ЛІПКАН Володимир Анатолійович,
доктор юридичних наук, професор
професор кафедри кримінального права, процесу та криміналістики
Академії праці, соціальних відносин і туризму
https://orcid.org/0000-0002-7411-2086
Трансформація геостратегічної конфігурації а також безпекової архітектури супроводжується значною зміною структури міжнародних відносин, передусім в контексті визнання суб’єктності за тими чи іншими державами.
Міжнародний порядок, заснований колись на правилах, нині перебуває в стані нестабільності, нестійкості. Диктатури і тоталітарні режими об’єднуються швидше за демократичні. Достатнього пояснення в рамках сучасної геополітики підґрунтя для розуміння прояву таких тенденцій, їх увиразнення не має. Конфронтаційна парадигмальна конструкція геополітики наперед визначає іманентність протистояння, конфліктів та війн будь-якої інтенсивності.
Це не відповідає українськими національним інтересам.
Тож перед науковцями стоїть завдання не стільки пошуку місця Української Держави в певних когнітивних системах, скільки розроблення теорії власного розвитку з урахуванням українських національних інтересів. Мною пропонується однією з таких теорій визначати геостратегію.
Одразу ж зроблю засторогу, що визначаю геостратегію як тривимірну систему, що інтерпретується в наступних вимірах:
1) як політико-безпекова практика — стратегеми;
2) як теорія;
3) акт стратегічної правотворчості.
У межах даної статті розглядатиметься геостратегія як політико-безпекова практика, для позначення чого пропонується послуговуватись поняттям „стратегема”, яке виступає складовим елементом категорійно-понятійної системи теорії геостратегії.
Геостратегія — макросистема широкомасштабних цілеспрямованих та свідомих, каскадних і комплексних заходів компетентних суб’єктів щодо реалізації державної політики у найбільш важливих сферах життєдіяльності на підставі стратегічних національних цінностей.
Вона базується на стратегічних національних цінностях та інтересах, позитивних та успішних сталих традиціях державо-, націо-, безпеко- і правотворення і визначає стратегічну архітектуру з урахуванням стратегічних національних пріоритетів.
Геостратегія як макросистема державної політики реалізується через секторальні стратегії державної політики — стратегеми — як напрями політико-безпекової практики відповідно до найбільш важливих сфер життєдіяльності.
За даного випадку на засадах наукового плюралізму з метою формування відповідної матриці і одного із її елементів — переліку сфер життєдіяльності — доцільно використати такі підходи:
1) послуговуватись тим переліком сфер, який можна екстраполювати та синтезувати через аналіз безпекового законодавства;
2) сформувати ці сфери, через синтез відповідних пріоритетних національних інтересів;
3) розробити новий ключовий акт стратегічної правотворчості — геостратегія Української Держави, в якому визначити найбільш важливі сфери життєдіяльності, які мають містити пов’язані між собою пріоритетні національні інтереси.
