Діордіца Ігор Володимирович,
Голова Інституту амдіністративного правосуддя та судової реформи ГОСЛ,
кандидат юридичних наук.
Проаналізовано та досліджено практику застосування правових положень щодо порядку відстрочення і розстрочення виконання, зміни чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення адміністративними судами. Окреслено існуючі нормативно-правові прогалини предмету дослідження та запропоновано відповідні напрями вдосконалення даної проблематики.
Ключові слова: адміністративний суд, адміністративне судочинство, ухвала суду, виконання судового рішення.
Диордица И.В. Нормативно правовые пробелы порядка отсрочки и рассрочки выполнения, изменения или установления способа и порядка выполнения судебного решения в административном судопроизводстве. Проанализирована и исследована практика применения правовых положений относительно порядка отсрочки и рассрочки выполнения, изменения или установления способа и порядка выполнения судебного решения, административными судами. Очерченно существующие нормативно правовые пробелы предмета исследования и предложены соответствующие направления совершенствования данной проблематики.
Ключевые слова: административный суд, административное судопроизводство, определение суда, выполнение судебного решения.
Diorditsa I.V. Normatively legal blanks of order of postponement and arranging on the installment system of implementation, change or establishment of method and order of implementation of court decision, in the administrative legal proceeding. Practice of application of legal positions is analysed and investigational in relation to the order of implementation of court decision by administrative courts. The proper directions of perfection of these questions are offered.
Key words: administrative court, administrative proceedings, court ruling, implementation of court decision.
За змістом частини першої статті 263 КАС України за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), державний виконавець може звернутися до адміністративного суду першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист, що видав виконавчий лист, із поданням, а особа, яка бере участь у справі, та сторона виконавчого провадження – із заявою про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Зазначена норма кореспондується із приписами статті 36 Закону України «Про виконавче провадження» [1]. Так, частиною першою статті 36 цього Закону встановлено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, державний виконавець за власною ініціативою чи за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення або зміну способу і порядку виконання.
Частиною другою статті 263 КАС України передбачено, що суд розглядає питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення в десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням державного виконавця або сторони виконавчого провадження, що звернулися із поданням (заявою), та осіб, які беруть участь у справі, та у виняткових випадках може відстрочити або розстрочити виконання, змінити чи встановити спосіб і порядок виконання рішення.
Таким чином, наведена норма пов’язує можливість розстрочення чи відстрочення виконання рішення, зокрема, у «виняткових випадках» за умови доведення заявником існування конкретних обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у певний строк.
Верховний Суд України у п. 10 Постанови «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» від 26 грудня 2003 року № 14 вказує, що суду у вирішенні заяв державного виконавця чи сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання потрібно мати на увазі, що їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає, керуючись особливим характером обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім’ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передане стягувачу, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо) [2]. Однак Верховний Суд України не дає чітких роз’яснень щодо цих підстав, підкреслюючи роль судового розсуду в оцінці цих обставин, що, у свою чергу, не сприяє забезпеченню правильного й однакового застосування відповідного законодавства.
Актуальність даного дослідження є беззаперечною, оскільки Кодекс адміністративного судочинства України також не містить роз’яснень чи чіткого переліку підстав для застосування судом статті 263 КАС України, що в цілому необхідно окреслити як прогалини в законодавстві.
Метою зазначеної праці є сприяння у формуванні єдиного підходу до вирішення справ цієї категорії, однакового застосування законодавства щодо порядку відстрочення і розстрочення виконання, зміни чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення в адміністративному судочинстві, виявлення проблемних питань в даній сфері правовідносин, підготовка пропозицій щодо їх усунення.
Констатуємо, що ні у статті 263 КАС України, ні у статті 33 Закону України «Про виконавче провадження» не містяться визначення понять «відстрочення» та «розстрочення». У цих положеннях наводяться лише підстави для їх застосування.
