В. А. Ліпкан: Правові засади розвитку інформаційного суспільства в Україні

Ліпкан В.А.
Л 613 Правові засади розвитку інформаційного суспільства в Україні: [моногр.] / В. А. Ліпкан, І. М. Сопілко, В. О. Кір’ян / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2015. — 664 с.
ISBN 978-966-2439-52-6

ГЛОБАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ СОЮЗНИЦЬКОГО ЛІДЕРСТВА
АКАДЕМІЯ БЕЗПЕКИ ВІДКРИТОГО СУСПІЛЬСТВА
АКАДЕМІЯ НАУК ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ
В. А. ЛІПКАН, І. М. СОПІЛКО, В. О. КІР’ЯН
ПРАВОВІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ
ІнформаційнОГО СУСПІЛЬСТВА
В УКРАЇНІ
Монографія
За загальною редакцією В. А. Ліпкана
ФОП О. С. Ліпкан
Київ 2015
УДК 354.42/.44
ББК Х621
Л 613
Рекомендовано до друку вченою радою
Інституту майбутнього Глобальної організації союзницького лідерства
(протокол № 3/2015-м від 27 липня 2015 р.)
Рецензенти:
О. В. Кушнір — кандидат юридичних наук, радник президента Глобальної організації со-
юзницького лідерства
Ю. Є. Максименко — кандидат юридичних наук, доцент, голова Інституту інформаційно-
го права Глобальної організації союзницького лідерства
І. М. Рижов — доктор юридичних наук, доцент, віце-президент Академії безпеки відкри-
того суспільства
В.С. Цимбалюк — доктор юридичних наук, старший науковий співробітник, завідувач на-
уковим відділом теорії та історії інформаційного права Науково-дослідного інституту
інформатики і права Національної академії правових наук України
М.Я. Швець — доктор економічних наук, професор, член-кореспондент Національної ака-
демії правових наук України, професор кафедри інформаційних технологій Національ-
ної академії внутрішніх справ

Монографію присвячено теоретичним і правовим засадам розвитку інформаційного суспільства в Україні. У роботі визначено такі поняття: «державна інформаційна політика», «інформаційне суспільство», «інформаційна ідентичність», «інформаційні інтереси», «інформаційна ідеологія», «безпека інформаційного суспільства», «загрози інформаційному суспільству», «гібридна війна», «інформаційний простір», «інформаційна глобалізація», «інформаційна культура», «інформаційний порядок», «інформаційний потенціал держави», «інформаційні ресурси», «інформаційний суверенітет» та ін. Проаналізовано стан вітчизняних нормативно-правових актів, що регулюють розвиток інформаційного суспільства та міжнародне інформаційне законодавство.

Враховуючи системність інформаційної глобалізації, у монографії визначено філософські детермінанти розвитку та подано правову модель інформаційного суспільства; виділено перспективні напрями правового регулювання інформаційних правовідносин та подано методологічні засади формування неопарадигми державної інформаційної політики; запропоновано класифікацію загроз інформаційному суспільству, окремо розглянуто гібридні війни. Акцентовано увагу на питанні розроблення моральної парадигми інформаційного суспільства, положеннях щодо правового регулювання міжнародного інформаційного порядку, а також окресленні причин утворення інформаційних маргіналів.

Монографія є логічним продовженням серії «ORDO ORDINANS» і стане в пригоді державним діячам, народним депутатам, науково-практичним працівникам та усім, хто цікавиться питаннями розвитку інформаційного суспільства та інформаційної політики в Україні.

УДК 354.42/.44
ББК Х621
© ФОП О.С. Ліпкан, 2015.
ISBN 978-966-2439-52-6 © В.А. Ліпкан, І.М.Сопілко, В. О. Кір’ян, 2015

ПРАВОВІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ
Зміст
CONTENTS . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 10
ПЕРЕДНЄ СЛОВО . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 15
PREFACE . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 18
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 21
ВСТ УП . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 22
INTRODUCTION . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 30
Розд іл 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ
РОЗВИТКУ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТ ВА В УКРАЇНІ . . 37
1.1 Стан наукових досліджень . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .39
1.2 Правовий вимір концепцій інформаційного суспільства . . . . . . . . . .65
1.3 Поняття та ознаки інформаційного суспільства . . . . . . . . . . . . . . . . . . 76
Висновки до першого розділу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .93
Розд іл 2. ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВИЙ ВИМІ Р
РОЗВИТКУ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТ ВА В УКРАЇНІ . . 101
2.1 Філософські детермінанти розвитку інформаційного суспільства 103
2.2 Інформаційні інтереси як субстрат формування
інформаційного суспільства . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 109
2.3 Правова природа загроз в інформаційному суспільстві . . . . . . . . . 127
2.4 Гібридна війна як загроза розвитку інформаційного суспільства 142
Висновки до другого розділу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 147

