Міжнародні стандарти протидії торгівлі людьми

Ольга Кушнір,

кандидат юридичних наук,

радник президента ГОСЛ

 

Боротьба зі злочинністю ? внутрішня функція держави. Вона здійснюється на підставі національних законів правоохоронними органами. Однак умови боротьби зі злочинністю наразі суттєво ускладнюються поширенням таких злочинів, які становлять небезпеку не тільки для окремих держав, а й для усього людства, тож вимагають спільних зусиль та повсякденного співробітництва держав. Представники міжнародного співтовариства зазначають, що тероризм, корупція, незаконна торгівля наркотиками, підроблення грошових одиниць, торгівля людьми та інші злочини одержують дедалі більшого поширення. Це пояснюється тим, що організована злочинність набуває транснаціонального характеру. Злочини вчиняються новими, раніше невідомими криміналістам способами, а сама злочинність загрожує життю, безпеці та власності окремих осіб і громад. Тому проблема злочинності, яка ще донедавна вважалась винятково внутрішньою справою держави, вже не може бути розв’язаною урядами на індивідуальній основі.

Світові інтеграційні процеси відкривають перед людством значні можливості. Проте процес глобалізації також сприяє інтегруванню місцевих кримінальних структур у міжрегіональні й міжнародні злочинні співтовариства. Діяльність організованих злочинних угруповань дедалі частіше набуває транснаціонального характеру, що збільшує імовірність її проявів у всіх сферах, пов’язаних із забезпеченням як національної безпеки окремої країни, так і міжнародної. Криміналітет різних країн намагається об’єднувати свої зусилля, взяти під контроль нові сфери; поширюється „обмін досвідом”, удосконалюються форми і методи протиправної діяльності та системи власної безпеки[1].

Проблема торгівлі людьми обговорюється на міжнародному рівні упродовж більш як 100 років. Гучні заклики щодо заборони торгівлі людьми, як результат занепокоєння світового співтовариства поширенням цього явища, розпочалися ще наприкінці ХІХ століття. У 1899 р. в Лондоні відбулась Міжнародна конференція по боротьбі з торгівлею жінками в цілях розпусти, результатом якої було звернення до всіх держав із закликом до укладання багатосторонніх угод, створення національних комітетів з протидії цьому явищу.

Ґрунтовні дослідження проблеми торгівлі людьми містяться у працях юристів з усього світу. Передусім, це: Д. Вей, Шеллі Луіз, Д. Лейдхольд, Рональд-П’єр Паринго, Майкл Спектер, І.К. Сухоплюєв, С. Хубнерова, А. Шленхард та ін.

У деяких зарубіжних країнах в ході вивчення проблем торгівлі людьми використовується доволі багато форм та методів дослідження. Найбільш розвиненими у цьому напрямі, безумовно, є наукові дослідження у країнах, що традиційно виступають за протидію такому явищу. Так, наприклад, у США проблеми торгівлі людьми і незаконної міграції завжди були й залишаються у центрі уваги юристів та політиків, а міграційна реформа 80-х років заклала правову основу для подальших наукових досліджень.

Із країн СНД та Балтії найбільш систематизовані й комплексні дослідження торгівлі людьми здійснювались та здійснюються у Російській Федерації, Білорусі, Латвії, Литві та Естонії такими вченими, як: Л. А. Арутюнян, Х. М. Ахметшин, В. Б. Боровиков, С. В. Бородін, К. А. Волков, Г. С. Гаверов, Л. Д. Гаухман, В. Ю. Голубовський, Л. Д. Єрохіна, К. В. Євстіфєєва, Е. В. Тюрюканова, У. А. Усманов, Н. Шагінян, О. В. Швед, О. Ю. Щадрін тощо.

Головною умовою для будь-яких заходів, спрямованих на розв’язання проблем у суспільстві, є відповідність цих заходів прийнятим країнами зобов’язань щодо норм міжнародного права з прав людини.

Наприклад, П.О. Власов поділяє усі країни світу на три категорії (залежно від того, чи докладає уряд активних зусиль для розслідування і переслідування в судовому порядку актів торгівлі людьми на території своєї держави; чи захищає жертв работоргівлі; чи проводить акції просвіти населення для запобігання торгівлі людьми; чи співпрацює з іншими державами; чи докладає зусиль до переслідування в судовому порядку державних посадових осіб, які беруть участь у работоргівлі, чи сприяють їй та ін.)[2]:

1)           які повністю дотримуються зазначених критеріїв (з пострадянських держав до них увійшла тільки Латвія);

2)           які дотримуються не повністю, але намагаються дотримуватись (в цій групі опинилась більшість пострадянських держав);

3)           уряди яких частково дотримуються мінімальних стандартів і майже не докладають зусиль (Афганістан, Іран, Саудівська Аравія, Греція, Індонезія та ін.).

Проведений нами аналіз міжнародної практики у сфері протидії торгівлі людьми, а також власний практичний досвід дають змогу виділити основні органи, які займаються розробленням і впровадженням профільних норм міжнародного права у напрямі протидії торгівлі людьми. До них ми включаємо:

• Організацію Об’єднаних Націй;
• Європейський Союз;
• Раду Європи;
• Організацію з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ);
• міжнародні міжурядові та неурядові організації, такі як, наприклад, Міжнародна Ліга жінок за мир і свободу, Міжнародна Демократична Федерація жінок, Всесвітня організація за виживання (The Global Survival Network), Фонд проти торгівлі людьми (The Foundation Against Trafficking) та багато інших[3].

Вважаємо, що розробка та прийняття міжнародних конвенцій, декларацій, інших міжнародно-правових документів у сфері прав людини сприяє загальному визнанню вимог про рівноправність статей. Міжнародні акти, зобов’язуючи держави здійснювати проголошені в них права, виступають як додаткові міжнародно-правові гарантії захисту прав людини. При цьому підкреслимо, що, по-перше, безпосередня регламентація правового становища людини є компетенцією держави і залежить від її соціально-економічного розвитку; по-друге, дотримання міжнародних норм про захист прав, їх впровадження в життя значною мірою залежить від активності самих людей.