Тому адміністративним судам при вирішенні питання про відстрочення чи розстрочення виконання рішення необхідно керуватися загальними принципами та правилами, закріпленими КАС України з врахуванням специфіки, характеру та суб’єктного складу правовідносин, які являються предметом судового розгляду.
Під відстроченням виконання рішення розуміється перерва у вчиненні виконавчих дій на певний, точно визначений строк, протягом якого виконавчі дії не проводяться, у зв’язку з існуванням обставин, за наявності яких вчасне виконання завдає шкоди правам або інтересам боржника або інших осіб.
Розстрочення передбачає виконання судового рішення протягом певних визначених проміжків часу у відповідних частинах. На відміну від відстрочення виконання, розстрочення передбачає поступове часткове виконання. Строки виконання кожної частки також повинен визначити суд. При цьому необхідно зазначити, що розстрочення можливе при виконанні рішення, яке стосується предметів, які діляться (гроші; майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).
Підставами для застосування положень статті 263 КАС України за заявами фізичних осіб (тобто коли спір не пов’язаний із здійсненням ними підприємницької діяльності) може бути стан здоров’я боржника, тимчасове скрутне матеріальне становище, перебування на утриманні непрацездатних осіб, та інші обставини, що ускладнюють виконання рішення суду.
На підтвердження факту існування таких обставин заявник повинен подати суду належні та допустимі докази (стаття 70 КАС України). Такими доказами можуть бути довідки медичних установ про стан здоров’я, документи, видані органами місцевого самоврядування, що підтверджують ті чи інші дані.
При цьому необхідно враховувати, що суб’єкт владних повноважень як відповідач у справі в разі заперечення можливості застосування розстрочення чи відстрочення виконання рішення, з огляду на приписи частини другої статті 71 КАС України, повинен довести відсутність таких підстав, а суд, даючи оцінку доказам, наданим сторонами, також не позбавлений права, а за необхідності, навіть зобов’язаний витребувати додаткові докази за власною ініціативою.
На відміну від обставин, які мають встановлюватися судом при вирішенні заяв, поданих фізичними особами, коло обставин, які необхідно встановлювати суду при розгляді заяв про відстрочення чи розстрочення виконання рішення, які подаються суб’єктами господарювання (підприємницької діяльності) фізичними особами-підприємцями та юридичними особами, є більш ширшим і потребує доведення певними доказами. Це пояснюється тим, що, як правило, за рішенням суду стягуються значні суми коштів, а стягнення цих коштів пов’язане із здійсненням господарської діяльності.
В цілому відстрочка чи розстрочка виконання є ефективними для поновлення прав тільки у випадку, коли боржник добросовісний і не веде своєї діяльності за принципом поповнення оборотних засобів за рахунок стягувача. Суду необхідно бути особливо уважним, коли контрагент-боржник за умови надання йому відстрочки чи розстрочки платежу першим звертається з пропозицією примирення, визнає заборгованість, погоджується сплатити штрафні санкції, інфляційні збитки, річні тощо. Такий боржник, зазвичай, може мати на меті отримати прибутки від неодноразового використання в товарно-грошовому обігу значних сум, які він заборгував стягувачеві, а заяву про відстрочення чи розстрочення виконання використовує як тактичний прийом для того, щоб відтермінувати в часі момент примусового стягнення.
Вважаємо за необхідне зазначити, що вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.
На наше переконання, суд у вирішенні цих питань повинен також враховувати те, що обставини, за яких виконання рішення неможливе, повинні існувати насправді, в реальності, та безпосередньо перешкоджати його виконанню в строки, в обсязі та в порядку, визначені у рішенні. Тому суд не може вважати підставами для надання відстрочки або розстрочки виконання рішення, зміни чи встановлення способу і порядку його виконання обставини, які зумовлені суб’єктивним фактором і неправомірною поведінкою з боку сторін. Наприклад, у випадку несвоєчасного одержання сторонами документів виконавчого провадження, внаслідок чого вони були позбавлені можливості використати надані їм законом права, державний виконавець відкладає виконавчі дії відповідно до статті 32 Закону України «Про виконавче провадження». За таких обставин інститут відстрочки виконання рішення не застосовується.
