МУЛЬТИПЛІКАТИВНІСТЬ ФОРМУВАННЯ КОНЦЕПТОСФЕРИ КІБЕРБЕЗПЕКОВОЇ ПОЛІТИКИ

Ліпкан Володимир,

доктор юридичних наук, професор,

Президент Глобальної організації союзницького лідерства,

https://orcid.org/0000-0002-7411-2086

Діордіца Ігор,

доктор юридичних наук, доцент

 

Екстраполяція когнітивної діяльності у сфері вироблення концептів кібербезпекової політики цілком укладається в теорію семіотичного простору, запропоновану Ю. С. Степановим [1; 2]. Відповідно до цієї теорії метамова функціонує у тримірному просторі, що представлений через категорії

1)    семантики;

2)    синтактики;

3)    прагматики.

Семантика (від гр. semantіkos ‒ означальний – лінгв.) Значення, смисл слова або мовного звороту”  виступає як невід’ємний первинний компонент метамови [3, с. 551]. Перед укладачем закону, політологом, юристом насамперед постає питання зі сфери номінації: як саме назвати те чи інше поняття, явище, юридичний факт; використати при цьому вже існуючі мовні одиниці чи запроваджувати неологізми, в тому числі шляхом запозичення й лексикалізації іншомовних слів; яким принципам номінації слід віддати перевагу тощо. Лінгвістична компетентність фахівця з кібербезпеки повинна охоплювати поняття полісемії термінів, їх етимології, вимог до норм слововживання і т. ін. Міжмовні аспекти семантики у разі застосування інтернаціоналізмів (а їх у сфері правової інформатики й кібернетичної безпеки чимало і це може стати темою окремого дослідження) мають враховувати диференційні ознаки мовних одиниць у кожній окремій мові.

Саме тому, закидання окремих українських авторів, які самі себе возвели в ранг „величних” вчених із приводу недоречності застосування термінів кібербезпекової сфери виглядає примітивним і недолугим. А застосування у „закритих” групах терміну „кіберня” ще раз додатково підкреслює правильність нашого шляху і необхідність використання міждисицплінарного підходу.

Продемонструємо це на прикладі базового ключового терміна „кібербезпека”.

За словотворчою структурою це складноскорочене слово, перша частина якого – інтернаціоналізм, друга – загальновживане українське слово. Його можна розглядати як часткову кальку з інтернаціонального терміна „Cybersecurity”. Проте семантика даної лексичної одиниці згідно із дефініціями, що містяться у нормативних документах різних країн, суттєво різниться.

Для порівняльного аналізу скористаємося матеріалами інформаційної довідки „Законодавство та стратегії у сфері кібербезпеки країн Європейського Союзу, США, Канади та інших”, підготовленої Європейським інформаційно-дослідницьким центром [4].

Згідно з даними довідки сутність поняття „кібербезпека” в деяких державах передається через ключове слово „заходи”:

—               сукупність організаційних, правових, технічних та освітніх заходів, спрямованих на забезпечення безперервного функціонування кіберпростору (Політика захисту кіберпростору Республіки Польща);

—               заходи з попередження шкоди від збоїв в роботі ІКТ та в її усуненні (Національна стратегія кібербезпеки Королівства Нідерланди).

Інші держави у своїх нормативних актах будують дефініцію, спираючись на лексему „стан”:

—               бажаний стан безпеки інформаційних технологій, за якого ризики для кіберпростору скорочені до прийнятного мінімуму (Стратегія кібербезпеки Німеччини);

—               бажаний стан інформаційної системи, за якого вона може протидіяти викликам кіберпростору, які можуть негативно вплинути на достовірність, цілісність та конфіденційність даних, що зберігаються або обробляються даною системою (Стратегія безпеки та оборони інформаційних систем Франції).

Для не чутливої до мови особи взагалі незрозуміла різниця між такими поняттями як „стан” і „заходи”, проте при формуванні концептів кібербезпекової політики принципово важливим є розрізнення цих понять, вибір пріоритетів, а можливо — й пошуку своїх підходів.

Переконані і це було доведено в чисельних дослідженнях наукової школи професора Ліпкана В.А. що, виходячи з конотації об’єктів, концепт кібербезпеки має бути зорієнтований, у першу чергу, не тільки на технічну й технологічну складові (як це представлено у наведених вище дефініціях), а й містити суттєвий гуманітарний компонент, що методологічно підпорядкований принципам антропоцентризму. Адже врешті-решт важливим є не просто безперебійне (стійке, стале) функціонування механізмів і систем, а передусім безпечне існування людей, які живуть у цьому просторі.

