© Ліпкан Володимир Анатолійович,

докторант Національної академії внутрішніх справ України,

кандидат юридичних наук.

Для цитування:

Ліпкан В.А. Об’єкт, предмет і структура націобезпекознавства. Право і безпека. 2002. № 4. С. 26 – 29.

Актуальність формування націобезпекознавства

Проблема забезпечення національної безпеки належить до однієї з найдавніших проблем людства і звичайно їй приділялось багато уваги. При чому безпека виявилася настільки багатогранним феноменом, що сказати напевно про її сутність важко навіть і нині. Певна річ, що безпека є потребою людини, водночас можна говорити і про безпеку як інтерес, тобто усвідомлену потребу у безпеці. Також може йтися про безпеку як мету соціальних процесів або існування та функціонування певних систем. Крім того, безпеку можна розглядати і як результат управлінського впливу[1]. Отже така поліморфність безпеки зумовлює необхідність у розробленні адекватного методологічного інструментарію.

Актуальність проблеми забезпечення національної безпеки є очевидною і постійною, тому майже у більшості наук і наукових дисциплін приділяється у тій чи іншій мірі увага до проблем безпеки. При чому, як наука, так і різні історичні епохи не лише по-різному трактували саму національну безпеку, а й запроваджували ті чи інші форми та методи її забезпечення. Це зумовлювало необхідність у розробленні наукового підґрунтя для застосування певного кола заходів безпеки.

Спроби наукового осмислення проблем національної безпеки здійснювались ще з давніх давен, водночас навіть і зараз ще не можна казати про остаточне формування окремого наукового напряму про національну безпеку.  Більше того, окремі вчені вважають, що наука націобезпекознавство через свою синтетичність і міждисциплінарність взагалі позбавлена перспективи і можливості стати самостійним напрямом знань, і що її проблеми можуть і вивчаються вже зараз різними галузями наук. Але з такою позицією навряд чи можна погодитись.

Об’єкт і предмет націобезпекознавства

Наука націобезпекознавство належить до суспільних наук. Це зумовлено тим, що її об’єктом є безпека, певна ділянка соціальної практики, антропна діяльність. Він включає в себе суспільні відносини, які виникають в зв’язку зі здійсненням реально необхідної функції — забезпечення національної безпеки у різних сферах суспільного буття.

Очевидно постане запитання: а чому наука націобезпекознавство належить до суспільних наук? Відповідь лежить у площині загально методологічних проблем, згідно з якими на суспільні науки покладено завдання щодо виконання суто теоретичних функцій, як то: описання, пояснення, прогнозування. Націобезпекознавство містить фундаментальні ідеї, які дають підстави вважати її методологічною дисципліною.

Будь-який науковий напрям чи навчальна дисципліна окрім об’єкту дослідження мають і предмет. Предметом науки націобезпекознавства є певне коло об’єктивних закономірностей забезпечення національної безпеки, які стосуються соціально-правових, організаційно-управлінських, психологічних та синергетичних аспектів відносин національної безпеки і різних сферах суспільного буття.

Предметом націобезпекознавства є також явища, тенденції, та закономірності процесу забезпечення національної безпеки, зміст якого полягає у формуванні адекватної загрозам і небезпекам, а також середовищу функціонування достатньої системи національної безпеки. Націобезпекознавство є новим науковим напрямом, що утворився на засадничих положеннях таких дисциплін як безпекознавство, синергетика, безпека життєдіяльності, теорія управління, етнодержавознавство, біоніка, технетика, енвіроніка, інформаціологія, ноокосмологія, акмеологія, епіологія, соціоніка і його специфічним предметом є закономірності управління самоорганізаційними системами.

Предметом націобезпекознавства є також трансформаційні зміни, що відбуваються у системах безпеки різних рівнів, тобто зміни у статусі суб’єктів управління системою національної безпеки, транссистемних зв’язків, завдячуючи яким, вони перетворюються з об’єкта безпеки на суб’єкт.

Суттєвим показником націобезпекознавчого підходу є процеси безпекотворення — тобто трансформація окремих структур на системи безпеки та їх наступна інтеграції до загальної системи національної безпеки, яка у свою чергу може бути інтегрована до системи регіональної безпеки. Отже йдеться про процес становлення системи національної безпеки в епоху глобальних змін як на планеті, так і всередині держави[2].

До інтересів націобезпекознавства належить також вивчення моніторингу загроз та небезпек, їх ідентифікація та аутентифікація, розроблення прогностичних сценаріїв та гіпотетичних моделей функціонування системи національної безпеки (СНБ) в позаштатних умовах.

Важливою предметною сферою націобезпекознавчого підходу є вивчення місця та ролі управлінських еліт в процесах забезпечення національної безпеки, через те, що саме управлінська еліта здійснює керуючий вплив на об’єкт управління з метою досягнення цілей національної безпеки. Завдячуючи цьому впливу, досягається консолідація та виважене ставлення усіх підсистем національної безпеки одна до одної.

