© Ліпкан Володимир Анатолійович,

докторант Національної академії внутрішніх справ України, кандидат юридичних наук

 

Для цитування:

Ліпкан В. А. Необхідність управління системою національної безпеки. Додаток до журналу „Міліція України” Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених. 2003. № 16. С. 12 – 14.

 

 

Для визначення діяльності з координації роботи людей на практиці використовують різні поняття: „управління”, „менеджмент”, „адміністрування”, „керування” тощо.

Управління — найбільш загальне поняття. Воно поширюється на велике коло різноманітних об’єктів, явищ і процесів і охоплює: технічні, біологічні і соціальні системи. Менеджмент — це поняття, яке використовують переважно для характеристики процесів управління господарськими організаціями (підприємствами). Адміністрування — поширюється на управління державними установами або для позначення процесів керування діяльністю апарата управління підприємства. Керування — поширюється на мистецтво тієї або іншої особи (менеджера) впливати на поведінку і мотиви діяльності підлеглих з метою досягнення цілей організації.

Отже, аби усвідомити сутність категорії „менеджмент”, перш за все слід з’ясувати, що собою становить система національної безпеки, які цілі її діяльності і чому даною системою потрібно управляти.

Система національної безпеки (СНБ) у найбільш загальному плані являє групу людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення загальної мети — забезпечення і реалізація національних інтересів.

СНБ має загальні характеристики, які притаманні будь-якій організації:

1) використовує чотири основних види ресурсів:

q  людські ресурси;

q  фінансові ресурси;

q  фізичні ресурси (сировина, устаткування тощо);

q  інформаційні ресурси.

2) система  національної безпеки є відкритою системою. Ресурси, які система використовує для забезпечення національної безпеки вона забирає із зовнішнього середовища. В свою чергу кінцевий продукт — національна безпека — також реалізується у зовнішньому середовищі. Окрім цього, відповідно до загальних положень теорії систем, відкрита система — це така система, яка здійснює обмін не лише речовиною та енергією, а й інформацією. Система національної безпеки, отримуючи по каналах прямого зв’язку інформацію про стан об’єкту, обробляє її та здійснює відповідний управляючий вплив на об’єкт та середовище його функціонування з метою досягнення загальної мети. Таким чином відбувається надходження інформації по каналах зворотного зв’язку від суб’єкта до об’єкта. Отже система національної безпеки може існувати лише у взаємодії з навколишнім середовищем. Це означає, що система національної безпеки є відкритою системою.

3) розподіл праці в системі національної безпеки. Відомим є той факт, що процес забезпечення національної безпеки, ураховуючи багатогранність феномену безпеки, є складним і багатокомпонентним, що обумовлює включення великої кількості людей у нього. Через це постає природна потреба для розподілу праці між собою.

Розподіл загальної роботи в системі національної безпеки на її складові частини називається горизонтальним розподіленням праці. Результатом горизонтального розподілення праці є формування окремих підсистем національної безпеки (підсистема інформаційної безпеки, підсистема соціально-економічної безпеки, підсистема воєнної безпеки тощо).

Оскільки загальний процес забезпечення національної безпеки складається із забезпечення безпеки у кожній підсистемі, виникає потреба у координації їх діяльності. Внаслідок цього об’єктивно актуалізується необхідність у вертикальному розподілі праці, тобто в діяльності з координації роботи підсистем та окремих виконавців.

Діяльність з координації роботи людей, підсистем національної безпеки з метою забезпечення національної безпеки в широкому розумінні і становить сутність управління системою національної безпеки.

Таким чином, необхідність управління об’єктивно виникає внаслідок дуального горизонтального та вертикального розподілу праці в системі національної безпеки. Оскільки розподіл праці є загальною характеристикою діяльності будь-якої СБ (служби безпеки), то всі вони потребують управління.

Глобальною метою діяльності служби безпеки – є забезпечення системної безпеки об’єкта. Разом з цим виникає запитання: а що ж таке системна безпека?

Системна безпека може бути охарактеризована як стан управління загрозами та небезпеками, за якого усі компоненти системи функціонують у межах порогових значень. Головною метою будь-якою служби безпеки є забезпечення системної безпеки об’єкта. Складовими успіху при цьому виступають:

а) виживання, тобто можливість існування об’єкта якомога довше;

б) результативність та ефективність.

Аби бути успішною впродовж тривалого часу, аби вижити та досягти своїх цілей, СБ має бути як ефективною, так і результативною.

На думку деяких дослідників результативність є наслідком того, що робляться потрібні слушні речі; а ефективність є наслідком того, що вірно (правильно) створюються ці самі речі. Перше і друге є однаково важливим.

