Ліпкан Володимир Анатолійович,
докторант Національної академії внутрішніх справ України,
кандидат юридичних наук
Для цитування:
Ліпкан В. А. Роль МВС України у боротьбі з тероризмом в контексті співробітництва з ЄС. Тероризм та боротьба з ним: теоретико-практичний аспект: монографія. Київ : НАСБУ, 2004. С. 245 – 258.
Географія тероризму
З погляду моралі, тероризм має однаково криваве обличчя, незалежно від його цілей, масштабу і регіону поширення. Він повсюдно аморальний. І терорист-бандит відрізняється від терориста-борця за волю тільки в перекрученій свідомості деяких політиків і військових, мислячих по інерції термінами холодної війни, а також у свідомості ангажованих журналістів.
Як заявив колись сенатор Генрі Джексон, “ідея, начебто хтось терорист, а хтось борець за волю, не може бути впроваджена в суспільство. Борці за волю і революціонери не підривають автобуси з цивільними обличчями, це роблять терористи. Борці за волю і революціонери не захоплюють і не ріжуть школярів, це роблять терористи. Борці за волю не беруть у заручники літаки з мирними громадянами, жінками і дітьми, це роблять терористи. Огидно, що демократія дозволила асоціювати слово “воля” з актами тероризму!”
Стосовно чеченських сепаратистів у Росії цей порівняльний ряд можна продовжити: борці за волю не захоплюють пологові будинки, не підривають житлові будинки в містах, не звертають людей у рабів і не торгують ними і не знімають на відеокамеру вбивства людей.
Для аналізу причин тероризму і вироблення програм по його запобіганню необхідно знати специфіку регіональних проявів екстремізму, враховувати психологію, поведінкові реакції, соціальні і духовні традиції, ціннісні орієнтації, настільки різні і настільки стійкі в етносів, навіть сторіччями живучих поруч в одній країні.
У значній мірі ці розходження в ряді країн визначають вибуховий характер і гостроту зіткнень. Тому необхідно організувати постійний моніторинг етнічних, конфесійних, соціально-політичних змін і тенденцій не лише в регіонах з палаючими конфліктами, а й у відносно спокійних.
Переважна більшість конфліктів і в минулому столітті, і в тому що почалось відбуваються на тлі етнорелігійних і соціальних відносин. Екстремізм як спонтанна захисна реакція на те, що духовне середовище життєдіяльності перестає бути рідним, звичним, легко прогнозованим, – поширюється там, де активні міграційні процеси різнорідних етнічних груп, що різко відрізняються по психології, темпераменту, соціально-побутовому укладу і поведінковим реакціям. До таких регіонів після Другої світової війни і розпаду колоніальної системи стали належати країни Європи і Північної Америки. Колоніальні чиновники, військові й інженери повернулися на батьківщину, а привчені до опіки народи залежних раніше країн півдня по різних причинах, і частіше по соціально-економічним, масово рушили в колишні метрополії: у Францію, у Німеччину й інші країни півночі. У багатьох великих містах Західної Європи, як, наприклад, у Марселеві, мігранти з півдня складають уже більше половини населення і формують свої етнічні політичні організації.
Пізніше, після розпаду СРСР, з колишніх південних окраїн Російської імперії в Росію масово почали переселятися не тільки росіяни, що потрапили в нових незалежних республіках під найсильніший тиск державного і соціально-побутового тероризму у всіх формах, але і мільйони громадян цих республік, тікаючи від релігійної агресивності своїх родичів, соціальної нестабільності та економічної катастрофи. Але переїхавши, вони принесли на нове місце таку ж агресивність і нетерпимість, небажання поважати звичаї і цінності корінних жителів Центральної Росії.
І в Західній, і в Східній Європі це нове велике переселення народів в останні роки почало викликати тривогу й у громадян, і в державних облич. Посилюється візовий режим з півдня і сходу, ускладнюються процедури одержання виду на проживання. В Австрії народ призвав до влади націонал-радикалів, що обіцяли відгородити його від мас мігрантів. В інших країнах Західної Європи усе активніше піднімають голову неонацисти, які видають масу журналів, що поповнюють свої ряди молоддю. А виробляти інші принципи позитивної міжетнічної взаємодії, без заступницьких знижок на “недорозвиненість” і “нецивілізованість”, вони виявилися не здатні.
Надії західних і російських лібералів на те, що мільйони вихідців з південних країн засвоять європейські соціальні і духовно-моральні цінності, що вони вважають загальнолюдськими, не виправдалися.