Розд іл 3. МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ
НЕОПАРАДИГМИ ДЕРЖАВНОЇ ІНФОРМАЦІЙНОЇ
ПОЛІТИКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 153
3.1 Інформаційна феноменологія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 159
3.2 Інформаційна гносеологія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 172
3.2.1 Обумовленість необхідності окремого дослідження
інформаційної гносеології . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 172
3.2.2 Поняття та зміст методології та методу . . . . . . . . . . . . . . 175
3.2.3 Класифікація методів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 178
3.2.4 Системний підхід . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 181
3.2.5 Діяльнісний підхід . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 189
3.2.6 Праксеологічний підхід . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 192
3.2.7 Теорія справедливості Дж. Ролза . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 197
3.2.8 Висновки з методології . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 203
3.3 Інформаційна онтологія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 204
3.4 Інформаційна аксіологія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 221
3.4.1 Обґрунтування актуальності звернення до теми
інформаційної аксіології . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 221
3.4.2 Рівень дослідженості теми в наукових роботах . . . . . . . . . . . 223
3.4.3 Підвалини формування інформаційної аксіології . . . . . . . . . . 225
3.4.3.1 Поняття аксіології . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 230
3.4.3.2 Поняття цінностей . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 234
3.4.3.3 Співвідношення загальнолюдських та національних
цінностей . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 237
3.4.3.4 Інформаційні цінності . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 240
3.4.4 Інформаційне суспільство як цінність . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 242
3.4.5 Інформаційні права як найвища соціальна цінність . . . . . . . 245
3.4.6 Висновки щодо інформаційної аксіології . . . . . . . . . . . . . . . . . . 249
Висновки до третього розділу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 254
Розд іл 4. ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗВИТКУ
ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТ ВА В УКРАЇНІ . . . . . . . . . . . . 259
4.1 Стан правового регулювання розвитку інформаційного
суспільства в Україні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 261
Передували їй такі Резолюції ГА ООН: . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 269
Доповіді і записки Генерального Секретаря ООН. . . . . . . . . . . . . . . . 274
Доповіді Цільової групи ІКТ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 274
Додаткові документи: . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 280
Закони України: . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 295
Постанови ВРУ: . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 310
Акти Президента України: . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 313
Акти КМУ: . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 317
Акти органів судової влади: . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 327
Акти органів виконавчої влади: . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 328
4.2 Місце та роль розвитку інформаційного суспільства у
новітній державній політиці України . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 329
Висновки до четвертого розділу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 343
Розд іл 5. НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ РОЗВИТКУ
ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТ ВА В УКРАЇНІ . . . . . . . . . . . . 351
5.1 Політика розвитку інформаційного суспільства закордоном . . . . 353
5.1.1 Інформаційна політика Фінляндії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 356
5.1.2 Інформаційна політика Бельгії, Данії та Нідерландів . . . . . 360
5.1.3 Інформаційна політика Швеції . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 361
5.1.4 Інформаційна політика Франції . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 366
5.1.5 Інформаційна політика Великої Британії . . . . . . . . . . . . . . . . 368
5.1.6 Інформаційна політика Німеччини . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 370
5.1.7 Інформаційна політика Канади . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 372
5.1.8 Інформаційна політика США . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 380
5.1.9 Інформаційна політика Китаю . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 387
5.1.10 Інформаційна політика Південної Кореї . . . . . . . . . . . . . . . . . 392
5.1.11 Інформаційна політика Сінгапуру . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 393
5.1.12 Інформаційна політика Японії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 394
5.1.13 Інформаційна політика Литви, Угорщини та Чехії . . . . . . 402
5.1.14 Інформаційна політика Польщі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 404
5.2 Стратегія розвитку інформаційного суспільства в Україні . . . . . . 414
Висновки до п’ятого розділу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 443
Розд іл 6. Інфор мац ійна іден тичн ість —
кл ючова за сада розви тку інфор мац ійного
суспіль ства в Україн і . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 453
6.1 Поняття ідентичності та його операціоналізація в розвитку
інформаційного суспільства . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 458
6.2 Витоки інформаційної ідентичності . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 465
6.2.1 Типи інформаційної ідентичності: державна, суспільна,
особистісна . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 466
6.2.2 Homo informaticus . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 471
6.2.3 Цінності та ідеологія: грані співвідношення ключових
концептів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 479
6.2.4 Інформаційна ідентичність — консолідуючий чинник . . . . 481
6.3 Чинники, що гальмують формування інформаційної
ідентичності . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 486
6.4 Методологія дослідження інформаційної ідентичності . . . . . . . . . 493
6.5 Поняття інформаційної ідентичності . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 494
6.6 Проблемоутворювальна матриця формування концепції
інформаційної ідентичності . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 495
6.7 Принципи інформаційної ідентичності . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 497
6.8 Правовий підхід до розуміння інформаційної ідентичності . . . . . 500
Висновки до шостого розділу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 506
ВИСНОВКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 512
CONCLUSIONS . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 524
ТЕЗАУРУС . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 535
СПИСОК ВИКОРИСТ АНИХ ДЖЕРЕЛ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 589
ДОДАТКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 616
Додаток А. Структурно-функціональний аналіз змістовних ознак
громадянського та інформаційного суспільств . . . . . . . . . . . . . . . . . 616
Додаток Б. Порівняльна таблиця законодавчо визначених
інформаційних інтересів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 618
Додаток В. Співвідношення цілей розвитку інформаційного
суспільства з життєво важливим інтересами . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 619
Додаток Д.1. Результати аналізу Закону України «Про основні
засади розвитку інформаційного суспільства в Україні
на 2007–2015 роки» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 621
Додаток Д.2. Основні Стратегічні цілі розвитку інформаційного
суспільства в Україні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 627