Хоча ми вже зазначали на потенцію до актуалізації елементів самоорганізації, не можна відкидати у організаційну складову, через що при формуванні СНБ важливе місце посідає її ідеологія. Тому предмет націобезпекознавства — це і дослідження сфери реалізації потреби у безпеці на тому чи іншому історичному етапі становлення СНБ, яка корелює із рівнем розвитку аксіологічної системи антропо-соціо-культурного середовища.

Предмет і об’єкт науки різнять один від одного. На відміну від об’єкту науки її предмет є суб’єктивним. Останнє пояснюється рівнем розвитку науки і уявлень про феномен національної безпеки на конкретному історичному етапі розвитку суспільства. Тому у найбільш загальному плані можна казати про детермінованість предмету націобезпекознавства і неопарадигми національної безпеки, зміст якої я розкрив у своїй попередній статті[3]. У той же час зазначу, що об’єктивні закономірності діють незалежно від волі та свідомості людей, відображаючи причинно-наслідкові зв’язки в організації систем та процесів забезпечення національної безпеки.

Науковість націобезпекознавства визначається глибиною з’ясування його закономірностей. У міру зростання та поширення використання знань про них відповідно знижується значення в націобезпекознавстві впливу стихійних регуляторів. У даному аспекті постійним завданням науки націобезпекознавства є більш повне дослідження свого предмету, формування механізму безпеки — тобто сукупності цілей, функцій, принципів і методів, взаємодія яких забезпечує ефективне функціонування системи національної безпеки.

Наука націобезпекознавство — це суспільна міждисциплінарна наука, яка досліджує загальні та специфічні об’єктивні закономірності організації та функціонування системи національної безпеки, виробляє на підставі їх пізнання загальні теоретичні положення, що спрямовані на підвищення ефективності функціонування даної системи.

Зміст науки націобезпекознавства обумовлений комплексністю самого феномену національної безпеки, ступенем його дослідження і розробленості іншими науками. При чому міждисциплінарний характер, як я наголошував, не є сумою окремих положень тих чи інших наук, присвячених розробленню і вивченню національної безпеки. Міждисциплінарний характер даної науки відображається в її змісті і зумовлює необхідність у виведенні загальних закономірностей стосовно національної безпеки, а також виокремленні декількох основних аспектів, серед яких чільне місце посідають: соціально-правовий, організаційно-управлінський, науково-технічний, психологічний, синергетичний.

Соціально-правовий аспект передбачає визначення цілей, які стоять перед системою національної безпеки, напрямів та методів досягнення мети. Важливу роль відіграє право, яке виступає регулятором суспільних відносин в галузі національної безпеки. У даному випадку право виступає засобом, інструментом, який забезпечує реалізацію законів у процесі забезпечення національної безпеки. Дуалізм феномену національної безпеки знаходить свій прояв у тому, що, з одного боку, вона виступає як наслідок реалізації норм права, і з іншого — рушійною силою правотворчої діяльності.

Організаційно-управлінський аспект полягає у тому, що ефективним засобом забезпечення безпеки є система національної безпеки, тому важливим і актуальним є розроблення і використання вже існуючих знань щодо організації управління даними системами. Характерним є поєднання знань щодо управління системами, які поєднують організаційні та самоорганізаційні начала, до яких належить СНБ.

Науково-технічний аспект є також необхідним, через те, що у його рамках розробляються проблеми, які не є предметом вивчення інших галузей знань, а складають власну предметну сферу націобезпекознавства. Аналізуються організаційна та функціональна структури системи національної безпеки, інформаційно-аналітичне та оперативне забезпечення національної безпеки,  наукова організація праці тощо.

Психологічний аспект є необхідним з огляду на ту обставину, що система національної безпеки створюється людьми і для людей. Положення психології використовуються націобезпекознавством при дослідженні проблем, пов’язаних із впливом чинників різного характеру на людину в процесі забезпечення національної безпеки, формуванням міжособистісних відносин, своєчасним виявленням та ідентифікацією конфліктогенних джерел з наступною їх нейтралізацією, вивченням стійкості суб’єктів управління СНБ в умовах системної дестабілізації, підвищенням їх креативності тощо.

Синергетичний аспект націобезпекознавства полягає у тому, що система національної безпеки вважається такою, в яку потенційно закладено механізм самоорганізації. Синергетика надає можливості не лише щодо констатування про наявність або відсутність у системі механізму самоорганізації, а й намічає шляхи передбачення подальшого руху системи і точках біфуркації, а також розробляє методики управління флуктуаціями. Окрім цього, генеза системи національної  безпеки розглядається крізь атрактивні потенції, які є іманентними складним нелінійним динамічним системам.