Враховуючи відсутність чіткого правового механізму врегулювання відстрочення (розстрочення) виконання рішення в КАС України при вирішенні заяв вказаної категорії, судам необхідно перевіряти наявність «виключних обставин» і доказів, що їх підтверджують, крізь призму законодавчих актів і підзаконних нормативних актів, які регулюють діяльність суб’єктів звернення та визначають порядок «позасудового розстрочення чи відстрочення», тобто за рішенням контролюючих органів (органів стягнення).
Положеннями КАС України визначено, що у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини, а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Так, Постановою Кабінету Міністрів України №1235 від 27.12.2010 відповідно до пунктів 100.4 і 100.5 ПК України затверджено Перелік обставин, що свідчать про наявність загрози виникнення або накопичення податкового боргу, і доказів існування таких обставин [3]. Вказаним Переліком визначено обставини, що є підставою для розстрочення грошових зобов’язань або податкового боргу заявника, зокрема це:
- ненадання (несвоєчасне надання) бюджетних асигнувань або бюджетних зобов’язань заявнику та/або недоведення (несвоєчасне доведення) фінансування видатків до заявника – отримувача бюджетних коштів в обсязі, достатньому для своєчасного виконання ним грошових зобов’язань та/або погашення податкового боргу, а також неперерахування (несвоєчасне перерахування) заявнику з бюджету коштів в обсязі, достатньому для своєчасного виконання ним грошових зобов’язань та/або погашення податкового боргу, у тому числі в рахунок оплати наданих заявником послуг (виконаних робіт, поставлених товарів);
- загроза виникнення неплатоспроможності (банкрутства) заявника в разі своєчасної та в повному обсязі сплати ним грошового зобов’язання або погашення податкового боргу в повному обсязі;
- недостатність майна заявника – фізичної особи (без урахування майна, на яке відповідно до законодавства не може бути звернено стягнення) для своєчасної та у повному обсязі сплати грошового зобов’язання або погашення податкового боргу в повному обсязі чи відсутність у заявника – фізичної особи майна;
- сезонний характер виробництва та/або реалізації товарів (робіт, послуг) заявником;
- виконання заявником плану реорганізації власного виробництва та/або зміна його організаційної структури, що призводить (може призвести) до значного спаду виробництва протягом певного періоду;
- проведення заявником науково-дослідних, конструкторських, а також соціально орієнтованих робіт, які передбачають створення робочих місць для інвалідів, захист навколишнього природного середовища, підвищення енергетичної ефективності виробництва, або технічного переоснащення власного виробництва;
- провадження заявником інноваційної діяльності, у тому числі створення нових та вдосконалення існуючих технологій, видів сировини та матеріалів широкого застосування;
- виконання заявником особливо важливого замовлення у рамках соціально-економічного розвитку регіону або надання ним особливо важливих (у тому числі виключних) послуг населенню;
- виконання заявником державного оборонного замовлення;
- здійснення заявником інвестицій у створення об’єктів, які мають найвищу енергетичну ефективність, соціальне значення, стратегічне значення для оборони та безпеки держави.
Звертаємо також увагу, що наказом Міністерства фінансів України від 30.11.2012 № 1261 відповідно до ст. 100 ПК України затверджено Порядок розстрочення (відстрочення) грошових зобов’язань (податкового боргу) платників податків (далі – Порядок) [4].
Згідно з п. 2.2 Порядку рішення про розстрочення (відстрочення) грошових зобов’язань (податкового боргу) у межах одного бюджетного року приймається у такому порядку: щодо загальнодержавних податків та зборів – керівником органу державної податкової служби (його заступником); щодо місцевих податків і зборів – керівником органу державної податкової служби (його заступником) та затверджується фінансовим органом місцевого органу виконавчої влади, до бюджету якого зараховуються такі місцеві податки чи збори.
