Діордіца Ігор Володимирович,
Голова Інституту амдіністративного правосуддя та судової реформи ГОСЛ,
кандидат юридичних наук.
До суб’єктивних передумов захисту прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин належить, серед іншого, дотримання процедури звернення до суду (ст. 106 КАС України) та додержання строків пред’явлення адміністративного позову (ст. 99 КАС України).
Загальним правилом, закріпленим у ст. 99 КАС України, передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до адміністративного суду щодо оскарження рішення суб’єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів, встановлюється місячний строк, що передбачено ч. 5 ст. 99 КАС України. При цьому якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то для звернення до адміністративного суду, виходячи з ч. 4 цієї ж статті, встановлюється місячний строк, який обчислюється з дня, коли позивач дізнався про рішення суб’єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб’єкта владних повноважень.
Актуальність окресленої проблематики полягає в тому, що у випадку, коли позивач з об’єктивних чи суб’єктивних причин із адміністративним позовом своєчасно не звертається до суду, потреба у судовому захисті порушених чи оскаржуваних прав чи інтересів особи не зникає, внаслідок чого виникає поняття «пропущення процесуальних строків» та потреба у їх поновленні. Пропущення строків звернення до адміністративного суду обумовлює настання певних правових наслідків, передбачених ст. 100 КАС України, якою встановлено, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Так, суд першої інстанції повинен ще на стадії відкриття провадження у справі вирішити дане питання. Водночас, законодавцем передбачено і поновлення строків, що висвітлено у ст. 102 КАС України, яка передбачає, що пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений, а процесуальний строк, встановлений судом, – продовжений судом за клопотанням особи, яка бере участь у справі. Питання про поновлення чи продовження пропущеного строку суд вирішує з повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду клопотання.
Відповідно до ч. 4 ст. 160 КАС України судові рішення, якими суд вирішує питання про продовження та поновлення процесуальних строків, викладаються окремим документом у формі ухвали. З огляду на приписи ч. 3 ст. 102 КАС України ухвала суду про відмову в поновленні чи продовженні пропущеного процесуального строку може бути оскаржена особами, які беруть участь у справі. Такими особами, у розумінні норм ст. 47 КАС України, є сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб.
Здійснивши аналіз судової практики у проголошеному напрямку (взято до уваги близько 80 адміністративних справ), констатуємо про формування неоднозначного вирішення цих справ.
За результатами перегляду таких справ апеляційними інстанціями пропонуємо наступну класифікацію прийнятих рішень: 1) про поновлення строку в порядку ст. ст. 102, 186 КАС України; 2) про відмову в поновленні строку апеляційного оскарження; 3) про повернення апеляційної скарги в порядку ч. 3 ст. 189 КАС України.
Аналізуючи причини винесення апеляційними адміністративними судами зазначених рішень можна зробити наступні висновки.
При прийнятті ухвал про поновлення строку на апеляційне оскарження, однією з основних причин пропуску строку на подання апеляційної скарги скаржниками зазначалось несвоєчасне отримання копії рішення суду першої інстанції особами, які були відсутні під час проголошення остаточного рішення у справі. Вбачаючи такі обставини справи, колегія суддів апеляційного суду поновляла строк на апеляційне оскарження рішень суду першої інстанції.
У ст. 185 КАС України зазначено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанови суду першої інстанції повністю або частково. Таким чином, не встановлення судами обставин про не залучення особи, на права, свободи, інтереси або обов’язки якої може вплинути на рішення у справі і є підставою для скасування ухвали суду (п. 3 ч. 1 ст. 199 КАС України).
Кодекс адміністративного судочинства України частиною 1 ст. 102 визначає підставою для відмови в поновлені строку на апеляційне провадження відсутність поважності причини пропуску строку на оскарження рішення суду першої інстанції. Таким чином, встановлення поважності причин пропуску строку є спеціальним поняттям.
