Братель О.Г.
Голова Інституту цивільних правовідносин ГОСЛ
кандидат юридичних наук, доцент
З набуттям чинності 01.09.2005 р. Цивільного процесуального кодексу України (далі –ЦПК України) [1] в цивільному процесуальному праві було запроваджено новий на той час процесуальний інститут – інститут попереднього судового засідання.
Відповідно до ч. 1 ст. 130 ЦПК України попереднє судове засідання проводиться з метою з’ясування можливості врегулювання спору до судового розгляду або забезпечення правильного та швидкого вирішення справи.
Революційний зміст зазначеної правової новели полягав у тому, що відповідно до ч. 7 ст. 130 ЦПК України попереднє судове засідання було обов’язковим для кожної справи, за винятком випадків, встановлених ЦПК України.
Із запровадженням інституту попереднього судового засідання в спеціальній літературі з’явився цілий ряд наукових праць присвячених дослідженню мети, значення, і, зокрема, доцільності існування вказаного інституту з огляду на його імперативний зміст. Дані питання знайшли відображення в наукових працях таких вчених та практичних працівників як: С.О. Короєда [2], Д.Д. Луспеника [3], І.П. Іванченко [4], А.С. Олійник [5] та інших.
Окрема увага питанням проведення попереднього судового засідання приділено представниками суддівської гілки влади в постанові Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12.06.2009 р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» [6].
Разом з тим (мабуть враховуючи наукові позиції вчених та думки практиків) 07.07.2010 р. Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про судоустрій і статус суддів», який набрав чинності 30 липня 2010 р. [7] Вказаним Законом, зокрема, були внесені зміни та доповнення до цілого ряду процесуальних кодексів, в т.ч. і до ст. 130 ЦПК України. Так, відповідно до вказаних змін ч. 7 ст. 130 ЦПК України викладено в новій редакції: «7. Попереднє судове засідання не є обов’язковим. Питання про необхідність його проведення вирішується суддею під час відкриття провадження у справі».
Отже, вказана частина норми з площини імперативності трансформувалась в площину диспозитивності, що фактично призвело до зменшення як наукового, так і практичного інтересу до інституту попереднього судового засідання.
Спробуємо дослідити значення інституту попереднього судового засідання в практичній діяльності судів та безпосередню доцільність його існування.
Питання про необхідність проведення попереднього судового засідання вирішується суддею під час відкриття провадження у справі (ч. 7 ст. 130 ЦПК України). Вказана норма має відсильний зміст і реалізується через ч. 5 ст. 122 ЦПК України в якій закріплено, що про відкриття провадження у справі чи відмову у відкритті провадження у справі суддя постановляє ухвалу. В ухвалі про відкриття провадження у справі зазначаються: 4) час і місце попереднього судового засідання, якщо суддя вирішив, що його проведення є необхідним…
Якщо ж суддя вирішив, що проведення попереднього судового засідання у справі не є необхідним він відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 122 ЦПК України виносить ухвалу якою призначає так званий «перше» судове засідання.
У визначений в ухвалі день проведення попереднього судового засідання з’являються особи, які беруть участь у справі. Початок попереднього судового засідання відбувається за загальними правилами встановленими для проведення судового розгляду (ч. 11 ст. 130 ЦПК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 130 ЦПК України для врегулювання спору до судового розгляду суд з’ясовує: чи не відмовляється позивач від позову, чи визнає позов відповідач, чи не бажають сторони укласти мирову угоду або передати справу на розгляд третейського суду.
Ці ж питання з’ясовуються судом на початку розгляду справи по суті, відповідно до ч. 1 ст. 173 ЦПК України. Фактично можна говорити про аналогічний процесуальний зміст ч. 3 ст. 130 та ч. 1 ст. 173 ЦПК України.
У випадку, якщо під час попереднього судового засідання спір не може бути врегульованим у порядку, визначеному ч. 3 ст. 130 ЦПК України, то суд вчиняє наступні процесуальні дії, перелік яких передбачений пунктами ч. 6 ст. 130 ЦПК України, а саме: 1) уточнює позовні вимоги або заперечення проти позову; 2) вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі; 3) визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору і які з них визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню; 4) з’ясовує, які докази подані чи подаються на попередньому судовому засіданні кожною стороною для обґрунтування своїх доводів чи заперечень щодо невизнаних обставин; 5) за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про витребування доказів та виклик свідків, про проведення експертизи, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача, особи, яка надає правову допомогу, або про судові доручення щодо збирання доказів; 6) у невідкладних випадках проводить огляд на місці, огляд письмових і речових доказів; 7) за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про вжиття заходів забезпечення позову; 8) вчиняє інші дії, необхідні для підготовки справи до судового розгляду; 9) визначає час і місце судового розгляду.