На сьогоднішній день приблизно 180 країн мають законодавство, що дозволяє протидіяти проявам торгівлі людьми. Складність та багатогранність цього явища обумовили різні підходи до криміналізації діяння ? кримінальні кодекси різних країн трактують цей злочин по-різному[4], в одних країнах торгівля людьми виділена в окремий склад злочину (Австрія, Республіка Білорусь, Республіка Вірменія, Грузія, Данія, Ізраїль, Республіка Казахстан, Киргизька Республіка, Литовська Республіка, Республіка Молдова, Російська Федерація, Республіка Таджикистан, Республіка Узбекистан, Франція, ФРН, Швейцарія, Японія), в інших ? не виділена в окремий склад та переслідується в рамках інших наявних законів (Австралія, Азербайджанська Республіка, Аргентина, Бельгія, Естонська Республіка, КНР, Республіка Корея, Нідерланди, Норвегія, Сан-Марино, Таїланд, Туреччина) або не переслідується зовсім (Республіка Болгарія, Латвійська Республіка, Республіка Польща, Туркменістан, Швеція)[5]. Наприклад, торгівля жінками з метою примусу до заняття проституцією часто переслідується за статтями за контрабанду або за злочини, пов’язані з проституцією, як, наприклад, за сутенерство. Обмежена сфера застосування таких законів дає змогу особам, які займаються торгівлею людьми, отримувати порівняно м’яке покарання, незважаючи на серйозність і жорстокість такого злочину.

Проаналізувавши практику протидії торгівлі людьми у різних країнах, ми з’ясували, що доволі часто жертви торгівлі людьми піддаються переслідуванню за незаконний в’їзд у країну або за нелегальну працю через „механічне” застосування певних законів. Більш того, зусилля по боротьбі з торгівлею людьми шляхом використання законів щодо злочинів, пов’язаних із проституцією, означає прирівненість торгівлі людьми до усіх видів робіт у секс-індустрії, незалежно від того, працює там людина примусово чи добровільно. Торгівля людьми, навпаки, має основою примусову працю, рабство або звичаї, подібні з рабством у будь-якому вигляді, у тому числі секс-індустрії, виробництві або сільському господарстві. Торгівлю людьми не можна ототожнювати ні з контрабандою, ні з проституцією. Це окремий склад злочину, що є серйозним порушенням прав людини.

Велика кількість держав, у яких торгівля людьми виділена в окремий склад злочину, здійснюють притягнення до кримінальної відповідальності лише за аспекти, пов’язані з проституцією, залишаючи осторонь інші види діяльності, пов’язані, наприклад, з примусовою працею (наприклад, Австрія, Кіпр, Нідерланди, ФРН, Литва і Польща виділили торгівлю людьми в окремий злочин, але обмежили його лише рамками торгівлі людьми з метою проституції або сексуальної експлуатації (не уточненої)). В результаті це призводить до того, що жертви торгівлі людьми, які зазнали домашньої або фабричної примусової експлуатації або які опинилися примусово залученими до будь-яких різновидів секс-індустрії, наприклад, таких, як порнографія, стриптиз або масаж, виявляються поза захистом закону, а злочинці залишаються без покарання.

Провівши аналіз законодавства різних країн (зокрема Австралії, Австрії, Азербайджанської Республіки, Аргентини, Бельгії, Республіки Білорусь, Республіки Вірменія, Грузії, Данії, Естонської Республіки, Ізраїлю, Республіки Казахстан, КНР, Киргизької Республіки, Республіки Корея, Литовської Республіки, Республіки Молдова, Королівства Нідерланди, Норвегії, Республіки Польща, Російської Федерації, Республіки Таджикистан, Таїланду, Туреччини, Республіки Узбекистан, Франції, ФРН, Швейцарії, Швеції, Японії та ін.) у контексті організації боротьби з торгівлею людьми, ми відзначили, що майже кожна країна має в своєму кримінальному законодавстві юридичні норми, відповідно до яких настає кримінальна відповідальність за торгівлю людьми, хоча національні визначення (дефініції) самої торгівлі людьми можуть суттєво відрізнятись (як щодо елемента згоди, так і щодо елемента перетину кордонів).

За винятком Бельгії, всі закони країн ? членів ЄС, спрямовані на боротьбу з торгівлею людьми, обмежуються торгівлею людьми з метою (примусової) проституції та/або сексуальної експлуатації.

Деякі країни виділили торгівлю людьми в окремий злочин, що охоплює усі форми торгівлі людьми. З огляду на це, розглянемо детальніше національні законодавства у сфері протидії торгівлі людьми на прикладі США, деяких країн Європи, Росії та інших країн, які входили до складу СРСР.

Сполучені Штати Америки. На відміну від багатьох інших країн цивілізованого світу у США проблема рабства і торгівлі людьми була розв’язана  набагато пізніше.

Лише в 1910 р. у США був прийнятий закон, який і донині застосовується для кримінального переслідування осіб, обвинувачуваних у торгівлі людьми. Даний нормативний акт відомий як Mann Act (White Slave Act) ? Закон про біле рабство. Цей закон входить у Звід Законів США і включений у главу 117 розділу 18. Із моменту прийняття, положення Акта про біле рабство зазнали значних змін у зв’язку з результатами його застосування. Виклад змісту статей став більш узагальненим, що дало змогу значно розширити сферу їх використання.

11 вересня 2000 р. Сенат США одностайно ухвалив новий закон, спрямований на захист жертв домашнього насильства і торгівлі людьми. Частина зазначеного нормативного акта присвячена боротьбі з нелегальним ввезенням жінок у країну з метою сексуальної й іншої експлуатації, а також захисту жертв і притягненню осіб, винних у зазначених злочинах, до кримінальної відповідальності (Trafficking Victims Protection Act of 2000).

