та вплив криз на системи, теорією криз[6]. Спираючись на методологію даної теорії, ми і проаналізуємо вплив загроз різного характеру (флуктуацій) на систему національної безпеки, а також можливі альтернативи її функціонування  у точках біфуркації.

Звичайно, що при розгляді СНБ постає потреба у виробленні механізмів моніторингу і взагалі менеджменту загроз, і відповідно до цього відпрацюванню шляхів їх запобігання і подолання. Але перед тим, як розглядати дані питання, необхідно більш детально зупинитися на засадничих положеннях теорії криз, яка допоможе наблизитися до розуміння природи загроз (флуктуацій).

Одразу ж внесемо ясність у питання щодо визначення місця теорії криз в системі інших системних теорій — вона є складовим компонентом загальної теорії систем, засадничі положення якої були обґрунтовані ще у 1921 році О.О.Богдановим[7].

Розглянемо більш докладно роль біфуркацій в еволюції СНБ і сформулюємо основні положення синергетичної теорії національної безпеки — теоретичного фундаменту націобезпекознавства.

1. Поняття біфуркації. Аксіома даної теорії: біфуркації є атрибутивною ознакою будь-якої системи, вони є неминучими для будь-якої системи. Регулярно повторювані біфуркації є основою циклічного розвитку будь-якої системи. Вони розпочинаються тоді, коли потенціал прогресу базових елементів домінантної системи є переважно вичерпаним, у той час як зароджуються і починають боротьбу елементи нової системи, із кінцевим утвердженням яких розпочнеться новий цикл системи. Саме у цей період значно знижується загальний потенціал системи, а також спостерігається падіння емерджентності (сума потенціалу підсистем перевищує потенціал самої системи). Біфуркація створює передумови для трансформації системи, вона надає системі можливість розв’язання даної проблеми або через заміну і удосконалення системостворюючих елементів і утворення нової системи, або через ліквідацію даної системи, алгоритми дії якої не сумісні із системосередовищем функціонування.

Звичайно, що, розглядаючи зміст циклічності біфуркацій, постає необхідність у деталізації даного питання. Тому, спираючись на роботу Ю.В.Яковця[8], виділимо наступні фази циклу біфуркацій:

1)    стабільність — нижній стан рівноваги системи, який завершується біфуркацією;

2)    зниження рівня захищеності систем, часткова трансформація недіючих алгоритмів системи;

3)    депресії — стан системи, за якого дія старих і нових алгоритмів системи балансує одна одну;

4)    оживлення — початок ескалації елементів нової системи, зниження ентропії, підвищення захищеності життєво важливих інтересів;

5)    стрімкий підйом — кульмінація нового циклу системи, підтвердження її дієздатності;

6)    стабільність — верхній стан рівноваги системи, який знову ж таки завершується черговою кризою, передумови якого зароджуються на попередньому етапі.

Представлена принципова схема має універсальне застосування. Водночас така універсальність має вірно сприйматися, через що слід розуміти, що цикли можуть деформуватися під впливом різних чинників (так, наприклад, цикл розвитку СНБ Югославії був штучно перерваний операцією НАТО). Водночас після нейтралізації флуктуацій, ритміка циклічної динаміки поновлюється. Звичайно, що кожен цикл взаємодіє один з одним, а характер системосередовища утворює неповторні їх конфігурації, через що як інтенсивність флуктуацій, так і тривалість того чи іншого циклу є лабільними категоріями і вираховуються, виходячи із показників функціонування системи на тому чи іншому етапі еволюції.

2. Функції біфуркацій. Біфуркації є прогресивними за своїм змістом, незважаючи на можливі фатальні незворотні зміни для систем. Вони є знаковою подією динаміки системи, досягнення нею найвищих фаз розвитку і подальшої еволюції через оновлення або знищення. Біфуркації виконують такі важливі функції:

1)     різкого послаблення і усунення (або якісного перетворення) застарілих елементів домінуючої системи, які вже вичерпали свій потенціал;

2)     стримувань і противаг між організаційними і самоорганізаційними системами національної безпеки;

3)     приготування ґрунту для активізації нових алгоритмів, що формуватимуть оновлену СНБ наступного циклу;

4)     акумулювання тих елементів системи, які здатні, за умови модифікації, перейти до оновленої системи;

5)     конструкція оновленої СНБ на підставі усунення застарілих і непридатних, модифікації придатних і створення нових елементів і алгоритмів.