Пропонується авторська модель пропонованого підходу, яка унаочнюється у відповідній таблиці:
| № з/п | Назва найбільш важливої сфери життєдіяльності | Назва секторальної стратегії державної політики – стратегеми | Науково обґрунтована назва відповідного НПА (чинний НПА) |
| 1. | Сфера зовнішньої політики | Зовнішньо-політична стратегема | Стратегія державної зовнішньої політики(Стратегія зовнішньо-політичної діяльності від 26 серпня 2021 р.) |
| 2. | Сфера внутрішньої політики | Внутрішньо-політична стратегема | Стратегія державної внутрішньої політики(Стратегія забезпечення державної безпеки від 16 лютого 2024 р.; Стратегія деокупації та реінтеграції тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя від 11 березня 2021 р.; Концепція забезпечення національної системи стійкості від 27 вересня 2021 р.) |
| 3. | Економічна сфера | Економічна стратегема | Стратегія економічної політики(Стратегія економічної безпеки України на період до 2025 року від 11 серпня 2021 р.) |
| 4. | Соціальна сфера | Соціальна стратегема | Стратегія соціальної політики(Національна стратегія сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні на 2021-2026 роки від 27 вересня 2021 р.; Стратегія розвитку територій у зоні відчуження і зоні безумовного (обов’язкового) відселення на 2024-2032 роки від 23 січня 2024 р.) |
| 5. | Безпекова сфера | Безпекова стратегема | Стратегія безпекової політики(Стратегія національної безпеки України „Безпека людини — безпека України” від 14 вересня 2020 р.) |
| 6. | Воєнна сфера | Воєнна стратегема | Стратегія воєнної політики(Стратегія воєнної безпеки України від 25 березня 2021 р.) |
| 7. | Прикордонна сфера | Прикордонна стратегема | Стратегія прикордонної політики(Стратегія інтегрованого управління кордонами на період до 2025 року від 24 липня 2109 р.) |
| 8. | Екологічна сфера | Екологічна стратегема | Стратегія екологічної політики(Стратегія біобезпеки і біологічного захисту від 15 жовтня 2021 р.) |
| 9. | Інформаційна сфера | Інформаційна стратегема | Стратегія інформаційної політики(Стратегія інформаційної безпеки від 28 грудня 2021 р.) |
| 10. | Кібернетична сфера | Кібернетична стратегема | Стратегія кібернетичної політики(Стратегія кібербезпеки України від 26 серпня 2021 р.; 20. Концепція державної політики у сфері цифрової інфраструктури від 17 січня 2018 р.; Концепція розвитку штучного інтелекту в Україні від 2 грудня 2020 р.) |
| 11. | Науково-технологічна | Науково-технологічна стратегема | Стратегія науково-технологічної політики |
| 12. | Правова сфера | Правова стратегема | Стратегія правової політики |
| 13. | Освітня сфера | Освітня стратегема | Стратегія освітньої політики(Стратегія розвитку вищої освіти в Україні на 2022-2032 року від 23 лютого 2022 р.) |
| 14. | Гуманітарна сфера | Гуманітарна стратегема | Стратегія гуманітарної політики(Стратегія людського розвитку від 2 червня 2021 р.; Стратегія державної політики щодо внутрішнього переміщення на період до 2025 року; Стратегія утвердження української національної та громадянської ідентичності на період до 2030 року від 15 грудня 2023 р.) |
| 15. | Енергетична сфера | Енергетична стратегема | Стратегія енергетичної політики(Енергетична стратегія України на період до 2050 р. від 21 квітня 2023 р.) |
| 16. | Інфраструктурна сфера | Інфраструктурна стратегема | Стратегія державної інфраструктурної політики(Концепція створення державної системи захисту критичної інфраструктури від 6 грудня 2017 р.) |
Ключовим інструментарієм реалізації стратегем виступає стратегічне управління, яке включає механізми стратегічного планування, прогнозування, передбачення та стратегічних комунікацій на основі стратегічної культури, які уможливлюють повномасштабну і гарантовану реалізацію стратегічного потенціалу, забезпечення ефективного функціонування об’єктів стратегічної інфраструктури.
Через збройну агресію РФ проти Української Держави потенціал розвитку і сили концентрується у геостратегічному ландшафті, центром якого виступає наша країна. Структура глобальної безпеки інституційно трансформується через увиразнення необхідності формування нових інституційних компонентів, окрім НАТО. Вступ до НАТО, залишаючись стратегічною метою, конкретизується реалізацією відповідних безпекових стратегем, зокрема через підписання двосторонніх безпекових угод, в тому числі і з країнами-членами НАТО.
На сучасному етапі крупномасштабні війни стають не лише предметом вивчення у підручниках з військової історії, а суворою реальністю і практикою міжнародних відносин. Держави знову повертаються до нарощування виробництва звичайних озброєнь у промислових масштабах, які фактично виявилися на полі бою ефективнішими, ніж віртуальна високотехнологічна зброя, результати від застосування якої можна було побачити лише на симуляторах та у віртуальному просторі або у варіантах і сценаріях розвитку, що пропонує генеративний штучний інтелект.