Закон забезпечує допомогу жертвам, які воліють подати позов проти торгівців людьми, надає захист і притулок, а також санкціонує внесення змін в імміграційне законодавство, що припускає звільнення від негайної депортації і присвоєння статусу біженців з наступним наданням постійного дозволу на проживання після трьох років перебування на території країни. Тим самим уможливлюється судовий розгляд справ, пов’язаних з торгівлею людьми.

Крім розгляду й уточнення політичних аспектів, у Законі містяться норми, що належать до різних галузей права: процесуального, міграційного, адміністративного й ін.; у ньому міститься ціла система дефініцій, що визначають практично будь-яке поняття, пов’язане з торгівлею людьми.

Важливо зазначити, що обидва ці нормативні акти не підміняють один одного, а взаємно доповнюють, оскільки криміналізують різні діяння. Закон про біле рабство діє у відношенні будь-якої особи, що свідомо переміщає іншу особу через кордон штату або держави з метою залучення в проституцію або здійснення інших правопорушень сексуального характеру. Повія в даному випадку визнається жертвою, а її згода не пом’якшує відповідальності. Карається дане діяння позбавленням волі на строк до 10 років і/або штрафом.

У цілому американське законодавство, яке криміналізує торгівлю людьми і пов’язані з нею діяння, є одним із найпрогресивніших у світі. Воно найбільше відповідає міжнародному праву, зокрема Протоколу ООН проти торгівлі людьми 2000 р., на відміну від національних законодавств інших країн, що, безсумнівно, свідчить про сучасність використовуваних юридичних конструкцій та відповідність їх реальності.

Вважаємо, що розумний аналіз та імплементація окремих положень американського права, присвячених торгівлі людьми, допоможе українському законодавцеві модифікувати чинні кримінальні норми, уникнувши помилок, уже допущених і виправлених у США, тим самим заощадивши час на еволюцію норм права і забезпечивши дотримання проголошених Конституцією прав людини.

Австрійська Республіка. Ця країна є водночас країною транзиту і призначення (проституція в Австрії дозволена індивідуальна трудова діяльність). Жінок сюди продають або переправляють, як правило, з метою сексуальної експлуатації. В Австрії торгівля людьми є предметом ст. 217 Кримінального кодексу, яка встановлює відповідальність за вчинення дій, пов’язаних із втягненням у заняття проституцією. Відповідно до цієї статті „особа, яка примушує іншу особу займатися проституцією, навіть якщо інша особа до того вже займалася проституцією в іншій країні, а не в себе на батьківщині чи країні, де вона постійно проживає, або постачає іншу особу для вказаної мети, карається позбавленням волі на строк до 5 років, а якщо цей злочин скоєно з метою отримання прибутку ? строком до 10 років.

Особа, яка шляхом обману примушує іншу особу займатися проституцією в іншій країні, а не у себе на батьківщині або країні, де вона постійно проживає, або примушує її шляхом жорсткого поводження або погроз переїхати в іншу країну, переправляє її в іншу країну шляхом насильства чи обману, карається позбавленням волі строком до 10 років”.

Таким чином, Кримінальним кодексом заборонена торгівля людьми з метою сексуальної експлуатації і передбачено покарання будь-якої особи, що примушує людину до заняття проституцією у іншій країні, незалежно від віку та статі, а також наявності у неї попереднього досвіду заняття проституцією. Кримінальним кодексом передбачено також покарання для кожного, хто шляхом обману, примушування, застосування сили, погроз чи користуючись недосвідченістю жертви, доставляє її у країну для заняття проституцією.

Крім того, упродовж десяти років у цій країні було здійснено суттєві кроки із удосконалення баз даних, у яких знаходиться інформація про правопорушення, правопорушників і потерпілих у зв’язку з фактами торгівлі людьми. Нині основним джерелом категоризованої інформації є база даних зі статистики кримінальних злочинів Федерального бюро кримінальних розслідувань (Bundeskriminalamt). Кожен поліцейський на місцях зобов’язаний вводити в дану систему інформацію щодо відповідних злочинів.

Вважаємо, що заходи, які здійснюються у цій країні у напрямі протидії торгівлі людьми, є доцільними та можуть використовуватися і в Україні (незважаючи на те, що в Києві запроваджено внесення до бази даних АТЛАС-2000 осіб, причетних до торгівлі людьми, а також повій, звідників та сутенерів, по-перше, досі бракує технічної можливості для дії такої бази в усій Україні, і, по-друге, інформація, що у ній міститься, має частковий характер і використовується, переважно, для ідентифікації осіб). Тому удосконалення функціонування зазначеної бази є важливим кроком у протидії торгівлі людьми.

Королівство Бельгія. У 1995 р. у Бельгії було прийнято закон про заборону торгівлі людьми та дитячої порнографії. Відповідно до цього закону було внесено зміни до Кримінального кодексу Бельгії, а також до закону про іноземців 1980 р., що регулює питання в’їзду, перебування та постійного проживання у країні, а також процедуру видворення іноземних громадян з її території.