У США традиційне домінування британців, що визначають дух і обличчя країни, усе швидше втрачається через загальні демографічні проблеми європейських народів і збільшення частки вихідців з південних країн. Незважаючи на офіційну політичну коректність у США майже в усіх штатах діють неонацистські угруповання терористів, неоконфедерати, расисти ку-клукс-клану, а також екстремістські організації на базі цивільної міліції, створеної у всіх штатах і підготовленої до партизанської війни ще в 50-і роки по указі Ейзенхауера. Вона нараховувала вже в період створення до півмільйона осіб.
З іншого боку, у США тільки мусульманська організація Фарахана нараховує до 3 мільйонів чоловік. Її акція “марш півмільйона чорних чоловіків на Вашингтона” носила явно екстремістський характер. Свої групи екстремістів є й у всіх інших етнічних діаспор, у тому числі контролюючі транспортування і збут наркотиків.
У загальній кримінальній картині США на кінець сторіччя убивства, грабежі банків, теракти з вибухами поїздів, будинків поліції і клінік, що роблять аборти, зроблені правими терористами, складали 22% від усіх тяжких злочинів у країні.
Міжнародний тероризм: поняття і сутність
Прийнято вважати, що міжнародний тероризм має різні форми втілення:
- міждержавний – як засіб досягнення політичних, економічних і інших цілей у визначеному чи регіоні в міжнародних відносинах;
- інтернаціональний-релігійний – як засіб територіальної чи експансії помсти етнічно близьких одноконфесійних груп;
- інтернаціональний-кримінальний – як засіб дестабілізації державного контролю і управління для зміцнення і розширення діяльності міжнародних наркооб’єднань.
Міжнародний тероризм носить переважно закритий (анонімний) характер. Однак латентно передбачається широкомасштабне висвітлення в засобах масової інформації для багаторазового посилення ефекту терористичного акта, забезпечення безпечної й ефективної діяльності своїх легальних структур, для перекладу відповідних репресивних заходів у помилковий (задане) напрямок.
У другій половині XX і початку XXI століття три основних види міжнародного тероризму виявляються як взаємно обумовлені і погоджені на етапі формування терористських структур і мереж (наприклад, в Афганістану в 70 – 80-і роки, у Югославії і виниклих на її території державах – у 90-і роки). Надалі відбулося відокремлення і вихід з-під контролю держав – заступників симбіозу етнорелігійних і кримінальних об’єднань, що споконвічно переслідують тільки свої ідеологічні (світоглядні), політичні й економічні цілі.
Зрощення державних секретних служб і терористських організацій відбувалося при спробах наддержав керувати міжетнічними і міжконфесійними конфліктами у своїх геополітичних інтересах. Тероризм став у роки холодної війни політичною технологією. Ця стратегія дестабілізації була випробувана в Італії і Туреччині, в Азії і Латинській Америці, а пізніше – у Югославії, на Кавказі.
У результаті такої взаємодії у світі значно збільшилося число терористських груп і організацій. Тисячі бойовиків у таборах, створених державними секретними службами різних країн, пройшли всебічну підготовку, освоїли сучасні методи і засоби інформаційно-психологічних, розвідувальних, диверсійних і наступально-оборонних операцій. Випускники цих терористичних таборів стали інструкторами і польовими командирами бойовиків на Кавказу й в Азії, керівниками закритих терористичних і легальних інформаційно-пропагандистських центрів і мереж у багатьох європейських країнах і США. При цьому вони обходяться вкрай малими фінансовими засобами.
Міжнародному тероризму до початку XXI століття був доданий розмах і витончений характер, різко підвищився рівень його інтелектуального, організаційного, технічного забезпечення. Про це свідчать криваві теракти 11 вересня 2001 року в США.
Із засобу політичних і військових технологій у руках геополітиків екстремістські етнорелігійні організації, що перейшли на самофінансування за рахунок наркобізнесу, перетворилися в подвійну взаємозалежну загрозу як для колишніх країн – заступників, так і для інших держав планети. У загрозу масштабних руйнувань із загибеллю тисяч людей і провокуванням масових психозів, що дестабілізують соціально-політичну обстановку, а також у загрозу масового поширення наркоманії, особливо серед молоді ліберальних європейських країн, Росії і США.
