Ткаченко Максим Володимирович,
ад’юнкт кафедри цивільного права і процесу
Національної академії внутрішніх справ
Анотації.
У роботі досліджено порядок припинення договору довічного утримання в цивільному праві зарубіжних країн. Обґрунтована необхідність на законодавчому рівні в Україні передбачити додаткові механізми відшкодування набувачеві понесених витрат. Зокрема, пропонується закріпити у законодавстві обов’язкове відшкодування фактичних витрат, понесених набувачем на утримання відчужувача за час дії договору довічного утримання. Визначені перспективні напрями подальших розвідок з досліджуваних питань.
Ключові слова: опіка, піклування, опікування, допомога, спосіб, охорона, забезпечення прав та інтересів, підопічні особи.
В работе исследован порядок прекращения договора пожизненного содержания в гражданском праве зарубежных стран. Обоснована необходимость на законодательном уровне в Украине предусмотреть дополнительные механизмы возмещения приобретателю понесенных расходов. В частности, предлагается закрепить в законодательстве обязательное возмещение фактических расходов, понесенных получателем на содержание отчуждателя за время действия договора пожизненного содержания. Определены перспективные направления дальнейших исследований по рассмотренным вопросам.
Ключевые слова: опека, попечительство, попечение, помощь, способ, охрана, обеспечение прав и интересов, подопечные лица.
In the work the order of the termination of the contract of lifelong maintenance in the civil law of foreign countries is investigated. The need for legislative level in Ukraine to provide for additional mechanisms for reimbursement of the costs incurred to the acquirer is substantiated. In particular, it is proposed to fix in the legislation mandatory reimbursement of actual expenses incurred by the recipient for the maintenance of the alienator during the lifetime of the contract. Identified promising areas for further research on the issues discussed.
Keywords: guardianship, caring, custody, help, method, guard, providing of rights and interests, ward persons.
Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими чи практичними завданнями.
Сучасний стан розвитку договору довічного утримання в Європі, Азії, англо-саксонській правовій традиції і, зрештою, у пострадянських країнах, засвідчує різноманітність у підходах: і його наукового вивчення, і його юридичного тлумачення. Компаративний аналіз цих підходів дозволяє оптимізувати пошук моделі вдосконалення цього інституту цивільного права в Україні.
У вітчизняному цивільному законодавстві рух зобов’язального правовідношення, що виникло з договору, закінчується його припиненням. Загальні підстави припинення зобов’язань встановлені нормами глави 50 ЦК України [1].
Зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Законодавчими підставами припинення зобов’язання є його виконання, проведене належним чином; передання боржником кредиторові відступного; зарахування зустрічних однорідних вимог; новація; прощення боргу; поєднання боржника і кредитора в одній особі; неможливість виконання; смерть фізичної особи, якщо зобов’язання нерозривно пов’язане з особою; ліквідація юридичної особи.
У статті 755 ЦК України [1] наводяться підстави припинення договору довічного утримання. Відповідно до частини 1 цієї статті договір довічного утримання може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов’язків, незалежно від його вини; на вимогу набувача договір може бути розірваним з будь-яких підстав. Смерть відчужувача є підставою для припинення договору відповідно до частини 2 статті 755 ЦК України [1].
Згідно із частиною 1 статті 756 ЦК України [1], у разі розірвання договору довічного утримання (догляду), у зв’язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов’язків за договором, відчужувач набуває право власності на майно, яке було ним передане, і має право вимагати його повернення. Витрати, зроблені набувачем на утримання та (або) догляд відчужувача, не підлягають поверненню.
Саме з огляду на такі правові підстави та з урахуванням інших особливостей договору (зокрема момент набуття права власності набувача пов’язаний, за загальним правилом, з моментом нотаріального посвідчення договору; неможливість оцінки на момент укладення договору обсягу (оцінки) утримання, що буде надаватися взамін набуття права власності на майно, що передане набувачу у власність тощо) він характеризується як ризиковий договір [2, С.131].
З урахуванням доволі суворих правових наслідків у разі розірвання договору для набувача, наразі існує необхідність додаткового аналізу законодавчо закріпленого порядку припинення договору довічного утримання в цивільному праві зарубіжних країн. Порівняльний аналіз підходів до даного питання дозволить більш повно зрозуміти юридичну природу довічного утримання, збагатити наукову думку, а також відшукати шляхи вирішення проблем, які існують в українському законодавстві.
