ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ РЕАЛІЗАЦІЇ ВЕРХОВЕНСТВА ПРАВА В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ

Назаров Віктор Володимирович

доктор юридичних наук, професор, Голова Інституту кримінального правосуддя ГОСЛ

 

Відповідно до ч. 1 ст. 8 КПК України, кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Зазначене свідчить, що верховенство права є важливим принципом кримінального провадження. Разом з тим на практиці реалізація відповідного принципу є однією з найглобальніших проблем, оскільки він не сприймається, не усвідомлюється, не використовується під час практичної діяльності органів розслідування.

Останні роки ми спостерігаємо, що незважаючи на визначений державою курс на демократизацію суспільного життя, правоохоронні органи продовжують виконувати функцію захисту влади від злочинних посягань, а не захисту конкретної людини. Правове забезпечення захисту прав і свобод людини та громадянина в основному лише декларується.

Наглядним прикладом незабезпечення верховенства права є високий рівень злочинності в державі, який свідчить про дезорганізацію правоохоронних органів, низьку ефективність діяльності слідчих і оперативних підрозділів, відсутність узгодженості в їх діях. Прикладом, у 2020 році всіма правоохоронними органами було зареєстровано 784 096 кримінальних правопорушень, при цьому нерозкритими за минулий рік залишились, як мінімум, від 50 до 80 % різних категорій злочинів. Україна як держава посідала 148 місце із 163 за Міжнародним рейтингом найбезпечніших для життя країн (Global Peace Index). Для порівняння у 2014 році у цьому ж рейтингу Україна займала 144 місце, з 2010 по 2013 році – 120, а у 2009 – 118.

Значна частина порушень проявляється у небажанні та ухиленні органів розслідування від реєстрації всіх заяв і повідомлень про вчинення злочинів. У 2020 році до судів надійшло значно більше скарг, чим у попередні роки, на бездіяльність слідчого та прокурора стосовно не внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, а саме 37 826, що становило майже 50 % від загальної кількості одержаних скарг, з яких судом розглянуто та задоволено – 22 853 (60,4 %). Для порівняння у 2019 році ці цифри складали 21 832 (або 53 %).

У слідчій практиці простежується суперечлива й неоднозначна практика застосування заходів забезпечення кримінального провадження. Так, під час застосування тимчасового вилучення майна досить часто допускаються порушення права власності, пов’язані з тим, що слідчий не звертається з клопотанням про його арешт до слідчого судді, але й при цьому не повертає його. Неможливо залишити поза увагою й неоднозначну практику застосування тимчасового доступу до речей і документів, яка вкрай незадовільно використовується в кримінальному провадженні та впливає на забезпечення права власності осіб, до яких застосовується цей захід. Прикладом, у положеннях КПК України відсутнє регулювання правового статусу вилучених речей і документів, а саме щодо можливості їх зараховувати до тимчасово вилученого майна та щодо строків перебування цих речей і документів в особи, яка проводила цю процесуальну дію та процесуального механізму їх повернення; не визначено процесуального статусу особи, у якої перебувають речі і документи; відсутнє правове регулювання порядку відновлення майнових прав та інтересів третіх осіб, які не є ні стороною кримінального провадження, ні володільцями речей чи документів.

У забезпеченні верховенства права важлива роль належить суду, юрисдикція якого поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У ситуації, за якої на судові органи покладається велика відповідальність, виникають збої через зниження ефективності функціонування всього державного апарату. Масштабні реформи, які провадяться в державі, супроводжується корупційними скандалами. Зазначене є свідченням недотримання всіх стандартів правосуддя, постійного порушення конституційного права на судовий захист, передбаченого ст. 55 Конституції України.

Індикатором нездорової ситуації щодо захисту прав людини в кримінальному провадженні є кількість справ, розглянутих Європейським судом з прав людини (далі – ЄСПЛ) проти України, що катастрофічно збільшується. Протягом останніх років Україна є одним з лідерів щодо кількості справ, які знаходяться на розгляді ЄСПЛ. Прикладом, у 2019 р. на розгляді ЄСПЛ перебувало 8833 заяви проти України. Це 14,5 % від загальної кількості зареєстрованих ЄСПЛ справ щодо 47 держав-членів Ради Європи.

Отже, для недопущення порушень конституційних прав і свобод людини проблема боротьби зі злочинністю та захисту прав людини має вирішуватися шляхом трьох взаємопов’язаних компонентів: законодавчого встановлення допустимого обмеження прав людини; створення механізму контролю за вжиттям заходів, які передбачають обмеження прав людини; діяльності інститутів, які забезпечують захист та відновлення порушених прав.

 

Список використаних джерел

1. Баганець О. Загальний  стан злочинності та протидії їй на території України за 2020 рік (в порівнянні зі статистичними даними за 2013-2019 роки) URL : https://resonance.ua/zagalniy-stan-zlochinnosti-ta-protid/

2. Смалюк Т. В. Третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт: дис. … канд. юрид. наук. Київ, 2021. 212 с.

3. Україна виплатила 1 мільярд за поразки в ЄСПЛ. URL: https://www.slovoidilo.ua/2020/03/10/novyna/polityka/ukrayina-vyplatyla-1-milyard-porazky-yespl