Кафтя Андрій Анатолійович,
здобувач Запорізького національного університету
Розглядається необхідність використання різних методологічних підходів та принципів при дослідженні правової системи; розкрито зміст та співвідношення понять «методологія», «метод»; виокремлено основні методологічні підходи, що застосовуються в юридичних дослідженнях; розкрито концептуальні засади застосування системного підходу при дослідженні правової системи як правової категорії та юридичного феномена.
Ключові слова: правова система, метод, методологія, методологічний підхід, системний підхід, система
Рассмотрена необходимость использования различных методологических подходов и принципов при исследовании правовой системы; раскрыто содержание и соотношение понятий «методология», «метод»; выделены основные методологические подходы, применяемые в юридических исследованиях; раскрыто концептуальные основы применения системного подхода при исследовании правовой системы как правовой категории и юридического феномена.
Ключевые слова: правовая система, метод, методология, методологический подход, системный подход, система
Consider the need to use different methodological approaches and principles to the study of the legal system; the meaning and value of concepts «methodology», «method»; singled out the basic methodological approaches used in legal studies; deals with the conceptual foundations of a systematic approach to the study of the legal system as a legal category and legal phenomenon.
Key words: legal system, method, methodology, methodological approach, system approach, system
Складність правової системи як предмета дослідження обумовлює необхідність використання різних методологічних підходів та принципів. Причому їх застосування має бути науково обґрунтованим. Кожна юридична наука має власний інструментальний апарат, за допомогою якого вивчає відповідні соціальні процеси та явища, робить висновки та надає пропозиції й рекомендації з метою їх удосконалення.
Зважаючи на те, що категорія «правова система» є новим, малодослідженим юридичним феноменом, слід визнати відчутний брак методологічних засад її дослідження та визначення взаємозв’язку з іншими соціальними системами. Це обумовлює актуальність написання даної наукової статті.
Метою наукової статті є розкриття плюралізму методологічних підходів щодо дослідження правової системи як юридичної категорії.
Задля цього автором поставлені такі завдання: 1) визначити поняття «методологія» та «метод»; 2) виокремити основні методологічні підходи, що застосовуються в юридичних дослідженнях; 3) розкрити концептуальні засади застосування системного підходу при дослідженні правової системи.
Написання даної наукової статті ґрунтується на фундаментальних працях таких відомих вітчизняних фахівців інформаційної проблематики, як: В. Ю. Баскаков, В. Д. Гавловський, М. В. Гуцалюк, М. І. Дімчогло, В. А. Залізняк, В. Ф. Коваль, Б. А. Кормич, В. А. Ліпкан, О. В. Логінов, О. А. Мандзюк, А. І. Марущак, П. Є. Матвієнко, В. І. Теремецький, А. В. Тунік, О. В. Стоєцький, В. С. Цимбалюк, Л. С. Харченко, К. П. Череповський, М. Я. Швець, Т. А. Шевцова, О. В. Шепета, О. В. Чуприна тощо.
В юридичній науковій літературі викладено різні підходи до виокремлення структури методології юридичної науки.
Так, С. Д. Гусарєв та О. Д. Тихомиров зауважують: «…методологія юридичної науки не зводиться лише до сукупності наукових методів пізнання правової дійсності і побудови наукових знань, а є складним і багатоплановим утворенням, що охоплює: світоглядні, філософські, теоретичні та наукознавчі засади; проблеми структури юридичного наукового знання взагалі і в особливості його теорій та концепцій; тенденції виникнення, функціонування і зміни наукового знання, а також його класифікації, типологізації; понятійний апарат юридичної науки і її наукову мову; структуру і склад теоретичних та інших наукових методів, що застосовуються; формалізовані методики і процедури конкретного їх використання» [1, с. 248-249].