Отже біфуркація свідчить про якісний розвиток системи і є передумовою її подальшої еволюції.

1. Динаміка біфуркацій. Біфуркація, являючись також динамічною системою, проходить декілька стадій:

¯ латентний період, коли її передумови визрівають, але ще не прориваються назовні; цей етап співпадає із завершуючим етапом фази стабільного розвитку зникаючого циклу і початком зародження нового циклу;

¯ період обвалу, стрімкого загострення відносин між усіма елементами підсистеми, певна системна автономія, яка послаблює загальний потенціал СНБ. У цей період набирають силу і знаходять свій прояв елементи нової системи;

¯ період пом’якшення біфуркацій, утворення передумов для його подолання, переходу до фази депресії, яка забезпечує тимчасову рівновагу між старою і новою. На цій стадії нова система обирає сили, розквіту, апогею свого розвитку.

Тривалість цих стадій є неоднаковою, водночас прогрес систем є процесом незворотним, і варіація стадій біфуркацій може відбуватись лише у контексті загального прогресу.

1. Загальність та ексклюзивність біфуркацій. Біфуркації є загальними, вони притаманні будь-якій системі, через те, що без ритміки циклів немає розвитку, а без розвитку — життя. Уявлення про те, що після колапсу біполярного світу, заснованого на протистоянні двох систем безпеки, встановиться нова система універсальної безпеки виявилися безплідними. Монополяризація світу, а отже і домінування однієї системи безпеки (США), не стало ахіллесовою п’ятою щодо створення системи безпеки глобального рівня. При чому безальтернативне домінування системи безпеки США було приречене на провал. І саме застосування знань щодо циклічності біфуркацій дало змогу прогнозувати дане явище. Водночас після подій 11 вересня 2001 року, коли у США було вчинено акти тероризму, внаслідок яких загинуло біля 10 тисяч осіб і завдано матеріальної шкоди на суму біля 100 млрд. доларів, неможна говорити про колапс СНБ США, більш вірним казати про колапс монополярної системи безпеки. Також колапс свого часу спіткав і СНБ СРСР, і СНБ СФРЮ, і СНБ Філіппін та багатьох інших країн. Але кожний з них мав свої джерела походження, етапи розвитку та наслідки. Саме тому, розглядаючи біфуркації як невід’ємну складову будь-якої системи, слід враховувати той факт, що вона носить сугубо індивідуальний, ексклюзивний характер.
2. Класифікація біфуркацій. Наявність такої ексклюзивності дає можливість казати не лише про багатовимірність, а й про їх варіативність, через що постає необхідність у їх класифікації. Біфуркації можуть бути класифіковані за наступними критеріями:

за об’єктом:

• у суспільстві — відображають ставлення людей і знаходяться під їх впливом;
• у живій та неживій природі;
• у взаєминах із суспільством;

за характером:

¨    ті, що передують новому етапу розвитку системи або її загибелі, розпаду, колапсу;

¨    ті, що діють ізольовано, відносно самостійно від інших біфуркацій, або ті що взаємодіють з ними, що викликає резонансний ефект;

¨    ті, що виступають як неминуча, повторювана фаза циклу, або як випадковий результат стихійного лиха, активізації процесу самоорганізації;

за тривалістю:

q  короткострокові;

q  середньострокові;

q  довгострокові.

1. Взаємодія біфуркацій. Зазвичай біфуркації взаємодіють і впливають одна на одну, внаслідок чого можуть траплятися інтегративні процеси як щодо посилення алгоритмів, забезпечуючих систему, так і щодо послаблення їх дії.

Слід сказати, що біфуркації можуть траплятися одночасно у декількох підсистемах. Це може спричинити синергетичний ефект і призвести до системного оновлення взаємозалежних підсистем.

1. Механізм виходу з біфуркацій. Біфуркації є кінцевими, тобто будь-яка біфуркація має початок і кінець. Після біфуркації наступає постбіфуркаційний період, тому важливим є усвідомлення передумов кожної біфуркації, її сутності та характерних особливостей. Це надає можливості сприяти прийняттю ефективного рішення у даний період. Розв’язання біфуркації полягає у тому, що застарілі елементи системи, що вичерпали потенціал розвитку, деактивізують своє функціонування, одночасно із активізацією нових елементів. У цей час відбувається певний баланс елементів, який завершується ескалацією нових, і нейтралізацією елементів, що вичерпали потенціал свого розвитку.

