НЕОБҐРУНТОВАНЕ ЗАСТОСУВАННЯ РІШЕНЬ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ ПРИ ЗДІЙСНЕННІ УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОСУДДЯ

Братель О.Г.

Голова Інституту цивільних правовідносин ГОСЛ

кандидат юридичних наук, доцент

 

30.03.2006 р. набув чинності Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 р. [1] Даний Закон регулює відносини, що виникають у зв’язку з обов’язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до ЄСПЛ проти України.

Відповідно до ст. 17 вказаного Закону суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику ЄСПЛ проти як джерело права.

Таким чином, практика ЄСПЛ закріплена в його рішеннях є джерелом права та перебуває в одній площині нормативних актів передбачених ст. 8 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) [2] та ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України [3] відповідно до яких суд вирішує цивільні та адміністративні справи.

В результаті детального аналізу судових рішень, розміщених в Єдиному державному реєстрі судових рішень (далі – реєстр) [4] з’ясовано, що судами при розгляді цивільних та адміністративних справ часто здійснюються посилання на рішення ЄСПЛ в мотивувальній частині ухвал та рішень суду.

Найчастіше посилання на рішення ЄСПЛ можна зустріти в ухвалах суду про привернення позивачу позовної заяви або залишення її без розгляду. В якості прикладу зазначимо ухвали: Солом’янського районного суду м. Києва (головуючий Букіна О.М.) від 20.12.2013 р. по цивільній справі № 760/23336/13-ц про захист честі, гідності та ділової репутації; Артемівського районного суду м. Луганська (головуючий Труфанова М.О.) від 05.12.2013р. по цивільній справі № 2/434/3195/13 про визнання права власності в порядку спадкування; Солом’янського районного суду м. Києва (головуючий Бобровник О.В.) від 11.04.2013 р. по адміністративній справі №760\3896\13-а про стягнення невиплаченої пенсії по втраті годувальника.

У більшості аналогічних ухвал стандартна описова частина ухвали: позивач звернувся з позовною заявою до відповідача. Вивченням матеріалів позовної заяви встановлено, що вона не відповідає вимогам ст. 119-121 ЦПК України, у зв’язку з чим постановлено ухвалу, якою позивачу був наданий строк до п’яти днів з дня отримання копії ухвали для виправлення недоліків викладених вищенаведеній ухвалі. Далі вказується, що позивачем ухвала суду була отримана, що підтверджується відповідною розпискою, проте у зазначені в ухвалі суду недоліки позивач до цього часу не усунув, з заявою про продовження строку для усунення недоліків до суду не звертався.

Після цього суд переходить до мотивувальної частини ухвали суду в якій міститься стандартна і така, що міститься майже у всіх увалах суду по аналогічних ситуаціях позиція: «Як наголошує в своїх рішеннях Європейський суд, позивач як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов’язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов’язки».

Відповідно до ч. 1 ст. 210 ЦПК України ухвала суду, що постановляється як окремий документ, складається зі вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин. Так, в мотивувальній частині зазначаються мотиви, з яких суд дійшов висновків, і закон, яким керувався суд, постановляючи ухвалу.

У випадку, коли позивачем не усунено недоліки в позовній заяві у встановлений судом строк суд мотивує повернення позовної заяви ст. 121 ЦПК України. В іншому випадку, коли належним чином повідомлений позивач повторно не з’явився в судове засідання і якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду керуючись п.3 ч.1 ст. 207 ЦПК України. В даних випадках мотивувальна частина ухвали суду викладена правильно так як містить посилання на норму процесуального закону якою він керувався.

В свою чергу не зрозумілим є посилання судів на рішення ЄСПЛ із зазначенням того, що позивач як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов’язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі.

Вказані мотиви суду є необґрунтованими, безпідставними та такими, що використовуються в якості «шаблонного мотиву» використовуваного з метою надання ухвалі суду більшої «потужності».