Цю думку підтримують й інші вчені: «…загальний стан розробки методологічних проблем українського правознавства відстає від сучасних потреб, хибує відчутними недоліками. Поширення набули методологічна невизначеність, еклектизм, некритичне запозичення певних методів та методичних засобів інших наук поза межами їх можливого використання у дослідженнях соціально-правових проблем. Мають місце непоодинокі прояви абстрактного соціально-беззмістовного визначення державно-правових явищ, нерозбірливого застосування концепцій та норм, що належать до різних, нерідко протилежних зарубіжних правових систем, недооцінки правових принципів…» [2, с. 150-154].
Розуміння понять «методологія», «методи», а також їх співвідношення доволі дискусійне серед науковців. Оперуючи вищезазначеними поняттями, дослідники не бачать різниці між ними та здебільшого вживають їх як синоніми.
Так, О. Ф. Скакун зазначає: «…метод юриспруденції являє собою засіб юридичного пізнання, створення та організації юридичного знання. За допомогою юридичного методу предмет юриспруденції конкретизується і оформлюється у відповідну юридичну теорію (юридичну науку) як єдину систему знань про державу та право, висловлену в поняттях» [3, с. 48].
В. В. Лазарєв, С. В. Липень визначають методологію як сукупність принципів, прийомів, способів наукової діяльності, що застосовується для отримання істинних, та таких, що відображають об’єктивну реальність, знань [4, с. 19].
Водночас авторський колектив російських вчених, оперуючи усталеною і консервативною конструкцією, зазначають, що метод охоплює способи, прийоми, засоби вивчення [5, с. 15].
Привертає увагу підхід колективу вітчизняних науковців: «…методологія — це наука про методи, складне утворення, що характеризує систему різних методологічних рівнів і методів пізнання предмета. В механізмі юридичного пізнання вона може розглядатися як вихідна категорія, а метод у свою чергу — це базова категорія методології, адже вона є не що інше, як теорія методів» [6, с. 14].
Здебільшого у вітчизняних наукових колах методологію визначають як концептуальний виклад мети, змісту, методів дослідження, які забезпечують отримання максимально об’єктивної, точної, систематизованої інформації про процеси та явища [7, с. 35]. Таке трактування цих понять можна знайти у більшості енциклопедичних видань.
Аргументовану позицію з цього приводу детально викладено В. А. Ліпканом та В. А. Залізняком [8, с. 148-149], згідно з якою ці поняття («метод» і «методологія») слід використовувати в таких значеннях.
Метод 1) спосіб досягнення мети, певним чином упорядкована діяльність; 2) спосіб дослідження конкретної сфери об’єктивної реальності, який надає загальнометодологічним засадам предметної визначеності. Метод як засіб пізнання являє собою спосіб відтворення в розумовій діяльності досліджуваного предмета.
Методологія 1) сукупність принципів, прийомів і методів дослідження будь-якого об’єкта; 2) певним чином сформована ідеологія науково-аналітичної роботи, що базується на певних припущеннях, ідейно-теоретичних засадах, ціннісних настановах, які загалом задають науково-пізнавальний горизонт ставлення людини до світу, суб’єкта до об’єкта, що вивчається, та змінюється в процесі людської діяльності; 3) наука про методи пізнання й перетворення світу.
Отже, наукова значимість і пізнавальна цінність методу та методології, що застосовується при дослідженні, визначається їх евристичним потенціалом, здатністю збагатити науку новим знанням, виявити нові ракурси у досліджуваному явищі, сприяти всебічному його розумінню.
Обрання конкретного методологічного підходу здійснюється, виходячи із особливостей предмета дослідження, а також поставленої мети.
Нині найбільш широковживаними методологічними підходами в юридичних розвідках при дослідженні різних правових явищ та процесів є діяльнісний, функціональний, системний.
Діяльнісний підхід базується на засадах «теорії діяльності», де діяльність інтерпретується як пояснювальний принцип, парадигма, теоретична модель та метод наукових досліджень, що надає можливість розглянути навколишній світ як прояв, форму, умову, результат цілеспрямованого впливу людини та суспільства.