На основі Закону „Про заборону торгівлі людьми та дитячої порнографії” 1995 р., до Закону „Про іноземців” була введена стаття 77 біс. Хоч дана стаття була прийнята у рамках боротьби проти торгівлі людьми (попри те, що стаття 11.1 Закону про іноземців вже містила відповідні положення), вона не пов’язана безпосередньо з питаннями торгівлі людьми, оскільки в ній йдеться про незаконне ввезення (контрабанду) людей. Статтею передбачається позбавлення волі строком до 5 років та штраф у розмірі до 25 000 бельгійських франків для осіб, що сприяють іноземцям у в’їзді на територію Бельгії або проживанні на території країни, при цьому „застосовуючи (щодо іноземного громадянина) шахрайство, насилля, погрози або інші форми примушення” або „використовуючи безпорадність стану, у якому опинився іноземець” („у зв’язку з його незаконним або негарантованим адміністративним станом, вагітністю, хворобою, наявністю фізичної вади або інвалідності з причини фізичного або психічного захворювання”)[6] (Перекладено нами. ? Авт.). Вказані норми передбачають більш суворе покарання у випадку, якщо правопорушення, які в них розглядаються, являють собою дії, що „регулярно повторюються” або вчиняються у результаті злочинної змови. Наявність мети експлуатації не є необхідним елементом злочинів у тому вигляді, як вони визначені у цій статті.

Здійснений нами контент-аналіз бельгійського законодавства у сфері протидії торгівлі людьми уможливлює твердити, що питання торгівлі людьми регулюються кількома статтями Кримінального кодексу, текст якого було оновлено після прийняття вищезазначеного Закону 1995 року. Нова стаття 380біс містить декілька положень. У пунктах 1, 2 та 3 статті йдеться лише про правопорушення, пов’язані з торгівлею винятково дорослими. Зазначені положення встановлюють відповідальність за застосування найрізноманітніших засобів впливу (погрози, насильство або примушування в інших формах, викрадення, шахрайства, обману, використання уразливого стану тощо) незалежно від наявності явної, такої, що мається на увазі або ясно вираженої згоди жертви. Вказана стаття розглядає низку злочинних дій (вербування, укривання або утримання людей, але без особливого згадування їх транспортування або передачі), які об’єднує наявність елемента експлуатації. Жорстоке поводження з людьми належить до обтяжуючих вину обставин, але не є елементом складу злочину, що дає змогу розширити сферу застосування статті: покаранню підлягають і такі дії, як надання житла (в т.ч. в оренду або продаж кімнати або іншого приміщення) для заняття проституцією чи утримання будинку розпусти.

Особливу увагу у Кримінальному кодексі Бельгії приділено проблемі сексуальної експлуатації неповнолітніх. Статтею 379, у яку було внесено зміни відповідно до Закону 1995 р., встановлюється відповідальність за „підбурювання, заохочення або надання допомоги здійсненню розпусних дій… та заняттю проституцією неповнолітньою особою чоловічої або жіночої статті”. У новій статті 380біс, п. 4 Кримінального кодексу передбачено суворе покарання (до 20 років позбавлення волі, якщо неповнолітній особі менше 10 років, та до 15 років позбавлення волі, якщо неповнолітньому менше 16 років) для осіб, що у тій чи іншій формі займаються вербуванням або надають допомогу у використанні неповнолітніх для „скоєння розпусних дій і заняття проституцією”[7]. Вказане положення складно застосувати на практиці, оскільки воно не передбачає наявності факту здійснення статевого акту або застосування насильства, а лише наявність факту вербування, заохочення або сприяння у використанні неповнолітнього, що досить складно доволі у суді.

Далі, 10 серпня 2005 р. у Бельгії було прийнято новий закон, завдяки якому у Кримінальному кодексі з’явилось базове визначення терміна „торгівля людьми”. Відповідно до тексту закону даний злочин включає два основні елементи. Першим є наявність факту переміщення іншої особи, а саме, вербування, перевезення, передачі або приховування іншої особи, або обміну чи передачі даної особи під контроль іншій особі. Другим необхідним елементом є наявність однієї з наступних цілей: 1) використання даної особи для заняття проституцією або для інших видів сексуальної експлуатації, включаючи дитячу порнографію (але не порнографію за участю дорослих); 2) експлуатації даної особи у жебрацтві; 3) використання даної особи для праці в умовах, які суперечать принципам людської гідності; 4) вилучення органів у даної особи, або 5) примушування даної особи до скоєння злочину проти її волі[8].

У червні 2007 р. вступив у дію новий закон, відповідно до якого було внесено зміни до закону про іноземців 1980 року. Низка його статей передбачає нові заходи із захисту жертв торгівлі людьми, включаючи, за дотримання певних умов, надання їм права проживання на території Бельгії[9]. Згідно з новим текстом закону потерпілі мають право на отримання тимчасового виду на проживання за умови сприяння органам правосуддя у процесі слухання відповідних справ за фактами торгівлі людьми. У випадку, якщо за результатами судового розгляду буде винесено обвинувальний вирок або якщо злочин було скоєно за наявності обтяжуючих обставин, включаючи застосування погроз, насильства, примушування, обману чи зловживання уразливим станом особи, жертва торгівлі людьми може клопотати про отримання права на постійне проживання у Бельгії (зазначені заходи, спрямовані на захист жертв торгівлі людьми, а також критерії, яким повинні відповідати бенефіціари, детально розписані у Циркулярному листі від 26 вересня 2008 р. щодо міжнародного співробітництва у сфері надання допомоги жертвам торгівлі людьми та/або злочинів, пов’язаних з незаконним ввезенням людей, скоєних за наявності обтяжуючих обставин)[10].