Додаток Д.3. Порівняльна таблиця напрямів розвитку
інформаційного суспільства . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 630
Додаток Е. Напрями забезпечення інформаційної безпекиУкраїни . . 633
Кори сна бібл іограф ія за темою до слідження . . . . . . . . . 639
Праці наукової школи доктора юридичних наук
Ліпкана В. А. з інформаційної тематики . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 639
Монографії, навчальні посібники . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 639
Наукові статті, тези виступів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 640
Праці наукової школи доктора юридичних наук
Сопілко І. М. з інформаційної тематики . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 652
Монографії, навчальні посібники . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 652
Наукові статті, тези виступів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 653

ПЕРЕДНЄ СЛОВО
Чому я вирішив започаткувати серію «ORDO ORDINANS»?
Передусім мене спонукало внутрішнє переконання у необ-
хідності подолати той штучний бар’єр, за якого нинішнє поколін-
ня і прийдешня генерація втрачають свій іманентний докорінний
зв’язок. Сучасні проблеми розвитку науки в Україні набули сис-
темного характеру, але до болю прикро, що нині бракує спорід-
неності між науковими поколіннями.
Здебільшого ті, хто вже здобув науковий ступінь, дуже прискі-
пливо й почасти суб’єктивно ставляться до здібного молодого по-
коління, а ще й намагаються нав’язати небезталанній молоді «сво-
єрідну панщину» — безмежне удосконалення власних теоретич-
них досліджень.
Такий інтелектуальний сепаратизм почасти перетворюється на
наукову «дідівщину», коли певні групи докторів наук унеможливлюють
захист дисертацій, прикриваючись сумнівними гаслами про «необ-
хідність удосконалення і глибшого вивчення предмета дослідження».
Отже, нині в науці справжнісінька монополія на певні теми, на-
прями досліджень, що не лише негативно впливає на саму науку,
а й призводить до сумнівів у світло науки, змушує молодь замис-
литись про здатність до самостійної роботи. Причому, нині в Украї-
ні поняття наукової школи чомусь опинилось майже поза законом,
особливо це стосується правових наук. Роль держави — це окре-
ма тема, на жаль, в Україні наука ледь животіє на маргінесі.
Ще хотів би привернути увагу до системи підготовки наукових
кадрів, яка потребує докорінної зміни. Переконаний, що варто
опановувати досвід інших країн, особливо США, де мені пощасти-
ло навчатися. Зокрема, в університетах США підготовка наукових
кадрів здійснюється за тими напрямами, за якими вже працюють
провідні науковці. Таким чином, наявність наукової школи там —
це основний рушій подальшого розвою науки. Саме тому, напри-
клад, у професора Інституту національної безпеки Університету
Делаверу (США) М.Дж. Мілера, який присвятив свій науковий по-
шук проблемам міграції, немає учнів, які досліджували б пробле-
ми реформування юстиції в США або питання відшкодування шко-
ди учасникам кримінального судочинства через неправомірні дії
органів державної влади.
Більш того, порядок унормування і формування аспірантсько-
го корпусу визначається не адміністрацією закладу, а самими
професорами, які власноруч одбирають собі аспірантів. Кожен
професор відповідає за наукове розроблення певної тематики,
кожен рік на це затверджується бюджет, в рамках якого і здійсню-
