© Ліпкан Володимир Анатолійович,

докторант НАВСУ, кандидат юридичних наук

Для цитування:

Ліпкан В. А. Синергетичний і гомеостатичний підходи до системи національної безпеки. Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. 2003. № 2. С. 104 – 111.

The main problems of using synergetic and homeostatic approaches are reviewed. Is argumented that the national security system is a system which is characterized as opened, unlinear, dynamic, unbalanced and complex as well as capable of self-organizing so using above mentioned methodology may help to research this phenomena.

Розглядаються проблем застосування синергетичного і гомеостатичного підходів. Аргументується позиція, згідно з якою система національної безпеки є відкритою, нелінійною, динамічною системою, якій властиві механізми самоорганізації, а отже застосування згаданої методології допоможе більш адекватно досліджувати даний феномен.

Активізація геополітичних змін у світі віддзеркалює потужність трансформаційних змін у світі, корегування цивілізаційних моделей розвитку. Нині можна констатувати про перехідний етап цивілізації, коли постбіполярний світ трансформується у нову модель — поліполярний світ. Цей процес проходить не завжди адекватно, і спорадичні спалахи екстремістської поведінки, особливо тероризму [1, с. 13], являють собою суттєву загрозу системі міжнародної безпеки [2, с. 129]. І цікавим є не лише те, що спалахи насильства притаманні країнам із різними за рівнем розвиненості систем національної безпеки, а й неможливість збільшення горизонтів передбачення стійкого функціонування даних систем.

Зазначу, що проблема дослідження національної безпеки як системи у вітчизняній науковій літературі порушувалася лише у постановочному плані. Годі вже і казати про застосування системної методології, що її, як це не дивно, звужують системним підходом, не згадуючи при цьому ані про кібернетику [3, с. 87 - 88;  4, с. 117], тектологію [5; 6, с. 129], загальну теорію систем [7, с. 13], ані про синергетику [8, с. 297]. Певна річ, системний підхід становить собою загальнонаукову методологію і його застосування при дослідженні системних об’єктів є не лише даниною моді. Але не можна не звернути увагу і на той прикрий факт, що останнім часом у численних дисертаційних дослідженнях спостерігається сліпе зазначення у вступній частині застосування методології системного підходу, втім як сама робота, так і алгоритм дослідження дають усі підстави твердити про фікцію або незнання і невміння застосування даної методології. Також в окремих випадках спостерігається ототожнення системного і комплексного підходів, що свідчить про широку популяризацію назви методу на противагу знанню про його зміст. Зазначені проблеми повною мірою стосуються і нечисельних наукових досліджень, які присвячені аналізові феномену системи національної безпеки [9, с. 19 - 40; 10, с. 7;].

Було б несправедливим з патріотичних мотивів заявляти про певні напрацювання на даному напрямі, або взагалі про існуючу концепцію (у науковому плані) національної безпеки. На жаль, як це не прикро, цього у нашій країні поки що немає. Безперечно, є окремі статті, є думки, здебільшого фрагментарного характеру, водночас вони спрямовані на вирішення локальних питань: чи то дослідження природи загроз системі національної безпеки, чи то функціонування даної системи у далеких від рівноваги станах, чи то аналіз функціонування окремих підсистем, стратегії національної безпеки тощо. Однак не дістала наукового обґрунтування сама позиція щодо ідентифікації національної безпеки як системи, а тим паче застосування системної методології. По суті, крім гучних, науково не аргументованих заяв, у жодній роботі обґрунтовано не доведено того факту, що національна безпека є системою. І навіть якщо прийняти на віру тезу про те, що національна безпека є дійсно системою, то постає низка інших питань щодо її характеристик: відкрита чи закрита, складна чи проста, лінійна чи нелінійна, рівноважна чи нерівноважна, стохастична чи динамічна система тощо.