Особливості сучасного тероризму
Нещодавні події в США з жахаючою переконливістю продемонстрували, що тероризм по праву претендує на звання однієї з головних загроз сучасної цивілізації. Теракти в Нью-Йорку й у Вашингтоні змінили поняття сили і безпеки. Сполучені Штати, що володіють найбільшою військовою міццю у світі, виявилися беззахисними перед групою терористів, що зруйнували міф про те, що сила гарантує безпеку. Щорічна доповідь Державного департаменту США за 2000 рік свідчить про те, що в минулому році було вчинено 423 терористичних акта – на 30 випадків більше, ніж у 1999 році. Також зросла і кількість жертв терактів: з 223 чоловік у 1999 році до 405 у 2000.
Тероризм – дуже серйозна проблема в сьогоденні і ще більш значна загроза в майбутньому. З кінця 60-х років він придбав воістину загрозливі масштаби:
за період з 1970 по 1985 р. у Європі вчинено близько 3000 терактів;
у Латинській Америці – 1573; на Близькому Сході – 1330; у Північній Америці – 448;
за період з 1986 по теперішній час ріст кількості терактів у різних регіонах світу склав від 50 до 60 відсотків.
Разом з тим, кількість терористичних актів постійно збільшується, вони стають усе більш жорстокими і все частіше їхнім об’єктом стають люди. Так:
у 70-х роках 80 % терактів були спрямовані проти власності і лише 20 % – проти людей;
у 80-х роках – відповідно 50 % і 50 %;
у 90-х роках – уже 30 % і 70 %.
Терористичні акти стали ретельніше готуватися, і на загал – до 90% тією чи іншою мірою досягають своїх цілей. Різко зросла дисципліна усередині терористських організацій, терористські угруповання різних країн здійснюють співробітництво між собою, координують свої дії.
Тероризм – явище, знайоме людству ще з давніх часів. Його історія починається з утворення однієї із самих ранніх терористичних угруповань – сікарії. Ця секта діяла в Палестині в I сторіччі нової ери. Головною зброєю її членів був кинджал короткий меч (сика), захований під одягом. Сікарії застосовували незвичайну тактику – атакували супротивника серед біла дня, зазвичай під час свят, коли Єрусалим був переповнений юрбами людей, думаючи, що юрба, зі своєю щільністю і тиснявою, стане для них чимось начебто темряви, у якій легше лишитися непоміченим або сховатися від переслідувачів. Сікарії знищували представників династії Іродів, руйнували їхні палаци, спалювали зерносховища, виводили з ладу системи водопостачання.
У широке вжиток термін «тероризм» увійшов наприкінці XVIII століття і позначав репресивну політику, що проводиться якобінцями щодо своїх супротивників під час Великої французької революції. Сьогодні під тероризмом розуміють метод досягнення політичних чи інших публічних цілей групою людей за допомогою систематичного використання насильства. У 70-х роках у звертання був уведений термін «міжнародний тероризм», який проект Кодексу злочинів проти світу і безпеки людства ООН визначає як «здійснення, організацію, сприяння здійсненню, чи фінансування заохочення чи агентами представниками однієї держави актів проти іншої чи держави потурання з їх боку здійсненню таких актів, що спрямовані проти чи облич власності, і які за своїм характером мають мета викликати страх у державних діячів, груп чи облич населення в цілому».
Останнім часом відзначається тенденція скорочення кількості ідеологічних терористичних угруповань і збільшення релігійних. З кінця 1960-х років особливе поширення одержав так називаний лівий тероризм. Найбільш відомі його представники – італійські «Червоні бригади», японська «Червона армія» і німецька «Фракція Червоної армії». Завершення Холодної війни означало припинення ідеологічного протистояння між США і Радянським Союзом, і, як наслідок, припинення фінансування промарксистських антикапіталістичних терористських груп. Більшість з них припинило своє існування, і тільки деяким удалося вижити. Найбільш відома з таких угруповань – революційний рух імені Тупака Амару в Перу.
У 90-х роках на перше місце виходять релігійні терористичні угруповання, особливу небезпеку серед який представляють прихильники ісламського тероризму. Ісламський екстремістський рух став набирати силу і поширюватися, насамперед, з території Єгипту в 1950-1960 роках. Чималу роль у розвиткові даних процесів відіграла боротьба арабських і мусульманських країн за незалежність, що активно розгорнулася практично в цей же період. Якщо на початковому етапі дії екстремістів обумовлювалися релігійним фанатизмом, то згодом до релігійних мотивів домісилися і політичні амбіції.
