Братель Олександр Григорович,
Голова Існтитуту цивільних правовідносин ГОСЛ
кандидат юридичних наук, доцент, докторант
Протягом останнього десятиліття одним із актуальних питань теорії та практики цивільного процесуального законодавства є дотримання судами строків розгляду цивільної справи. Свідченням цього є прийнята Пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ постанова від 17.10.2014 р. № 11 «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення» [1].
Звертаючись до суду будь-який позивач або заявник зацікавлений в тому, щоб його питання було вирішено позитивно та своєчасно. При цьому, в більшості випадків, дотримання судами строків розгляду цивільної справи закріплених ст. 157 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) залишається в площині міфів ніж реальності.
Крім одвічної проблеми реальної завантаженості суддів, в положеннях ЦПК України міститься ряд підстав, що є каталізаторами затягування розгляду цивільної справи дозволяючи особам, які беруть участь у справі зловживати своїми процесуальним правами. Разом з тим, існують і реальні життєві обставини, які впливають на строки розгляду та вирішення цивільних справ.
Отже, розглянемо таке процесуальне явище як право суду на зупинення провадження у цивільній справі. Відповідно до ст. 202 ЦПК України суд може за заявою особи, яка бере участь у справі, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках: 1) перебування сторони на строковій військовій службі або альтернативній (невійськовій) службі не за місцем проживання; 2) захворювання сторони, підтвердженого медичною довідкою, що виключає можливість явки до суду протягом тривалого часу; 3) перебування сторони у тривалому службовому відрядженні; 4) розшуку відповідача в разі неможливості розгляду справи за його відсутності; 5) призначення судом експертизи; 6) направлення судового доручення щодо збирання доказів у порядку, встановленому ст. 132 ЦПК України.
Розглянемо особливості реалізації окремих пунктів даної статті.
1) Перебування сторони на строковій військовій службі або альтернативній (невійськовій) службі не за місцем проживання. Відповідно до ч. 4 ст. 2 Закону України від 25.03.1992 р. «Про військовий обов’язок і військову службу» [2] різновидом військової служби є строкова військова служба.
Відповідно до ч. 5 ст. 2 цього Закону строкову військову службу громадяни України проходять відповідно до законів України у Збройних Силах України та інших військових формуваннях з метою здобуття військово-облікової спеціальності, набуття практичних навичок і умінь для збройного захисту Вітчизни.
Альтернативна (невійськова) служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов’язку перед суспільством передбачена ст. 1 Закону України від 12.12.1991 р. «Про альтернативну (невійськову) службу» [3].
Для того, щоб суд мав право зупинити провадження у справі відповідно до п. 1 ч.1 ст. 202 ЦПК України повинно існувати дві імперативні умови:
– перебування сторони на строковій військовій не за місцем проживання;
– перебування сторони на альтернативній (невійськовій) службі не за місцем проживання.
На перший погляд існування положення передбаченого п. 1 ч.1 ст. 202 ЦПК України не привертало особливої уваги в практичній діяльності судів до моменту нападу кремлівсько-російського ворога на територію України на початку 2014 р.
Кремлівсько-російська агресія стала поштовхом для внесення 27.03.2014 р. Верховною Радою України змін до Закону України від 25.03.1992 р. «Про військовий обов’язок і військову службу» і запровадження такого виду військової служби як військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період. На сьогоднішній день тисячі українців потрапили під призов в результаті запровадження в Україні мобілізації. Більша частина тих хто боронить територію України перебувають на східних рубежах держави, тобто не за місцем постійного проживання.
Отже, кремлівсько-російська агресія обумовила виникнення в ЦПК України непередбачуваної прогалини, пов’язаної з неможливістю судом законним способом зупинити провадження у цивільній справі у зв’язку з перебуванням сторони у справі на військовій службі за призовом під час мобілізації.
Вважаю, що дане питання потребує невідкладного вирішення Верховною Радою України для забезпечення дотримання прав захисників Вітчизни, які з тих чи інших причин виступають стороною у цивільній справі.