Правда, не можна не згадати про першу спробу у вітчизняній літературі здійснити розгляд національної безпеки за допомогою системного підходу [9, с. 8]. Водночас авторам даного посібника бракувало при розгляді саме методологічних питань, тому що фактично аналіз національної безпеки звівся до системно-структурного аналізу її складових елементів. Певна річ, і це не можна не відмітити, автори вперше у вітчизняній науковій літературі спробували розглянути національну безпеку як систему. І незважаючи на наявність чисельних дискусійних питань, особливо щодо застосування самої методології системного підходу, а в більш абстрактному плані системної методології, яка є продуктом системного мислення, сміливо можна констатувати, що постановка даної проблеми відбулася, і має набути подальшого розвитку і обґрунтування вже не сама проблема, а методи її вирішення.

Постулатом авторського бачення є необхідність застосування системної методології, одним з компонентів якої є синергетичний підхід [11, с. 39 - 54]. Даний підхід є найбільш доцільним при використанні для аналізу складних динамічних нелінійних систем, що самоорганізуються, а наука, що його розробляє, дістала назву синергетика [12, с. 67; 13, с. 124; 14, с. 3]. Межі статті не дозволяють аргументувати власну позицію щодо певних ознак системи, тому, з огляду власні напрацювання з цього приводу, будемо вважати національну безпеку системою, яка характеризується відкритістю, нелінійністю, динамічністю, нерівноважністю і складністю, а також здатна до самоорганізації [11, с. 40; 15, с. 143].

Синергетика, як науковий напрям, зародилася порівняно недавно, тому не є дивним акцентування переважною більшістю авторів уваги здебільшого на системному підході. Водночас поява синергетики, як міждисциплінарного наукового напряму, передусім пов’язана із необхідністю дослідження складних відкритих нелінійних систем, які характеризуються нестійкістю, нерівноважністю біфуркаціями, фрактальністю, наявністю дивних атракторів тощо. До таких систем належить і національна безпека. Одразу ж зауважимо, що дані терміни не є вживаними в інших науках, але це й не є дивно, адже сформованість власного понятійно-категорійного апарату є одним з індикаторів зародження і становлення нової науки. Водночас найбільш суттєвим моментом, за який один з її засновників І.Пригожин отримав Нобелевську премію, стало акцентування уваги на феномені самоорганізації у нелінійних системах [13].

Функціонування системи національної безпеки весь час супроводжується постійними впливами як зсередини, так і ззовні. І якщо раніше застосування методів екстраполяції і моделювання давало змогу передбачати певні кризові ситуації, а також прогнозувати поведінку системи при зміні параметрів, ураховуючи минулий досвід, тобто спостерігалася жорстка детермінованість, то нині синергетика дозволяє пояснювати ті процеси, які раніше вважалися випадковими, тобто такими що не підлягають концептуалізації.

Відповідно до засадничих положень синергетики, функціонування системи національної безпеки визначається флуктуаціями, які важко передбачити, але вони є іманентними системі. При флуктуаціях трапляється спонтанне утворення нових структур, тобто відбувається самоорганізація. Одним із центральних моментів синергетики є багатоальтернативність подальшого розвитку системи у точках біфуркації, тобто таких, де функціонування системи відбувається за умов неочевидності. Звідси можна зробити важливий висновок, що система національної безпеки має кілька шляхів розвитку, що й актуалізує проблему здійснення цілеспрямованого управління з метою обрання системою потрібної альтернативи. У даному контексті постає важливим завдання щодо усвідомлення можливостей застосування управління з метою актуалізації власних тенденцій системи до розвитку, її виведення на дані шляхи розвитку.

Управління на засадах синергетики полягає у резонансному впливі на систему з метою обрання останньою, відповідно до власних тенденцій, найбільш вигідної альтернативи. За резонансного впливу на систему більш важливою є не стільки величина управлінського впливу, скільки його вірна просторова організація [16].

Система національної безпеки є відкритою нелінійною системою, здатною до самоорганізації. Ідентифікація початку процесу самоорганізації може відбуватися за такими ознаками, як: зниження ентропії, підвищення негентропії та організованості системи. У точках біфуркації трапляється розгалуження можливих шляхів розвитку системи, що ускладнює завдання щодо прогнозу подальшого її розвитку.