Останнім часом ісламський тероризм вийшов на глобальний рівень. 11 з 29 груп, охарактеризованих Держдепартаментом США як «іноземні терористичні організації», є ісламськими. У Великій Британії 14 з 21 групи, оголошеної поза законом за зв’язок з терористичною діяльністю за рубежем, – ісламські. При цьому, дослідники виділяють два покоління ісламського тероризму. Історично першими були «червоно-зелені» групи арабів, що відстоювали соціалістичні догмати і не представляли реальної погрози для західного світу (палестинські організації Абу-Нідаля, Ахмада Джибриля, Найефа Хаватме).
Нове ж покоління арабських терористів переслідує зовсім інші цілі – послаблення західної цивілізації і посилення впливу ісламу в його найбільш радикальній архаїчній формі. Одним з перших пунктів здійснення цієї мети є «очищення» Арабського півострова від американської присутності і ліквідація «сіоністського утворення» – Ізраїлю. Останнім часом відзначається тенденція об’єднання розрізнених терористичних організацій і створення Всесвітньої армії ісламу зі своєю штаб-квартирою, єдиним командуванням, загальною фінансовою системою і стратегією. На сьогодні концепція міжнародного ісламського тероризму отримає повну свободу дій проти основного супротивника – Заходу – з доступом до його величезних фінансових ресурсів. Яскравим прикладом цієї тенденції є терорист №1 Усама бін Ладен і створена ним могутня система терористичних організацій. До країн, що підтримують міжнародний тероризм, Держдепартамент США включив Іран, Ірак, Лівію, Кубу, Північну Корею і Судан, Сірію тощо, переважно ісламські держави.
Інша, не менш небезпечна тенденція сучасного тероризму – збільшення кількості суїцидальних терактів. Історичні прецеденти такого виду тероризму просліджуються в практиці борців ісламу асасинів ще в ХI столітті. Якщо раніше терорист і був готовий пожертвувати собою в ім’я своїх ідеалів, то він вживав деякі запобіжні заходи в надії залишитися живим. Тепер же усе більш популярним стає образ камікадзе або шахеда з єдиним бажанням знищити якнайбільше ворогів.
У 1980-х суїцидальні теракти були зареєстровані в Лівану, Кувейті і Шрі-Ланці. У 1990-х серія таких терактів була здійснена в Ізраїлі, Індії, Панамі, Алжиру, Пакистані, Аргентині, Хорватії, Туреччині, Танзанії і Кенії. У зв’язку з тенденцією сучасного тероризму до інтернаціоналізації, подібний вид тероризму загрожує пошириться і на Західну Європу. Подібні випадки вже мали місце в США 11 вересня і зараз мають місце в Афганістані та Іраку. На сьогодні підготовку камікадзе практикують 10 релігійних і світських терористських груп: Ісламський рух опору («Хамас»), «Ісламський джихад – Палестина» на окупованих ізраїльських територіях, Хезболлах у Лівану, єгипетський Ісламський джихад і «Ісламська група»; Збройна ісламська група в Алжиру; Барбар халса (Barbar Khalsa International) в Індії; «Тигри звільнення Таміл Елама» у Шрі-Ланці; Курдська робоча партія в Туреччині і терористичній мережі Усами бін Ладена в Афганістану «Аль-Каїда».
У такому підході, незважаючи на його фанатичність, є раціональне джерело. По-перше, він значно зменшує вартість підготовки теракту, оскільки відпадає необхідність у підготовці шляхів відступу. По-друге, за цього випадку знижується імовірність «несприятливих обставин», а масштаби руйнувань і кількість людських жертв значно зростають. Камікадзе може проникнути до будь-якого будинку і одержує велику свободу вибору найбільш придатного місця і часу. По-третє, у результаті загибелі виконавця можливість визначення замовників теракту зводиться майже до нуля. По-четверте, випадки самогубств мають значний вплив на психічний стан суспільства: майже ніщо не може зупинити людину, яку спромоглась на такий крок, і немає впевненості в тому, що людина, яке йде поруч з вами, не є терористом-самогубцем.
Заходи, що вживає МВС: перспективи та пропозиції
Членство в ЄС зобов’язує країни-члени здійснювати погоджену політику у сфері юстиції та внутрішніх справ. На практиці це означає, що договори з третіми країнами мають бути погоджені в усіх країнах-членах, існують спільні стандарти у здійсненні поліцейської діяльності, для планування спільних операцій та здійснення обміну оперативною інформацією створений Європол.