Ще у листопаді 1992 р. у Бельгії було створено підрозділ по боротьбі з торгівлею людьми при Головному управлінні судової поліції. Спочатку до завдань цього підрозділу належало виявлення випадків торгівлі людьми у всіх її формах (сексуальна експлуатація, примусова праця тощо), забезпечення „раннього попередження” відповідних органів влади, опрацювання спеціальних методик у даній сфері і здійснення функцій оперативного координаційного центру у системі поліцейських служб. Відповідно до закону, прийнятого 4 березня 1997 р., з метою організації кримінального переслідування за фактами торгівлі людьми була створена так звана Колегія державних обвинувачів. У веденні Колегії знаходиться здійснення правосуддя по всій країні: даний орган наділено широкими повноваженнями для здійснення каральних функцій щодо зазначеної категорії злочинів. Покладені на Колегію завдання розподіляються між її членами. Один із представників Колегії займається винятково справами, пов’язаними з торгівлею людьми. Водночас при кожній окружній прокуратурі призначається магістрат або „суддя поліцейського суду”, який безпосередньо займається справами, пов’язаними з торгівлею людьми. Магістрат виступає у якості контактної особи при прокуратурі, надає регулярні звіти у справах, що знаходяться у провадженні, а також здійснених заходах та надає рекомендації із підвищення ефективності правозастосовних дій. Інститут таких „суддів поліцейського суду” є інноваційною практикою, оскільки магістрати не лише уповноважені підтримувати зв’язок з органами судової влади і спрямовувати хід поліцейських операцій, а й зобов’язані регулярно зустрічатися з представниками виконавчої влади (що іноді відіграє вирішальну роль у розслідуванні випадків торгівлі людьми та зборі доказів для суду) та працівниками організацій, що надають медичну та соціальну допомогу жертвам торгівлі людьми.

Починаючи з травня 2002 р., магістрати увійшли до складу заново створеної Федеральної прокуратури, якій тепер передано більшість повноважень, раніше відданих магістратам. Нині їх основна діяльність пов’язана з координацією розслідувань діяльності організованих злочинних угруповань та прийняттям рішень у справах міжнародної правової допомоги (12 серпня 2003 року було ув’язнено очільника найчисленнішої із розкритих на сьогодні у Європі злочинних угруповань, що займалися торгівлею людьми. Разом з ним було позбавлено волі 23 інші члени угруповання. Мхілла Соколі, громадянина Албанії, вироком суду було засуджено до 8 років позбавлення волі за незаконний вивіз близько 12 000 іммігрантів із Бельгії в Британію з 2001 по 2002 рр).

Також у країні діють три спеціальні притулки для жертв торгівлі людьми, які фінансуються урядом, та у яких жертвам надається соціальна, психологічна, юридична й медична допомога.

Досвід Бельгії з організації протидії торгівлі людьми є цікавим для України у частині здійснення підрозділом протидії торгівлі людьми функцій оперативного координаційного центру в системі поліцейських служб, що було б вірним кроком у напрямі зміцнення системи протидії торгівлі людьми та покращання ефективності її діяльності.

Чеська Республіка. Правові норми, що встановлюють кримінальну відповідальність за торгівлю людьми, існують у законодавстві Чеської Республіки з 2002 року. У 2004 р. до Кримінального кодексу було введено статті, спрямовані на боротьбу з торгівлею людьми з метою примусової праці, а також інших видів експлуатації.

Покарання за торгівлю людьми з метою сексуальної експлуатації та примусової праці встановлюється статтями 232а, 216 та 204 Кримінального кодексу та варіюється у межах від 2 до 15 років тюремного ув’язнення. Санкції, передбачені ними, достатньою мірою жорсткі та збігаються з іншими заходами покарання, що призначаються за такі тяжкі злочини, як зґвалтування. Найчастіше щодо правопорушень, пов’язаних з торгівлею людьми, застосовуються положення статті 204.

У 2002 р. в Чехії було створено міжвідомчу робочу групу по боротьбі з торгівлею людьми. Метою створення групи (куди увійшли представники Міністерства внутрішніх справ, Міністерства юстиції, Міністерства праці та соціальної політики, Міністерства охорони здоров’я, а також Генеральної прокуратури) було опрацювання комплексного рішення проблеми торгівлі людьми на рівні органів державної влади.

У тому ж 2002 р. було засновано чесько-німецько-польську робочу групу на рівні заступників міністрів внутрішніх справ для вирішення питань, пов’язаних з міжнародними правопорушеннями, включаючи секс-туризм та нелегальну міграцію.

У 2005 р. відповідно до директиви Міністерства внутрішніх справ було створено міждисциплінарну робочу групу з питань надання допомоги та забезпечення захисту жертв торгівлі людьми.

У 1996 р. у структурі Департаменту боротьби з організованою злочинністю Бюро кримінальної поліції та розслідувань Поліції Чеської Республіки було створено спеціальний Відділ по боротьбі з торгівлею людьми. Крім того, у 2006 р. було створено спеціальну Секцію з протидії використанню примусової праці.

З досвіду цієї країни цікавим для нас вважаємо заснування міжнародної робочої групи, оскільки для України така новація допомогла б усунути безліч бюрократичних перепон та зайвих часових витрат, які виникають у ході практичної співпраці з міжнародними відомствами.

Королівство Нідерланди. Починаючи з жовтня 2000 p. секс-індустрія у Нідерландах була декриміналізована. Даний крок розглядається як один із засобів боротьби з торгівлею жінками. Ідея полягає у тому, щоб шляхом декриміналізації проституції, введення системи ліцензування будинків розпусти (компанії секс-бізнесу регулюються системою ліцензування і мають відповідати окремим вимогам, зокрема у галузі безпеки та охорони здоров’я) та покращення умов роботи секс-працівників зробити цю сферу діяльності менш доступною для кримінальних елементів. Скасування такої заборони дало змогу ліквідувати правові перешкоди для визнання роботи у секс-індустрії легальною та забезпечити задіяним в секс-індустрії особам такі ж трудові та цивільні права, як всім іншим працівникам.

На відміну від громадян Нідерландів або громадян інших країн-членів ЄС, робітники-мігранти, які не є громадянами країн ЄС, не можуть легально працювати в секс-індустрії, оскільки закон про трудових мігрантів забороняє видавати мігрантам дозволи на працю у секс-індустрії.

