Ліпкан Володимир Анатолійович — начальник кафедри міжнародних відносин та національної безпеки Київського національного університету внутрішніх справ, кандидат юридичних наук, доцент.

Майоров Володимир Володимирович — ад’юнкт кафедри управління в органах внутрішніх справ Київського національного університету внутрішніх справ.

Останніми часами питанням дослідження боротьби з тероризмом приділяється  чимала увага. По-перше, слід сказати, що в Україні прийнятий Закон України «Про боротьбу з тероризмом», який за задумом було спрямовано на врегулювання чималої кількості проблем, що виникають в сфері боротьби з тероризмом. Не можна не згадати і про закон України «Про основи національної безпеки України», в якому тероризм неодноразово згадується в якості загрози в різних сферах життєдіяльності. По-друге, можна констатувати про певне пробудження наукового інтересу до проблем дослідження тероризму, про актуальність чого зазначалося у наших роботах ще у 1998 році.

Втім, хоча останніми часами і можна констатувати про активізацію наукового інтересу до дослідження теоретичних і практичних проблем боротьби з тероризмом, в Україні поки відсутні адекватні розробки з цих питань. За виключенням монографій, написаних кількома українськими дослідниками, зокрема Крутовим В.В., Ємельяновим В.П. [1-5], Ліпканом В.А. [6-7] та Антипенко В.Ф. [8-10], українська наукова думка не може зараз похвалитися широким спектром думок на цьому напрямі. А велика кількість публікацій з даної тематики обмежується здебільшого розглядом кримінологічних та кримінально-правових питань. Більше того, проблеми боротьби з міжнародним тероризмом сфокусовані лише на тероризм за межами України, втім поза увагою лишаються важливі аспекти щодо можливостей дестабілізації національної безпеки міжнародними організаціями через організацію вчинення актів тероризму на території України. Відтак із проголошенням Президентом України курсу на євроінтеграцію, входження до НАТО проблеми входження України в європейський безпековий простір актуалізуються, так само як і проблема забезпечення національної безпеки, однією із загроз якій є міжнародний тероризм. Це і  обумовлює актуальність обраної для дослідження теми статті.

Саме тому мета статті полягає у тому, щоб поставити проблеми боротьби з міжнародним тероризмом в Україні в контексті її євроінтеграції.

Отже, нами вище було зазначено на певну активізацію наукового інтересу стосовно розглядуваних питань, втім така строкатість думок щодо боротьби з тероризмом, поєднана із чітко вираженою їх гомогенністю має певні причини.

По-перше, Україна лише зараз після 15 років незалежності окреслила (хоча лише в усній, а не письмовій формі, як це прийнято в інших країнах) стратегію свого розвитку, яка до цього часу носила багатовекторний характер, що унеможлювлювало говорити ані про стратегічних партнерів, ані тим більше про формування і творення власної стратегії у дійсному розумінні цього слова.

По-друге, на теренах колишнього СРСР вельми поширеною була думка про те, що будь-яка країна, котра виступає проти СРСР, є ворогом, а отже і можливим ініціатором актів тероризму. Зважаючи ж на той факт, що виступати проти такої імперії за тих часів могла лише інша імперія (США), було сформовано хибне уявлення про те, що тероризм є монополією або вірніше сказати прерогативним засобом розв’язання конфліктів в сфері міжнародних відносин. Як наслідок, навіть ніхто не міг навіть і уявити терористів в Афганістані та Іраку, які фактично перекреслили усі теоретичні моделі дослідників тероризму, таких як Л.Боннате, П.Вілкінсон, У.Лакер, Р.Клаттербак, А.Бакелеу, Г.Денікер, Д.Бел, Л.Діспо, Вайт та багатьох інших [11-18].

Безперечно, тероризм є ланцюговою реакцією на певні події. Але ця реакція є можливою не лише з боку супердержав, вона є можливою з боку будь-кого, хто є не згодним з тими чи іншими рішеннями. Баски в Іспанії бажають незалежності —  Іспанія не підтримує цього бажання, засобом зміни позиції Іспанії з боку басків є тероризм. Терористські групи в Росії, Косово, Сомалі, Руанді, Туреччині — їх мета полягає у тому, щоб змусити державу переглянути свою позицію щодо надання самостійності і незалежності тому чи іншому краю. І на це авторами, що намагаються описати тероризм, звертається певна увага. Втім, для України є важливим інше.

Із проголошенням курсу на євроінтеграцію, певним визначенням орієнтирів руху, відмова від проросійської політики, з одного боку вимальовується чітке обличчя нашої держави, передбачуваність її зовнішньої політики, а з іншого — створюються умови для формування потенційних вогнищ тероризму.