Україна вважає такими, що відповідають національними інтересам, заходи щодо підтримання ініціатив країн Євросоюзу у сфері боротьби з тероризмом. Одним з компонентів системи забезпечення внутрішньої безпеки країни є МВС. Ним вже зараз вживається ціла низка заходів, мета яких здебільшого зосереджена на посиленні боротьби з тероризмом на багатосторонньому рівні, імплементації документів Ради Безпеки ООН щодо боротьби з тероризмом, участі у міжнародній співпраці у викоріненні джерел фінансування тероризму.
За результатами засідання „Україна-Трійка ЄС”, парламентських слухань у Верховній Раді України з Європейської інтеграції, Лондонської конференції Міністром внутрішніх справ України прийнято рішення щодо розробки єдиного перспективного відомчого плану.
Перспективний план дій містить заходи, що згруповані по окремих напрямах співробітництва з ЄС. Більша частина цих заходів вже закріплена у „Плані-графіку імплементації Плану дій ЄС в сфері юстиції та внутрішніх справ”, а також передбачена у проекті розпорядження Кабінету Міністрів пор План дій щодо пріоритетних положень Програми інтеграції до ЄС.
Метою цього плану є створення єдиного відомчого документу у сфері європейської інтеграції, який діятиме не перспективу та відображатиме весь спектр діяльності МВС на європейському напрямку. Це співробітництво з ЄС та його органами, Радою Європи, субрегіональними європейськими організаціями, до яких входять держави-члени ЄС, держави-кандидати на вступ до ЄС: як-то Центральноєвропейською Ініціативою, Південно-Східною Європейською Ініціативою, недержавними міжнародними організаціями. Передбачається, що цей документ переглядатиметься та уточнюватиметься кожний рік з урахуванням нових домовленостей та розширенням співробітництва з країнами-членами.
Висновки
З вищенаведеного можна зробити наступні висновки:
- тероризм є однією з крайніх форм прояву екстремізму, коли протиріччя загострюються до конфліктних відносин;
- схований період прояву протиріч створює сприятливий ґрунт для оформлення організаційних структур терористських організацій;
- сформовані терористські структури мають ознаки паразитичних утворень;
- перевищення припустимих меж кількісних значень показників, що оцінюють ступінь терористичних погроз, призводить до саморозпаду системи і появі нової керуючої підсистеми в ураженій структурі (перехоплення керування терористами).
Інформаційну протидію тероризму необхідно будувати на різних рівнях його прояву, насамперед на рівні схованої фази формування.
1. Необхідно відслідковувати незалежно від політичної кон’юнктури стан протиріч у державних і міжнародних системах і виробляти механізми негайної компенсації виникаючої гостроти протиріч (Модель має спеціалізований апарат кількісного обліку протиріч, гостроти протиріч і інших необхідних параметрів стійкості).
2. Важливою складовою частиною діяльності інформаційного протистояння тероризму є моніторинг суспільних структур держав на наявність і величину гостроти протиріч як усередині, так і між ними. Це включає як етнічні проблеми, так і конфесіональні взаємини, молодіжні рухи, сектантські утворення тощо.
3. Для прогнозування й оцінки ступеня терористичних загроз доцільно використовувати гомеостатичні моделі, за допомогою яких здійснюється моделювання основних протиріч і на основі отриманих результатів з’являється можливість у ідентифікації назріваючих соціальних проблем і виробленні заходів запобігання актам тероризму.
4. Доцільним вважається розглянути питання щодо необхідності поглиблення співробітництва шляхом проведення скоординованих спецоперацій та надання Європолу мандату на контакти з країнами-не-членами ЄС, з огляду на спільність проблеми боротьби з тероризмом на для усього регіону.
5. Розглядаючи тероризм як соціальне явище, Україна твердо відстоює позицію щодо необхідності радикальної активізації діяльності по демонтажу фінансового підґрунтя терористських організацій. З цією метою в нашій державі налагоджена тісна взаємодія оперативних підрозділів, які займаються боротьбою з тероризмом та відмиванням брудних грошей. Вважаючи даний напрям одним з пріоритетних в згаданій сфері, пропонуємо налагодити взаємодію між оперативними підрозділами країн Європи, з метою ефективного вирішення проблем боротьби з тероризмом.
6. Боротьба з тероризмом має розглядатися як безальтернативний пріоритетний напрям функціонування системи загальноєвропейської безпеки, і Україна докладатиме максимальних зусиль щодо підтримання миру та спокою на Європейському континенті.