Однак, положеннями статті 167 КАС України визначені правила проголошення судового рішення особам, які беруть участь у справі, та особам, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси чи обов’язки.
Частиною 2 статті 167 КАС України передбачено, що на вимогу особи, яка бере участь у справі, а так само особи, яка не брала участь у справі, але щодо якої суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси, суд у цей самий день видає копію постанови (або її вступної та резолютивної частини) чи ухвали суду. У разі проголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини постанови суд повідомляє час, коли особи, які беруть участь у справі, можуть одержати копію постанови в повному обсязі. Суд складає повний текст постанови у строк, передбачений частиною третьою статті 160 КАС України.
Абзацом першим частини 3 статті 167 КАС України визначено, що особам, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні, копія судового рішення надсилається рекомендованим листом з повідомленням про вручення протягом трьох днів з дня його ухвалення чи складання у повному обсязі або у разі їх звернення вручаються під розписку безпосередньо в суді. Якщо копія рішення надіслана представникові, то вважається, що вона надіслана й особі, яку він представляє.
Відповідно до положень частини 2 статті 49 КАС України встановлено, що особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Таким чином, особа, яка була присутня під час оголошення прийнятого судом рішення, у разі з його незгодою та бажанням оскаржити в апеляційному порядку, має право звернутися до суду з заявою про його видачу, враховуючи перебіг строків апеляційного оскарження.
Не меншої уваги заслуговують і складнощі які виникають у апеляційного суду при прийнятті апеляційної скарги, зокрема, наявна відсутність доказів отримання судового рішення скаржником. Статтею 186 КАС України чітко визначено, що відлік строку апеляційного оскарження розпочинається з дня проголошення рішення, або з дня отримання копії рішення у передбачених КАС випадках. У таких випадках скаржник в апеляційній скарзі зазначає дату отримання рішення суду І інстанції однак доказів на підтвердження цього не надає, що в свою чергу, не дає змоги суду встановити чи подана апеляційна скарга у встановлений ст. 186 КАС України строк. На підставі зазначеного та згідно з ч. 5 ст. 189 КАС України до апеляційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 187 цього Кодексу, застосовуються правила статті 108 цього Кодексу, а тому апеляційна скарга ухвалою суду залишається без руху.
Судова практика – це досить об’ємний правовий масив, що вміщує в собі різноманітні як за походженням, так і за юридичною силою акти правосуддя: рішення, постанови, ухвали, листи, роз’яснення, накази. Рішення суду на сьогоднішній час виконують не лише функцію «акту правосуддя» (процесуальний документ на основі норм матеріального і процесуального права), але й являються певним регулятором під час виникнення прогалин та юридичних колізій у законодавстві.
Отже, сприяючи у формуванні єдиного підходу до однакового застосування законодавства про строки звернення до адміністративного суду в результаті виявлених проблемних питань і найбільш характерних порушень чи неправильного застосування судами норм матеріального та процесуального права, зазначаємо:
1. Адміністративним судам потрібно враховувати, що однією з основних причин пропуску строку на подання апеляційної скарги скаржниками зазначалось несвоєчасне отримання копії рішення суду першої інстанції особами, які були відсутні під час проголошення остаточного рішення у справі.
2. Апеляційним адміністративним судам необхідно звернути увагу на наявність фактичних даних у справі, якими обґрунтовуються обставини отримання рішення скаржником за тим чи іншим календарним числом. У разі їх відсутності згідно з ч. 5 ст. 189 КАС України до апеляційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 187 цього Кодексу, застосовуються правила статті 108 цього Кодексу, а тому апеляційна скарга ухвалою суду залишається без руху.
3. Відповідно до змісту ст. 185 КАС України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанови суду першої інстанції повністю або частково. Апеляційні адміністративні суди повинні мати на увазі, що не встановлення судами обставин про не залучення особи, на права, свободи, інтереси або обов’язки якої може вплинути на рішення у справі і є підставою для скасування ухвали суду (п. 3 ч. 1 ст. 199 КАС України).