РОЗМЕЖУВАННЯ ТЕРОРИСТСЬКОЇ ТА ЕКСТРЕМІСТСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Володимир Володимирович Майоров,

консультант ГОСЛ

 

Актуальність обраної теми

Сьогодні постала необхідність у новому розумінні загрози міжнародного тероризму, його асиметричного характеру, поєднаного із ростом продажу зброї і нарощування військового потенціалу провідними архітекторами світової безпеки.

Актуальність написання даної статті полягає у недостатній розробленості підходів до побудови ефективних механізмів протидії міжнародному тероризму, зокрема недостатній теоретичній розробці питань його розмежування з екстремістською діяльністю.

Мета статті: запропонувати авторське бачення щодо розмежування міжнародного та екстремізму.

Гіпотеза: екстремізм є родовим поняттям щодо тероризму; сутнісною ознакою, що різнять дані явища виступає насильство.

Методологія дослідження: проблемний підхід, компаративний підхід, структурно-функціональний підхід, логіко-семантичний і догматико-юридичний підходи, структурно-функціональний аналіз, конвент-аналіз, моделювання.

Поняття міжнародного тероризму.

Слід зазначити, що в Україні проблеми боротьби з міжнародним тероризмом розглядаються лише як перспективні. І хоча наша держава бере постійну участь у різноманітних навчаннях та спільних нарадах з даних питань, насправді дана тема не є очевидно пріоритетною. І про це свідчить не лише мій практичний досвід, а й проведений контент-аналіз наукових публікацій, присвячених проблемам боротьби саме з міжнародним тероризмом [1-6]. У той же час, наприклад в Росії, майже у кожному науковому журналі чи то юридичного, чи то політичного, чи то соціологічного профілю можна зустріти наукове дослідження, присвячене проблемам протидії тероризму. Теж можна спостерігати у при затвердженні тем дисертаційних досліджень. Проблеми міжнародного тероризму розглянуті лише у декількох дисертаціях, що значно знижує можливість аналізу наукових підходів вітчизняних дослідників.

Певним чином заповнити наукову індиферентність до зазначених питань можна, звернувшись до закону України „Про боротьбу з тероризмом”. Для того, щоб досягти мети поставленій у даній статті, доцільно спочатку розглянути поняття тероризму і терористичної діяльності, складові компоненти яких уможливлять вийти на розуміння міжнародного тероризму, а отже і досягти кінцевої мету: вичленення суттєвих ознак, що різнять міжнародний тероризм від екстремізму. Отже, відповідно до даного закону терористична діяльність – діяльність, яка охоплює:

r    планування, організацію, підготовку та реалізацію терористичних актів;

r    підбурювання до вчинення терористичних актів, насильства над фізичними особами або організаціями, знищення матеріальних об’єктів у терористичних цілях;

r    організацію незаконних збройних формувань, злочинних угруповань (злочинних організацій), організованих злочинних груп для вчинення терористичних актів, так само як і участь у таких актах;

r    вербування, озброєння, підготовку та використання терористів;

r    пропаганду і поширення ідеології тероризму;

r    фінансування завідомо терористичних груп (організацій) або інше сприяння їм.

У свою чергу, терористичний акт – злочинне діяння у формі застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, відповідальність за які передбачена статтею 258 Кримінального кодексу України. Отже, очевидним з аналізу даних визначень очевидним є те, що терористична діяльність охоплює поняття терористичного акту.

Поряд із визначенням поняття терористичного акту, у ст. 1 даного закону дається визначення іншого важливого поняття. Міжнародний тероризм – здійснювані у світовому чи регіональному масштабі терористичними організаціями, угрупованнями, у тому числі за підтримки державних органів окремих держав, з метою досягнення певних цілей суспільно небезпечні насильницькі діяння, пов’язані з викраденням, захопленням, вбивством ні в чому не винних людей чи загрозою їх життю і здоров’ю, зруйнуванням чи загрозою зруйнування важливих народногосподарських об’єктів, систем життєзабезпечення, комунікацій, застосуванням чи загрозою застосування ядерної, хімічної, біологічної та іншої зброї масового ураження.