Водночас із скасуванням заборони на будинки розпусти були посилені санкції за торгівлю людьми та за інші форми примусу або зловживань у сфері проституції. Кримінальний кодекс цієї країни передбачає покарання для будь-якої особи, яка застосовує примус або погрозу насильства, шахрайство або зловживання владою, щоб примусити або підбити іншу особу надавати секс-послуги третім особам за винагороду, у вигляді позбавлення волі строком від 6 до 15 років та штрафу у розмірі до 58 000 доларів США.

Важливим елементом складу злочину є наявність будь-якої форми примусу; для закону не має значення, чи працювала жертва у секс-індустрії раніше, чи було жертві відомо про її подальшу працю у секс-індустрії, або ж чи бажає жертва працювати далі у секс-індустрії добровільно.

Оскільки перетин кордону не є обов’язковим елементом визначення торгівлі людьми, жертвою торгівлі людьми може стати і громадянин Нідерландів також.

Діяльність будинків розпусти регулюють у трьох напрямах муніципалітети. По-перше, муніципалітети займаються ліцензуванням таких закладів, контролюючи тим самим їх кількість та види діяльності. По-друге, муніципалітети встановлюють нормативи для проектування й будівництва будинків розпусти, наприклад, з огляду санітарно-гігієнічних норм, профілактики захворювань, що передаються статевим шляхом, та вимог пожежної безпеки. По-третє, існують також нормативи, відповідно до яких умови роботи у будинку розпусти не повинні негативно відображатись на матеріальному й соціальному стані секс-працівників. Йдеться про охорону їх психічного та фізичного здоров’я, а також заборону на прийом на роботу неповнолітніх і нелегальних мігрантів.

У Нідерландах проводиться активна просвітницька робота серед населення з проблеми торгівлі людьми. Урядом здійснюється фінансування національної інформаційної кампанії інформування населення, спрямованої на запобігання торгівлі людьми з метою сексуальної експлуатації[11].

Італійська Республіка. За останні десятиріччя Італія зіткнулась зі збільшенням масштабів торгівлі людьми, виступаючи як у ролі країни призначення, так і території транзиту ? своєрідного „вікна” для переміщення до інших європейських країн ? для жінок, дітей та чоловіків, яких продають з метою сексуальної і трудової експлуатації.

У силу свого географічного розташування, протяжності берегової лінії та доступності транспортних засобів з боку Середземного моря, Італія значною мірою потерпає від нелегальної імміграції, однією з форм якої є торгівля людьми. Жінок та дітей, які експлуатуються у секс-індустрії, завозять до Італії переважно з Нігерії, Румунії, Болгарії, Молдови, Албанії та України, а також із Росії, Китаю, Узбекистану, країн Південної Америки, Північної та Східної Африки і Близького Сходу. Китайських чоловіків і жінок також ввозять до Італії з метою трудової експлуатації. Дітей етнічних циган експлуатують у секс-індустрії та жебрацтві.

Торгівля людьми у будь-яких формах заборонена в Італії відповідно до Закону № 228, 2003 р. „Про заходи протидії торгівлі людьми”, де надається точне визначення злочинів, пов’язаних з торгівлею людьми.

На основі цього Закону до Кримінального кодексу Італії було внесено формулювання, що встановлює відповідальність за торгівлю людьми (ст. 601 КК, яка передбачає жорсткі санкції, а саме ? позбавлення волі строком від восьми до 20 років)[12].

Головна перевага зазначеного Закону, на нашу думку, полягає у тому, що в ньому передбачаються також ситуації, коли жертва не позбавлена можливості пересуватися та не піддається грубим формам насильства. Визнається, що злочинці можуть підпорядкувати жертву своїй волі винятково жорстоким поводженням, залякуванням та обманом. У такій акцентуалізації ми вбачаємо узгодження з Палермським протоколом, за яким основна увага приділяється уразливому стану жертви.

Крім того, зазначимо, що з прийняттям Закону „Про заходи протидії торгівлі людьми” деякі положення італійського законодавства, спрямовані на боротьбу з мафією, тероризмом та підривною діяльністю, почали застосовуватись і до злочинів у сфері експлуатації рабської праці та торгівлі людьми (очевидно, що останні розцінюються як правопорушення рівного ступеня серйозності та суспільної небезпечності). Саме тому з прийняттям Закону стало можливим залучення колишніх правопорушників, які вирішили співробітничати з правоохоронними органами, та використовувати допомогу колишніх агентів; більш широко використовувати засоби прослуховування та перехопленням даних, що передаються, а також застосовувати особливі форми вилучення та конфіскації майна.

Відповідно до Кримінально-процесуального кодексу Італії розслідування злочинів даної категорії здійснюється Окружними управліннями по боротьбі з мафією (Direzioni Distrettuali Anti-mafia).

Крім того, на території Італії діють Закон № 75 „Про проституцію та боротьбу проти експлуатації проституції третіми особами”[13] та Закон № 269 „Про боротьбу проти проституції неповнолітніх осіб, порнографії, секс-туризму та інших сучасних форм рабства”[14].

Наразі в Італії три основні джерела інформації щодо проблем торгівлі людьми: бази CED та ISTAT, а також результати досліджень, що проводились за замовленням Міністерства з питань рівних можливостей. Два перші джерела ? це загальнодоступні бази даних Міністерства внутрішніх справ та Національного інституту статистики. Згадувані дослідження проводилися Національним управлінням по боротьбі з мафією та транскордонною злочинністю. У ході дослідження дані надходили безпосередньо від прокуратур Італійської Республіки, що дало змогу отримати максимально точну картину явища торгівлі людьми на території країни. До того ж, у межах проекту Osservatorio Tratta, не так давно профінансованого Європейським Союзом, було опрацьовано проект єдиної бази даних щодо жертв торгівлі людьми. Окрім того, готується до використання нова база даних, у яку буде вноситись інформація з різних джерел, що існують в Італії[15].