Обґрунтуємо власну позицію. «Як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд» – саме з цього починається стандартне речення «шаблонного мотиву». Якщо суддя намагається обґрунтувати свою позицію підкріпившись практикою Європейського суду з прав людини, то принаймні потрібно зазначити які це рішення, а не обмежуватись узагальнюючою фразою. Це теж саме, що здійснювати посилання на ЦПК України без зазначення конкретної статті.

Далі «шаблонний мотив» містить наступне: «позивач як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов’язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі».

А чи не вбачається в цьому суперечність ст. 27 ЦПК України? В ч. 1 ст. 27 ЦПК України перераховані права осіб, які беруть участь у справі. Одним із прав є право брати участь у судових засіданнях. В ч. 3 ст. 27 ЦПК України вказується, що особи, які беруть участь у справі зобов’язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов’язки.

Вважаємо, що в даній ситуації відбувається застосування необґрунтованих мотивів при винесенні ухвали суду, адже на сьогодні в ЦПК України, як головному кодифікованому акті, що регулює порядок розгляду цивільних справ не міститься обов’язок позивача самостійно цікавитись з провадженням у справі. Якщо такий обов’язок і передбачений у рішеннях ЄСПЛ, то чому судді не зазначають назву такого рішення?

Частина суддів згадуваний «шаблонний мотив» доповнюють наступним.

«Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов’язків має право на судовий розгляд упродовж розумного терміну. Обов’язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»)».

Посилання на § 66-69 рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України» [5] має за мету розтлумачити розумність тривалості судового провадження, проте і в ній не йдеться про обов’язок позивача з розумним інтервалом часу самостійно цікавитись провадженням у його справі».

Не згадується про обов’язок позивача цікавитись провадженням у справі й у постанова пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 11 від 17.10.2014 р. «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» [6], в якій доречи детально проаналізовано практику ЄСПЛ.

В продовження аргументації власної позиції щодо необґрунтованого посилання на рішення ЄСПЛ зазначимо, що в ухвалі Солом’янського районного суду м. Києва (головуючий Козленко Г.О.) від 20.05.2013 р. по цивільній справі № 2609/29639/12 про стягнення боргу суд залишаючи позовну заяву без розгляду вказує, крім згадування невідомих рішень ЄСПЛ мотивуючи винесення ухвали суду, зазначає: «Сторони зобов’язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи».

Посилаючись на необхідність прояву позивачем взаємної поваги до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони (в даному випадку відповідача) суд мабуть мав на увазі те, що позивач своєю неявкою до суду змусив відповідача являтись до суду для участі у справі. Проте, в цій же ухвалі судом зазначено, що інші учасники судового процесу в судове засідання не з’явилися, про дату та час слухання справи повідомлялись належним чином, причини не явки суду не повідомили. Таким чином, прояв неповаги здійснила кожна сторона справи.

В захист недобросовісної поведінки позивача можна навести той аргумент, що останній за свою поведінку поніс фінансове покарання, адже відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 р. [7] сплачена сума судового збору (якщо позивач не звільнений від сплати судового збору) повертається за ухвалою суду в разі залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв’язку з повторним неприбуттям позивача або за його клопотанням).

Підводячи підсумок зазначимо, що при ухваленні судових рішень суди не повинні застосовувати «шаблонні мотиви» в мотивувальній частині як то ухвали або рішення суду шляхом необґрунтованого посилання на абстрактні рішення Європейського суду з прав людини.

Список використаних джерел:

1. Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини: Закон України від 23.02.2006 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 30. – Ст. 260.

2. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 р. (станом на 05.04.2015 р.) // Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/page

3. Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 р. (станом на 05.04.2015 р.) // Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2747-15

4. Єдиний державний реєстр судових рішень // Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/

5. Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Смірнова проти України» (заява № 36655/02) від 08.11.2005 р. // Офіційний вісник України. – 2006. – № 8. – Ст. 495.

6. Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення: постанова пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 11 від 17.10.2014 р. // Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0011740-14

7. Про судовий збір: Закон України від 08.07.2011 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2012. – № 14. – Ст. 87.