Відтак, логіко-семантичний аналіз даних понять уможливлює здійснити наступні висновки:

r    поняття терористичної діяльності є ширшим за поняття міжнародного тероризму;

r    поняття міжнародного тероризму тим чи іншим чином сфокусовано біля родового поняття „насильство”, у той час як поняття терористичної діяльності є більш ширшим, оскільки включає вербування, підготовку, фінансування терористських груп тощо;

r    законодавче визначення поняття міжнародного тероризму фактично ототожнюється з кримінально-правовим розумінням тероризму, що не відповідає його змісту, і фактично дане визначення описує лише кримінально-правове розуміння тероризму як явища суспільної дійсності.

Взагалі, на наш погляд, дискусійним залишається сам підхід законодавця до одночасного виокремлення таких понять, як: тероризм, терористичний акт, терористична діяльність. Не практичні виникають проблеми із правозастосуванням даного закону, оскільки назва закону не відповідає його меті. Адже при безпосередній діяльності із протидії злочинності, передусім чиниться вплив не на тероризм, як суспільно небезпечну діяльність, а не терористичну діяльність, яка охоплює не лише дії, пов’язані із насильством і загрозою його застосування, а й з вербуванням, фінансуванням, навчанням терористів. Відтак, фактично за змістом закону йдеться про протидії терористичній діяльності, а не про боротьбу з тероризмом.

Більше того, самі автори даного закону припускаються логічних помилок, оскільки тероризм визначається як суспільно небезпечна діяльність…, технологічний тероризм — злочин,…, а міжнародний тероризм — суспільно небезпечні насильницькі діяння.

Законодавча некоректність із визначенням родових понять значно ускладнює змістовну дискусію щодо розуміння законодавцем понять „тероризм” і „терористична діяльність”. Але за даних законодавцем визначень стає можливим приєднатися до висновків, висловлених нами вище, і констатувати, що поняття „терористична діяльність” є ширшим за поняття „тероризм” у такому тлумаченні, як воно є у чинному законі „Про боротьбу з тероризмом”.

Така ж термінологічна плутанина спостерігається і в інших наукових джерелах, де фактично актори блукають манівцями, підмінюючи поняття терористичної діяльності і власно тероризму [7].

Прикладом, автори Конвенції Організації Американських Держав „Про боротьбу з тероризмом і захопленням заручників” зазначили, що терористичні акти не можуть вважатися політичними злочинами через підвищену суспільну небезпеку. Наперед відома нелегітимність насильства в рамках тероризму ставить його за межами правомірних засобів політичної боротьби, через що будь-які посилання на політичну природу даного насильства не можуть слугувати йому виправданням.

Така невизначеність зі змістом понять призводить до висунення не зовсім обґрунтованих, на наш погляд, думок. Так, спірною нам видається думка В.Устинова, який зазначає, що державі відмовлено у праві захищати себе, а права групи чи організації, що ведуть боротьбу, опиняються невиправдано пріоритетними, оскільки форми відповіді з боку власно держави різко обмежені як міжнародним, так і внутрішнім правом, а щодо осіб, котрі чинять насильство таких обмежень не існує [8].

Держава, як ніхто інша на сьогодні захищена і володіє головним інструментом формування політики і впливу на суспільні групи будь-якої орієнтації — це законодавство. При чому ми акцентуємо увагу саме на законодавстві, а не на праві, оскільки не будь-яке законодавство є правовим. Держава може врегулювати будь-які суспільні відносин за допомогою закону, при чому забезпечивши механізм його реалізації, аж до застосування примусу. Відтак, саме держава може прийняти таке законодавство, що вчинення будь-яких актів, що спрямовані на підрив (на думку правлячої еліти) влади, конституційного ладу можна буде розцінювати чи то як тероризм, чи то як екстремізм, чи то як сепаратизм тощо. Отже, соціальні групи, що є не згодними з правлячим режимом, не мають законних можливостей для реалізації своїх думок для втілення своїх ідей вдаються до вчинення різних акцій, аж до терористичних. Держава ж, захищена законодавством, має законний (і не завжди правовий) дозвіл на забезпечення реалізації закону і фізичне припинення різного роду акцій.

