Кафтя Андрій Анатолійович,
здобувач Запорізького національного університету
Досліджено генезис категорії «правова система» в юридичній доктрині; виокремлено основні наукові підходи щодо трактування поняття «правова система» у вітчизняній та зарубіжній юридичній доктрині; розкрито іманентні ознаки правової системи як самостійної юридичної категорії.
Ключові слова: правова система, юридична компаративістика, право, генезис
Исследован генезис категории «правовая система» в юридической доктрине; выделены основные научные подходы к трактовке понятия «правовая система» в отечественной и зарубежной юридической доктрине; раскрыто имманентные признаки правовой системы как самостоятельной юридической категории.
Ключевые слова: правовая система, юридическая компаративистика, право, генезис
Investigated the genesis of the category of «legal system» in legal doctrine; singled basic scientific approaches to the interpretation of the term «legal system» in domestic and foreign legal doctrine; reveals the inherent characteristics of the legal system as a separate legal category.
Keywords: legal system, comparative law, law, genesis
Незважаючи на значну кількість наукових праць, присвячених окресленню окремих правових систем, загальнотеоретичних та галузевих розвідок, предметом яких є правова система, а також становлення такої самостійної юридичної науки, що вивчає загальне та особливе в національних правових системах як юридична компаративістика, визначення поняття «правова система» його гносеологічна, методологічна, аксіологічна та онтологічна цінність, генезис, є неоднозначним у вітчизняних та зарубіжних наукових розвідках. Це й обумовлює актуальність написання даної наукової статті.
Метою наукової статті є розкриття генезису поняття «правова система» в юридичній доктрині.
Задля цього автором поставлені такі завдання: 1) визначити поняття «правова система»; 2) виокремити основні наукові підходи щодо трактування поняття «правова система»; 3) розкрити зміст сучасного бачення на поняття «правова система».
Написання даної наукової статті ґрунтується на фундаментальних працях таких відомих вітчизняних фахівців інформаційної проблематики, як: В. Ю. Баскаков, В. Д. Гавловський, М. В. Гуцалюк, М. І. Дімчогло, В. А. Залізняк, Л.І.Капінус, В. Ф. Коваль, Б. А. Кормич, В. А. Ліпкан, О. В. Логінов, О. А. Мандзюк, А. І. Марущак, Ю.Є.Максименко, П. Є. Матвієнко, К.Г.Татарникова, В. І. Теремецький, А. В. Тунік, О. В. Стоєцький, В. С. Цимбалюк, Л. С. Харченко, К. П. Череповський, М. Я. Швець, Т. А. Шевцова, О. В. Шепета, О. В. Чуприна тощо.
Виникнення автономної юридичної категорії «правова система» обумовлено системним підходом в дослідженні правових явищ шляхом поєднання формально-юридичного, порівняльно-правового та соціологічного методів пізнання.
Термін «правова система» використовувався ще в XIX сторіччі. Однак здебільшого цей термін трактувався як синонім права або законодавства. Активне дослідження цього правового феномену пов’язують, насамперед, з інтенсивним розвитком такого напряму дослідження як порівняльне правознавство протягом минулого століття.
Тривалий час у порівняльному правознавстві термін «правова система» використовувався у трьох значеннях: 1) у розумінні типу права; 2) як тотожні поняття з правом або законодавством; 3) у розумінні груп правових систем («правової сім’я»).
Сучасна ж компаративістика розрізняє широке і вузьке розуміння правової системи. У широкому розумінні – це сукупність національних правових систем, які об’єднує спільність походження джерел права, основних правових понять, методів та способів розвитку. У вузькому – національна правова система.
Генезис поняття «правова система» має декілька періодів. Ще у 20-ті роки XX ст. у радянській юридичній літературі правова система трактувалася досить широко (як правова реальність), і виводилось дане поняття не із юридичних норм, а із соціальних функцій як елементів структури права, правової ідеології, правовідносин.
У 30-х роках XX ст. у радянській юридичній науці перевага надається вузьконормативному розумінню права, де основна увага приділялася вивченню системи права та системи законодавства щодо правової системи. Для цього періоду характерним є ототожнення правової системи з системою права, зокрема, такими дослідниками як Г. Кельзен у «Загальній теорії права та держави» (1946 р.), Дж. Рац y «Концепції правової системи» (1970 р.), А. Ватсон у «Природі закону» тощо.