Сучасний курс нашої держави далеко не всім до вподоби. Амбітні заяви щодо входження до ЄС, ВТО, домовленості про відміну Конгресом США поправки Джексона Векніка у власній Конституції щодо України створюють певні умови до формування конфліктних ситуацій. Ми не будемо зачіпляти суперечок усередині держави, оскільки це є окремою темою дослідження. Але вважаємо за необхідне привернути увагу питанням боротьби з міжнародним тероризмом, при чому не з тією абстракцією і аморфністю у вигляді сил зла, котрі малюють деякі впливові держави, а з тими міжнародними терористським та іншими екстремістські налаштованими угрупованнями, які здійснюють свою діяльність на території України і загрожують її національній безпеці.

І йдеться навіть не про те, що ісламістські угруповання планують здійснення акцій проти урядових установ. Питання стоїть в іншому: розглядати міжнародний тероризм як загрозу національній безпеці України. Саме міжнародний тероризм на сьогодні є найбільш небезпечним для нашої держави. Зважаючи на природну поліконфесійність, багатонаціональність, існуючі сепаратистські настрої, намаганням політичних сил роз’єднати державу за багатьма ознаками (мовний, економічний, світоглядний тощо) особливу увагу слід приділяти міжнародним організаціям, які під виглядом здійснення законної діяльності, насправді формують підґрунтя для зменшення впливовості нашої держави, її розколу, підриву конституційного ладу і територіальної цілісності, не виключаючи застосування силових методів.

Аналіз виборчого процесу в Україні в період з жовтня 2004 по січень 2005 рр., а потім серпня 2006 року, дає усі підстави стверджувати, що українське суспільство ще не є достатньо згуртованим за для того, щоб відстоювати власну позицію, більше того — захищати національні інтереси. Причиною тому є несформованість української національної ідеї, одним з головних призначень якої як раз і є об’єднання розшарованого українського соціуму. Інтереси олігархічних груп подеколи видаються за національні, що врешті-решт закладає фундамент для майбутніх конфліктів, одним із засобів яких виступатиме тероризм. Причому світоглядна несформованість української нації не дає можливості говорити не лише про чітку зовнішню політику, а й позбавляє надії говорити про чітку та прозору внутрішню політику. Існування останньої закладає певні підвалини для унеможливлення зовнішнього маніпулювання суспільними процесами всередині держави. Одним з інструментів такого маніпулювання як раз і виступає тероризм, який може бути вчинений громадянами України на території України, для розв’язання внутрішніх українських проблем, втім ініційований з-за кордону. І саме це на нашу думку безпосередньо належить до міжнародного тероризму, оскільки завдання, які виконують громадяни країни, є ініційованими з інших держав, і фактично ті цілі, які переслідують громадяни є нав’язаними ззовні, а у більш глобальному плані вони відповідають геополітичним намірам тих чи інших міжнародних організацій або держав. Таким чином тероризм, який на перший погляд може здаватися внутрішнім (за своєю формою), насправді має міжнародні коріння, а відтак (за свою суттю) є міжнародним.

Звичайно може постати питання: чому міжнародний тероризм саме в такій інтерпретації є найбільш небезпечним для України?

Як один з варіантів відповіді можна навести наступні аргументи.

Україна по своїй суті і по ментальності не схильна використовувати насильницькі засоби для вирішення тих чи інших внутрішніх питань. Інша річ, що ці засоби можуть бути обрані за допомогою застосування певних механізмів сугестії (чи то інформаційних, чи то політичних, чи то економічних тощо), тобто бути інспірованими ззовні. І хоча за даних умов відбуватиметься застосування протиправних дій з боку громадян всередині країни, за своїм змістом вони будуть сплановані і інспіровані ззовні. Таким чином, міжнародний тероризм слід розглядати дещо ширше ніж просто вчинення представниками іноземних держав актів тероризму на території України.

Міжнародний тероризм в Україні — це цілеспрямована діяльність щодо:

1) спроб розшарування суспільства за різними напрямами: інформаційним (кожен регіон отримує різну інформацію залежно від приналежності власників та олігархів або до влади, або до опозиції, або до впливових транснаціональних корпорацій); соціальним (соціально захищені — соціально незахищені); економічним (багаті – бідні, прибуткові галузі ­— збиткові галузі); екологічним (екологічно небезпечні районі – екологічно безпечні райони); гуманітарними (мовна проблема); політичним (проросійський напрямок – прозахідний напрямок, проєвропейський напрямок) тощо;

2)    пропагування насильства як ефективного засобу розв’язання конфліктних ситуацій;

3)    насадження ззовні ідеології тероризму, в якості світогляду «вільної» людини, права нації на самовизначення.