Більше того, мало виправданою видається дана теза колишнього генерального прокурора і у світлі ведення Російською Федерацією перманентної антитерористичної операції, вірніше казати — війни. Яскравіше дана ситуація проявляється при проведенні антитерористичних операцій такими державами як Ізраїль та США, які фактично здійснюють позасудову фізичну ліквідацію лідерів терористських та інших екстремістських угруповань, котрі загрожують національним інтересам або безпеці цих держав. Наголосимо, що нині, найменш захищеними є особа, а найбільш — держава. Що ж стосується ефективності цивільного демократичного контролю, а також контролю з боку міжнародного співтовариства, то історія з проведенням без санкції Ради Безпеки ООН військової операції в Іраку, фактичний розвал Югославії при мовчазній згоді європейських країн, котрі, маючи спільні сили швидкого реагування, не змогли нічого протиставити бажанню США знищити останнього прибічника Росії в Європі, свідчать про неефективність і фактичну однобічність роботи ООН, яка де-факто перетворилася на рупор США. Окрім цього, не виключено, що укріплення та зміцнення НАТО, передусім як політико-військової організації, певним чином з часом зменшуватиме вагомість та впливовість Ради Безпеки ООН, а також у більш загальному плані підриватиме авторитет ООН, здебільшого плані можливостей цієї організації діяти за власним алгоритмом, не нав’язаним США або впливовими транснаціональними корпораціями.

У даному аспекті більш ефективним вбачається погодитись із думкою В.В. Крутова, що у сучасний період  на перший план в якості мотиваційної основи, що живить і виправдовує терористичну діяльність, усе частіше виступають ідеї, що відбивають національно-територіальні, етнічні і релігійні інтереси, при чому особливо прогресує у цьому смислі мусульманський фундаменталізм [9].

Нині можна констатувати, що міжнародний тероризм стає більш небезпечним, оскільки, акти тероризму вчинюються не одинаками нігілістами, як це було наприкінці 19 століття, або радикальними угрупованнями, які ставили тактичні цілі (середина 20 століття), а членами терористських груп, які послуговується власно розробленим світоглядом, теоретичними концепціями, які фактично обґрунтовують законність і справедливість здійснення терористичної діяльності (дії Хезболах у серпні 2006 року, які ледь не призвели до початку регіональної арабо-ізраїльської війни).

Відтак, доцільно казати про те, що сучасний міжнародний тероризм постійно трансформується. На наш погляд, в рамках здійснення протидії даному явища більш коректно послуговуватися термінологією „міжнародна терористична діяльність”, оскільки подвійне розуміння з позицій діяльнісного підходу власно терористичної діяльності і тероризму навряд чи вносить ясність і розуміння як у полі теоретичних напрацювань, та і у безпосередній практичній діяльності.

Поняття екстремізму.

Підходячи до визначення поняття „екстремізму”, на наш погляд, доцільно скористатися пропонованим українським дослідником В.А.Ліпканом алгоритмом теоретичного дослідження сутності того чи іншого явища через послідовне вивчення та співставлення дефініцій поняття, що презентовані в наукових джерелах, енциклопедіях та нормативно-правових актах [10].

Отже, у нормативно-правових актах України юридичне визначення терміну „екстремізм ” відсутнє. Воднораз варто зазначити, що існує Указ Президента України від 18 березня 2003 року N 228/2003 „Про Положення про Антикризовий центр”, в якому Антикризовий центр визначено постійно  діючим дорадчим органом, утвореним для зміцнення взаємодії центральних  органів  виконавчої влади  та  координації  здійснюваних  ними заходів щодо реалізації державної  політики  у  сфері  запобігання  і  подолання  кризових ситуацій, що спричинені терористичними актами або екстремістськими проявами (виділено мною — В.М.). Утім, визначення поняття „екстремістські прояви” відсутнє. Отже, фактично, оскільки зміст цих „проявів” залишається таємницею, то і змістовна діяльність даного центру також є не зрозумілою, оскільки, поряд з цим, юридичне визначення терористичних проявів у національному законодавстві також відсутнє (так само як і даному указі).

Звернемось до законодавства інших країн, зокрема Росії. 25 липня 2002 року було ухвалено закон Російської Федерації „Про протидію екстремістській діяльності”. Зазначимо, що назва закону, на наш погляд, є більш вдалою і вірною порівняно із назвою українського закону „Про боротьбу з тероризмом”.