Поряд з цим у літературі з’являються наукові праці, автори яких намагаються трактувати поняття «правова система» більш широко: не лише як сукупність юридичних норм, а й правовідносин (Б. Л. Назаров).
Значну роль у розвитку поняття «правова система» відіграв системний аналіз як методологічний принцип, згідно з яким будь-яка система є сукупністю діалектично взаємопов’язаних елементів, що в своїй єдності набувають нової якості.
Отже, згідно з системним підходом, правова система є складним, багатофункціональним явищем, що з одного боку є складовою (підсистемою) соціальної системи, з іншого – сама є системою, що складається з підсистем.
Аналіз наукових розвідок у даному контексті дозволяє констатувати, що становлення поняття «правова система» пов’язують із дискусіями навколо поняття права. Так, Ю. А. Тихомиров вважає, що саме дослідження права як єдиного цілого викликало необхідність розробки поняття правової системи.
Дещо відмінна позиція стосовно генезису цього поняття простежується у поглядах Л. Б. Тіунової, яка пов’язує появу поняття «правова система» з інтеграцією юридичних знань.
Близькими до позиції Л. Б. Тіунової є погляди В. М. Протасова, який вважає, що поняття правової системи може бути лише результатом практичного втілення у життя уже розробленої теоретичної моделі системи.
В наукових колах існує також думка, що поняття «правова система» є компромісом між «вузьким» та «широким» підходами до права, так як і позиція, стосовно якої це поняття покликане об’єднати у цілісному баченні всі підходи до праворозуміння.
Отже, нині поняття «правова система» є теоретико-методологічною основою для розвитку уявлень про правові явища і є родовим поняттям для таких видових понять як «система законодавства», «система права» тощо.
Аналіз наукових досліджень у цій сфері, дозволяє констатувати про дискусійність поняття «правова система».
Так, американський дослідник Л. Фрідмен в книзі «Вступ у американське право» розглядає правову систему як сукупність державних органів, норм права, зразків поведінки, конкретних рішень і дій та правової культури [1, с. 27].
На думку ряду дослідників, правова система – це сукупність внутрішньо узгоджених, пов’язаних, соціально однорідних юридичних засобів, методів, процедур, за допомогою яких публічна влада здійснює регулятивно-організуючий та стабілізуючий вплив на суспільні відносини, реалізує заходи юридичної відповідальності [2, с. 205].
С. Б. Кобринська визначає правову систему як цілісне багаторівневе утворення, яке відображає сукупність взаємопов’язаних юридичних засобів (явищ), і, по-друге, в якості елементів розглядає такі правові явища, які забезпечують єдність соціальних і правових якостей [3, с. 38].
О. Ф. Скакун під правовою системою розуміє зумовлений об’єктивними закономірностями розвитку суспільства цілісний комплекс взаємозалежних і погоджених спеціальних і загальних засобів правового впливу на суспільні відносини, що постійно відтворюється та використовується людьми та їх організаціями (у тому числі державою) як суб’єктами права для досягнення приватних та публічних цілей, забезпечення правопорядку [4, с. 300].
П. М. Рабінович трактує правову систему як система всіх юридичних явищ, які існують у певній державі або у групі однотипних держав, до складу якої входять: різноманітні правові акти і діяльність відповідних суб’єктів по створенню таких актів, різноманітні види і прояви правосвідомості, стан законності та рівень її деформації [5, с. 42].
У «Словнику спеціальних юридичних термінів правоохоронної діяльності» за загальною редакцією Я. Ю. Кондратьєва міститься думка про те, що правову систему можна розглядати у двох аспектах:
1) у широкому значенні – це сукупність взаємопов’язаних однорідних юридичних засобів (явищ), за допомогою яких органи влади здійснюють стабілізуючий, регулятивний та управлінський вплив на суспільні відносини (шляхом закріплення, конкретного чи загального регулювання, дозволу, зобов’язання, заборони, переконання і примусу, попередження, встановлення санкцій тощо);
2) у вузькому значенні правова система – це єдність правових норм національного права та законодавства, які складаються з центральної частини (Конституції), периферійних (галузевих) і комплексних (міжгалузевих) законів [6, с. 28-29].