ється набір найбільш кмітливих та творчих аспірантів. Тому бажан-
ня недолугих спудеїв пересидіти в аспірантурі кілька років там не-
здійсненне. Тож ніколи не вирішить проблем жорсткий адміністра-
тивний контроль, яким хизуються українські ВНЗ, адже річ не в тім,
аби ті, хто поступив, захистили дисертації. Питання у збереженні
наукових традицій, розвитку наукових шкіл і наукового руху до но-
вих горизонтів пізнання.
Неправильне розуміння цього призвело до легітимації поло-
ження, закріпленого в настановах ВАК, про те, що тема доктор-
ської дисертації не може повторювати кандидатської. Утім, про-
бачте, про яку тоді наступність у науці може йтися, коли чиновни-
ки забороняють автору обрати напрям дослідження на все життя,
щоб поступово, згідно з вимогами до оформлення робіт канди-
датського і дисертаційного рівня досліджувати обрану проблему?
Кандидатська дисертація є початком наукового шляху, а док-
торська має слугувати його органічним продовженням. За таких
умов можна буде говорити і про цілісність, і про системність до-
слідження, і про безперервність наукового зростання особистості.
Переконаний, що визначальна роль у підготовці фахового та
компетентного науковця має належати науковому керівникові. Від
його компетенції, педагогічної майстерності, особистих якостей,
вміння мотивувати та сприяти у подоланні фрустрацій на тернис-
тому науковому шляху залежить якість кінцевого продукту — сту-
пінь вартості наукового фахівця. Науковий керівник, наче батько,
який, узявши за руку, веде крізь терни до зірок, буремним світом
науки, де чимало клипнів, а головне — так важко повірити у власні
сили, і так легко зневіритись у можливість наукових перемог. Тому
керівник, на мою думку, виступає своєрідним ordo ordinans — упо-
рядковуючим началом. Не вдаючись у філософський зміст даного
поняття, яке запропонував І. Г. Фіхте, я хотів би наголосити на дирек-
тивному значенні керівника, на необхідності підвищення його від-
повідальності за формування наукових шкіл.

Саме тому я й вирішив започаткувати випуск серії моногра-
фічних видань, в яких знаходили б своє відлуння результат, квінте-
сенція спільної роботи наукового керівника і його учня. Причому
одразу ж зауважу, що, як на мене, то уособлює обумовлений по-
рядок єдине упорядковуюче начало для молодого науковця — його
керівник. Тому братиму до уваги не тільки ті роботи, де я фактич-
но виступав офіційно закріпленим науковим керівником, а й ті, де
безпосередньо був тим упорядковуючим началом для аспіранта і
сприяв його становленню як майбутнього науковця.
Разом із керівником і його учнем безпосередню участь в ре-
алізації проголошеної мною концепції бере спеціалізована Вче-
на Рада, члени якої своїми порадами сприяють подальшому на-
тхненню в удосконаленні роботи.
Відтак, серія «ORDO ORDINANS» — це моя наукова позиція і кон-
кретний внесок у пропаганду системної науки в Україні, в якій на-
укове співтовариство, що складається із вчених, молодих дослід-
ників і майбутніх науковців як найбільш фаховий, інтелігентний та
обізнаний шар української історичної нації — являє собою єди-
ний, цілісний інтелектуальний континуум, епістемологічну спільно-
ту — еліту, яка має формувати дороговкази майбуття, засади на-
ціональної ідентичності та прогресивного розвитку нашої держави.
З непохитною вірою
в переможну ходу науки
В. А. Ліпкан