Жертви торгівлі людьми можуть брати участь у програмах соціальної допомоги та інтеграції; їм надається можливість доступу до освіти та працевлаштування незалежно від того, чи бажають вони давати свідчення проти торгівців людьми. Ці програми організують сертифіковані неурядові організації. Крім того, жертви торгівлі людьми мають право отримати дозвіл на перебування в Італії терміном до 6 місяців (із можливістю його подовження), а також право вирішувати, чи залишитися в цій країні, чи повернутися на батьківщину.

Цікавим для України є запровадження єдиної бази даних, а також залучення до протидії торгівлі людьми неурядових організацій у частині фінансування програм соціальної допомоги та інтеграції. Крім того, підтримуємо жорсткість санкцій за торгівлю людьми, що, на нашу думку, є суттєвим фактором стримування для осіб, які збираються вчинити такі протиправні дії.

Королівство Іспанія. Іспанія була першою країною ? членом Європейського союзу, що ратифікувала (1 березня 2002 р.) Протокол про попередження та припинення торгівлі людьми, особливо жінками та дітьми, і покарання за неї, що доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності.

На даний час торгівля людьми переслідується у Іспанії на основі останніх змін до Кримінального кодексу та Конституційних законів 11/2003, згідно з якими санкції за торгівлю людьми з метою сексуальної експлуатації передбачають від 5 до 15 років позбавлення волі, а за торгівлю людьми з метою використання рабської праці ? від 4 до 8 років тюремного ув’язнення.

Урядом Іспанії було прийнято Національний план дій по боротьбі з сексуальною експлуатацією дітей та підлітків, який було продовжено до 2012 р., а також виділено бюджетні кошти у розмірі близько 57 млн доларів США для цілей зміцнення потенціалу правоохоронних структур, удосконалення системи надання допомоги постраждалим та підвищення ефективності превентивних програм.

Також центром по збору даних щодо організованої злочинності (Centro de Inteligencia contra el Crimen Organizado, CICO) було розроблено систему збору та управління даними про злочини, пов’язані з торгівлею людьми з метою сексуальної експлуатації і використання примусової праці. Нова база даних допоможе інтегрувати інформацію щодо жертв торгівлі людьми та правопорушників, отриману з різних джерел іспанськими правоохоронними органами[16].

Запровадження такої системи збору та управління даними є вкрай необхідним заходом для України, оскільки це є однією із запорук здійснення ефективної ПТЛ.

Французька Республіка. Проблема торгівлі людьми почала виникати у Франції на початку 1990-х рр., у той час, коли інші європейські країни вже відчували на собі масштабні наслідки цього явища. Міста Ніцца та Страсбург, що розташовані поблизу державного кордону, першими зіткнулись із проблемою торгівлі людьми. У середині 1990-х рр. спостерігалось масове розповсюдження даного феномена ? спочатку у великих містах, а згодом всією територією країни. Франція ? країна призначення для жертв торгівлі людьми з метою сексуальної експлуатації, які ввозяться на її територію з Румунії, Болгарії, Албанії, Нігерії, Сьерра-Леоне, Камеруну, Малайзії та інших країн. Чоловіки, жінки та діти, переважно з африканських держав, експлуатуються також у різних видах трудової діяльності, включаючи роботу домашніх робітників. Важливо зазначити, що торгівля людьми у Франції включає в себе не лише примусову проституцію. У цій країні проблема існує і в інших формах: наприклад, домашнього рабства, примусової праці у сільському господарстві, на будівництві, у готельному або сервісному бізнесі та примусового жебрацтва.

Щодо законодавчого забезпечення ПТЛ, то у цій країні сформульовано положення про торгівлю людьми у Законі про внутрішню безпеку. З прийняттям зазначеного Закону до Кримінального кодексу у 2003 р. було введено статтю 225(4.1), що встановлює кримінальну відповідальність безпосередньо за правопорушення, пов’язані з торгівлею людьми. Визначення поняття торгівлі людьми було сформульовано відповідно до ст. 3 „протоколу щодо попередження та припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покаранні за неї”. Формулювання, що міститься у Протоколі, не було відтворене у французькому Кримінальному кодексі дослівно, а лише адаптовано відповідно до вимог французького кримінального права. Інші статті Кримінального кодексу також передбачають покарання за окремі злочини, пов’язані з торгівлею людьми, такі як активне пропонування сексуальних послуг (статті 225(5-12) Кримінального кодексу) та експлуатація праці в умовах, що принижують людську гідність (статті 225(13-16) Кримінального кодексу) [290]. Крім того, Законом про внутрішню безпеку було повернено положення щодо пасивної пропозиції сексуальних послуг (у якості підстави слугував лише факт перебування особи, що продає сексуальні послуги, на вулиці), відповідно до якого таке правопорушення підлягає покаранню у вигляді двомісячного тюремного ув’язнення та сплати штрафу у розмірі 3750 євро.

Розслідуванням справ, пов’язаних з торгівлею людьми з метою сексуальної експлуатації та експлуатації проституції, займається Центральна служба по боротьбі з торгівлею людьми (Office Central pour lare pression de la traite desetres humaines). Злочини, пов’язані з експлуатацією примусової праці, розслідуються Центральною службою по боротьбі з нелегальною зайнятістю (Office Central de Lutte contre le Travail illegal).

Цікавим та реально правосильним заходом у протидії проституції (в т.ч. примусовій) вважаємо великі штрафи, запровадження яких у нашій країні дало б змогу реально зменшити пропозицію на „ринку” сексуальних послуг, що у перспективі приведе і до зменшення фактів торгівлі людьми з метою сексуальної експлуатації на території держави, оскільки стане економічно невигідним. Водночас вважаємо не зовсім правильним розподіл справ за метою торгівлі людьми між відомствами, оскільки переконані, що у такій ситуації відбувається дублювання повноважень, які реально може здійснювати одна служба.