Інші фахівці вказують, що правова система – це комплекс взаємопов’язаних, взаємоузгоджених та взаємозалежних між собою правових явищ та процесів, які розвиваються системно, циклічно та послідовно, а також правових інститутів, які здійснюють управлінський вплив на суспільні відносини у відповідності з чітко визначеною процедурою [7, с. 116].
Отже, як вірно зауважує О. І. Харитонова і Є. О. Харитонов, у сфері порівняльного правознавства це поняття, незважаючи на його широке застосування, залишається малодослідженим [8, с. 24]. Слід також зауважити, що, незважаючи на його широку вживаність й в загальнотеоретичних та галузевих юридичних дослідженнях, це поняття й по нині залишається дискусійним.
Аналіз зазначених вище наукових позицій щодо трактування поняття «правова система» дозволяє виокремити декілька наукових підходів:
1) правова система – це комплекс взаємозв’язаних та узгоджених юридичних засобів, які призначені для регулювання суспільних відносин, а також юридичних явищ, що виникають внаслідок такого регулювання (правові норми, правові принципи, правосвідомість, законодавство, правові відносини, юридичні установи, юридична техніка, правова культура, стан законності та її деформації, правопорядок та ін.);
2) правова система – це об’єктивне, історично закономірне правове явище, яке включає в себе взаємозв’язані, взаємообумовлені і взаємодіючі компоненти: право і втілююче його законодавство, юридичні установи і юридичну практику, суб’єктивні права і обов’язки, правовідносини, правову ідеологію та ін.;
3) правова система – це формалізований комплекс нормативних, організаційних, контрольних, ідеологічних складових права, що існують на національному, регіональному та міжнародному рівня;
4) правова система – це система всіх юридичних явищ, які існують у певній державі або групі однотипних держав; єдина, стійка, динамічна сукупність, конституціональність явищ правового характеру, і, насамперед, системи права, правосвідомості й правової діяльності, що відображають певний ступінь узагальнення юридичної дійсності;
5) правова система – це цілісне багаторівневе утворення, яке відображає сукупність взаємозв’язаних юридичних засобів (явищ) і як елементи включає правові явища, котрі забезпечують єдність соціальних і правових якостей;
6) правова система – це зумовлена об’єктивними закономірностями (у тому числі, культурними, історичними та географічними особливостями) розвитку певного об’єднання людей (громади, суспільства, держави, етносу) цілісна сукупність взаємно пов’язаних норм, правових інституцій та юридичних явищ, що постійно відтворюються та використовуються людьми у процесі співжиття в рамках локальної цивілізації.
Німецькі компаративісти К. Цвайгерт і Х. Кьотц в якості критерію для класифікації правових систем запропонували «стиль права», який, на їх думку, складається із п’яти елементів: походження і еволюція правової системи; своєрідність юридичного мислення; специфічність правових інститутів; природа джерел права і способи їх тлумачення; ідеологічні фактори. На підставі «стилю права» дослідники виділяють сім правових кіл: романське коло; германське; скандинавське; англо-американське; соціалістичне; ісламське та індуське [9].
Кожна з наукових позицій окреслює найбільш важливі ознаки правової системи, а тому їх інтегративний розгляд має важливе наукове значення для дослідження цієї складної правової категорії.