Зважаючи на ексклюзивність кожної біфуркації, вважається неможливим і недоцільним взагалі намагання деяких дослідників розробити універсальні алгоритми виходу з біфуркацій. Більш вірним уявляється шлях окреслення основного вихідного механізму, за допомогою якого має будуватись цей процес. Складовими елементами даного механізму є цілі, функції, принципи та методи. Механізм, виступаючи базою для виходу з біфуркацій, має аксіоматичне значення, через що вихід з біфуркацій, який відбуватиметься з ігноруванням даного постулату, являтиме хаотичний набір різноспрямованих дій. Саме за допомогою механізму можна буде диференційовано підходити до селекції елементів системи. З одного боку це надасть можливість вичленити елементи системи, що вичерпали свій потенціал і не зможуть бути використані в умовах функціонування нових алгоритмів, з іншого — ті елементи, які можна модифікувати і які можуть після цієї процедури бути придатними для використання. Через це побудова нової системи національної безпеки має ґрунтуватись на механізмові виходу з біфуркацій. Створення нової системи безпеки іншого рівня не є синонімом руйнування і з наступним репродукуванням. Формування СНБ — творчий процес, який полягає у застосуванні механізму виходу з біфуркацій.

1. Постбіфуркаційний період. Як вже зазначалося, біфуркація має свій початок і свій кінець. Кінцевим результатом біфуркації є перехід системи на інший рівень розвитку самої системи або ж до нової системи взагалі. Водночас розвиток системи у постбіфуркаційний період залежить від тієї обставини, на якій фазі циклу трапилась біфуркація. Якщо вона припала на фазу розповсюдження — підйом носить більш крутий характер і кожний наступний пік значно вище за попередній. Якщо на фазу стабільності — то розрив між сусідніми піками зменшується. У разі ж припадання біфуркації на фазу стабільності нижнього рівня (фаза 1) — біфуркації стають більш затяжними, а пік наступного циклу може виявитися нижчим за пік попередній[9]. У цілому ж можна стверджувати про дуальну природу конструктивних і деструктивних біфуркацій.
2. Фрактальність біфуркацій. Кожна система має певне ядро елементів, руйнування яких безальтернативно призводить до колапсу систему —системостворюючі елементи. У той же час кожна система має притаманний тільки їй набір таких елементів, що дає змогу казати про певну спадковість, наявність ексклюзивної моделі системостворюючих елементів. Саме тому при впливі на систему різних флуктуацій вона не колапсує кожного разу, а динамічно сприймає їх, змінюючи певні елементи, напрям дії, одночасно із збереженням системостворюючих елементів системи. Просторова інваріантність, як характеристика дуальності системи (динамічністю самої системи і стійкістю її системостворюючих елементів) отримала назву фрактальності. Через це кожна біфуркація є конкретним, персоніфікованим відлунням подій певно визначеної системи, вона є відображенням взаємодії елементів системи і віддзеркалює стан розвитку систему.

Ураховуючи ексклюзивність біфуркацій, їх масштабну інваріантність у конкретній системі, — фрактальність біфуркацій, — можна виокремити два види біфуркацій: конструктивний і деструктивний. Конструктивні біфуркації перетворюють систему відповідно до законів діалектики, усуваючи елементи, що вичерпали потенціал свого розвитку, активізуючи елементи, розвиток яких для системи є необхідним, допомагають адаптуватися до нового системосередовища. Під системосередовищем у даному випадку розуміється сукупність чинників, що здійснюють вплив на цю систему. Деструктивні біфуркації полягають у знищенні не лише елементів, що вичерпали свій потенціал розвитку, а й у ліквідації, руйнуванні базового ядра — системостворюючих елементів і системостворюючих зв’язків — внаслідок чого втрачаються інтегративні якості системи і сума потенціалу елементів системи починає або дорівнювати або перевищувати потенціал усієї системи. Іншими словами дані біфуркації спричинюють ліквідацію фрактальності системи, яка є наслідком її неможливості існувати у новому системосередовищі. Також даний вид біфуркації є знаковим при утворенні нового ядра системостворюючих елементів, яке за своїм потенціалом перевищує потенціал аналогічних елементів вже існуючої системи і подальші модифікації останньої є неможливими.