ВСТУП
Актуальність теми. Розвиток України як незалежної держави здій-
снюється в умовах формування інформаційного суспільства, транс-
формації інформаційної цивілізації. Конфліктний розвиток сучасно-
го світового співтовариства, поєднаний зі зменшенням ефективності
діяльності міжнародних інституцій, а також конфліктогенність укра-
їнського суспільства зсередини, обумовлена нестабільністю правової
системи, утворюють живильне підґрунтя для активізації різноманіт-
них деструктивних сил із метою завдати шкоди Українській держав-
ності.
Це зумовлює необхідність моніторингу інформаційного законо-
давства і приведення його у відповідність до нових соціально-еконо-
мічних, політико-правових та інформаційних реалій. Реформуван-
ня вітчизняного інформаційного права здійснюється в умовах дина-
мічного й інтенсивного процесу інформатизації суспільних відносин,
активізації реалізації інформаційної функції держави, розвитку різ-
номанітних інститутів інформаційного суспільства. Стрімкий розвій
інформаційних правовідносин, поєднаний із імплементацією людино-
центристської концепції, уможливили по-новому оцінити роль інфор-
маційного суспільства у подальшій розбудові громадянського суспіль-
ства в Україні.
Дослідження чинного українського законодавства, а також вивчен-
ня міжнародно-правового досвіду регулювання суспільних відносин
у сфері розвитку інформаційного суспільства свідчать про наявність
системних прогалин у правовому регулюванні, що створює суттєві пе-
решкоди для ефективного розвитку інформаційного суспільства, уне-
можливлює повноцінну реалізацію національних інформаційних ін-
тересів, державної інформаційної політики в цілому.
У даному напрямі безпосередньо питанням розвитку інформа-
ційного суспільства присвячені наукові дослідження таких вчених,

як: О. О. Григор, О. М. Ємельяненко, Є. О. Калашнюк, Г. В. Камаралі,
А. В. Камуз, М. Г. Каращук, О. Г. Кривоконь, В. І. Кушерець, О. О. Мару-
ховський, А. М. Новицький, О. В. Оверчук, О. О. Проскуріна, С. О. Ру-
денко, А. Л. Свящук та ін.
Окремі аспекти проблематики інформаційного суспільства у той
чи інший спосіб досліджувались у наукових працях таких вітчиз-
няних учених, як: В. Ю. Баскаков, В. Д. Гавловський, М. В. Гуцалюк,
М. І. Дімчогло, В. А. Залізняк, В. О. Кірьян, І. А. Кисарець, В. А. Ліп-
кан, О. В. Логінов, Є. А. Макаренко, Ю. Є. Максименко, О. А. Ман-
дзюк, П. Є. Матвієнко, Г. П. Несвіт, Н. Б. Новицька, В. Я. Політило,
Л. І. Рудник, І. М. Сопілко, О. В. Стоєцький, К. Г. Татарникова, А. В. Ту-
нік, К. П. Череповський, О. В. Чуприна, В. С. Цимбалюк, М. Я. Швець,
Т. А. Шевцова, О. В. Шепета, проте конкретні пропозиції щодо вирі-
шення досліджуваних проблемних питань у комплексі не знайшли сво-
го адекватного відображення.
Певне місце відведено аналізові особливостей розвитку концеп-
цій інформаційного суспільства таких зарубіжних вчених, як: О. Бард,
Д. Белл, Я. Зодерквіст, М. Кастельс, Й. Масуда, К. Мей, Е. Тоффлер,
Ф. Уебстер, а також суспільства знань та їх правових складових, запро-
понованих П. Дракером, Ф. Махлупом, Т. Стоун’єром, О. Т. Харчевні-
ковим та іншими іноземними фахівцями.
Водночас методологія формування та розвитку державної інфор-
маційної політики частково закладена в наукових та навчальних пра-
цях вітчизняних дослідників адміністративного та інформаційно-
го права та політики, теорії державного управління, зокрема таких,
як: В. Б. Авер’янов, О. Ф. Андрійко, І. В. Арістова, В. І. Гурковський,
С. Ф. Джерджа, Р. А. Калюжний, Б. А. Кормич, О. В. Копан, О. В. Ко-
хановська, І. Ю. Крегул, Г. М. Красноступ, А. І. Марущак, Н. Р. Ниж-
ник, І. М. Сопілко, В. Д. Павловський, О. П. Світличний, В. Ю. Степа-
нов тощо.
Утім, проблема правових засад розвитку інформаційного суспіль-
ства в Україні, вивчення та визначення концептуальних засад розвитку
інформаційного суспільства в контексті реалізації державної інформа-
ційної політики досі не стали цілісним об’єктом наукових досліджень.
У наявних роботах багатьох авторів розглянено лише деякі інститу-
ти інформаційного суспільства або доволі поверхово досліджено пев-
ні особливості розвитку окремих його складових. Проте, поза увагою