Саме тому, іманентними ознаками правової системи є:
- системність – із самого визначення «системи» ми розуміємо, що мається на увазі певне коло правових явищ і процесів, які до того ж пов’язані між собою певними зв’язками;
- циклічність функціонування передбачає те, що у правовій системі, в процесі регуляції, охорони та захисту суспільних відносин, взаємодія елементів відбувається за принципом «отриманий результат тягне за собою певні зміни, які в свою чергу створюють підстави для досягнення якісно нового результату», іншими словами, відбувається постійне вдосконалення системи;
- послідовність розвитку правових процесів у системі – це визначений на основі здобутого досвіду та зумовлений необхідністю процесів регулювання та охорони суспільних відносин у різних умовах порядок переходу від одних елементів правової системи суспільства до інших;
- поєднання статики і динаміки можна визначити із двох характерних взаємопов’язаних блоків елементів правової системи суспільства: постійних (система права, система законодавства, правова культура та ін.) і змінних (правовідносини, правотворчість, право реалізація та ін.);
- інтегративність правової системи можна розглядати у двох значеннях:
- внутрішній аспект – це глибокі взаємозалежні зв’язки між елементами правової системи суспільства, які забезпечують її існування як цілісної структури;
- зовнішній аспект – можливість правової системи, наприклад певної держави, «зближатись» з метою взаємопроникнення з правовою системою іншої держави, результатом чого є виникнення нового утворення, яке органічно поєднує у собі елементи та властивості обох правових систем. Географія регулювання таких утворень збільшується, взаємозв’язки держав у сфері регуляції, охорони та захисту суспільних відносин – спрощуються;
- чіткість – забезпечується тим, що правова система структурована, тобто в ній визначені конкретні елементи, що і забезпечують її функціонування;
- внутрішня впорядкованість, яка надає системі, при всій її динамічності, стійкого характеру. Мається на увазі те, що елементи всередині правової системи розвиваються і функціонують не хаотично, а на засадах взаємозв’язку і взаємозалежності одне від одного, вони являють собою ланки єдиного ланцюга, який називається «правова система суспільства» [7, с. 135-137].
Беручи до уваги зазначене вище, слід зробити ряд висновків.
По-перше, правова система є самостійною юридичної категорією, становлення та виокремлення з-поміж інших мало тривалу історію.
По-друге, правова система є об’єктивне, історично закономірне правове явище.
По-третє, правова система є комплексом взаємопов’язаних та взаємозалежних правових явищ (підсистем, структурних елементів).
По-четверте, цей комплекс взаємопов’язаних та взаємозалежних правових явищ (підсистем, структурних елементів) лише у своїй єдності складає правову систему.
По-п’яте, основною метою комплексу взаємопов’язаних та взаємозалежних правових елементів (підсистем, структурних елементів) є упорядкування суспільних відносин шляхом їх регулювання та захисту.
По-шосте, правова система є динамічною системою, що знаходить свій прояв у її перманентному розвитку кожного з елементів, так й її самої в цілому.
Таким чином, у концептуальному плані правова система становить цілісний екзистенціальний феномен, який можна пізнати винятково крізь призму її системних властивостей з іншими соціальними системами. Своєю чергою, підсистеми правової системи є багатогранні та різноманітні, що корелятивно поєднані між собою, та лише в своїй інтегративній сукупності складають таку самостійну соціальну систему як правова система. Навіть поява інших підсистем не змінюватиме сутності феномена правової системи.
ЛІТЕРАТУРА:
- Фридмэн Л. Введение в американское право / Пер. с англ. / Под ред. М. Калантаровой – М.: Прогресс-Универс, 1993 – 286 с.
- Теорія держави і права: Навчальний посібник / За заг. ред Р. А. Ромашова та Н. М. Пархоменко. – К. : КНТ, 2007. – 216 с.
- Кобринська С.Б. До питання про поняття та структуру правової системи // Науковий вісник Чернівецького ун-ту: Зб. наук. праць. – Вип. 82: Правознавство. – Чернівці: Чернівецький держ. ун-т, 2000. – С. 14-18.
- Скакун, О.Ф. Теорія держави та права (Енциклопедичний курс) [Текст] : підручник / О.Ф. Скакун. – Х. : Еспада, 2006. – 776 с.
- Рабинович П. М. О понятии права в советской юридической науке // Правоведение. – 1977. – № 4. – С.41-50.
- Словник спеціальних термінів правоохоронної діяльності/ За ред.. проф.. Я.Ю. Кондратьєва. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2004. – 560 с.
- Актуальні проблеми теорії держави та права [Текст]: навч. посібник (за вимогами кредитно-модульної системи навчання) / Є.В. Білозьоров, Є.О. Гіда, А.М. Завальний, А.О. Осауленко, Т.О. Пікуля; за заг. ред. Є.О. Гіди; Київський національний університет внутрішніх справ. – К.: КНУВС, 2010. – 228 с.
- Харитонова О. І., Харитонов Є. О. Порівняльне право Європи : основи порівняльного правознавства. Європейські традиції. – Х. : Одіссей, 2002. – 324 с.
- Кетц Х., Цвайгерт К. Введение в сравнительное правоведение в сфере частного права: Основы. Перевод с немецкого. – Т. 1 – М.: Междунар. отношения, 1995. – 480 c.