Водночас зауважу, що хаос не слід ототожнювати із кризою у загальному розумінні цього слова. Більше того, у теорії синергетики саме хаосу надається роль будівничого, який є одним з можливих шляхів еволюції системи національної безпеки. Один з фундаторів даного наукового напряму навіть назвав свою працю „Порядок з хаосу” [17].

Зазначу, що одним з вихідних пунктів власного бачення методології дослідження СНБ є протиставлення моноцентризму класичної управлінської думки поліцентризмові сучасного теоретичного системного мислення, тобто такому підходу, за якого не надається перевага (ані онтологічна, ані методологічна) жодному з відомих раніше рівнів організації при побудові загальної картини системного універсуму [18, с. 121].

Відомим є той факт, що на практиці не буває у чистому вигляді ані порядку, ані хаосу, отже будь-які системи перебувають у граничних станах. У зазначеній праці докладно аналізуються механізми актуалізації порядку з хаосу, що значно просуває наукову думку щодо розуміння сутності процесів самоорганізації в СНБ. Як уже згадувалося, ці процеси належно обґрунтовано однією з наук системного циклу — синергетикою. Характерна особливість останньої полягає в тому, що руйнується стереотипна схема детерміністського мислення, коли ресурсні затрати системи національної безпеки на локалізацію або нейтралізацію загрози були прямо пропорційні потенціалу цієї загрози. У даному ж ракурсі слід сказати і про зміну уявлень щодо подальшої поведінки системи при впливі на неї флуктуацій різної інтенсивності. Синергетика дає можливість розглядати СНБ як цілісну систему, припускає можливість нестабільної поведінки, в межах якої трапляється проходження точки біфуркації і малі та незначні впливи на систему можуть призвести до суттєвих змін усієї СНБ.

Наявність глибокої аналогії між процесами у природних, тобто не керованих ззовні, і керованих ззовні системах уможливлює застосування інваріантної різноманітності для завдань управління різними нелінійними динамічними об’єктами. Водночас, задля справедливості, підкреслимо, що стихійний спосіб самоорганізації призводить до онтологічної редукції досліджуваної реальності, в межах якої остання зводиться лише до цілковитої стихійності і непередбачуваності. Натомість, на відміну від даного способу, цільовий спосіб самоорганізації синтезованих динамічних систем припускає передбачуваний рух упродовж бажаних інваріантних різноманітностей.

Ідея цілісності не є новою і компаративний аналіз синергетики та східного світогляду наводить на висновок про їхню змістовну схожість, про що йдеться у деяких спеціальних дослідженнях. Так, система національної безпеки при впливі на неї різних дестабілізуючих чинників опиняється у біфуркаційній зоні, і подальший її розвиток є складним для передбачення — система може або нейтралізувати ці чинники і вийти на новий етап розвитку, або ж бути зруйнованою, або ці чинники дестабілізують систему без остаточного її знищення. Саме через це при здійсненні впливу на СНБ системою різних чинників, коли вона опиняється у біфуркаційній зоні, важко передбачати її поведінку, бо достатньо навіть реалізації несуттєвої загрози, щоб різко змінити подальший вир подій.

Відповідно до отриманих результатів деякими дослідниками щодо пульсації відкритих систем, можна дійти висновку, що система національної безпеки теж пульсує, тобто фази розпаду чергуються із фазами об’єднання.

Синергетика є наукою, яка розглядає самоорганізацію у складних відкритих динамічних нелінійних системах. На думку І.В. Прангішвілі, синергетичні системи будь-якої природи володіють такими фундаментальними властивостями:

1)    обов’язково обмінюються енергією, інформацією і рідиною із зовнішнім середовищем;

2)    між елементами системи обов’язково є узгоджена взаємодія, тобто когерентність поведінки між елементами [19, с. 92].

Водночас слід зауважити, що дані, як їх назвав автор „фундаментальні властивості”, випливають із самої суті відкритих і нелінійних систем, які характеризуються наведеними характеристиками. Отже, якщо йдеться про синергетику, то відомим є той факт, що вона розглядає саме відкриті нелінійні динамічні системи, а отже їхні характеристики збігаються із характеристиками наведених систем.