науковців залишились важливі питання визначення концептуальних
засад ефективного розвитку інформаційного суспільства в контексті
його реалізації.
Більше того, не визначено методологічних засад формування нео-
парадигми інформаційної політики, через що недостатньо досліджені
структурні та функціональні особливості інформаційної політики як
інформаційно-правового феномена.
І хоча згадані дослідження мають вагоме науково-прикладне зна-
чення, вони не можуть через зашореність сприяти системному підви-
щенню ефективності правового регулювання суспільних відносин у
сфері розвитку інформаційного суспільства в Україні як цілісного сис-
темного об’єкта наукових розвідок; не стимулюють прогресивного роз-
витку державної інформаційної політики. У зв’язку з цим актуальними
напрямами виступає вивчення не лише правових, а й концептуальних
засад розвитку інформаційного суспільства як цілісної наукової про-
блеми, а також формування методологічних засад неопарадигми дер-
жавної інформаційної політики.
Окрім того, осторонь залишається проблема методологічного об-
ґрунтування необхідності розроблення концепції інформаційної іден-
тичності як обов’язкової умови розвитку інформаційного суспільства
в Україні, що значно ускладнює реалізацію державної інформаційної
політики, актуалізує проблему надання останній чіткішої соціальної
спрямованості, динамізму й ефективності.
Головною метою дослідження, результати якого викладені в мо-
нографії, виступає визначення концептуальних засад розвитку інфор-
маційного суспільства в Україні через надання науково обґрунтованих
пропозицій щодо підвищення ефективності правового регулювання
розвитку інформаційного суспільства в Україні, а також обґрунтуван-
ня й визначення методологічних засад формування неопарадигми дер-
жавної інформаційної політики України.
Названа мета дослідження сприяла розв’язанню ряду завдань, а
саме:
− визначити рівень наукових досліджень теми правового регулю-
вання розвитку інформаційного суспільства в Україні;
− надати правовий вимір концепцій інформаційного суспільства;
− сформулювати поняття інформаційного суспільства та виділити
основні його ознаки;

− визначити філософські детермінанти розвитку інформаційного
суспільства;
− узагальнити інформаційні інтереси як субстрат інформаційного
суспільства;
− з’ясувати правову природу загроз в інформаційному суспільстві;
− сформулювати визначення та виокремити особливості гібрид-
ної війни як загрози розвитку інформаційного суспільства;
− запропонувати теоретичний алгоритм моделі пізнання інфор-
маційної політики й визначити складові елементи алгоритму
державної інформаційної політики;
− визначити феноменологічні засади державної інформаційної
політики;
− сформулювати засади інформаційної гносеології;
− виявити онтологічні засади державної інформаційної політики;
− розробити засади інформаційної аксіології;
− визначити стан правового регулювання розвитку інформацій-
ного суспільства в Україні;
− узагальнити міжнародно-правовий досвід розвитку інформа-
ційного суспільства;
− запропонувати правову модель розвитку інформаційного сус-
пільства;
− сформулювати напрями удосконалення розвитку інформацій-
ного суспільства в Україні;
− розробити засади концепції інформаційної ідентичності.
Монографія є одним із перших в державі комплексних досліджень
коцептуальних засад розвитку інформаційного суспільства в Україні
як цілісної системи у поєднанні з методологічними засадами форму-
вання неопарадигми державної інформаційної політики.
Новаторськими є:
– подання правової моделі інформаційного суспільства, яку станов-
лять: Стратегія розвитку інформаційного суспільства в Україні,
Стратегія кібербезпеки інформаційного суспільства, Стратегія
е-урядування, Стратегія розвитку телекомунікацій;
– пропозиція доповнити систему шкіл теорій інформаційного сус-
пільства правовою школою, в рамках якої згідно з методологі-
єю компаративістики методів правової рецепції, а також синер-
гетичного та міждисциплінарного підходів досліджуються різ-