1.  Біфуркація є базовим інструментом спадкової змінюваності. Вона слугує індикатором неефективності дії алгоритмів системи, неможливості їх модифікації відповідно до змін системосередовища. У той же час, паралельно із процесом виявлення недієздатних та неефективно функціонуючих елементів, ініціюється процес пошуку та створення нових елементів, а в більш радикальному плані — нового базового ядра системостворюючих елементів. Біфуркації, являючись атрибутивним елементом будь-якої системи, є потенційними агентами мутацій, ініціація яких може бути як корисною, так і навпаки. Біфуркації є антиподом рівноваги, їх сутність полягає у спричиненні перманентної динаміки системи, наслідком чого є прогрес, еволюція сильної системи. Можна навіть стверджувати, що біфуркації є одним з головних джерел хаосу, саме тому дослідження їх генези, періодизації є етапним моментом наближення до побудови загальної стратегії трансформації хаосу у порядок. Біфуркації, спричинюючи різновекторний вплив, можуть увести систему до анемії, коли будуть паралізовані забезпечуючі підсистеми, і система, як цілісність, поступово втрачатиме емерджентність, що врешті-решт стане каталізатором її загибелі. Як правило, що стосується системи національної безпеки, то дана модель функціонування обирається не так часто. Як приклад можна навести беззастережну капітуляцію, або включення без урахування національних інтересів, СНБ країни як складової частини до систем безпеки інших рівнів.

Можна розглядати і той варіант, коли біфуркації стають каталізатором активного пошуку системою нових життєздатних моделей існування, відшукання додаткових можливостей і зосередження усього потенціалу на розв’язанні даної проблеми. Як приклад можна навести активізацію СНБ в умовах потенційного збройного конфлікту. Це можна було спостерігати впродовж 2002 року, коли ситуація між Пакистаном та Індією різко загострилась після вчинення пакистанськими терористами чисельних актів тероризму, найбільш гучним серед яких трапився у Парламенті Індії. Активізація СНБ обох країн знайшла свої вираження в прискоренні укомплектування армії сучасними засобами ведення війни, застосуванням засобів ведення інформаційної війни, проведенням Пакистаном випробовувань балістичної зброї тощо.

Не можна не сказати і про той варіант, коли за відсутності науково-практичної моделі системи моніторингу загроз національній безпеці, біфуркації, як такі, не відчуваються, і система продовжує функціонувати у звичному режимі. Дана реакція свідчить про недосконалість системи не лише діагностувати, а й ідентифікувати загрози, своєчасно виявляти ознаки ураження системи. Річ у тім, що більшість дослідників акцентують увагу на превенції загроз, їх передбаченні, діагностуванні. Водночас, аж ніяк не применшуючи ролі зазначених заходів, хотів би відмітити, що важливу роль посідає також ідентифікація системного ураження.

Одним з головних чинників ігнорування системою біфуркацій, на мій погляд, можна назвати відсутність науково обґрунтованої системи ідентифікації системного ураження. Так, дійсно необхідно передбачати, діагностувати біфуркації. Але це є лише одним з етапів дослідження природи біфуркацій. Знову ж таки, невикористання системного підходу спричинило зациклення, можна навіть сказати моноуявлення про методологію дослідження даних проблем.

Авторська позиція полягає у тому, щоб будь-яку категорію, будь-який процес розглядати як систему. Система національної безпеки становить собою мультісистему, вона вміщує в себе велику кількість інших систем, кожний структурний елемент яких має розглядатися як система. У даному разі необхідно спиратися на теорію множин і представляти систему національної безпеки, враховуючи її нелінійність, відкритість, складність та динамічність як нескінчений ланцюг систем. Саме тому і біфуркації, і фрактали, і ентропія, і системи забезпечення, і прямі та зворотні зв’язки, і саме системосередовище, і ядро системостворюючих елементів та зв’язків, інтегративні властивості та багато інших компонентів мають розглядатися як системи із застосуванням методології системного підходу.

