Мандзюк Олег Андрійович,
Голова Інституту стратегічних ініціатив,
кандидат юридичних наук
Наративна теорія виступає одним із ключових методологічних інструментаріїв теорії стратегічних комунікацій, в рамках якої досліджується комплекс питань, пов’язаний майже з усіма елементами страткому [1]. Оскільки будь-яка наукова теорія має ґрунтуватися на вже розроблених положеннях в рамках окремих теорій, так само і в даному дослідженні буду спиратись на існуючі напрацювання щодо структури наративу.
Будь-яка будова має спиратися на певну послідовність дій, які у своїй єдності утворюють можливості для вирішення конкретного дослідницького завдання — алгоритм. Мета побудови даного алгоритму носить амбівалентний характер, адже, з одного боку, дозволятиме формувати наратив залежно від сфери його застосування, цільових аудиторій, мети процесу нарації тощо, в з іншого — ідентифікувати функції тих чи інших висловлювань / публікацій / месиджів, здійснювати аналіз тих чи інших переконань наратора, чітко встановлюючи його мету.
На думку Е.Окс і Л.Капс, структура наративу включає наступні пункти:
- обстановка — інформація про час, місце знаходження;
- несподівана подія — щось непередбачуване або проблематичне;
- психологічні/фізичні реакції — зміни в емоційному або психологічному стані;
- незаплановані дії — нецілеспрямовані дії та поведінка;
- спроба — поведінка, що ініціює спробу вирішити проблемну ситуацію;
- наслідки — наслідки психологічного або фізіологічного відклику [2].
Цікавий погляд на структуру наративу запропонував Ж.Женетт [3, с. 284], який виділив:
1) безпосереднє оповідання, усний або письмовий дискурс;
2) сама історія, послідовність реальних або вигаданих подій, що складають об’єкт дискурсу;
3) нарація — сама подія оповідання, розповіді, оповідальний акт як такий, процедура породження оповідання.
Вивчення наратологічної і страткомівської літератури уможливлює визначити в цілому межі застосування наративного дискурсу в інформаційно-аналітичній діяльності, визначивши їх як певні простори.
1. Наратив як процес (нарація). За даного випадку за допомогою методології наратології аналітичне дослідження будується таким чином, що постановка проблеми, обрання методів її вирішення, висунення ключових гіпотез, сам процес дослідження і отримані результати — виглядають органічно пов’язаними ланцюжками однієї системи, в яких немає логічних розбіжностей між причинами та наслідками, між поставленими завданнями і отриманими результатами. Таким чином, головним аспектом за даного випадку виступає не зміст, а форма побудови, алгоритм будови аналітичного дослідження.
2. Наратив з позиції об’єкта (адресат нарації, реципієнт). За даного випадку перед оприлюдненням будь-якої інформації початково вивчається цільова аудиторія, тобто відбувається таргетизація об’єкта впливу: соціальний вимір, інтелектуальний та духовний, здатність до опанування тієї чи іншої інформації. Адже аналітична доповідь про рівень модальності кіберзагроз і вплив симулякрів на формування доповненої чи віртуальної реальності, що буде здійснюватись фахівцям з кібербезпеки, різнитиметься від аналогічної доповіді, наприклад, в ООН або ж під час передвиборчої агітації в різних округах. Таким чином, будова алгоритму залежить вже не сама від себе, тобто не складає самосуть, а детермінована цільовою аудиторією, для якої формується і готується даний аналітичний продукт. Інший приклад: аналітична записка щодо стану, наприклад, національної безпеки, що подається Президенту України і Голові Служби зовнішньої розвідки України також за формою є різною.
3. Наратив з позицій суб’єкта (наратор). За даного випадку наратологічне дослідження опосередковується безпосередньо тим, хто саме озвучує та оповідає аналітичну інформацію. Аналітик (спікер-аналітик) у сфері стратегічних комунікацій чи державного управління має оперувати відповідною термінологією, теоріями та іншим методологічним аналітичним інструментарієм, що власне додатково підкреслюватиме його образ аналітика, визначатиме хід його досліджень, думок і отриманих результатів. Це має бути віддзеркалено через застосування:
- наукової методології;
- позбавлення домінування примітивного стиля викладення;
- уникнення простомовних слів і речових помилок;
- стратегічного мислення та ілюстрації стратегічного прогнозування тих чи інших соціальних явищ;
- чітко демонструвати перевагу аналітичних та інтелектуальних методів управління над примітивними силовими, демонструвати силу мудрості, силу аналітичного мислення;
- утягнення реципієнтів інформації в аналітичне поле мислення, аналітичний дискурс;
- розповсюдження кредиту довіри на реципієнтів аналітичної інформації, перетворення їх через споживання аналітичної інформації теж на „аналітиків”;
- розширення діапазону смислових конструкцій.
4. Синтетичний наратив. Даний наратив є найбільш впливовим, оскільки базується на моделювання ієрархічної динамічної та адаптивної структури попередніх наративів. Синтетичний наратив є найбільш корисним, оскільки в його рамках відбувається будова і формування значення.
Як продемонстровано вище, важливим виступає питання щодо особливостей формування особи наратора, процесу нарації, реципієнта нарації і структурні зв’язки, що утворюють загальну нараційну систему.
За даного випадку мною пропонується наступний алгоритмом будови аналітичного наративу, складовими компонентами якого виступають наступні елементи:
1) характеристика елементів наративу;
2) визначення принципів, що лежать в основі створення наративів;
3) вивчення способів, якими наративів відображають самі себе;
4) вивчення власного наративного коду;
5) з’ясування ключового меседжу, тобто що саме формує і конституює даний текст як певним чином оформлений аналітичний продукт;
6) ідентифікація початкових та фінальних точок оповідання;
7) вивчення причинно-наслідкового зв’язку між даними елементами;
8) на підстав викладеного репрезентація наративу як певного числа послідовностей, об’єднаних через поєднання, чергування або включення один в одне;
9) визначення на рації, наратора та адресата нарації;
10) застосування наративу як структури і процесу структурування, об’єкта і діяльності, продукта і процесу його виробництва (підготовки аналітичного дослідження);
11) закладення динамічних характеристик трансформації наративу залежно від меж наративного дискурсу;
12) здатність наративу до дешифрації темпоральності, хронотопу і тимчасовості.
Застосування даного алгоритму уможливлює артикулювати:
- вибір суб’єктом формування наративу тематичної рамки;
- формування наративної стратегії;
- ідентифікація численних конвенцій, задіяних в оповіданні.
Наративна стратегія має вибудовуватись з урахуванням визначених мною вище чотирьох просторів. Кожному з цих просторів притаманні власні мовленнєві засоби індикації, тому для ефективного впливу на успішності наративного процесу доцільно створити такі умови, щоб якомога більша частина складових елементів, процесів та зв’язків цих просторів перетинались один із одним.
Список використаної літератури
- Стратегічні комунікації : [словник] / Т. В. Попова, В. А. Ліпкан ; за заг. ред. доктора юридичних наук В. А. Ліпкана. — К. : ФОП Ліпкан О.С., 2016. — 416 с.
- Ochs, E., & Capps, L. (2001) Living Narrative. Cambridge, MA, HarvardUniversity Press; Benwell, B., & Stokoe, E. (2006) Discourse and Identity. Edinburgh, EdinburghUniversity Press.
- Женетт, Ж. Фигуры / Ж. Женетт // Фигуры: Работы по поэтике. В 2 т. Т. 1. – М. : Изд-во им. Сабашниковых, 1998. – 472 с.