У статті 1 дається визначення ключовим поняттям. Отже, екстремістська діяльність (екстремізм): 1) діяльність громадських і релігійних об’єднань, або інших організацій, або засобів масової інформації, або фізичних осіб з планування, організації, підготовки і здійснення дій, спрямованих на:

r    насильницьку зміну основ конституційного ладу і порушення цілісності Російської Федерації;

r    підрив безпеки Російської Федерації;

r    захоплення або привласнення владних повноважень;

r    створення незаконних збройних формувань;

r    здійснення терористичної діяльності;

r    збудження расової, національної або релігійної ворожнечі, а також соціальної ворожнечі, пов’язаної з насильством або закликами до насильства;

r    приниження національної гідності;

r    здійснення масових безладів, хуліганських дій і актів вандалізму по мотивах ідеологічної, політичної, расової, національної або релігійної ненависті або ворожнечі, а рівно по мотивах ненависті або ворожнечі відносно якої-небудь соціальної групи;

r    пропаганду винятковості, переваги або неповноцінності громадян за ознакою їх відношення до релігії, соціальної, расової, національної, релігійної або мовної приналежності;

2) пропаганда і публічна демонстрація нацистської атрибутики або символіки або атрибутики або символіки, схожих з нацистською атрибутикою або символікою до ступеня змішення;

3) публічні заклики до здійснення вказаної діяльності або здійснення вказаних дій;

4) фінансування вказаної діяльності або інше сприяння її здійсненню або здійсненню вказаних дій, зокрема шляхом надання для здійснення вказаної діяльності фінансових коштів, нерухомості, учбової, поліграфічної і матеріально-технічної бази, телефонної, факсимільної і інших видів зв’язку, інформаційних послуг, інших матеріально-технічних засобів.

У Шанхайській Конвенції по боротьбі з тероризмом, сепаратизмом і екстремізмом екстремізм визначається як будь-яке діяння, спрямоване на насильницьке захоплення влади або насильницьке утримання влади, а також на насильницьку зміну конституційного ладу держави, рівно як насильницьке посягання на громадську безпеку, у тому числі організація у вище зазначених цілях незаконних збройних формувань або участь у них.

Дане визначення є більш вузьким за пропоноване вище. На наш погляд, воно не відповідає змісту екстремізму як крайнім формам певної поведінки, при чому не лише насильницької, як це презюмується у даній конвенції. Ми схильні підтримати російського законодавця у його розумінні екстремізму, оскільки в рамках закону, наголосимо, закону, що регулює відносин сфері протидії, а не призначення покарання, поняття екстремізму і екстремістської діяльності обожнюються. І це є конструктивним шляхом.

Утім, розширене тлумачення екстремістської діяльності російським законодавцем фактично перетворює будь-які прояви крайньої поведінки, навіть не насильницької, а й, прикладом, інформаційної на екстремізм. З чим нам важко погодитись в світлі формування демократичного суспільства в Україні.

Отже, у нормативно-правових актах, характерними ознаками, які описують поняття екстремізму, є: насильство, пропаганда насильства, винятковості, переваги або неповноцінності з мотивів  ідеологічної, політичної, расової, національної або релігійної ненависті або ворожнечі; фінансування вказаної діяльності або інше сприяння її здійсненню.

Стосовно визначення даного поняття в енциклопедичних джерелах. Парадоксальна ситуація склалася в українській правничій думці. Попри випуск фундаментальних праць: Юридична енциклопедія у 6 томах, а також Міжнародної поліцейської енциклопедії, у них не міститься визначення поняття екстремізму [11;12].

У словнику іноземних слів зазначається, що екстремізм походить від латинського слова „extremus” і означає прихильність до крайніх поглядів і заходів (переважно в політиці), у той час як екстреміст — людина, що дотримується крайніх поглядів, прибічник крайніх заходів [13]. Дещо ширше визначення даного поняття можна знайти у краткому політичному словнику, де екстремізм визначено як прихильність до крайніх поглядів і заходів, у політичному сенсі означає прагнення вирішувати проблеми, досягати поставлених цілей із застосування самих радикальних методів, включаючи усі види насильства і терору [14].

Відтак, в енциклопедіях характерними ознаками, що описують екстремізм, виступають: крайність (поглядів і дій), радикальність; будь-яке насильство.

Наукова думка щодо даних питань є більш строкатою. Так, Авдєєв Ю.І. зазначає, що екстремізм — соціально-політичний феномен, який становить собою сукупність різних крайніх форм політичної боротьби, однією з яких є тероризм [15].