Принципова відмінність нашого бачення щодо методології дослідження СНБ полягає у тому, що за допомогою синергетичного підходу можна дослідити механізм і роль самоорганізації у даній системі. Отже застосування синергетичного підходу є необхідним з огляду на окреслені нами завдання. Певна річ, і на це звертають увагу численні дослідники, що синергетика ще остаточно не сформувалася як науковий напрям, що зумовлює варіативність у застосуванні синергетичного підходу відповідно до конкретних об’єктів і предметів дослідження в окремих галузях науки. Водночас переконаний у тому, що синергетика із власним понятійно-категорійним апаратом і методологічним інструментарієм здатна відчутно сприяти у формуванні цілісного розуміння сутності системи національної безпеки.

Звичайно, при дослідженні проблем самоорганізації, досягнення системою біфуркаційних зон, проходження точок біфуркації, а також перетворення хаосу на порядок закономірно виникає запитання: яким чином система може зберігати власну структурну стійкість при впливі на неї численних факторів? Саме на це запитання і дає відповідь гомеостатичний підхід, в рамках якого розглядаються процеси забезпечення життєздатності і стійкості системи при впливі на неї різних екзогенних та ендогенних чинників.

Система національної безпеки володіє життєво важливими параметрами, порушення яких може призвести до колапсу системи чи втратою нею стійкості. Найголовнішими параметрами даної системи є рівень національної безпеки, рівень обороноздатності, рівень загальної освіти, рівень захисту прав і свобод людини, економічний потенціал, національна ідеологія, яка ґрунтується на пріоритетних національних інтересах, опосередкованих національною ідеєю, підпорядкованою національній меті, тощо. Гомеостаз визначає механізми управління для підтримання системостворюючих елементів у межах визначених параметрів. Застосування даного підходу дозволяє визначити умови, за яких система може перейти на якісно нижчий рівень, а отже і розробляти механізми нейтралізації впливів чинників різного характеру. На відміну від синергетики, яка вивчає нерівноважні нелінійні системи, тобто такі системи, які знаходяться далеко від гомеостазису (стану рівноваги), коли невеликі флуктуації у точці біфуркації можуть призвести систему до нового стану, гомеостатика вивчає системи, які знаходяться у стані рівноваги через управління життєво важливими параметрами системи у допустимих межах [19, с. 94].

Система національної безпеки постійно знаходиться в умовах нестабільності, можна навіть сказати, що ці умови є заздалегідь визначеними і не є чимось особливим або надзвичайним. Це актуалізує необхідність підтримання системної стійкості — здатності системи підтримувати гомеостазис. Підтримання системної стійкості і відповідно системної стабільності — стану, за якого система є стійкою, — необхідна передумова функціонування нелінійних відкритих динамічних систем, а отже і СНБ.

Водночас було б неправильним абсолютизувати гомеостазис та його жорстку кореляцію з подальшим функціонуванням або взагалі існуванням системи. Як слушно зазначає І.В.Прангішвілі, „у деяких випадках втрата окремого гомеостазису є не тільки допустимою, а й стає єдино можливою умовою збереження системного гомеостазису” [19, с. 94].

Система національної безпеки підтримує власне існування саме за рахунок таких втрат окремих гомеостазисів, коли в окремих підсистемах трапляється хаос, водночас зберігається гомеостазис у всій системі. Отже відбуваються системні якісні переходи, що забезпечують адаптацію і розвиток. У таких випадках можна казати про динамічну стійкість і стабільність, коли в межах однієї системи трапляється чергування окремих гомеостазисів підсистем, які згодом призводять до якісних внутрішніх трансформацій гомеостазису системи загалом.

Зрозуміло, що нова парадигма не виступає у вигляді жорстких та фіксованих постулатів [20, с. 20]. Її компонентами є розглянуті нами можливості синергетичного і гомеостатичного підходів при аналізі СНБ, а самі ці можливості знаходять своє сумарне конструктивне вираження у нових методологічних напрямах, хоча і не вичерпуються ними, утверджуючись в науці і в менш очевидних формах. Саме через це докладний аналіз нових методологічних напрямів являє собою аж ніяк не приватний інтерес, а сприяє усвідомленню методологічної побудови знання про національну безпеку, що виступає підґрунтям для нового дослідницького напряму — націобезпекознавства [21, с. 27; 22, с. 41].