Функціональний підхід спрямований на розкриття сутності соціального призначення явищ та спрямованості впливу.
При дослідженні явищ правової дійсності, що мають складну будову та пов’язані з іншими явищами, особливо активно застосовується системний підхід.
Саме він дозволяє дослідити правову системи не лише як підсистему інших соціальних систем (міжнародної правової системи, політичної системи, економічної системи тощо), а й розкрити зміст та корелятивні зв’язки її елементів між собою.
Зокрема поряд з поняттям «правова система» застосовуються й інші суміжні поняття: «система законодавства», «система права», «система нормативно-правових актів», «система правового регулювання» тощо.
Правова система — це відкрита складна система, що перебуває у постійній взаємодії із зовнішнім середовищем, внаслідок чого постійно перебуває в стані динамічної трансформації. Наприклад, правова система будь-якої країни є частиною міжнародної правової системи, у зв’язку з чим міжнародні стандарти та міжнародно-правові акти, що ухвалюються міжнародними інституціями (міжнародними організаціями), стають частиною внутрішнього національного законодавства.
Не менш важливого значення мають й інші зовнішні системи – політична, економічна, екологічна, культурна, інформаційна тощо. Будь-які глобальні проблеми стають предметом реагування міжнародної спільноти. Єдиним цивілізованим результатом такого реагування є ухвалення відповідних нормативно-правових актів, що потребують не лише де-юре імплементації у національну правову систему, а й реалізації міжнародних норм де-факто.
Наприклад, поява та ескалація інформаційних правопорушень, що мають транснаціональних характер, детермінувала необхідність розроблення концептуальних засад боротьби з інформаційними правопорушеннями, адекватного інституційно-функціонального механізма протидії та подолання їх шкідливих наслідків. Внаслідок чого була ухвалена Концепція Рада Європи «Про кіберзлочинність», склади інформаційних правопорушень яких містяться в національних кримінальних нормативно-правових актах. Отже, взаємозв’язок правової системи з іншими соціальними системами є діалектичним.
На когнітивному рівні дана проблема операціоналізується в дослідженнях Ю.Є.Максименко, яка розвиває інформаційну деліктологію [9]
До того ж правова система є цілісною системою як з позиції виникнення, так й особливо функціонування. Це також детермінує актуальність застосування системного підходу при розкритті змісту, структури та взаємозв’язку її елементів між собою.
З точки зору, О. Ф. Скакун до елементів правової системи суспільства слід відносити суб’єктів права, правові норми та принципи, правореалізацію, правозастосування, правовідносини, правомірну поведінку, юридичну практику, праворозуміння, правові ідеї, концепції, правову свідомість, правову культуру, зв’язки між названими елементами, що визначають результат їх взаємодії – законність, правопорядок [3, с. 303].
На думку В. Д. Попкова, структура правової системи суспільства характеризується трьома групами правових явищ:
- нормами права, принципами та інститутами права, що утворюють нормативну сторону;
- сукупність правових установ, що складають організаційну сторону;
- сукупністю правових поглядів, уявлень, ідей, що охоплюються соціально-культурною стороною [10].
І. В. Петеліна виділяє такі елементи правової системи:
- право (система норм);
- законодавство (як форма виразу норм);
- правові установи, що здійснюють правову політику держави;
- судова та інша юридична практика;
- механізм правового регулювання;
- правореалізаційний процес (акти застосування норм права й тлумачення норм права);
- права, свободи та обов’язки громадян (суб’єктивне право);
- система правовідносин;
- законність та правопорядок;
- правова ідеологія (правосвідомість, юридичні доктрини, правова культура);
- суб’єкти права (індивідуальні та колективні);
- систематизуючи зв’язки;
- інші правові явища (юридична відповідальність, правовий статус тощо), що утворюють «інфраструктуру» правової системи [11, с. 16].
