Братель О.Г.
Голова Інституту цивільних правовідносин ГОСЛ
кандидат юридичних наук, доцент,
Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (стаття 1 Цивільного процесуального кодексу України).
Звертаючись до суду будь-який позивач або заявник має за мету отримати позитивний для нього результат вирішення справи. Крім цього позивач або заявник зацікавлені в тому, щоб справа була вирішена своєчасно, тобто в межах строків розгляду цивільної справи визначених ст. 157 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).
Одним із актуальних питань теорії та практики цивільного процесуального законодавства є дотримання судами строків розгляду цивільної справи. Свідченням цього є прийнята Пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ постанова від 17.10.2014 р. № 11 «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення» [1].
Сучасні реалії судової діяльності свідчать про надмірну завантаженість суддів, що не сприяє своєчасному розгляду та вирішенню цивільних справ. Існують сподівання, що прийнятий Верховною Радою України 12 лютого 2015 р. Закон України «Про забезпечення права на справедливий суд» стане каталізатором розв’язання існуючої проблеми, пов’язаної з дотриманням законних строків вирішення цивільної справи [2].
Разом з тим, в положеннях ЦПК України міститься ряд підстав, що суттєво впливають на строки розгляду цивільної справи і на які не можуть вплинути а ні суддя, а ні особи, які беруть участь у справі.
Отже, розглянемо таке процесуальне явище як обов’язок суду щодо зупинення провадження у цивільній справі. Відповідно до ч. 1 ст. 201 ЦПК України суд зобов’язаний зупинити провадження у справі у разі: 1) смерті або оголошення фізичної особи померлою, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво; 2) злиття, приєднання, поділу, перетворення юридичної особи, яка була стороною у справі; 3) перебування позивача або відповідача у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан; 4) неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства; 5) призначення або заміни законного представника у випадках, передбачених частинами першою – третьою ст. 43 ЦПК України; 6) звернення із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави; 7) надання сторонам у справі про розірвання шлюбу строку для примирення.
Розглянемо особливості реалізації окремих пунктів даної статті.
1) Смерті або оголошення фізичної особи померлою, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво. Для вчинення процесуальної дії у вигляді зупинення провадження у справі у зв’язку зі смертю або оголошення фізичної особи померлою, яка була стороною у справі потрібне настання складного юридичного факту (події та дії): а) подія – факт смерті фізичної особи; б) дія – оголошення судом фізичної особи померлою; в) дія – подання правонаступником до суду документа що посвідчує факт смерті фізичної особи або рішення суду про оголошення фізичної особи померлою; г) дія – винесення судом ухвали про зупинення провадження у справі. Доречи, дії зазначені в пунктах б), в) та г) є процесуальними юридичними фактами.
Головною умовою для зупинення провадження у справі є те, що спірні правовідносини повинні допускати правонаступництво. В даному випадку йдеться про універсальне правонаступництво передбачене цивільним правом, тобто перехід прав та обов’язків від померлої особи до спадкоємців. При цьому слід враховувати, що правонаступництво не допускається у випадках передбачених ст. 1219 ЦК України «Права та обов’язки особи, які не входять до складу спадщини». Отже, не входять до складу спадщини права та обов’язки, що нерозривно пов’язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об’єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов’язки особи як кредитора або боржника, передбачені ст. 608 ЦК України. З урахуванням наявності вищевказаних юридичних фактів суд зобов’язаний зупинити провадження у справі.
2) Перебування позивача або відповідача у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан. Проходження військової служби регулюється Законом України від 25.03.1992 р. «Про військовий обов’язок і військову службу» [3].
Для обов’язкового зупинення провадження у справі відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 201 ЦПК України повинні існувати дві імперативні умови:
– перебування сторони на військовій службі у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань;
– Збройні Сили України або інші утворені відповідно до закону військові формування повинні бути переведені на воєнний стан.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 06.04.2000 р. [4] воєнний стан – це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 06.04.2000 р. [4] воєнний стан в Україні або в окремих її місцевостях вводиться Указом Президента України, який підлягає затвердженню Верховною Радою України протягом двох днів з моменту звернення Президента України.
На перший погляд існування положення передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 201 ЦПК України з моменту прийняття Кодексу не привертало особливої уваги в практичній діяльності судів до моменту нападу кремлівсько-російського ворога на територію України на початку 2014 р.
Кремлівсько-російська агресія стала поштовхом для внесення 27.03.2014 р. Верховною Радою України змін до Закону України від 25.03.1992 р. «Про військовий обов’язок і військову службу» і запровадження такого виду військової служби як військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період. На сьогоднішній день тисячі українців потрапили під призов в результаті запровадження в Україні мобілізації. Більша частина тих хто боронить територію України перебувають на східних рубежах держави в зоні проведення антитерористичної операції.
Антитерористична операція не підпадає під визначення воєнного стану, передбаченого Законом України «Про правовий режим воєнного стану» від 06.04.2000 р., не зважаючи на те, що фактично особи, які перебувають в зоні проведення даної операції щоденно виконують бойові завдання.
Отже, кремлівсько-російська агресія обумовила виникнення в ЦПК України непередбачуваної прогалини, пов’язаної з неможливістю судом законним способом зупинити провадження у цивільній справі у зв’язку з відсутністю сторони у справі, яка перебуває на військовій службі в зоні проведення антитерористичної операції або на військовій службі за призовом під час мобілізації.
Вважаю, що дане питання потребує невідкладного вирішення Верховною Радою України для забезпечення дотримання прав захисників Вітчизни, які беруть участь в антитерористичній операції, і одночасно з тих чи інших причин виступають стороною у цивільній справі. Вирішення цього питання можливе шляхом законодавчого закріплення в п. 3 ч. 1 ст. 201 ЦПК України підстави для обов’язкового зупинення провадження у справі, а саме перебування позивача або відповідача у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або таких, що залучаються до проведення антитерористичної операції.
Список використаних джерел:
- Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення: постанова Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ постанови від 17.10.2014 р. № 11 // [Електронний ресурс] // Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/v0011740-14
- Про забезпечення права на справедливий суд: Закон України від 12 лютого 2015 р. // [Електронний ресурс] // Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/192-19
- Про військовий обов’язок і військову службу: Закон України від 04.04.2006 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 38. – Ст. 324.
- Про правовий режим воєнного стану: Закон України від 06.04.2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 28. – Ст. 224.