Ось чому в рамках наукової школи професора Ліпкана В. А. завжди науково та аргументовано відстоюється позиція щодо некоректності та неповноти терміну „захист”, натомість пропагується і обґрунтовується послуговування терміном „безпека”

Подібне положення є принциповим. Воно цілком кореспондується зі ст. 3 Конституції України, відповідно до якої „людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю”.

Ми навели лише один приклад, але подібні ситуації характерні майже для усього понятійного апарату досліджуваної сфери. Здебільшого це відбувається через те, що хибні висновки не фахівців тиражуються і виводяться в ранг аксіоми.

Прикладом слід зауважити і на хибність висновків, що містяться в аналітичній доповіді співробітників НІСД стосовно того, що „в українській практиці безпека переважно розуміється як стан об’єкта безпеки, тобто як ціль, а не як діяльність суб’єктів із забезпечення його безпеки” [5, с. 17].

Як у чисельних роботах самого професора Ліпкана В.А., так і в працях його наукової школи неодноразово зауважувалося на те, що працівникам НІСД варто було б вивчати не лише власні роботи чи доповіді, і користуватися не лише бібліотекою власного інституту та Інтернет, а також займатися перекладанням іноземних видань, а вивчати наукову літературу та думки української наукової спільноти, розлогі та спектральні наукові  концепції українських вчених та фахівців різних галузей науки, навіть, якщо вони суперечать їхнім позиціям. До речі, це вимога МОН України щодо повноти та всебічності дослідження.

Резонує моїй позиції і думка О.Резнікової, яка відзначає, що наша держава не надто опікується діяльністю вітчизняних наукових установ і дослідних центрів, які також займаються розробкою концептуальних засад складних суспільно-політичних процесів у сфері національної безпеки і підготовкою практичних рекомендацій для формування відповідної державної політики. Часто, не приділяючи належної уваги отриманим від таких установ аналітичним звітам із застереженнями й рекомендаціями, державні органи намагаються реалізовувати на практиці безсистемні заходи [6].

Другий аспект тримірного простору метамови — синтактика „(від гр. syntaktikos — порядок) — розділ семіотики, що вивчає синтаксис різних знакових систем” [3, с. 561]. Її можна умовно порівняти із „алхімією” слів, адже поєднання мовних одиниць на рівні словосполучень, мікротекстів і текстів створює нові інтенціональні простори. Відповідно до законів функціонування метамови мікротексти і тексти можуть утворюватися лише на підставі взаємодії окремих складових цього інформаційно-комунікативного обширу.

В якості ілюстрації можна порівняти семантику ключових для сфери кібербезпеки споріднених термінологічних сполучень „кібербезпекова політика” і „політика кібербезпеки”. Справа не лише у формально-граматичних ознаках, за якими одне з них являє собою поєднання атрибутива з номінативом, а інше виступає іменною конструкцією. Головне — це нові лексико-семантичні смисли, що передаються поєднанням співзвучних слів.

Щодо термінології сфери кібербезпеки, зазначимо, що саме методи юридичної лінгвістики дозволяють диференціювати семантику досліджуваних терміносполучень. Тож поняття „політика кібербезпеки” є більш конкретизованим і вузьким. Воно може вживатися (і, до речі, вживається) у діяльності окремих установ, організацій, закладів, комерційних структур на позначення управлінських вимог щодо безпечного користування комп’ютерною технікою з дотриманням норм конфіденційності інформації, правил службової поведінки у мережі Інтернет тощо.

Якщо ж йдеться про „кібербезпекову політику”, то розуміється системна діяльність держави з протидії інформаційним загрозам, що розповсюджуються через кібернетичний простір, координація діяльності усіх державних і недержавних структур, задіяних у забезпеченні кібернетичної безпеки, убезпеченні від можливих протиправних дій у даній сфері тощо.

Принагідно зазначимо, що чималу роль в синтактиці відіграють потенції мовних засобів. Так, наприклад, за правилами російської мови можлива лише номінативна конструкція („политика кибербезопасности”). Англомовний аналог „cybersecurity policy” залежно від контексту може перекладатися українською двома варіантами. Це, до речі також науковий аргумент окремим авторам, які у своїх публікаціях, самозакохано опускаючись на властивий для них рівень примітивної критики, не маючи жодних наукових аргументів, вважають науковим методом „можливість перекладу російською мовою” того чи іншого терміну з української.