2) Захворювання сторони, підтвердженого медичною довідкою, що виключає можливість явки до суду протягом тривалого часу. Відповідно до п. 2.17. Наказу Міністерства охорони здоров’я України від 13.11.2001 р. № 455 «Про затвердження Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян» [4], довідка довільної форми, засвідчена підписом головного лікаря і печаткою лікувально-профілактичного закладу, видається особам, які проходять обстеження, зокрема за направленням слідчих органів, прокуратури і суду. Мається на увазі таке захворювання, котре виключає, а не перешкоджає, можливість явки в суд і підтверджене медичними документами, виданими лікарем або лікарською установою. Такими, що виключають можливість явки до суду є захворювання, внаслідок яких особа не може пересуватися, розмовляти, не усвідомлює значення своїх дій або не може керувати ними, а також інфекційні захворювання, що створюють загрозу для оточуючих, та захворювання, лікування яких потребує створення спеціальних умов для хворого (за призначенням лікаря).
3) Перебування сторони у тривалому службовому відрядженні. Відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 13.03.98 р. № 59 «Про затвердження Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон» [5] службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства, об’єднання, установи, організації на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи. До службового відрядження належить відрядження сторони за кордон для роботи в складі дипломатичного представництва чи консульської установи України в іноземній державі, перебування сторони в експедиції, на зимівлі (наприклад, в Антарктиді), у плаванні, робота за трудовим договором за межами України тощо. Факт знаходження сторони у тривалому службовому відрядженні повинен бути підтверджений документально – наказом про відрядження.
Як зазначено в п. 33 постанові Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.06.2009 р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» [6] суд зупиняє провадження у справі з підстав, передбачених ст. 202 ЦПК, перелік яких є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
Відповідно до вказаної постанови, застосовуючи пункти 2 та 3 ч. 1 ст. 202 ЦПК України, зокрема про зупинення провадження у зв’язку із захворюванням сторони або перебуванням її у службовому відряджені суд повинен виходити з того, що у таких випадках відповідно до змісту ст. 157 ЦПК України провадження у справі може бути зупинено, якщо передбачається, що зазначена відсутність сторони або проведення експертизи триватиме понад установлені строки розгляду справ.
Правило ч. 2 ст. 202 ЦПК України про те, що суд не зупиняє провадження у випадках, установлених пунктами 1-3 частини першої цієї статті, якщо відсутня сторона веде справу через свого представника, не застосовується до випадків, коли суд викликає позивача або відповідача для особистих пояснень.
В свою чергу, наведені вище обставини стосовно реалізації судом права на зупинення провадження у цивільній справі не застосовується, якщо відсутня сторона або заявник веде справу через свого представника (ч. 2 ст. 202 ЦПК України).
Ведення справи через представника є правом особи, яка бере участь у справі, що відповідно закріплено ст. 38 ЦПК України. Уявімо ситуацію, коли у сторони, яка виступає відповідачем у справі з’являються підстави для звернення до суду із заявою про зупинення провадження у цивільній справі з підстав передбачених п. 1-3 ч. 1 ст. 202 ЦПК України, проте вона бере участь у процесі через свого представника.
Виходячи зі змісту ч. 2 ст. 202 ЦПК України, суд, за умови участі представника відповідача в процесі матиме всі законні підстави для відмови у задоволенні заяви щодо зупинення провадження у справі.
Разом з тим, відповідач реалізуючи своє право закріплене ст. 249 Цивільного кодексу України («Скасування довіреності») має право скасувати видану представникові довіреність або розірвати договір з адвокатом щодо надання правої допомоги. В подальшому, шанси на задоволення судом заяви про зупинення провадження у справі з підстав передбачених п. 1-3 ч. 1 ст. 202 ЦПК України зростають, що з одного боку призведе до реалізації процесуального юридичного факту у вигляді зупинення провадження у цивільній справі, проте, з іншого боку, призведе до затягування строків вирішення справи.
В будь-якому випадку остаточне рішення щодо зупинення провадження у цивільній справі залишається за судом з огляду на факультативний зміст положень ч. 1 ст. 202 ЦПК України.
Література:
- Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення: постанова Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ постанови від 17.10.2014 р. № 11 // [Електронний ресурс] // Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/v0011740-14
- Про загальний військовий обов’язок і військову службу: Закон України від 25.03.1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 27. – Ст. 385.
- Про альтернативну (невійськову) службу: Закон України від 12.12.1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 15. – Ст. 188.
- Про затвердження Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян: наказ Міністерства охорони здоров’я України від 13.11.2001 р. № 455 // [Електронний ресурс] // Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1005-01
- Про затвердження Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон: наказ Міністерства фінансів України від 13.03.98 р. № 59 // Офіційний вісник України. – 1998. – № 13. –стор. 245.
- Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції: постанова Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.06.2009 р. // Вісник Верховного суду України. – 2009. – № 8. – стор. 3.