Аналіз останніх досліджень і публікацій у яких започатковане розв’язання проблеми та виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, яким присвячена стаття.
Проблематиці договору довічного утримання присвячені наукові праці О. С. Йоффе, О. М. Великороди, О. І. Дзери, М. С. Долинської, Р. А. Майданика, І. В. Нестерової, І. Й. Пучковської, P. О. Стефанчука, О. С. Яворської.
Однак ступінь дослідженості питання припинення договору довічного утримання у цивільному праві зарубіжних країн наразі залишається недостатнім.
Постановка завдань.
Основними завданнями, розв’язанню яких присвячена дана стаття, є наступні.
- Дослідити сучасний стан регулювання порядку припинення договору довічного утримання у цивільному праві зарубіжних країн.
- Надати пропозиції щодо удосконалення правового регулювання порядку припинення договору довічного утримання у цивільному праві України.
Виклад основного матеріалу.
Аналізуючи законодавство зарубіжних держав, український вчений О.М. Великорода називає два типи ставлення до договору довічного утримання в них:
1) країни, в яких законодавство не виокремлює договір довічного утримання (ці країни варто розділяти на дві підгрупи, де перша включає держави, в цивільних кодексах яких не згадується інститут довічного утримання, але передбачається довічна рента у грошовій формі, а це – Франція, Іспанія, Австрія, Китай, Філіппіни, а друга підгрупа – включає країни, законодавство котрих регламентує ренту і у грошовій, і в натуральній формі, а це – Німеччина, Італія, Квебек, Вірменія, Азербайджан);
2) країни, в законодавстві яких договір довічного утримання виділяється в самостійний договірний тип (Росія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Грузія, Узбекистан, Туркменістан, Таджикистан, Швейцарія, Японія, Угорщина, Польща, Латвія, Естонія). До цієї групи країн відноситься й Україна [3, С.39].
Так, у Цивільному кодексі Франції не міститься згадок про договір довічного утримання. Натомість вказаним законом визначені основні положення, що стосуються довічної ренти. Договір довічної ренти включено до групи ризикових договорів [4].
При цьому, відносини по довічному утриманні існують на практиці. Зокрема, Л. Жюллио де ла Морандьер зазначає, що договір довічного утримання – це багато в чому аналогічний встановленню довічної ренти різновид договору, в силу якого втрачається право на капітал, який проте продовжує приносити дохід особі, що втратила капітал. За цим договором одна особа, одержавши від іншої капітал чи певне майно, зобов’язується протягом життя цієї іншої особи забезпечувати її житлом, харчуванням та утримувати. Цей договір часто зустрічається в сільській місцевості і укладається між престарілими родичами та їх дітьми [5, С.336].
Щодо питання припинення договору довічної ренти, у главі 2 розділу 12 Цивільного кодексу Франції передбачено наступні положення [4]:
- особа, на користь якої встановлено довічну ренту, може вимагати розірвання договору у разі неналежного виконання особою, що сплачує ренту, своїх обов’язків;
- несплата рентних платежів не дає права рентоотримувачу вимагати повернення капіталу, або нерухомого майна, яке було ним відчужено на користь платника ренти; натомість рентоотримувач може звернути стягнення на майно боржника з метою отримання суми коштів, достатніх для рентних платежів;
- особа, що сплачує ренту, не може відмовитися від платежів, навіть за умови повернення у власність рентоотримувача нерухомого майна та відмови від вже сплаченої ренти; натомість така особа зобов’язана продовжувати сплачувати ренту до кінця життя рентоотримувача;
- втрата цивільних прав рентоотримувачем не призводить до припинення сплати ренти.
У зобов’язальному законі Швейцарії йдеться про договір із передачі прав чи майна, за умови встановлення довічної натуральної пенсії (ренти) (ст. 521-529). Згідно законодавства Швейцарії, договір про натуральну довічну ренту зобов’язує кредитора (рентоотримувача) передати боржнику (особі, що виплачує ренту) деяке майно або ж окремі майнові цінності, взамін за що боржник зобов’язується довічно надавати кредитору утримання і догляд. Для дійсності цього договору потрібні його судовий розгляд та затвердження. У випадку відчуження нерухомої земельної ділянки, рентоотримувач набуває права заставляти її. Особа, котра виплачує ренту, зобов’язана надавати рентоотримувачу такий догляд, який останній вправі очікувати, виходячи з оцінки переданого майна й з урахуванням звичних для нього за останній час умов існування. Окрім цього, рентоотримувач має бути забезпечений житлом, утриманням, а у випадку хвороби – й необхідним доглядом і медичною допомогою.