У свою чергу, Ю. О. Тихомиров до правової системи суспільства відносить такі елементи:
1) цілі та принципи правого регулювання;
2) основні види правових актів та їх об’єднання;
3) системоутворюючі зв’язки, що забезпечують взаємодію всіх елементів та цілісність системи. Через деякий проміжок часу він висунув тезу про те, що при аналізі правової дійсності необхідно розглядати два явища: правову систему, що склалася історично, та систему законодавства, що є продуктом національної діяльності, формою виразу нормативного матеріалу [12, с. 33].
Здебільшого в наукових колах виділяють такі елементи правової системи:
- суб’єкти права;
- система права;
- система законодавства;
- правові принципи;
- правова культура;
- правова свідомість;
- юридичні установи;
- юридична техніка;
- юридичні терміни;
- правова політика;
- правотворчість;
- правореалізація;
- правовідносини;
- юридична практика.
Отже, розвиток того чи іншого елемента правової системи так чи інакше впливає на трансформацію правової системи в цілому. Поява нових галузей законодавства чи галузей права, недостатній рівень правореалізації чи правової культури не дають можливості правовій системі розвиватись та набувати нового, більш високого рівня розвитку.
Концептуальні засади системного підходу визначено в численних юридичних наукових працях. Зокрема, Н. М. Онищенко на підставі аналіза широкого кола праць зарубіжних та вітчизняних вчених окреслила основні правила та прийоми системного підходу та відповідним чином трансформувала стосовно особливостей правової реальності. Внаслідок чого визначено сутність, структуру, функції правової діяльності як елемента правової системи, форми її функціонування, зокрема надається системоутворювальне значення у зв’язку з залежністю від неї генези, стану та перспектив розвитку правової системи [13 -15].
При використанні методології системного підходу досліджувалися статичні, динамічні, структурні компоненти та властивості правової системи, її внутрішні та зовнішні прояви, генетичні та функціональні зв’язки, взаємодія з соціальним і інформаційним середовищем.
До загальновизнаних методологічних положень системного підходу у застосуванні до проблематики дослідження належать такі:
- державно-правові явища й окремі їх компоненти розглядаються як системи (підсистеми);
- елементи системи, взаємопов’язані між собою так само, як і кожне явище з множиною інших явищ (систем), причому властивості елементів (підсистем) залежні від властивостей цілого, частиною якого вони є;
- кожне державно-правове явище має динамічну природу, тобто йому властиві процеси виникнення, становлення, розвитку, зміни та припинення існування;
- функціонування та розвиток цих явищ здійснюється в результаті взаємодії з зовнішнім середовищем при домінуванні внутрішніх закономірностей (його саморозвитку) над зовнішніми чинниками та закономірностями.
Отже, застосування системного підходу при дослідженні правової системи дає змогу дійти таких висновків:
1) правова система — це складний та багатоаспектний правовий феномен;
2) при її дослідженні слід ураховувати її зв’язки з іншими правовими феноменами, соціальними системами та, кореляцію між її структурними елементами (підсистемами);
3) правова система є динамічною та багаторівневою системою;
4) метою правової системи є забезпечення правового порядку;
5) лише комплексне використання методологічних підходів і методів дослідження сприятимуть об’єктивному, всебічному розкриттю сутності та зміста правової системи.
Окремої уваги потребують застосування спеціально наукових методів (семантичної валентності, кореляційного регресійного аналізу, апроксимації часових рядів юридичних даних за допомогою співставлення гармонічної та інших видів функцій (ряду Фур’є), авторегресійних моделей юридичних процесів, системного метаконцептуального моделювання матриць знань тощо), на яких акцентує увагу у своїх публікаціях сучасний дослідник проблем інформаційної політики В.А.Ліпкан [16-18].
