Ліпкан Володимир Анатолійович,
доктор юридичних наук, доцент,
Троханенко Інна Іванівна,
кандидат юридичних наук, консультант ГОСЛ
Зміни, що відбуваються в українському соціумі за останні роки, потребують докорінного реформування основних державних інституцій, зміни вектору їхньої діяльності, поєднаного із підвищенням ролі інститутів державного контролю, впровадження механізмів державного планування. На даному етапі усвідомлення необхідності правової регламентації нових суспільних відносин набуло свого означення через розроблення чисельних проектів реформування тих чи інших органів, зокрема і правоохоронних органів. В рамках даних концепцій чільне місце приділено питанням контролю за діяльністю даних органів, зокрема і міліції.
У зв’язку з цим вкрай важливо здійснити заходи щодо втілення положень Конституції України в життя і визначити принципову позицію не лише щодо громадського контролю, на що звертає увагу дедалі більша кількість науковців, у тому числі і на дисертаційному рівні, а й щодо організаційно-правових шляхів розвитку нормативного регулювання державного контролю, який має бути спрямовано на створення суб’єктами даного контролю реальних можливостей для ефективного здійснення власної діяльності з метою підвищення ефективності діяльності міліції. Принциповим є те, на що ми зазначили, адже нині контроль перетворився на інструмент зведення рахунків із політичними опонентами, прибирання з посад людей, які не відповідають ідеологічно партії влади.
Державний контроль за діяльністю міліції за таких умов має бути спрямовано на досягнення виявлення недоліків і відхилень, що призводять до негативних наслідків. Це досягається внаслідок організації ефективного контролю за виконанням вимог законів та інших нормативно-правових актів, а також вжиття адекватних заходів з усунення і попередження порушень у майбутньому.
На даному етапі провідною тенденцією розвитку державного контролю за діяльністю міліції виступає необхідність забезпечення суб’єктів державного контролю саме законодавчою базою, на що нами акцентувалась увага у власних публікаціях, прагнучи з часом зменшити вплив відомчої нормотворчості на дані процеси. Адже розгалужена система державного контролю, велика кількість його суб’єктів, а також відповідно велика кількість повноважень встановлюється значним масивом відомчої нормативної бази, яка подеколи не узгоджена між собою. Це призводить до застосування різних форм і методів контролю, а також почасти до зменшення рівня його ефективності. Саме тому нами наголошується на необхідності підвищення ролі законодавства, що регулюватиме суспільні відносини в сфері державного контролю за діяльністю міліції. В розрізі чого нами пропонується розробити окремий Закон України „Про державний контроль за діяльністю міліції”.
У даному контексті доречно виділити чинники, які негативно впливають на здійснення державного контролю за діяльністю міліції:
1) чисельність видів державного контролю за діяльністю міліції, і як наслідок дублювання повноважень і паралелізм в їхній діяльності;
2) невідповідність суб’єктів, що реально здійснюють державний контроль за діяльністю міліції, визначеним суб’єктам у ст. 26 закону України „Про міліцію”;
3) відсутність оптимальної уніфікованості правового статусу суб’єктів державного контролю, що є наслідком невиправдано значної кількості органів, які здійснюють державний контроль, наділення їх різними повноваженнями у даній сфері;
4) нераціональне використання ресурсів через дублювання повноважень і відсутність встановленої відповідальності суб’єктів державного контролю за неефективне його здійснення;
5) реалізація не у повній законодавства, що регулює діяльність міліції, що унеможливлює гарантування високого рівня охорони громадського порядку, боротьби зі злочинністю, захисту прав та законних інтересів громадян;
6) відсутність ефективної правової регламентації здійснення державного контролю, адже здійснений нами аналіз нормативних актів уможливив дійти висновку, що правове регулювання організації та здійснення державного контролю за міліцією здійснюється не на основі законодавства і тим більше згідно з єдиним законом, а на підставі чисельних, неконкретних і почасти відомчих нормативних актів;
7) відсутність науково обґрунтованої методики здійснення державного контролю за діяльністю. У практичній контрольній діяльності даним суб’єктам самим важко зорієнтуватися у даній сфері, правильно обрати форми та методи контролю, оскільки не всі вони можуть бути пристосовані для правоохоронної сфери;
8) наявність неузгодженостей між здійсненням державного і громадського контролю за діяльністю міліції.
Звідси можна виділити основні чинники, що зумовлюють необхідність реформування системи суб’єктів державного контролю за діяльністю міліції зумовлена:
– потребою дальшого утвердження принципу верховенства права і соціальної справедливості;
– необхідністю узгодження процесу реформування органів державного контролю з практикою демократичних перетворень в Україні, реформуванням правоохоронних органів в цілому і міліції, зокрема;
– трансформацією міліції та безпосередньо її реформування, перетворення на національну поліції, наділення новими, оптимізація існуючих і позбавлення застарілих форм та методів діяльності, повноважень і відповідної структурної реорганізації;
– потребою і розробленні механізмів взаємодії державного і громадського контролю за діяльністю міліції.
Нині як діяльність самої міліції, так і здійснення державного контролю за нею потребують деполітизації даних процесів, мінімізації можливості його використання чи то Президентом, чи то Урядом України, чи то окремим політичними партіями для різноманітних зведень рахунків за політичними мотивами, утиском опозиції тощо. Саме тому важливим принципами державного контролю виступають принцип деполітизації і деідеологізації і політичного нейтралітету.
Відтак, ці та низка інших проблем мають слугувати, на нашу думку, дороговказами розвитку державного контролю за діяльністю міліції.
Переконані, що з урахуванням становлення Національної поліції, реформування правоохоронних органів постає потреба у необхідності правового регулювання даних питань, зокрема, через ухвалення Закону України „Про державний контроль за діяльністю міліції”. Адже значна кількість нормативних актів, що регулюють дані відносини, не можуть замінити єдиного нормативного акта системної дії, яким виступатиме за нашим задумом Закон. У свою чергу, ухвалення даного закону дозволить розпочати плідну роботу над формуванням і легітимацією Концепції реформування кримінальної юстиції.