Російський дослідник О.М.Хлобустов іде шляхом не надання дефініції, а описування вища за допомогою його сутнісних ознак. Він вважає, що екстремізм — агресивна поведінка особистості, найбільш суттєвими зовнішніми проявами якої є, по-перше, нетерпимість до думки опонента, орієнтованого на загальноприйняті у даному суспільстві норми; по-друге, схильність до прийняття крайніх (силових) варіантів рішення проблеми; по-третє, неприйняття консенсусу як цінності і ділового інструмента повсякденної діяльності; по-четверте, неприйняття прав особистості та її самої як самоцінності [16]. Відтак, ключовим моментом, на якому фокусує увагу О.М.Хлобустов, виступає неприйняття певного алгоритму у соціумі.

На думку екс-генерального прокурора Російської Федерації В.Устинова екстремізм становить собою соціально-політичне явище, одну з форм політичної боротьби, котра характеризується запереченням тих, що склалися, державних, громадських інститутів та структур, а також прагненням підірвати їх стабільність, знищити для досягнення власних прагнень. У своїх діях екстремісти можуть використовувати різні методи: від ненасильницьких (пропаганда, лозунги, заклики, виступи у пресі і на зібраннях, масові виступи і страйки), до різного ступеня легітимності насильницьких (масові заворушення, страйки, громадянська непокора, терористичні акти, методи партизанської війни) [17]. Характерним для В.Устинова є концентрація уваги на опису шкоди від екстремістської діяльності інституціональному механізму, дещо залишаючи поза увагою окремих осіб і громадян, їх права та свободи.

Цікавим є підхід Б.К. Мартиненко, котрий компілюючи вже розроблені підходи до класифікації тероризму, намагається описати екстремізм.

Він виділяє наступні форми екстремізму: 1) політичний екстремізм (спрямований на знищення існуючих державних структур і встановлення диктатури тоталітарного порядку „лівого” і „правого толку”); 2) національний екстремізм (захист власної нації, її прав та інтересів, її культури та мови, поєднане із абсолютним запереченням при цьому подібних прав для інших); 3) націоналістичний екстремізм (прагнення до відокремлення, відособлення); 4) релігійний (виявляється у нестерпності до представників різних конфесій або жорсткому протиборстві у рамках однієї конфесії).

Причому, абсолютно не важко помітити, що автор навряд чи винайшов оригінальність та ексклюзивність у класифікації екстремізму, яка здебільшого дуже помітно нагадує компільоване кліше різноманітних класифікацій тероризму, які широко репрезентовані у науковій як вітчизняній, так і зарубіжній літературі [18-25].

Отже, можна резюмувати, що крокування уторованими шляхами щодо різноманітних компіляцій класифікацій тероризму матиме результат з нульовою сумою: велика кількість класифікацій, виокремлення різноманітних характеристик тероризму, які здебільшого детерміновані мотивом, нічого нового щодо усвідомлення сутності тероризму, а відтак і відповідних рис, що різнять його від екстремізму, не дають. Більше того, класифікація будь-якого явища має здійснюватись за формами його прояву як системної одиниці, а не через описування окремих характеристик (елементів).

Це обумовлено тим, що міжнародний тероризм, як явище є багатогранним, характеризується великою кількістю критеріїв для класифікації, постійною зміною форм прояву, а також системних характеристик. Більше того, з часом тероризм набуває все більше транснаціонального характеру, а самі терористські групи залучають до власної діяльності інші сегменти злочинного світу. Так, упевнено можна констатувати, що поживним ґрунтом для міжнародного тероризму виступає нелегальна міграція, торгівля людьми, незаконна торгівля зброєю, а також конкурентна боротьба транснаціональних корпорацій, що ведуть боротьбу за встановлення контролю за світовими ресурсами.

Відтак, хоча тероризм і становить собою певним чином форму екстремізму, нам важко не констатувати той факт, що він поступово стає самодостатнім, автономним і фактично за певних умов може відокремитися від екстремізму у суто практичному аспекті, залишившись частиною останнього лише у теоретичних конструктах.

