Ліпкан Володимир Анатолійович

Круглий стіл „Сучасний тероризм: витоки, джерела, і сьогоднішні реалії” — Київ, Національна академія Служби безпеки України, 26 червня 2002 року. Доповідь: „Синергетика і боротьба з тероризмом”.

Після колапсу СРСР, Україна на зламі тисячоліть постала перед новою реальністю, яка аж ніяк не відповідає наївним утопіям деяких поспішних лібералів. Уніфікація світу породжує більше питань і проблем, аніж дає відповідей. Старі інтерпретаційні схеми, сталі кліше традиційного аналізу тероризму в якості звичайного злочину вже є застарілими.

Будь-яка спільнота, цивілізація або крупна держава, які виявили власну придатність до історії, ґрунтуються на особливому, притаманному лише їм, ідеалі, або центральній фундаментальній ідеї. Домінуючі у даній цивілізації образ життя, форми менталітету, культури, соціальної, економічної і політичної організації, філософії та релігії тим чи іншим чином узгоджуються з цією найвищою ідеєю, або ідеалом. Коли вони підмінюються або підриваються, спільнота, цивілізація або держави приречені на зникнення або на незворотну трансформацію. Досвід історії свідчить, що як тільки починається дестабілізація духовних і культурних стрижнів нації, можна казати про занепад цивілізації. Будь-яка система державної влади залишається ефективною доти, доки більшість громадян зберігають непохитну віру в її законність і ефективність.

Проблематиці боротьбі з тероризмом останніми часами приділяється певна увага, проте цілий комплекс важливих аспектів належним чином не досліджений і потребує подальшого розроблення. Не порушуючи питань щодо історії виникнення, причин та умов, що сприяють вчиненню тероризму, а також системі заходів по боротьбі з ним (що є у принципі стандартним і сумнівно ефективним підходом до вивчення соціально-аномальних явищ), у пропонованому мною підході щодо  розуміння центральна увага приділяється розглядові тероризму в якості самоорганізаційної системи, а отже і розробляється адекватна методологія його дослідження. Адже по суті, сьогодні тероризм розглядається з позицій архаїчної науки, яка виключає можливість самоорганізації систем різного класу, а тероризм досліджується крізь призму його раціональної реконструкції. Більше того, немає поки що більш менш чіткої відповіді на основоположне питання: яка методологія має бути обрана для дослідження тероризму.

Відповідно до окресленого, постає наступна проблема — розроблення теорії тероризму — теророніки, яка закладе фундамент для формування нової галузі знань — терорології — науки про тероризм. Методологічну основу даної теорії складатиме системний синергетичний підхід, з позицій якого тероризм розглядатиметься в якості складної динамічної нелінійної системи, що підвладна дії механізмів самоорганізації.

Родзинка авторського бачення полягає у тому, що я не вбачаю тероризм в якості окремішного соціально-деструктивного феномену, тим більше явища притаманного окремій онтологічній сфері. Навпаки, тероризм розглядається як наслідок дестабілізації алгоритму соціального управління.

Більшість сучасних дослідників тероризму вбачають його лише в якості політичного злочину, приписуючи політичні мотиви. Водночас, з огляду на обрану методологію дослідження, автором робиться неупереджений і аргументований висновок, що тероризм не є одиницею генези окремого суспільства, а становить собою одиницю генези цивілізації в її цілісності[1].

Центральна ідея нового бачення і розуміння тероризму — неопарадигми боротьби з тероризмом — побудова сильної, розвиненої європейської держави України, через використання нею свого наукового-практичного потенціалу для недопущення ескалації тероризму в країні. Чому тероризм в Україні? Автор розглядає її в якості держави, на теренах якої у найближчий час за певних умов можуть розгорнутися конфлікти низької інтенсивності. І наріжне завдання держави сьогодні полягає у тому, щоб вжити радикальних превентивних заходів з метою недопущення появи у нашій країні терористських або інших екстремістські налаштованих організацій, діяльність яких могла б дестабілізувати систему національної безпеки України.