Якщо мета СБ обрана правильно, це означає, що її діяльність задовольняє певну важливу, реально існуючу потребу (надається певний комплекс послуг, створюються певні блага, на які є попит). Результативність у такому розуміння — це щось невідчутне (на дотик), непомітне. Так, наприклад, забезпечення особистої безпеки, внаслідок якої об’єкт лишається живим може бути як наслідком професійної роботи працівників СБ, так і наслідком відсутності реальних загроз життю об’єкта. Тобто реально на поверхні, можна казати про результативність дій СБ.

Що ж стосується ефективності, то її навпаки, можна вимірювати, виразити кількісно. Відносна ефективність діяльності СБ має назву продуктивності і вимірюється як співвідношення вартісної оцінки усіх виходів з СБ та вартісної оцінки усіх входів в неї.

Перейдемо до розгляду поняття менеджменту безпеки.

Менеджмент національної безпеки — це надзвичайно широке та багатомірне поняття. Для того, аби краще усвідомити його сутність, на нього слід подивитись з різних боків.

Етимологічно менеджмент походить від латинського слова „manus” – рука. Спочатку це слово означало вміння дбайливо вести домашнє господарство, майстерно володіти засобами праці, вправно працювати. З появою різноманітних видів роботи, з поглибленням спеціалізації виникла потреба в діяльності, яка пов’язувала в єдине ціле роботу багатьох окремих виконавців. Відповідно до цього трансформувався і зміст поняття „менеджмент”. Це слово увібрало у себе всі чисельні вимоги до управління як до науки, мистецтва ведення справ і стилю роботи.

Поміж менеджерів-практиків та вчених ще й досі не існує єдності поглядів щодо сутності менеджменту:

1)           перші вважають, що менеджмент національної безпеки — це професія орієнтована на практичне використання. Головне тут — реальний результат, можливість забезпечити національні інтереси;

2)           другі вважають, що менеджмент національної безпеки — це процес досягнення мети системою національної безпеки за допомогою інших людей. Тому, головне для менеджера національної безпеки — це мистецтво спілкування з людьми та керування ними;

3)           треті вважають, що менеджмент національної безпеки — процес прийняття раціональних рішень в сфері національної безпеки. Тому, головне завдання менеджера —  це пошук оптимальних управлінських рішень за допомогою математичних моделей та на основі використання системи наукових знань.

Останніми роками спостерігається певна інтеграція поглядів на те, що ж таке менеджмент безпеки. У широкому розумінні менеджмент національної безпеки — це одночасно система наукових знань, мистецтва та досвіду забезпечення національної безпеки, втілених у діяльності професійних управлінців для досягнення цілей системи національної безпеки через використання праці, інтелекту та мотивів поведінки інших людей.

У діяльності всіх менеджерів національної безпеки, незалежно від функції, яку вони виконують, посади, яку вони обіймають, галузі, у якій вони працюють, є дещо спільне. Саме це спільне, загальне для діяльності всіх менеджерів безпеки і становить фундамент галузі менеджменту безпеки, яка вперше в країні репрезентована у підручнику О.С.Сосніна та П.Я.Пригунова[1].

При цьому слід зауважити, що знань теоретичних основ управління замало для забезпечення ефективного функціонування тієї або іншої системи.

Відомо, що за всіх інших рівних умов, кінцевий результат діяльності різних керівників не однаковий. І спроби пояснити це науковими методами результатів не дають і дати не можуть. В управлінській діяльності завжди присутнє дещо таке, яке не піддається кількісному аналізу і яке прийнято називати мистецтвом управління. Проте, це не означає, що управління здійснюється спонтанно, стихійно, що менеджер безпеки покладається лише на вдачу, інтуїцію, власний досвід. Мистецтво управління безпекою саме і є вмінням менеджера-практика пристосувати досягнення науки управління до:

особливостей власного характеру;

особливостей підлеглих;

особливостей відповідної сфери забезпечення національної безпеки.

Таким чином, наука та мистецтво управління не виключають, а доповнюють одне одного. Мистецтво управління завжди спирається на наукові знання, які покладено в його основу.

У вузькому прагматичному плані сутність управління краще за все сприймається з позицій системного підходу — загальнонаукової методології аналізу та дослідження складних об’єктів.

Робота менеджерів безпеки саме і полягає у тому, щоб поєднати та скоординувати використання зазначених ресурсів (людські, фінансові, фізичні, інформаційні) для досягнення цілей (елементів  виходу: реалізація національних інтересів) СБ.

Отже слід зробити висновок, що система національної безпеки потребує свідомого цілеспрямованого організуючого впливу з метою більш ефективного функціонування і досягнення головної мети — широкомасштабної реалізації національних інтересів.