У даному аспекті вважаємо слушною думку українського фахівця з питань силової протидії різних форм інтенсивності Крутова В.В., який зазначає, що для осягнення сутності даного явища доцільно звернутися до тих факторів, яким породжується екстремізм, що уможливить вийти на сутнісні ознаки самого явища. Отже, екстремізм може бути породжений наступними факторами: зламом сформованих соціальних структур; зубожінням масових груп населення; економічною і соціальною кризою, що погіршує умови життя більшості населення; ослабленням державної влади і дискредитацією її інститутів; падінням виконавчої дисципліни; ростом антисоціальних проявів; розпадом колишньої системи цінностей; наростанням почуття обмеження національної гідності. При чому сам екстремізм В.В.Крутов визначає передусім як правовий нігілізм, ототожнюючи його із захопленням заручників, політичними вбивствами, збройними нападами на членів політичних партій [26].

Отже, інтегруючи дані положення, можна дійти висновку, що у наукових джерелах екстремізм здебільшого розуміється, як соціально-політичний феномен, який становить собою сукупність ненасильницьких і насильницьких крайніх форм не прийняття алгоритму соціального управління в певному соціумі.

Розмежування міжнародного тероризму і екстремізму.

Відтак, синтезуючи вище наведені думки, можна дійти наступних висновків. Слід визнати, що домінуюча більшість дослідників даної тематики визнають, що тероризм є більш вузьким поняттям, і поняття екстремізму поглинає тероризм [27].

Так, прикладом, на думку В.Устинова, тероризм виступає для політичного екстремізму способом досягнення і утримання влади незаконним, насильницьким шляхом з усіма наступними наслідками. Тероризм виступає насильницьким злочинними методом досягнення і утримання влади для усіх сил національного, релігійного і політичного екстремізму [28]. При чому характерним є знову ж таки зосередження уваги В.Устиновим на інституціональних загрозах від екстремізму, що певним чином звужує його справжнє розуміння.

У даному аспекті конструктивнішою видається позиція В.В.Крутова, який вказує, що тероризм виступає проявом політичного екстремізму. Причому політичний екстремізм і тероризм пов’язані за такими напрямами: 1) соціальний тероризм (орієнтований на зміну аж до знищення того чи іншого соціально-політичного строю); 2) націоналістичний тероризм, що спонукуваний етно-сепаратистськими ідеями; 3) релігійний тероризм, сполучений або з боротьбою прихильників різних релігій і сект один з одним, або з прагненням скинути світську владу [29].

Цікавим в контексті розглядуваних проблем є думка В.В.Крутова, який вважає, що від звичайної політичної організації (яка навіть і може становити собою екстремістські налаштовану фракцію) терористичну вирізняє прагнення до знищення супротивника. Терористичні організації ідеологічно претензійні і прагнуть до негайних змін і перерозподілу влади, проте не всі утворення, що виступають за радикальні перетворення в суспільстві, користуються насильством [30].

У питаннях розмежування тероризму і екстремізму як поживну для міркування можна узяти позицію українського тероролога В.П.Ємельянова, який справедливо зазначає, що важливим є розуміння тероризму саме як традиційного злочину, який володіє особливими кримінологічними характеристиками [31].

Однак, у цілому, цікавим є те, що більшість дослідників здебільшого обмежуються зазначенням на те, що тероризм є чи то формою, чи то видом, чи то насильницьким засобом реалізації екстремізму. Втім наукових досліджень, або хоча б здійснення наукового аналізу відмінних або тотожних рис не здійснюється. Так, наприклад, у роботі В.Устинова „Международный опыт борьбы с терроризмом: стандарты и практика”, навіть названо так окремий пункт його роботи: „Экстремизм и терроризм: проблемы разграничения и классификации”, втім автор сам чітко не висловив жодної думки про те, що є екстремізм, що є тероризм, обмежившись  перерахуванням численних поглядів і демонстрацією обізнаності з роботами інших авторів, що, на нашу думку, не є достатньою підставою для відсутності власного погляду або хоча б підтримки певної позиції. Отже, автор, врешті-решт, так і не дав відповіді на головне питання: чим відрізняється тероризм від екстремізму [32].

Відтак, навіть у спеціалізованих дослідженнях даної тематики потребує копіткої праці процес виокремлення і відшукання відповіді на питання, поставлене нами на початку статті.

Більше того, якщо порівнювати законодавчі визначення понять терористичної і екстремістської діяльності в українському і російському законодавстві відповідно, можна дійти висновку, що екстремістська діяльність повністю поглинає терористичну.