Отже, синтактика як складова юридико-лінгвістичних засад формування концептосфери кібербезпекової політики є не менш важливим компонентом фундації категорійно-понятійного апарату вказаної сфери.

Врешті-решт, прагматика (гр. pragmatikos – діловий) – 1) розділ семіотики, що вивчає відношення між знаковими системами та їх користувачами, а також самі ці відносини; 2) вчення про діяльність, практика” [3, с. 491]) у контексті формування концептосфери переслідує вирішення за допомогою мовних засобів прикладних аспектів проблеми. Насамперед йдеться про визначення цілей і пріоритетів кібербезпекової політики, кола суб’єктів, що виступають носіями такої політики. З іншого боку, прагмалінгвістика дозволяє ефективно вирішувати юридико-стилістичні та комунікативні завдання, які виникають на етапі створення нормативно-правових актів. Завдяки прагматиці вдається інтегрувати на рівні концептів когнітивні, логічні, методологічні складові ментального смислу, а це, своєю чергою, дозволяє систематизувати картину світу.

Прагматика певною мірою віддзеркалює правничий дискурс, оскільки вбирає в себе не тільки константні характеристики, більшою мірою властиві семантиці й синтактиці, а й спроможна чітко реагувати на динаміку швидкоплинних змін у суспільстві, появу нових реалій і сучасних викликів. Знову ж таки, якщо семантика й синтактика здебільшого зосереджені на точності формулювання інформації, то прагматика привносить компоненти перцепції (взаєморозуміння, врахування особливостей сприйняття інших осіб) та інтеракції (способів організації комунікативної взаємодії).

Переконані, що якщо б в рамках НАПрН України послуговувались даними принципами, то правова наука в нашій державі була на значно іншому рівні, а правова політика насправді несла користь, а не породжувала хаос і темряву безвідповідальності.

Безумовно, в межах нашого дослідження продемонструвати аналіз термінології, що формує весь арсенал концептосфери кібербезпекової політики, за моделлю семіотичного простору неможливо, проте ми не ставили перед собою такого завдання. Так само як ми і не говоримо, що подана позиція є єдино можливою і вірною. Ми лише делікатно прагнемо вірити в те, що це — лише одна з моделей, яка є функціонально ефективною при роботі з ідеологемами. Тож у подальшому необхідно розглядати й інші підходи на засадах наукового плюралізму, що може стати темою нових наукових досліджень [7-9].

 

Список використаної літератури:

  1. Степанов Ю. С. Функции и глубинное. Вопросы языкознания. 2002. № 5. С. 3–18.
  2. Степанов Ю. С. Язык и метод. К современной философии языка. М. : Наука, 1998. 779 с.
  3. Новий словник іншомовних слів : більше 40 000 сл. і словосполучень / Л. І. Шевченко, О. І. Ніка, О. І. Хом’як, А. А. Дем’янюк ; за ред Л. І. Шевченко. Київ : АРІЙ, 2008. 672 с.
  4. Законодавство та стратегії у сфері кібербезпеки країн Європейського Союзу, США, Канади та інших. URL: http://euinfocenter.rada.gov.ua/ uploads/ documents/28982.pdf
  5. Організаційні та правові аспекти забезпечення безпеки і стійкості критичної інфраструктури України : аналіт. доп. / [Бобро Д. Г., Іванюта С. П., Кондратов С. І., Суходоля О. М.] / за заг. ред. О. М. Суходолі. К. : НІСД, 2019. 224 с.
  6. Резнікова О. Що саме ми розбудовуємо, говорячи про національну стійкість? // Режим доступу : https://dt.ua/internal/scho-same-mi-rozbudovuyemo-govoryachi-pro-nacionalnu-stiykist-318005_.html.
  7. Діордіца І. В. Кібербезпекова політика України: стан та пріоритетні напрями реалізації: монографія. Запоріжжя: Видавничий дім «Гельветика», 2018. 548 с.
  8. Ліпкан В. А., Максименко Ю. Є. Інформаційна деліктологія: проблемні питання // Збірник Панєвропейської школи права. 2014. С. 40-43.
  9. Ліпкан В. А. Правові засади розвитку інформаційного суспільства в Україні : [монографія] / В. А. Ліпкан, І. М. Сопілко, В. О. Кір’ян / за заг. ред. В. А. Ліпкана. К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2015. 664 с.