Щодо питання припинення договору довічної ренти за законодавством Швейцарії, цей договір може бути оскаржений тими особами, які мають законне право на утримання від кредитора в тому випадку, коли останній, уклавши договір про натуральну пенсію, позбавив себе можливості виконати свій обов’язок стосовно них. Обидві сторони можуть в односторонньому порядку відмовитися від договору, якщо в результаті порушення обов’язків відносини між ними стали нестерпними або якщо інші суттєві причини надзвичайно утруднюють чи роблять неможливим їхнє продовження. За таких обставин, окрім повернення виконаного, винна сторона має відшкодовувати невинній збитки. Замість повного припинення договору суддя може відмінити проживання рентоотримувача в будинку особи, що виплачує ренту, і замість цього встановити йому довічну грошову пенсію [6, С.139-140].
Згідно із Цивільним кодексом Польщі [7] інститут довічного утримання передбачає, що якщо взамін передачі нерухомості у власність набувач зобов’язався забезпечити відчужувачу довічне утримання, то він зобов’язаний при відсутності інших умов у договорі, прийняти відчужувача як свого домашнього, надавати йому харчування, одяг, жиле приміщення, освітлення, опалення, забезпечити йому належну допомогу і догляд у випадку хвороби, а також – влаштувати йому за власний рахунок похорон у відповідності з місцевими звичаями. Набувачем майна, за польським цивільним кодексом, може бути і юридична особа. Передача нерухомості у власність за договором довічного утримання настає одночасно з її обтяженням правом на довічне утримання. У випадку відчуження такого майна, набувач несе особисту відповідальність за виконання договору.
Щодо припинення договору довічного утримання, законодавство Польщі залишає можливість обом сторонам, між якими склались такі відносини, що від сторін неможливо вимагати, щоб вони залишалися одна з одною в безпосередній близькості, через суд, на вимогу однієї зі сторін, замінити всі чи деякі обв’язки, що входять до складу довічного утримання, довічною рентою встановленої вартості. І лише у виняткових випадках суд має право, за позовом зі сторін розірвати договір довічного утримання [7].
Аналогічним чином вирішено питання припинення договору довічного утримання за Цивільним кодексом Угорщини: якщо внаслідок поведінки однієї зі сторін утримання в домашньому господарстві боржника стало неможливим, будь яка зі сторін вправі вимагати перед судом заміни договору утримання на договір довічно-періодичних платежів, а якщо мета договору навіть таким чином не може бути досягнута – припинення договору [8].
Договір довічного утримання за Цивільним кодексом Латвії передбачає, що одна зі сторін передає іншій у грошах чи натурі яку-небудь майнову цінність, за що друга сторона надає їй утримання до тих пір, поки особа, яка приймає утримання є живою, якщо тільки про тривалість виконання цього обов’язку не має іншої домовленості. Цей правочин може укладатися і на користь третьої особи. Під утриманням, якщо немає іншої домовленості, слід розуміти забезпечення харчуванням, житлом, одягом і доглядом, а якщо особа, що утримується, є неповнолітньою, то також – виховання і навчання в школі для отримання обов’язкової освіти. Стосовно розміру утримання, то якщо сторони не вказали його в договорі, він визначається судом, з урахуванням умов життя особи, що приймає утримання, і того, яка цінність була одержана особою, що надає утримання.
Стосовно розірвання договору утримання з вини особи, що надає утримання, передбачено, що особа, яка приймає утримання (або ж її правонаступник) можуть вимагати повернення переданої майнової цінності, при цьому вони не зобов’язані повертати вартість вже спожитого утримання. За інших обставин розірвання цього правочину, особі, що приймала утримання, повертається передана майнова цінність, а особі, що надає утримання, повертається все те, що вона витратила на утримання [9].
