© Ліпкан Володимир Анатолійович,

докторант Національної академії внутрішніх справ України, кандидат юридичних наук

Як ми вже зазначали, суттєвим чинником, що здійснює вплив на свідомість пересічних громадян є ідеологія. У свою чергу, її підґрунтям є не лише сучасні наукові та практичні розробки, а й різноманітні теорії виникнення держави. Їх історичний аналіз дозволить нам більш детально висвітлити підґрунтя формування антиукраїнської ідеології.

Ретроспектива деяких теорій виникнення Давньоруської держави дає змогу осмислити та відшукати глибинні коріння виникнення та ідеологічного підґрунтя сучасних політичних доктрин. Саме тому, на мою думку, не можна обминути норманську теорію, яка відмовляє східним слов’янам в здатності самостійно побудувати державу.

Звичайно, нормани відіграли певну роль в організації Київської держави. У VIII — IX ст. вони об’єднали населення Скандинавії — шведів, норвежців, датчан, почали походи на своїх близьких та далеких сусідів. У VIII ст. нормани з’явилися у верхів’ях Волги і, підкоривши фінські племе­на — мерю, мурому, мещеру, опанували Волзьким торго­вельним шляхом, а здійснивши вдалий похід на початку IX століття вони засновують свої держа­ви: у Франції — Нормандію, на Середземному морі — Норманське королівство.

У „Повісті временних літ” говориться, що у 859 році варяги прийшли із замор’я, „поклали данину на чудь и на словенех; на мери и на веси кривичах”. У 862 році ці пле­мена „изгнаша варяги за море”, але не змогли самі зорга­нізувати державу і вирішили звернутися до інших варягів за допомогою. На це відгукнулись три брати: Рюрик, Синеус і Трувор. Рюрик сів у Новгороді, Синеус — в Білоозері, а Трувор — в Ізборську. По смерті братів Рюрик став тут єдиновладним князем. Літопис зазначає межі його воло­дінь: Новгород — у землі словенів, Полоцьк — кривичів, Ростов — мері, Білоозеро — весі і Муром — муроми. Так, на півночі в середині IX ст. постала напівфінська держава — Новгородська, яка охоплювала слов’янські землі (сло­вени, кривичі) та фінські (меря, весь, мурома)[1].

Підвалини цій теорії заклав Нестор в „По­вісті временних літ”, а створили її німецькі вчені — Баєр, Міллер та Шлітцер, які працювали в Російській академії наук, починаючи з 1724 року. Водночас дослідження, проведені істориками, підтвердили той факт, що трактування подій у „Повісті временних літ” є творчістю літописців, які виконували історичні замовлення деяких київських князів. Одним з чинників, що сприяв утвердженню даної теорії, було те, що першим Київським князем вважають князя Новгородського Олега, начебто за правління якого і з’являється держава Київська Русь. Водночас аналіз сучасних історіографічних джерел свідчить про хибність і невірність трактування ролі Олега в становлення поляно-русинської державності. Князь Олег, представник династії Рюриковичів, підступно вбив представника династії Києвичів Оскольда, який прославився тим, що 18 червня 860 року знищив Царград. Важливим наслідком походів було хрещення Оскольда та його найближчого оточення. Саме через це доба Оскольда була періо­дом розквіту держави Києвичів, час її найбіль­шого піднесення. Усі ці факти свідчать про існування на території сучас­ної України уже в першій половині IX ст. розвиненої дер­жавної організації. Саме у цей час наша держава характеризується тим, що вона підкорювала сусідів, воювала з Візантією, укладала з нею та іншими країнами мирні угоди та динамічно йшла вперед шляхом соціально-економічного і політичного розвитку. Вищенаведене свідчить про те, що ще задовго до приходу Олега існувала руська державність, а отже норманська теорія є абсурдною.

Звичайно, що ця теорія була вже давно спростована історичною наукою. Так, у працях відомих учених Б.Д.Грекова, М.І.Костомарова, Д.С.Лихачева, В.В.Мавродіна, А.М.Насонова, В.Т.Пашуто, М.Д.Приселкова, Б.О.Рибакова, М.М.Тихомирова, І.П.Шаскольського, П.П.Толочка, М.Ф.Котляра та інших переконливо критикується норманська теорія. Зокрема вказується на той факт, що поява у Східній Європі Давньоруської держави пов’язана не з «призовом варягів», а з явищами, характерними для розвитку суспільно-еко­номічного ладу самих східних слов’ян[2].

Водночас привернення нами уваги до норманської теорії обумовлене її ренесансом у вигляді неонорманізму, яка за сучасних умов перетворюється в антиукраїнську політичну доктрину, зміст якої полягає в обґрунтуванні неспроможності України існувати в якості самостійної і незалежної держави, аргументації неможливості трансформацій внутрішнього самостійного соціально-економічного розвитку без сторонньої допомоги[3].