Саме методологія системного синергетичного підходу дозволяє по-новому осягнути сутність цього феномену. У даному підході синтезовані різні традиційні методики дослідження — від теорії права до культурології, від соціології до управління, від етнодержавознавства до психології, від кримінології до оперативно-розшукової діяльності. Безумовно, що така широта охоплення подекуди може спричинити деякі спрощення та апроксимації. Але за часів дефіциту узагальнюючих теорій вивчення поліаморфних феноменів, за умов загальної тенденції щодо інтеграції наук, розвитку міждисциплінарних напрямів знань, такий синтетичний підхід відкриває нові виміри для дослідження нелінійних систем. Звичайно, що обраний автором підхід не є догмою, зведенням раз і назавжди затверджених істин, науково обґрунтованих і детально розроблених. Це скоріше за все інтуїція автора, причиною якої є передчуття пізнання тероризму в якості соціально-деструктивного феномену, у якомусь новаторському аспекті. Можна навіть стверджувати, що цей підхід є настільки привабливим через свою відкритість, через те, що він підлягає творчому розвиткові у всіх можливих векторах, через те, що він є ембріональним і притягує пасіонарні душі і уми, які шукають заміни старим, вже відмираючим методологіям.

Застосування методології системного синергетичного підходу дозволило мені абсолютно з новаторської позиції підійти до розгляду даного феномену. Органічне поєднання теоретичних розробок із практичними пропозиціями щодо діяльності ОВС по боротьбі з тероризмом дозволяє зробити неупереджений висновок про початок нової епохи у дослідженні системних явищ. Причому, висловлюючи іноді вельми сміливі думки, мною адекватно усвідомлюється майбуття нашої держави. Крізь призму цього тероризм розглядається не в якості злочину або ж явища, що може загрожувати національній безпеці лише в окремій сфері життєво важливих інтересів, а як системна небезпека всій системі національної безпеки України, неконтрольована ескалація якої може суттєво зашкодити впевненій ході України у лоно державності.

Автор впевнений, що проти будь-якої держави, яка має вигідні геостратегічні позиції, може бути застосований великий арсенал засобів впливу, не виключаючи проведення або інспірування вчинення актів тероризму. Мною формулюється певний постулат: країна, яка намагається твердо відстоювати власні геополітичні інтереси неминуче зіткнеться з протидією, однією з форм якої є тероризм.

Не останню роль у тріумфі терорологічної теорії відіграли останні події в світі, особливе місце серед яких посідає акт тероризму, вчинений у США 11 вересня 2001 року.

Дуже повільно включається у процес освоєння сутності та змісту тероризму інтелектуальна еліта України, але гострота життя, неочікуваний трагізм нового вітку історії, тяжкі випробовування, які  випали на долю нашої Батьківщини, агресивність зовнішнього світу — все це підштовхує до радикальної активізації науково-практичних розробок тактики і стратегії боротьби з тероризмом.

Що робити Україні у такій ситуації, коли тероризм, поки ще не набув на її теренах значного поширення? Який обрати шлях? Передбачати можливість ведення компромісних переговорів або зійти до каральної політики держави чи всупереч усім сподіванням не бажаючих бачити Україну самостійною, сильною європейською державою творити власну національну ідею?

Зміст застосування даної методології полягає у тому, що за її допомогою намічаються нові шляхи, розбираються нові ситуації, пропонується нове бачення і взагалі нова парадигма не лише тероризму, а й методології вивчення поліаморфних утворень. Водночас практичні рекомендації щодо здійснення оперативно-розшукової діяльності по боротьбі з тероризмом можуть бути адекватно сприйняті лише після глибокого засвоєння теоретичних основ боротьби з тероризмом. І у цьому аспекті органічний дуалізм теорії та практики боротьби з тероризмом є притаманною рисою досліджень із застосуванням задекларованої мною методології, що робить їх неповторно новаторськими, хоча у деяких місцях і дискусійними, водночас надзвичайно цікавими і корисними як для науки, так і для практики здійснення боротьби з тероризмом.

Дані дослідження слід сприймати не як якусь догму, постулат, а як запрошення до широкого співробітництва, теоретичного і практичного освоєння терорології. Характеризуючи методи боротьби з тероризмом, зауважу, що у разі дійсного прагнення України щодо побудови ефективної системи боротьби з тероризмом, вжиття всього спектру сугестивних заходів є цілком виправданим, а перегляд статусу нейтральною держави на сьогодні є безальтернативним.

Усі вищезазначені тут думки і підштовхнули мене узятися за цю надскладну, і водночас вкрай цікаву проблему. Застосування пропонованої мною методології є першою у науковій літературі спробою пояснити сутність тероризму з позицій синергетики, і відповідно до цього окреслити державну політику боротьби з тероризмом, що слугуватиме цілеспрямованому пошуку нової стратегії України, ідентифікації України в якості сильної впливової європейської держави, стане важливим кроком щодо творення геополітичних інтересів у європейському та світовому геополітичному просторі.