Певна річ, що пропоноване уперше широкому загалу націобезпекознавство — наука про національну безпеку — зараз переживає час становлення, тому не є дивиною, заперечення її існування. Водночас, ураховуючи загальний напрям щодо антропогенізації науки, цілком очевидним є той факт, що націобезпекознавство,  відкриває широкі можливості до пізнання найпотаємніших і складних як для розуміння, так і для вивчення проблем — проблем природи (генези та еволюції) національної безпеки.

Зміст та структура націобезпекознавства

У даному контексті доцільно проаналізувати різні погляди щодо змісту науки безпекознавства та її структури.

Деякі дослідники вважають, що доцільно казати про існування загальної теорії національної безпеки[4],  інші — що є система наук про національну безпеку, треті вважають достатнім існування вже існуючої теорії безпеки життєдіяльності. Я ж уперше у вітчизняній практиці вбачаю життєво необхідним сформувати науку націобезпекознавство, зокрема ця позиція репрезентована мною широкому загалу у даній статті.

В обґрунтування мого бачення позиції наведу деякі аргументи. По-перше, зміст науки націобезпекознавства складає система знань про національну безпеку, яка включає різноманітні теорії, принципи, поняття, категорії, сформульовані в результаті дослідження об’єктивних закономірностей національної безпеки. По-друге, до змісту науки націобезпекознавства включають систему обґрунтованих нею постулатів та аксіом для прикладних наук, а також практичних рекомендацій по удосконаленню процесу забезпечення національної безпеки. По-третє, до науки націобезпекознавства входять деякі загальні закономірності, які не є предметом жодної іншої науки.

Сучасна наука націобезпекознавство є фундаментом, методологічною основою інших наукових напрямів про національну безпеку, через те, що у ній розкривається сутність самого націобезпекознавства його методологія, окреслюється базовий понятійно-категорійний апарат, визначаються вихідні положення щодо ідентифікації загроз та небезпек, критерії та показники системного ураження та дестабілізації, методологія управління самоорганізаційними системами тощо.

Загальну структуру наук про національну безпеку можна представити наступним чином.

Загальнотеоретичні науки:

q  націобезпекознавство і синергетика.

Галузеві націобезпекознавчі науки та наукові напрями:

менеджмент національної безпеки; аудит національної безпеки; історія національної безпеки; історія вчень про національну безпеку; управління загрозами та небезпеками; соціальна безпека; фінансова безпека; економічна безпека; інформаційна безпека; науково-технологічна безпека; логістика національної безпеки; психологічна безпека; безпека підприємництва; особиста безпека; суспільна безпека; державна безпека; контролінг національної безпеки; управління недержавною системою безпеки; організація служб безпеки тощо.

Міжгалузеві націобезпекознавчі наукові напрями.

ö  теорія систем; теорія інформації; управління безпекою тощо.

Спеціальні науки:

• психологія національної безпеки, етика безпеки.

Прикладні науки:

• діловодство, психометрія, соціометрія, криптографія.

Наведений варіант матриці націобезпекознавства свідчить про її міждисциплінарний характер, який обумовлений складністю та багатогранністю феномену національної безпеки. Це зумовлює якнайширшу взаємодію націобезпекознавства із такими науками, як філософія, право, психологія, управління, синергетика, менеджмент тощо.

Основні завдання, які має вирішувати націобезпекознавство, можуть бути згруповані по групах наступним чином:

ö  функціонально-організаційні — спрямовані на створення найефективнішої моделі системи національної безпеки;

ö  ресурсні — пов’язані з відповідним матеріально-технічним та іншими видами забезпечення системи національної безпеки;

ö  методичні — передбачають розроблення більш досконалих способів та прийомів підготовки та прийнятті управлінських рішень в галузі національної безпеки;

ö  технологічні, тобто націлені на оптимізацію процесу функціонування системи національної безпеки на всіх етапах розвитку.

Вирішуючи окреслені завдання, націобезпекознавство розглядає об’єкти дослідження в динаміці і шукає шляхи подальшого розвитку та вдосконалення систем, визначає правила і принципи їх найбільш ефективної діяльності.

У цілому ж зазначу, що ідентифікація системи знань про національну безпеку в якості чи то науки, чи то наукового напряму, або взагалі теорії є питаннями дефініції, і здебільшого відображають не стільки саму потребу у наявності науки про національну безпеку, скільки небажання погодитися і прийняти очевидні факти. Зрештою, я не претендую на істину в останній інстанції. Я лише висвітлив проблему, яка полягає у відсутності методологічного інструментарію для дослідження феномену національної безпеки, і запропонував вирішення цієї проблеми через створення відповідної міждисциплінарної науки — націобезпекознавства, підкріплюючи власну наукову позицію системою аргументів. Річ навіть не у тім, буде це наука, чи науковий напрям, наприклад у межах безпекознавства. Головне — формування системи знань про національну безпеку, що створить живлющий ґрунт для розбудови сильної незалежної соборної України.