За Цивільним кодексом Вірменії, договором довічної ренти може бути передбачена виплата шляхом передачі майна, виконання робіт чи надання послуг, які по вартості відповідають грошовій сумі ренти [10].
Стосовно припинення договору довічної ренти, ЦК Вірменії передбачено можливість розірвання договору довічної ренти виключно за вимогою отримувача ренти у випадку суттєвого порушення договору довічної ренти платником ренти. У такому випадку рентоотримувач має право вимагати від платника ренти викупу ренти, або розірвання договору та відшкодування збитків. Якщо під виплату довічної ренти квартира, житловий будинок або інше майно були відчужені безкоштовно, одержувач ренти має право при істотному порушенні договору платником ренти зажадати повернення цього майна із заліком його вартості в рахунок викупної ціни ренти. Випадкова загибель або випадкове пошкодження майна, переданого під довічну ренту, не звільняють платника ренти від зобов’язання виплачувати її на умовах, передбачених договором довічної ренти [10].
Країни, у законодавстві яких договір довічного утримання виділяється в самостійний договірний тип, репрезентує зокрема Російська Федерація. Російські цивілісти у більшості випадків розглядають цей договір в якості різновиду довічної ренти [11, С.618-620; 12, С.151].
Відповідно до норм Цивільного кодексу РФ [13], до договорів довічного утримання застосовуються правила, що встановлені законодавством відносно договорів довічної ренти із певними, визначеними у Цивільному кодексі, особливостями.
За договором довічного утримання одержувач ренти (відчужувач) може передати у власність платника ренти (набувача) тільки жилий будинок, квартиру, земельну ділянку чи іншу нерухомість. Розмір обсягу утримання на місяць не може бути меншим 2 мінімальних заробітних плат, установлених урядом. Договір довічного утримання в Росії може передбачити можливість заміни утримання виплатою на період життя громадянина платежів у грошовій формі [13].
Положеннями статті 605 ЦК РФ [13] встановлені наступні умови припинення договору довічного утримання:
- зобов’язання довічного утримання припиняється у зв’язку зі смертю одержувача ренти;
- у випадку істотного порушення платником ренти своїх зобов’язань, одержувач ренти має право вимагати повернення нерухомого майна, переданого в забезпечення довічного утримання, або виплати йому викупної ціни на умовах, встановлених положеннями ЦК РФ. При цьому платник ренти не вправі вимагати компенсацію витрат, понесених у зв’язку з утриманням одержувача ренти.
Аналогічно регламентується порядок припинення договору довічного утримання цивільними кодексами Киргизстану, Білорусі, Казахстану, – оскільки зазначені країни вдалися до прямої рецепції російських законоположень стосовно цього виду правочину.
У Цивільному кодексі Таджикистану (від 30.06.1999) закріплені положення, згідно з яким, сторони можуть відмовитися від договору довічного утримання, якщо стосунки сторін стали нестерпними чи з інших вагомих причин надзвичайно утруднене продовження договору. За таких обставин передане за договором майно прийнято повертати одержувачу утримання (відчужувачу), а витрати платника ренти (набувача), не відшкодовували, якщо, звісно, договором не передбачено щось інше [14].
Цивільним кодексом Узбекистану [15] передбачено можливість відчуження житлового будинку, або квартири за умови довічного утримання. За договором відчуження житлового будинку (частини будинку), квартири за умови довічного утримання одна сторона (набувач) зобов’язується надавати іншій стороні, яка є непрацездатною за віком або за станом здоров’я (відчужувачу), довічне матеріальне забезпечення в натурі (у вигляді житла, харчування, догляду і необхідної допомоги), а відчужувач – передати у власність набувача житловий будинок (частину будинку), або квартиру. Якщо набувач жилого будинку (частини будинку), квартири не виконує свої обов’язки за договором відчуження житлового будинку (квартири) з умовою довічного утримання або виконує їх неналежним чином, відчужувач може вимагати заміну утримання періодичними платежами або розірвання договору. Договір відчуження житлового будинку (квартири) з умовою довічного утримання може бути розірваний на вимогу набувача, якщо з незалежних від нього обставин його матеріальне становище змінилося в такій мірі, що він не може надавати відчужувачу обумовлене утримання або якщо відчужувач відновив свою працездатність. У такому випадку будинок (частина будинку, квартира) має бути повернутий відчужувачу. У разі розірвання договору відчуження житлового будинку (квартири) з умовою довічного утримання на вимогу відчужувача набувач має право вимагати відшкодування понесених ним витрат на утримання відчужувача та будинку (частині будинку), квартири за час дії договору [15].