Таким чином, для забезпечення комплексності, обґрунтованості та достовірності наукових результатів дослідження правової системи слід застосовувати комплекс світоглядних, філософських, наукових та теоретичних засад, використовувати загальнонаукові, конкретно-наукові та спеціальні методи пізнання, вибір і характер яких зумовлено метою та завданнями дослідження.
ЛІТЕРАТУРА:
- Гусарєв С.Д., Тихомиров О.Д. Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності): навч.посіб./ С.Д. Гусарєв, О.Д. Тихомиров. – 4-те вид., стер. — К.: Знання, 2010. — с. 66-67; Тихомиров А.Д. Юридическая компаративистика: философские, теоретические и методологические проблемы. — К.: Знання, 2005. – с. 248-249
- Рекомендації міжнародної науково-теоретичної конференції «Проблеми методології сучасного правознавства» // Вісник Академії правових наук України. —Харків, 1997. — Вип. 1. — С. 150—154.
- Скакун О. Ф. Теорія держави і права : [Підручник] / О. Ф. Скакун. — Харків : Консул, 2008. — 656 с.
- Лазарев В. В. Теория государства и права : [Учебник для вузов] / В. В. Лазарев, С.В. Липень. — М. : Спарк, 2004. — 528 с.
- Теория государства и права: [Курс лекций] / Под ред. Н. И. Матузова, А. В. Малько. — М. : Юристъ, 1997. — 672 с.
- Гусарєв С. Д. Теорія права і держави : [Навчальний посібник] / С. Д. Гусарєв, А.Ю. Олійник, О.Л. Слюсаренко. — К. : Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008. — 270 с.
- Шейко В.М. Організація та методика науково-дослідницької діяльності : [Підручник] / В.М. Шейко, Н.М. Кушнаренко. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К : Знання-Прес, 2002. — 295 с.
- Ліпкан В.А. Систематизація інформаційного законодавства України : [Монографія] / В. А. Ліпкан, В. А. Залізняк / За заг. ред.. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2012. — 304 с.
- Максименко Ю. Є. Інформаційна деліктологія: засади становлення / В. А. Ліпкан, Ю. Є. Максименко // Матеріали круглого столу, присвяченого 90-літтю академіка В. В. Копейчикова (19 листопада 2013 року). — К. : ТОВ «НВП «Інтерсервіс», 2014. — С. 92—96.
- Поняття та структура правової системи суспільства. Режим доступу: http://www.djerelo.com/index.php?option=com_content&task=view&id=4914&Itemid=71 – Заголовок з екрану
- Петелина И.В. Теоретические проблемы Российской правовой системы: Автореф. дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.01 / Саратовская гос. акад. права. – Саратов, 1996. – С. 16.
- Тихомиров Ю.А. Правовая система развитого социалистического общества / Ю. А. Тихомиров // Советское государство и право. – 1979. – № 7. – С.33.
- Оніщенко Н.М. Правова система: проблеми теорії: Монографія. — К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2002. — 352 с.
- Оніщенко Н.М. Теоретико-методологічні засади формування та розвитку правової системи: Аврореф. дис… д-ра юрид. наук: 12.00.01/ Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. — К., 2002. — 32с.
- Оніщенко Н.М. Розвиток соціальності сучасних державних і правових систем // Держава і право: Зб. наук. пр. Юридичні і політичні науки. — Вип. 14. — К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2001. — С. 3—11.
- Ліпкан В. А. Науковий алгоритм дослідження кодифікації інформаційного законодавства України / В. А. Ліпкан // Підприємництво, господарство і право. — 2014. — № 1. — С. 44—48.
- Ліпкан В. А. Консолідація інформаційного законодавства України : [монографія] / В. А. Ліпкан, М. І. Дімчогло / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2014. — 416 с.
- Ліпкан В. А. Інкорпорація інформаційного законодавства України : [монографія] / В. А. Ліпкан, К. П. Череповський / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2014. — 408 с.