номанітні механізми правового регулювання, регулятивна роль
права, ефективність впливу права на суспільні інформаційні від-
носини, що виникають, формуються та розвиваються в інфор-
маційному суспільстві;
– формулювання теоретичних підходів до правового регулюван-
ня розвитку інформаційного суспільства: скептичний підхід, за
якого висловлюються думки щодо неможливості урегулюван-
ня суспільних інформаційних відносин через занадто велику
їх структурованість і динамічність; критичний підхід, заснова-
ний на аналізові реальних тенденцій розвитку інформаційного
суспільства та критичного ставлення до відсутності норматив-
но-правової бази щодо регулювання нових суспільних відно-
син; нігілістичний підхід, за якого висловлюється думка про не-
здатність права регулювати суспільні інформаційні відносини,
а також нездатність та неефективність права як регулятора сус-
пільних інформаційних відносин, які є динамічними; конструк-
тивний підхід, за якого пропонується ухвалити Інформаційний
кодекс України, сформувати систему правового регулювання ін-
формаційних відносин (у сфері інформації);
– для позначення процесів цифрової нерівності пропонується
увести в науковий обіг нові поняття: цифрова асиметрія — за
якої збільшення віку людства не супроводжується адекватним
значним збільшенням індивідуальної тривалості життя, і з кож-
ним поколінням на людину лягає дедалі більший тягар знань,
який вона вже не в змозі засвоїти; інформаційний маргінал —
особа, яка перебуває поза межами інформаційного суспільства,
що втратила свій інформаційний статус внаслідок унікальнос-
ті власної соціокультурної ситуації, при переході до глобальної
взаємодії в рамках інформаціонального капіталізму, і неспро-
можності протистояти нав’язуванню та пристосуватися до якіс-
но нової мережної архітектури інституційних структур інформа-
ційного суспільства; інформаційна інтелігенція — інформацій-
но освічені люди, тобто ті, хто з величезних масивів інформації
уміє відбирати лише потрібну і, використовуючи її, набувати ін-
формаційні переваги над іншими, отримуючи суттєві важелі для
встановлення контролю над інформаційним та іншими страте-
гічними просторами;

– розроблення етапів становлення наукової думки стосовно ін-
формаційного суспільства в інформаційно-правовій доктрині
незалежної України: перший етап (1991–1997 рр.) характери-
зується поверховим розумінням інформаційної сфери, що роз-
глядається лише як складовий елемент національної безпеки і
не усвідомлюється як самостійна складова з відповідним пра-
вовим інструментарієм правового регулювання; другий етап
(1997–2003 рр.) характеризується усвідомленням трансформа-
ції світу з індустріального на інформаційне суспільство і необ-
хідності формування інформаційного права як окремої галузі;
третій етап (2003–2007 рр.) характеризується усвідомленням
необхідності правового регулювання розвитку інформаційно-
го суспільства, що й знайшло своє адекватне відображення че-
рез ухвалення Закону України «Про основні засади розвитку ін-
формаційного суспільства в України на 2007–2015 роки». Тре-
тьому етапу властива поява досліджень монографічного рівня,
предметом яких є безпосередньо захист інформації з обмеже-
ним доступом, особливості доступу до зазначеної вище інфор-
мації та виділення основних видів таємниць; четвертий етап
(2007–2013 рр.) — характеризується практичним розвитком ідей
формування інформаційного суспільства. Це знайшло своє ві-
дображення в ухвалені Концепції розвитку електронного уряду-
вання в Україні, Доктрини інформаційної безпеки України, за-
конів України «Про доступ до публічної інформації», «Про за-
хист персональних даних» тощо. Також на даному етапі значно
активізувалася рефлексія даних питань і в розвідках дослідників
із інформаційної тематики; п’ятий етап (15 травня 2013 р. —
дотепер) — ухвалення Стратегії розвитку інформаційного сус-
пільства в Україні;
– розуміння змісту інформаційної глобалізації, яка полягає в транс-
формації інформаційного суспільства до єдиної макросистеми,
об’єднаної за зразком системи-оригіналу (засновника інформацій-
ного суспільства), в якій інформаційні суспільства здатні до коево-
люції лише в рамках глобального інформаційного суспільства.
У науковий обіг уведено нові поняття, надано їх тлумачення, а та-
кож розширено інтерпретації таких із них: «інформаційне суспіль-
ство», «інформаційний потенціал», «інформаційний простір», «інфор-