У Цивільному кодексі Молдови договір довічного утримання (договір відчуження майна з умовою довічного утримання) регламентується статтями 839-846 [16]. Що стосується порядку припинення договору довічного утримання, то право на дострокове його розірвання надано обом сторонам такого договору. При цьому, розірвання договору за ініціативою вигодонабувача утримання (тобто особи, що перебуває на утриманні) можливе у випадку, коли набувач (особа, що здійснює утримання) неналежним чином виконує взяті на себе зобов’язання. У свою чергу, набувач може ініціювати припинення договору у випадку неможливості виконання договірних обов’язків через незалежні від нього обставини. У разі розірвання договору відчуження майна з умовою довічного утримання вигодонабувачем утримання він має право вимагати або повернення речі, або сплати її вартості. Вартість утримання, здійсненого набувачем, не підлягає відшкодуванню. У разі смерті набувача його права і обов’язки переходять до спадкоємців [16].
Грузинський цивільний кодекс [17] дозволяє сторонам самостійно визначати, яке майно може бути відчужено, і яку конструкцію договору (реальну чи консенсуальну) вони виберуть. Довічне утримання може бути встановлену у грошовому або ж натуральному вигляді. Договір укладають у простій письмовій формі, а в умовах відчуження нерухомого майна – нотаріально посвідчують. Годувальник (набувач), за грузинським цивільним правом, може відчужувати, заставляти чи іншим чином обтяжувати передане йому майно, але тільки за наявності письмової згоди відчужувача. Надання довічного утримання може бути оскаржено іншими особами, які володіють законним правом на одержання утримання від годувальника (набувача), але не змогли його отримати з-за того, що годувальник (набувач) надає довічне утримання по договору. Сторони можуть відмовитися від договору довічного утримання, якщо внаслідок порушення договірних зобов’язань взаємовідносини сторін стали нестерпними чи з інших вагомих причин надзвичайно утруднене чи неможливе продовження договору. При цьому, передане за договором майно передбачено повернути відчужувачу, а витрати, годувальника (набувача), не потрібно відшкодовувати, якщо договором не передбачено щось інше.
Окремої уваги заслуговує порядок припинення договору довічного утримання за законодавством Японії: при отриманні боржником капітальної грошової суми і нехтуванні обов’язком із регулярної виплати певної грошової суми чи іншими обов’язками, контрагент може вимагати повернення капітальної грошової суми. При отриманні ж контрагентом ряду регулярних грошових сум їх загальна сума підлягає поверненню боржнику за вирахуванням відсотків на капітальну суму боргу (пункт 1 статті 691 ЦК Японії). У разі смерті особи, тривалість життя якої є критерієм терміну дії договору довічного утримання, з вини боржника суд може за заявою стягувача або його наступників винести рішення про продовження дії договору протягом розумного періоду часу (пункт 1 статті 693 ЦК Японії). У разі припинення договору до закінчення терміну чергового регулярного платежу грошова сума, що підлягає наданню, визначається розміром платежу за кожен день (стаття 690 ЦК Японії) [18, С.121-123].
Висновки та перспективи подальших розвідок.
Підсумовуючи отримані результати, маємо звернути увагу на той факт, що за цивільним законодавством знаної кількості країн витрати, понесені набувачем на утримання та (або) догляд відчужувача за договором довічного утримання, у випадку припинення такого договору до моменту його повного виконання, не підлягають поверненню. Такий досить суворий правовий підхід має стимулювати набувача добросовісно виконувати свої обов’язки за договором.
Наявність у вітчизняному цивільному законодавстві норми, згідно із якою, «у разі розірвання договору у зв’язку з неможливістю його подальшого виконання набувачем з підстав, що мають істотне значення, суд може залишити за набувачем право власності на частину майна, з урахуванням тривалості часу, протягом якого він належно виконував свої обов’язки за договором» (частина 2 статті 756 ЦК України [1]) у кращу сторону вирізняє порядок припинення договору довічного утримання в Україні порівняно із положеннями законодавства інших держав, оскільки спрямоване на захист інтересів добросовісних набувачів за договором.