У теорії геостратегії, засади якої системно розробляються мною протягом двох десятиліть, поняттям „стратегеми” позначають напрями державної політики в найбільш важливих сферах життєдіяльності, здійснення яких відбувається в контексті реалізації геостратегії. Легалізація даних напрямів відбувається у відповідних актах стратегічної правотворчості — стратегіях державної політики. За пропонованого підходу формується логічна і несуперечлива система, в якій чітко визначаються сфери життєдіяльності — відповідні їм стратегеми як напрями державної політики — відповідні їм стратегія, як акти стратегічної правотворчості.
Стратегемність мислення виступає відмінною рисою інтелектуальної еліти — стратіархів, які формують і творять стратегічну політику держави, котра реалізується через стратегічний курс держави. У межах стратегемного мислення ментальні процеси відбуваються лише на стратегічних рівнях, які формується стратегічною меритократією.
Національна геостратегія має складатися із сукупності різноманітних стратегем, які накопичуються кожним поколінням правлячих еліт і потім складаються у певний алгоритм, прораховану послідовність дій, спрямованих на досягнення утаємниченої, прихованої мети з урахуванням психології різних цільових аудиторій, на які спрямовано вплив, становища та інших ключових параметрів геостратегічного ландшафту.
Одним із перекладів із китайської слова „стратегема” є хитрощі. Більше того, в Хадісі, який приписується пророку Мухаммаду, також вказується: „Війна — це хитрощі” (араб. الحرب خدع, al-harb khuda’un)”. Хитрощі передбачають використання талановитим стратегом будь-якої підступності.
Отже, стратегеми та геостратегія виступають найвищою мудрістю та хитрістю, спрямованою на реалізацію стратегічних національних інтересів, тобто на досягнення конкретно визначеного стратегічного результату.
На підставі застосування системного міждисциплінарного, а також синергетичного підходів, методів структурно-факторного моделювання формулюю визначальні характеристики стратегем:
- становлять напрями державної політики у визначених в геостратегії найбільш важливих сферах життєдіяльності;
- легітимовані актами стратегічної правотворчості — відповідними стратегіями;
- детерміновані напрямами стратегічного розвитку держави, зміст якої визначаються стратегічною меритократією, завдяки чому мінімізується вплив на стратегічний курс держави змінюваними виборними внаслідок голосування владними командами;
- є реальним ствердженням самостійної і самодостатньої національної стратегічної політики, як наслідок національної автентичності, ідентичності, самосвідомості та інтелектуальної аналітичної діяльності стратегічної меритократії — вищого керівництва держави як уособлення гідної, професійної, компетентної україноцентричної еліти суспільства;
- ґрунтуються на методології геостратегії і націобезпекознавства, політології і міжнародних відносин, які враховують історичну динаміку розвитку державності як живого організму і засновані на національній ідеї, безпекознавчій парадигмі, економічному прагматизмі;
- обумовлені вищими геостратегічними закономірностями у розвитку міжнародних відносин на засадах справедливості та динамічного балансу, адаптивності, підтримці стійкості архітектури безпеки з метою дотримання міжнародного порядку, заснованого на правилах, сформованого на підставі стратегічної культури і стратегічної свідомості;
- увиразнюють централізацію смислів геостратегії в органічному поєднанні із децентралізацією засобів і напрямів реалізації стратегем;
- формують сприятливі умови для вироблення і поширення власної традиції, запровадження медіакомунікаційних стратегій щодо обговорення українських питань з позицій самої України, формування та впроваджувати українських національних стратегічних наративів.
Вище окреслено найбільш визначальні характеристики стратегем як політико-безпекової практики реалізації геостратегії у найбільш важливих сферах життєдіяльності.
Звичайно, що цей перелік можна і потрібно доповнювати, адже сфера практичних міжнародних відносин є вкрай динамічною і потребує динамічного мислення і сприйняття нової реальності.
Для цитування:
Ліпкан В. А. Стратегема: політичний зміст поняття. Актуальні проблеми національного законодавства: збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної конференції, м. Кропивницький, 25 квітня 2024 року. Частина 1. Кропивницький, 2024. С. 41—45.