Ще одне, виключно лінгвістичне питання. Ми схильні підтримати позицію В.А.Ліпкана, який ще у 2000 році у своїй роботі „Тероризм і національна безпека України” обґрунтував некоректність застосування щодо терористської діяльності терміну „терористична”, оскільки дана діяльність вчинюється людьми, вірним буде казати „терористська діяльність”, так само як широко вживаною і повсюди застосованою є термінологія „фашистська організація”, „екстремістська діяльність”, „сепаратистська група”, „іредентський рух”, а не „фашистична…, екстремістична…, сепаратистична…, іредентичний…” [33].

Висновки

Не претендуючи на істину в останній інстанції, спробуємо дати власну відповідь, що ґрунтується на проведеному вище логіко-семантичному, догматичному, конвент-аналізові, а також власному практичному досвіді протидії тероризму.

З аналізу даних думок можна дійти наступних висновків:

1) екстремізм становить собою явище більш широке, ніж тероризм;

2) характерною ознакою тероризму виступає насильство, прагнення до знищення супротивника, у той час як не всі екстремістські утворення, що виступають за радикальні перетворення в суспільстві, користуються насильством;

3) тероризм виступає традиційним злочином, що володіє особливими кримінологічними характеристиками, й то час як екстремізм характеризується множиною суспільно небезпечних діянь, відповідальність за які передбачена окремими статтями КК України.

4) екстремізм не вичерпується насильством, а включає в себе ненасильницькі заходи (пропаганда, лозунги, заклики, виступи у пресі і на зібраннях, масові виступи і страйки).

 