Однак, як абсолютно вірно зазначає у власному дослідженні О.В. Розгон, за конкретних життєвих обставин режим спільної часткової власності для колишніх сторін договору може виявитися доволі проблематичним [19, С.37].
Відтак, існує необхідність на законодавчому рівні передбачити і інші механізми відшкодування набувачеві понесених витрат. Одним із таких механізмів, на нашу думку, має стати закріплення у законодавстві обов’язкового відшкодування фактичних витрат, понесених набувачем на утримання відчужувача за час дії договору довічного утримання у разі його припинення до моменту повного виконання.
За цих умов, перспективним напрямом подальших розвідок слід вважати дослідження проблем виконання договору довічного утримання.
ЛІТЕРАТУРА
- Цивільний кодекс України : Закон України від 16 січня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 40—44 (зі змінами).
- Яворська О. С. Розірвання договору довічного утримання (догляду) / О. С. Яворська // Університетські наукові записки. — 2014. — № 2. — С. 130—136.
- Великорода О. М. Договір довічного утримання : дис. канд. юр. наук : 12.00.03 / Олександр Михайлович Великорода. — Івано-Франківськ, 2006. — 193 с.
- Гражданский кодекс Франции (Кодекс Наполеона) / пер. с франц. В. Н. Захватаев. — Москва-Берлин : Инфотропик Медиа, 2012. — 624 c.
- Жюллио де ла Морандьер. Л. Гражданское право Франции. Том 3: Перевод и вступ. ст. Е. А. Флейшиц. — М.: Издательство иностранной литературы, 1961. — 748 с.
- Швейцарский обязательственный закон (30 марта 1911 г.) : перевод А. Гиппиуса. — М. : Ранион, 1930. — 226 с.
- Polski kodeks cywilny — 23.04.1964 [Електронний ресурс] — Режим доступу : http://isap.sejm.gov.pl/Download?id=WDU196401600938&type=3
- Magyar Köztársaság Polgári Törvénykönyvéről — 04.01.1959. [Електронний ресурс] — Режим доступу : http://net.jogtar.hu/jr/gen/hjegy_doc. cgi?docid=95900004.TV
- Latvijas Republikas Civillikums [Електронний ресурс] : аttēlotā redakcija: 03.12.2015 – 31.12.2016 // Likumi : оficiālais izdevējs «Latvijas Vēstnesis». – Режим доступу : http://www.likumi.lv/doc.php?id=225418
- Гражданский Кодекс Республики Армения // [Електронний ресурс] — Режим доступу : http://www.parliament.am/law_docs/050598HO239rus.html?lang=rus#32-3
- Брагинский М. И. Договорное право. Книга вторая: договоры о передаче имущества. / М. И. Брагинский, В. В. Витрянский. — М.: Статут, 2000. — 800 с.
- Крашенинников П. В. Российское жилищное законодательство. Учебное и практическое пособие с приложением основных законодательных актов / П. В. Крашенинников. — М.: НОРМА, 1996. — 272 с.
- Гражданский кодекс Российской Федерации. Части первая и вторая. С алфавитно предметным указателем. — М.: НОРМА ИНФРА М, 1998. — 560 с.
- Гражданский кодекс Республики Таджикистан от 30 июня 1999 года // [Електронний ресурс] — Режим доступу : http://online.zakon.kz/Document/?doc_id=30447927#pos=83
- Гражданский кодекс Узбекистана от 1 марта 1997 года // [Електронний ресурс] — Режим доступу : http://cld.privatelaw.ru
- Гражданский кодекс Республики Молдова от 06.06.2002 // [Електронний ресурс] — Режим доступу : http://lex.justice.md/ru/325085/
- Гражданский кодекс Грузии от 26.06.1997 // http://www.jguard.ru/images/attaches/235/GK_Georgia.txt
- Вагацума С., Ариидзуми Т. Гражданское право Японки в двух книгах. – Кн. 2: Перевод В.В. Батуренко / Под ред. и со вступ. ст. Р.О. Халфиной. – М.: Прогресс, 1983. – 334 с.
- Розгон О. В. Теоретичні та практичні аспекти виконання договору довічного утримання / О. В. Розгон // Юридичний науковий журнал. — 2016. — № 2. — С. 35—38.