маційна глобалізація», «інформаційна ідентичність», «інформаційний
порядок», «інформаційна культура», «інформаційні ресурси», «інфор-
маційний суверенітет», «гібридна війна», «державна інформаційна по-
літика», «інформаційна феноменологія», «інформаційна гносеологія»,
«інформаційна онтологія», «інформаційна аксіологія» та ін.
Елементом наукової новизни є алгоритм формування інформаці-
ологічної парадигми: наукова еліта, що творить інформаціологічну
парадигму: інформаціологію, інформаційне право, інформаційну без-
пеку; освітянська еліта—транслятор інформаціологічних знань: на-
вчальні дисципліни з інформаціологічної тематики, що мають бути
введені для викладання як обов’язкові в усіх ВНЗ гуманітарного про-
філю; управлінська еліта — після отриманих знань на другому рівні, на
підставі верифікації парадигм, розроблених на першому рівні, впрова-
джує її у практичну інформаційну діяльність.
Окремо увагу в роботі приділено новій інтерпретації терміна «ін-
формаційні інтереси» як інтереси інформаційного суспільства, а також
класифікації загроз інформаційному суспільству.
Вперше надається визначення гібридної війни як загрози розвитку
інформаційного суспільства в Україні.
Запропоновано алгоритм складових державної інформаційної по-
літики та теоретичний алгоритм моделі її пізнання.
Новаторським є застосування теорії справедливості Дж. Ролза до
побудови моделі державної інформаційної політики. Внаслідок цьо-
го було отримано три основні авторські інтерпретації теорії справед-
ливості: 1) кожен має рівне право на реалізацію інформаційних прав
і свобод, яка є фундаментальним чином сумісною із аналогічною та
адекватною свободою та інтересами інших; 2) будь-яка інформаційна
цінність має бути доступною для будь-якого індивіда; 3) інформацій-
на нерівність є справедливою тільки тоді, коли несе загальну користь і
компенсує втрати найбільш незахищених прошарків суспільства, най-
менш розвинених інформаційних суспільств.
Одним із елементів наукової новизни є пропозиція теоретичного
алгоритму моделі пізнання інформаційної політики, яка має складати-
ся із таких елементів: 1) інформаційна феноменологія; 2) інформацій-
на гносеологія; 3) інформаційна онтологія; 4) інформаційна аксіологія.
Окремо наукову увагу в роботі приділено формуванню інформа-
ційних цінностей в рамках реалізації концепції інформаційної іден-

тичності, а також удосконалено основи моральної парадигми інформа-
ційного суспільства через формування засад інформаційної культури.
Окремим пластом наукового пізнання у монографії стала концеп-
ція інформаційної ідентичності, ядром якої виступають людські ко-
мунікації в рамках нових трендів інформаційної культури. Основним
засобом збереження інформаційної ідентичності виступає діалог ін-
формаційних суспільств, транзитивність і транспарентність інформа-
ційних культур.
Також авторами запропоновано актуальні напрями дослідження ін-
формаційної ідентичності як важливого підґрунтя вироблення ефек-
тивної інформаційної політики, а саме: а) визначення просторового
виміру боротьби за ідентичність: геополітичний, геостратегічний, ге-
оінформаційний, геоправовий тощо; б) інформаційний вимір бороть-
би за ідентичність; в) інформаційну ідентичність і політику інформа-
ційної ідентичності; г) вплив нових інститутів комунікацій на процес
боротьби за ідентичність; ґ) напрями впливу нових комунікативних
практик на інформаційну реальність і її осмислення як на концепту-
альному, так і на емпіричному рівнях.
Сформовані у роботі висновки та пропозиції визначають напрями
удосконалення правового регулювання розвитку інформаційного сус-
пільства та державної інформаційної політики України.