1.  У період біфуркацій різко активізується відбір найбільш життєздатних і перспективних мутацій, селекція елементів за такими напрямами: 1) утворення базового ядра (фрактальність), існування і надійне убезпечення якого є безальтернативно пріоритетним завданням при флуктуаціях будь-якої інтенсивності; 2) виокремлення конструктивних мутацій, які є наслідком кумуляції елементів системи, що вичерпала свій потенціал прогресу, з наступною їх модифікацією відповідно до умов існування у новому системосередовищі; 3) ідентифікація та деструкція тих елементів системи, які вичерпали свій потенціал прогресу і за будь-яких обставин не можуть бути модифікованими відповідно до умов існування у новому системосередовищі; 4) виявлення псевдомутацій, які являють собою латентну загрозу існуванню нової системи, які сприймає їх в якості конструктивних елементів. Іноді такі мутації навмисно закладаються в алгоритм управління системою, з метою більш легкого маніпулювання нею. Виокремлення цих напрямів є наріжним каменем у момент біфуркації і переходу системи на інший етап розвитку або зародження нової системи. Після того, як утворюється ядро системи національної безпеки, тобто визначається фрактальність даної системи, елементи нової системи утвердились, сама система очищена від архаїчних, безплідних елементів, виявлені та усунені псевдомутації — функції біфуркації є виконаними і система переходить у новий стан динамічної рівноваги, який є частковим випадком біфуркацій. Іншими словами, встановлення динамічної рівноваги починає відлік системи, новий цикл, стає імпульсом для формування нових передумов настання і переходу системи у біфуркаційний період.

Окреслені вище положення ґрунтуються на теорії криз з позиції циклічно-генетичних закономірностей. Звичайно, що використання даної теорії не повинно носити характер сліпої екстраполяції, а враховувати притаманні системі національної безпеки риси. Саме тому ми відійшли від вживання поняття кризи, через те, що криза для системи національної безпеки є певним станом функціонування алгоритмів системи і незвичному режимі. З урахуванням тієї обставини, що сама СНБ створюється саме заради того, щоб забезпечувати національні інтереси, вона постійно знаходиться у стані протиборства внутрішніх та зовнішніх систем, і вжиття терміну кризи у даному випадку є не зовсім вірним і не відповідає сутності існування СНБ в якості нелінійної відкритої складної динамічної системи. Тому нами, з огляду на проведений аналіз системосередовища, було запропоновано вживати термін біфуркації, під якими ми розуміємо не лише самі точки прийняття рішення системою, а й джерела формування, етапи еволюції та інші характеристики системи. Біфуркації відображають динаміку системи, її еволюцію, поступову ходу до прогресу, вони є індикатором протиріч системи із середовищем, свідчать про перехід кількісних мутацій на якісний рівень. Біфуркації, врешті-решт, це своєрідний знаковий елемент, що наближає нас до розуміння обрання системою того чи іншого напряму подальшого розвитку, або взагалі пояснюють неможливість існування системи національної безпеки.

Звичайно, що запропоновані вище підходи є своєрідним каркасом, змістовне наповнення якого залежатиме від конкретних умов функціонування СНБ, можливостей її трансформацій і, звичайно, захищеності ядра системи — її системостворюючих елементів. Вважаючи біфуркації атрибутивною ознакою будь-якої системи, а також, враховуючи той факт, що не існує двох абсолютно тотожних систем, можна констатувати, що не існує двох абсолютно однакових за джерелами походження, етапами розвитку і наслідками біфуркацій — кожна з них є унікальною у своєму роді. Водночас застосування даної теорії дозволятиме не лише діагностувати флуктуації і, з огляду на це, передбачати можливий характер біфуркацій, а й ідентифікувати системні ураження. Окрім цього, використання положень даної теорії дозволить відпрацювати алгоритм вибору шляхів розвитку системи, спираючись на застосування механізму біфуркацій. Більше того, дана теорія наближає нас до розуміння поведінки самоорганізаційних систем через системний аналіз етапів біфуркацій і дозволяє передбачати наступні біфуркації, а також поведінку системи у постбіфуркаційний період. Це надає змогу більш ґрунтовно підходити до побудови СНБ, ураховуючи заздалегідь закладений в неї, іманентний будь-якій нелінійній відкритій системі, певний шар самоорганізації, що у свою чергу сприятиме більш ефективному використанню сил та засобів при наближенні системи до біфуркаційних точок, а також мінімізації можливих негативних наслідків трансформації.

Обрання нами теорії криз зумовлено тими обставинами, що вона в рамках загальної теорії систем, розглядає закономірності існування складних систем і їх перехід на якісно інші рівні розвитку. За допомогою даної теорії аналізується кризи системи, їх походження, можливі мутації та наслідки для системи. Тому використання положень теорії вважається необхідним для побудови власної теорії про самоорганізацію системи національної безпеки — синергетичної теорії національної безпеки.

Література