Слід визнати, що у випадку, коли судом не проводиться попереднє судове засідання, а проводиться судове засідання до початку розгляду справи по суті, то судом практично завжди вчиняються дії передбачені п.п. 1-7 ч. 6 ст. 130 ЦПК країни.
Проведемо аналогію між діями, що вчинюються судом на попередньому судовому засіданні та на судовому засіданні до початку розгляду справи по суті.
Як у першому, так і в другому випадку суд уточнює позовні вимоги або заперечення проти позову, вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору і які з них визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню та з’ясовує, які докази подані чи подаються на попередньому судовому засіданні чи судовому засіданні до початку розгляду справи по суті кожною стороною для обґрунтування своїх доводів чи заперечень щодо невизнаних обставин.
Без вчинення вказаних обов’язкових підготовчих процесуальних дій не можливе забезпечення повного, всебічного, об’єктивного та своєчасного розгляду цивільної справи.
Також судом на попередньому судовому засіданні та на судовому засіданні до початку розгляду справи по суті можуть вчинятись процесуальні дії ініціатором проведення яких виступають особи, які беруть участь у справі, а саме: вирішується питання про витребування доказів та виклик свідків, про проведення експертизи, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача, особи, яка надає правову допомогу, або про судові доручення щодо збирання доказів; у невідкладних випадках може проводитись огляд на місці або огляд письмових і речових доказів. Також за клопотанням осіб, які беруть участь у справі може вирішуватись питання про вжиття заходів забезпечення позову. Це так звані факультативні підготовчі процесуальні дії, адже для їх вчинення повинна бути ініціатива (клопотання) осіб, які беруть участь у справі.
Слід враховувати і ту обставину, що суд може здійснювати й інші процесуальні дії необхідні для забезпечення належного розгляду цивільної справи.
На судовому засіданні до початку розгляду справи по суті від позивача або відповідача може надійти клопотання про витребування письмових доказів або клопотання про проведення експертизи без яких не можливий подальший розгляд справи. У разі задоволення вказаних клопотань судом виноситься відповідна ухвала та оголошується перерва у судовому засідання. У випадку призначення експертизи суд може винести ухвалу про зупинення провадження у справі (п. 5 ч. 1 ст. 202 ЦПК України).
У випадку оголошення перерви у судовому засіданні суд визначає час і місце проведення наступного судового розгляду тим самим здійснюючи аналогічні процесуальні дії, що вчинюються після проведення попереднього судового засідання (п. 9 ч. 6 ст. 130 ЦПК України).
Таким чином можна говорити про спільний характер дій, які здійснюються судом як на попередньому судовому засіданні так і на судовому засіданні до початку розгляду справи по суті.
Досліджуючи питання необхідності проведення попереднього судового засідання з позицій практичної діяльності зазначу, що з моменту скасування імперативних положень ч. 7 ст. 130 ЦПК України щодо обов’язку проведення судом попереднього судового засідання даний інститут з площини де-юре трансформувався в площину де-факто. Це полягає в тому, що судді з метою економії процесуального часу відведеного законом на розгляд цивільної справи відкриваючи провадження у справі відразу призначають судове засідання. Факт того, що цілий ряд цивільних справ (справа про стягнення аліментів, стягнення боргу за борговою розпискою) можливо вирішити за одне судове засідання, а також те, що проведення попереднього судового засідання є необов’язковою процесуальною дією дозволяє зробити висновок про ефективність диспозитивності положень ч. 7 ст. 130 ЦПК України в аспекті економії процесуального часу встановленого для розгляду цивільної справи.
Література:
1. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03. 2004 р. (станом на 16.03.2015 р.) // Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/page9
2. Лошицький М.В., Короєд С.О. Процесуальне оформлення результатів попереднього судового засідання в цивільному процесі: ухвала попереднього судового засідання // Держава і право. – 2010. – Вип. 47. – С. 330-337.
3. Луспеник Д. Значення стадії підготовки цивільних справ до судового розгляду та деякі особливості проведення попереднього судового засідання судом першої інстанції / Д. Луспеник // Право України. – 2006. – № 11. – С. 56-62.
4. Іванченко О.П. Мета і завдання попереднього судового засідання як елементу підготовки цивільної справи до судового розгляду / О.П. Іванченко // Вісник академії адвокатури України. – 2009. – № 3 (16). – С. 27-32.
5. Олійник А.С. Аналіз питань, які виникають при застосуванні норм ЦПК України, що регулюють провадження у цивільній справі до судового розгляду та проведення попереднього судового засідання / А.С. Олійник // Судова апеляція. – 2009. – № 2 (15). – С. 58-76.
6. Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду // постанова Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12.06.2009 р. // Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/v0005700-09
7. Про судоустрій і статус суддів: Закон України від 07.07.2010 р. // Відомості Верховної Ради України – 2010. – № 41-42, 43, 44-45. – Ст. 529.