Відповідно до п. 2.3. Порядку рішення про розстрочення (відстрочення) грошових зобов’язань (податкового боргу) щодо загальнодержавних податків та зборів на строк, що виходить за межі одного бюджетного року, приймається керівником (заступником керівника) центрального органу державної податкової служби за узгодженням з Міністерством фінансів України.
Пунктом 3.1. Порядку визначено, що для розстрочення (відстрочення) грошових зобов’язань (податкового боргу) платник податків звертається до підрозділу погашення податкового боргу органу державної податкової служби за місцем свого обліку або за місцем обліку такого грошового зобов’язання (податкового боргу) з письмовою заявою, в якій зазначаються суми податків, зборів, штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), пені, сплату яких платник податків просить розстрочити (відстрочити), а також строк розстрочення (відстрочення) та періоди сплати. При цьому окремо вказуються суми, строк сплати яких ще не настав, а також строк сплати яких вже минув.
До заяви додається економічне обґрунтування, що складається з наступного: переліку обставин, що свідчать про наявність загрози виникнення або накопичення податкового боргу, і доказів існування таких обставин; аналізу фінансового стану; графіка погашення розстрочених (відстрочених) сум; розрахунків прогнозних доходів платника, що гарантують виконання графіка погашення.
Саме в такому напрямку необхідно досліджувати матеріли заяви платника податків про відстрочення чи розстрочення виконання рішення суду, за яким він зобов’язаний сплатити податковий борг.
При вирішенні заяв про відстрочення чи розстрочення єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування необхідно враховувати положення частини 12 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», згідно з якими єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника [5]. При цьому за наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов’язаннями із сплати єдиного внеску зобов’язань із сплати податків, інших обов’язкових платежів, передбачених законом, або зобов’язань перед іншими кредиторами зобов’язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов’язаннями, крім зобов’язань з виплати заробітної плати (доходу).
У разі відсутності регулювання питання про відстрочення чи розстрочення виконання рішення щодо інших платежів (виплат, сум стягнення, тощо) спеціальними законами, судам необхідно виходити із загальних вимог, передбачених статтею 263 КАС України. При цьому суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.
Отже, до компетенції суду на стадії виконавчого провадження належить право у виняткових випадках надавати стороні, яка програла процес, можливість відстрочення або розстрочення виконання рішення.
Важлива і відповідальна роль суду в цьому випадку полягає в тому, що сторони можуть розраховувати на захист своїх прав, незважаючи на труднощі, які виникають під час примусового виконання рішення, через передбачену законом процесуальну можливість вирішення питань щодо надання відстрочки, розстрочки виконання, зміни чи встановлення способу і порядку виконання рішення. Тільки суд наділений повноваженнями оцінювати докази, подані на підтвердження обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Незважаючи на відсутність вичерпного законодавчого переліку підстав для надання відстрочки, розстрочки виконання, зміни чи встановлення способу і порядку виконання рішення, суд, керуючись критерієм настання обставин, які ускладнюють або унеможливлюють виконання рішення, у кожній конкретній справі з урахуванням всіх особливостей ситуації, вирішує питання про їх наявність чи відсутність, а також вирішує питання про наявність чи відсутність причин, що перешкоджають виконанню рішення суду та за своїм внутрішнім переконанням оцінює наявні у справі докази.
Список використаних джерел
1. Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/606-14.
2. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» від 26 грудня 2003 року № 14: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/VS03208.html.
3. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку обставин, що свідчать про наявність загрози виникнення або накопичення податкового боргу, і доказів існування таких обставин» від 27 грудня 2010 року № 1235: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://news.yurist-online.com/laws/33518/.
4. Наказ Міністерства фінансів України «Про затвердження Порядку розстрочення (відстрочення) грошових зобов’язань (податкового боргу) платників податків» від 30 листопада 2012 року № 126: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/z2143-12.
5. Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2464-17.