Такий зміст міжнародного тероризму вбачається нами крізь призму аналізу процесів інтеграції України до ЄС, яка має відбуватись за певними як хронометричними, так і топометричними характеристиками.

Даний підхід до розуміння міжнародного тероризму, на наш погляд, дозволить більш конструктивно підходити до реалізації положень закону України «Про боротьбу з тероризмом» і «Про основи національної безпеки України», які фактично на сьогодні у нинішній редакції не відповідають геополітичним реаліям і статусу України, а також є мало ефективними, що підтвердило проведене нами опитування.

Передусім мають бути визначені пріоритетні національні інтереси, відповідно до них пріоритетні напрями політики національної безпеки, виходячи не лише з тієї обстановки, що склалася в світі, а зважаючи на те, як ця обстановка може вплинути на реалізацію національних інтересів, і поставлені завдання.

У даному напрямі вважається за доцільне оптимізувати законодавство про національну безпеку, боротьбу з тероризмом через удосконалення механізмів кореляції: 1) проголошених цілей, 2) можливостей по їх досягненню і 3) механізмів забезпечення; 4) реальних результатів.

Завдання деяких міжнародних організацій (транснаціональних корпорацій) полягає у тому, щоб із застосуванням міжнародного тероризму в Україні: не допустити будь-якими засобами, як насильницького, так і ненасильницького характеру (інформаційного, економічного, соціального тощо) становлення України в якості сильної, розвиненої європейської держави — регіонального лідера.

Такий підхід на сьогодні може розглядатися як один з рушійних, за допомогою якого законодавство не перетворюватиметься на простий папір, проголошені цілі у фантазію, механізми забезпечення в порожній беззмістовний рух, а досягнені результати в безодню.

Загроза міжнародного тероризму в Україні на сьогодні є реальною, і від того, наскільки політичне керівництво усвідомлюватиме це, залежить рівень національної безпеки України і її подальший розвиток в якості незалежної держави.

Література

1. 1.                  Емельянов В.П. Терроризм и преступления с признаками терроризирования (уголовно-правовое исследование). — М.: NOTA BENE, 2000. — 320 с.
2. 2.                  Емельянов В.П. Терроризм и преступления с признаками терроризирования: уголовно-правовое исследование. — СПб.: Издательство „Юридический центр Пресс”, 2002. — 291 с.
3. 3.                  Емельянов В.П. Терроризм – как явление и как состав преступления. — Х.: Право, 1999. -272 с.
4. 4.                  Емельянов В.П. Терроризм и преступления террористической направленности. — Харьков: Рубикон, 1997. – 176 с.
5. 5.                  Ємельянов В.П. Злочини терористичної спрямованості / Науково-дослідний інститут вивчення проблем злочинності Академії правових наук України. — Харків, 1997. — 160 с.
6. 6.                  Ліпкан В. Тероризм і національна безпека України. — К.: Знання, 2000. — 184 с.
7. 7.                  Ліпкан В.А., Никифорчук Д.Й., Руденко М.М. Боротьба з тероризмом. — К.: Знання, 2002. — 254 с.
8. 8.                  Антипенко В.Ф. Борьба с современным терроризмом международно-правовые подходы.— К.: НБУВ; Юнона-М, 2002. — 723 с.
9. 9.                  Антипенко В.Ф. Современный терроризм: состояние и возможности его упреждения (криминологическое исследование). — К., 1998. — 191 с.
10. 10.              Антипенко В.Ф. Тероризм: кримінологічна та кримінально-правова характеристика, К.: НБУВ, 1999. — 60 c.
11. 11.              Bonante L. Terrorism and International Analysis // Terrorism: an International Journal.-1979. – V.3. – № 1-2. – Р. 47-67.
12. 12.              Wilkinson P. Political Terrorism. N. Y.: John Wizey & Sons, 1974. -159 р.
13. 13.              Laqueur W. Terrorism. — L.: Michael Joseph, 1977. – 251 p.
14. 14.              The future of political violence: Destabilization, disorder & terrorism / Ed. By Clutterbuck R.-Basingstoke.-L.: Macmillan, 1986. – XV. – 206 p.
15. 15.              Buckelew A.H. Terrorism & the American response. — San Rafael (Cal.): MIRA, 1984. — IV. – 161 p.
16. 16.              Деникер Г. Стратегия антитеррора: факты, выборы, требования. Новые пути борьбы с терроризмом // Терроризм в современном капиталистическом обществе. Вып.2. — М., 1982. – C. 76-80.
17. 17.              Bell J. A time of terror: how democratic societies respond to revolutionary violence. N. Y.: Basic Books, 1978. – 292 p.
18. 18.              Dispot L. La machine ? terreur. P.: Grasset, 1978. -304 p.