Примітки

  1. 1.             Антипенко В.Ф. Борьба с современным терроризмом. — К.: НБУВ, Юнона, 2002. — 723 с.
  2. 2.             Глушков В.О. Політико-правові аспекти становлення боротьби з тероризмом в Україні // Український часопис прав людини, 1996. — № 2. – C. 31-35.
  3. 3.             Емельянов В.П. Терроризм и преступления с признаками терроризирования (уголовно-правовое исследование). — М.: NOTA BENE, 2000. — 320 с.
  4. 4.             Кондратьєв Я.Ю., Сущенко В.Д. Організаційно-правові аспекти становлення системи боротьби з тероризмом в Україні // Тероризм і боротьба з ним. Аналітичні розробки, пропозиції наукових та практичних працівників / Під ред. А.І.Комарової, Ю.В.Землянського, В.О.Євдокімова та інших. К., 2000. — Т. 19. — С. 554 – 556.
  5. 5.             Ліпкан В.А., Никифорчук Д.Й., Руденко М.М. Боротьба з тероризмом. — К.: Знання, 2002. — 254 с.
  6. 6.             Ліпкан В.А., Кондратьєв П.Я. Боротьба з тероризмом: теоретико-правові аспекти зарубіжного досвіду. — К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2003. — 20 с.
  7. 7.             Терроризм: психологические корни и правовые оценки: «Круглый стол» // Государство и право. — 1995. — № 4. – С. 20-43.
  8. 8.             Устинов В.В. Международный опыт борьбы с терроризмом: стандарты и практика. — М.: ООО Издательство „Юрлитинформ”, 2002. — С. 27.
  9. 9.             Крутов В.В. Політичний екстремізм і тероризм у сучасних умовах // Тероризм і боротьба з ним. Аналітичні розробки, пропозиції наукових та практичних працівників / Під ред. А.І.Комарової, Ю.В.Землянського, В.О.Євдокімова та інших. К., 2000. — Т. 19. — С. 148.
  10. 10.         Ліпкан В.А. Теоретико-методологічні засади управління у сфері національної безпеки України: Монографія. — К.: Текст, 2005. — 350 с.
  11. 11.         Міжнародна поліцейська енциклопедія: У 10 Т. / Відп. Ред. Ю.І.Римаренко, Я.Ю.Кондратьєв, В.Я.Тацій, Ю.С.Шемшученко. — К.: Концерн „Видавничий дім „Ін юре”, 2003. — Т.1. — 1232 с.; 2005. — Т.2. — 1224 с.
  12. 12.         Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. — К.: Укр. енцик., 1998. — Т.1: А – Г. — 672 с.; 1999. — Т. 2.: Д – Й. — 744 с.; 2001. — Т. 3.: К – М. — 792 с.; 2002. — Т. 4.: Н – П. — 720 с.
  13. 13.         Словарь иностранных слов / Под ред. И.В.Лехина, С.М.Локшиной, Ф.Н. Петрова, Л.С. Шаумяна. — Изд. 6-ое, перераб. И доп. — М.: „Советская энциклопедия”, 1964. — С. 747.
  14. 14.         Краткий политический словарь. — М.: Политическая литература, 1989.
  15. 15.         Авдеев Ю.И. Терроризм как социально-политическое явление // Современный терроризм: состояние и перспективы / Под ред. Е.И.Степанова. — М.: Эдиториал УРСС, 2000. — С. 41 – 42.
  16. 16.         Хлобустов О.М., Федоров С.Г. Терроризм: реальность сегодняшнего состояния // // Современный терроризм: состояние и перспективы / Под ред. Е.И.Степанова. — М.: Эдиториал УРСС, 2000. — С. 86.
  17. 17.         Устинов В.В. Международный опыт борьбы с терроризмом: стандарты и практика. — М.: ООО Издательство „Юрлитинформ”, 2002. — С. 17.
  18. 18.         Миньковский Г.М., Ревин В.П. Характеристика терроризма и некоторые направления повышения эффективности борьбы с ним // Государство и право, 1997. — № 8. – С. 85.
  19. 19.         Витюк В.В. Социальная сущность и идейно-политическая концепция современного «левого» терроризма: Автореф. дис… доктора философских наук: 09.00.08. — М.: АН СССР Ин-т социологических исследований, 1985. – С. 21.
  20. 20.         Бояр-Сазонович Т.С. Проблемы классификации современного терроризма. — М., 1987. – С. 10-11.
  21. 21.         Терроризм: психологические корни и правовые оценки: «Круглый стол» // Государство и право. — 1995. — № 4. – С. 25.
  22. 22.         Решетов Ю.А. Борьба с международными преступлениями против мира и безопасности. — М.: Междунар. отношения, 1983. – 223 с.
  23. 23.         Латыпов У.Р. Междунaродно-правовая борьба с государственным терроризмом: Aвтореф. дис …канд. юр. наук./ АН СССР Институт государства и права. — М., 1988. – 20 с.
  24. 24.         Ліпкан В. Тероризм і національна безпека України. — К.: Знання, 2000. — 184 с.
  25. 25.         Ліпкан В.А., Никифорчук Д.Й., Руденко М.М. Боротьба з тероризмом. — К.: Знання, 2002. — 254 с.
  26. 26.         Крутов В.В. Політичний екстремізм і тероризм у сучасних умовах // Тероризм і боротьба з ним. Аналітичні розробки, пропозиції наукових та практичних працівників / Під ред. А.І.Комарової, Ю.В.Землянського, В.О.Євдокімова та інших. К., 2000. — Т. 19. — С. 147.
  27. 27.         Устинов В.В. Международный опыт борьбы с терроризмом: стандарты и практика. — М.: ООО Издательство „Юрлитинформ”, 2002. — 560 с.
  28. 28.         Устинов В.В. Международный опыт борьбы с терроризмом: стандарты и практика. — М.: ООО Издательство „Юрлитинформ”, 2002. — С. 17.
  29. 29.         Крутов В.В. Політичний екстремізм і тероризм у сучасних умовах // Тероризм і боротьба з ним. Аналітичні розробки, пропозиції наукових та практичних працівників / Під ред. А.І.Комарової, Ю.В.Землянського, В.О.Євдокімова та інших. К., 2000. — Т. 19. — С. 147.
  30. 30.         Крутов В.В. Політичний екстремізм і тероризм у сучасних умовах // Тероризм і боротьба з ним. Аналітичні розробки, пропозиції наукових та практичних працівників / Під ред. А.І.Комарової, Ю.В.Землянського, В.О.Євдокімова та інших. К., 2000. — Т. 19. — С. 150.
  31. 31.         Емельянов В.П. Терроризм и преступления террористической направленности. — Харьков: Рубикон, 1997. – С. 65.
  32. 32.         Устинов В.В. Международный опыт борьбы с терроризмом: стандарты и практика. — М.: ООО Издательство „Юрлитинформ”, 2002. — С. 17.
  33. 33.         Ліпкан В. Тероризм і національна безпека України. — К.: Знання, 2000. — С. 45.