Список використаних джерел

1. 1.     Ліпкан В.А., Никифорчук Д.Й., Руденко М.М. Боротьба з тероризмом. — К.: Знання, 2002. — 254 с.
2. 2.     Білорус О.Г., Лук’яненко Д.Г., Гончаренко М.О., Зленко В. А., Зернецька О.В. Глобалізація і безпека розвитку / НАН України; Інститут світової економіки і міжнародних відносин; Київський національний економічний ун-т / Олег Григорович Білорус (наук.ред.). — К., 2001. — 734 с.
3. 3.     Бир С. Кибернетика и управление производством. – М., 1965. – 392 с.
4. 4.     Винер Н. Кибернетика, или управление и связи в животном и машине. – М.: Наука, 1983. – 338 с.
5. 5.     Богданов А.А. Всеобщая организационная наука (Тектология). — Берлин: Издательство Гржебина (на русском языке), 1922.
6. 6.     Ліпкан В.А. Застосування положень тектології при побудові системи національної безпеки // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ України. — 2002. — № 4. — С. 128 – 132.
7. 7.     Bertalanffy L. von General System Theory. Foundations, Development, Applications. London, 1971.
8. 8.     Хакен Г. Синергетика и некоторые её применения в психологии // Синергетическая парадигма. Нелинейное мышление в науке и искусстве. — М.: Прогресс-Традиция, 2002. — 496 с.
9. 9.     Нижник Н.Р., Ситник Г.П., Білоус В.Т. Національна безпека України (методологічні аспекти, стан і тенденції розвитку) : Навч. посіб. для вищих навч. закладів. — К. : Преса України, 2000. — 304 с.
10. 10.  Данільян О.Г., Дзьобань О.П., Панов М.І. Національна безпека України: структура та напрямки реалізації: Навчальний посібник. — Х.: Фоліо, 2002. — 285 с.
11. 11.  Ліпкан В.А. Безпекознавство: Навч. посіб. — К., 2003. — 208 с.
12. 12.  Василькова В.В. Порядок и хаос в развитии социальных систем (Синергетика и теория социальной самоорганизации). Серия мир культуры истории и философии. — СПб: Лань, 1999. — 480 с.
13. 13.  Пригожин И. От существующего к возникающему: Время и сложность в физических науках: Пер. с англ. / Под ред. Ю.Л.Климонтовича. — изд. 2-е, доп. — М.: Едиториал УРСС, 2002. — 288 с.
14. 14.  Чернавский Д. С. Синергетика и информация. — М.: Наука, 2001.— 244 с.
15. 15.  Ліпкан В.А. Національна безпека України у світлі теорії самоорганізації // Держава і право. — 2002. — № 16. — С. 142 – 148.
16. 16.  Агуллин И.А. В поисках концепции управления „Анализ систем на рубеже тысячелетия”, теория и практика, Тезисы. — М.: Интеллект, 1997.
17. 17.  Пригожин И., Стенгерс И. Порядок из хаоса. Новый диалог с природой: Пер. с англ. Ю.А.Данилова. — 3-е изд. — М.: Эдиториал УРСС, 2001. — 312 с.
18. 18.  Ліпкан В.А. Націобезпекознавча парадигма // Право України. — 2003. — № 2. — С. 120 – 123.
19. 19.  Прангишвили И.В. Системный подход и общесистемные закономерности. — Серия „Системы и проблемы управления”. — М.: Синтег, 2000. — 528 с.
20. 20.  Ліпкан В.А. Неопарадигма національної безпеки // Право України. — 2002. — № 11. — С. 19 – 23.
21. 21.  Ліпкан В.А. Об’єкт, предмет і структура націобезпекознавства // Право і безпека. — 2002. — № 4. —26 – 29.
22. 22.   Ліпкан В.А. Предмет націобезпекознавства // Держава і право. — 2002. — № 19. — С. 39 – 44.