Федеративна Республіка Німеччина. З досвіду цієї країни цікавим для нас є наявність загальнонаціональної Робочої групи з питань боротьби з торгівлею жінками (створеної 1997 року з метою успішнішої протидії торгівлі жінками Федеральним міністерством у справах сім’ї, осіб похилого віку, жінок та молоді), у роботі якої беруть участь представники різних федеральних та земельних міністерств, Федеральна служба кримінальної поліції, а також інші заінтересовані структури. До завдань Робочої групи належить:

–              обмін інформацією щодо заходів по боротьбі з торгівлею жінками;

–              аналіз проблем, які можуть виникнути у ході здійснення заходів з протидії торгівлі жінками;

–              опрацювання спільних пропозицій та планів дій;

–              підготовка заяв від імені Німеччини у контексті міжнародних заходів.

Уряд Німеччини обрав протидію торгівлі людьми шляхом мобілізації зусиль правоохоронних органів. Законодавство Німеччини забороняє торгівлю людьми у будь-якій формі; торгівля людьми з метою сексуальної експлуатації (розділ 232 Кримінального кодексу) та примусової праці (розділ 233) є злочинами. Покарання за такі злочини передбачає до 10 років позбавлення волі.

Водночас урядом Німеччини приділяється значна увага і превентивній роботі, зокрема фінансується діяльність цілої низки неурядових організацій, що проводять інформаційно-освітні кампанії з попередження торгівлі людьми як у самій Німеччині, так і за її межами[17].

Цікавим з огляду на тему нашого дослідження є те, що нині у Німеччині використовується чотири стандартні бази даних, у яких міститься інформація щодо фактів торгівлі людьми: статистика злочинів, куди вносяться дані поліцейських розслідувань; звіти щодо ситуації у зв’язку з існуванням явища торгівлі людьми, які складаються Федеральним бюро кримінальних розслідувань Німеччини; статистика по справах, що передані до суду; центральний реєстр кримінальних справ, що містить інформацію щодо стосовно розглядів.

Вважаємо, що здійснення такої чіткої фіксації усієї інформації у сфері протидії торгівлі людьми дає змогу не лише швидко знаходити потрібну інформацію, а й усунути безліч зайвих дій, що здійснюються працівниками правоохоронних органів нашої держави у пошуку прецедентних кримінальних справ, осіб, причетних до скоєння таких злочинів, а також розгляду зазначеної категорії справ у судах. Крім того, чітко окреслюється і ситуація з розгляду кримінальних справ у судах, кількості осіб, притягнутих до відповідальності (для України створення таких баз даних є конче необхідним, оскільки дуже багато справ у суді роками „припадають пилом”, їх розгляд затягується, а вироки не відповідають реальному ступеню завданої злочином шкоди та наслідків, і відслідкувати реальну ситуацію стає дуже складно, бо одні працівники змінюються на інших, дані втрачаються і в результаті відбувається „запізнення отримання” та „мішанина” інформації). До того ж існування таких баз суттєво спрощує процедуру пошуку й фіксації речових доказів та в цілому підвищує рівень можливостей у протидії торгівлі людьми.

Російська Федерація. Входження Російської Федерації у світове співтовариство як повноправного ринкового партнера також пов’язано з процесом міжнародної міграції населення, передусім ? трудової. Важливим аспектом міграції є відсутність єдиного механізму, що дає змогу реально, починаючи з моменту перетинання державного кордону, взяти під правовий контроль переміщення іноземних громадян-мігрантів територією держави.

Нині мобільність суспільства вийшла на новий рівень. Простота та швидкість перетинання кордонів відкривають нові можливості для злочинного елемента. Передбачувана або реальна нездатність держав задовольнити потреби своїх громадян, перспективи покращання економічного стану в інших країнах і неможливість забезпечити законну діяльність у сфері підприємництва примушують людей емігрувати або штовхають на шлях поліпшення свого економічного положення поза межами закону.

Інтеграція Росії у світову економіку викликала, своєю чергою, інтенсивну інтеграцію російської злочинності у міжнародну, зокрема у сфері торгівлі людьми.

Під торгівлею людьми у КК РФ розуміється „купівля-продаж людини, інші угоди щодо людини, а так само вчинені з метою її експлуатації вербування, перевезення, передача, приховування або отримання”.

Крім того, важливу роль у боротьбі з кримінальним бізнесом, заснованим на торгівлі людьми, відіграє Федеральний закон „Про державний захист потерпілих, свідків та інших учасників кримінального судочинства” від 20 серпня 2004 р. № 119-ФЗ, яким передбачено комплекс заходів, що здійснюються з метою забезпечення безпеки захищуваних осіб. Ними відповідно до положень ст. 2 закону можуть бути заявники, очевидці та жертви злочину.

Закон створив нормативно-правову базу для захисту жертв торгівлі людьми та членів їх сімей шляхом переселення на нове місце проживання; заміни документів; зміни зовнішності; забезпечення особистої охорони, охорони житла і майна: видачі спеціальних засобів індивідуального захисту, зв’язку й оповіщення про небезпеку; зміни місця роботи або навчання; тимчасового приміщення в безпечне місце (ст. 6 Федерального закону).

Із метою методичного забезпечення попередження, виявлення, розкриття і розслідування злочинів у сфері незаконної міграції, торгівлі людьми та використання рабської праці, в Слідчому комітеті при МВС Росії було створено спеціалізований підрозділ.

Також у квітні 2007 р. у Департаменті по боротьбі з організованою злочинністю і тероризмом Міністерства внутрішніх справ РФ (ДБОЗіТ) було створено спеціалізований підрозділ по боротьбі з викраданнями і торгівлею людьми та розроблено методичні рекомендації з розслідування торгівлі людьми. У методиці зазначена кримінально-правова кваліфікація торгівлі людьми, методи і способи розкриття та розслідування цієї категорії злочинів, питання взаємодії, тактичні особливості проведення окремих початкових слідчих дій, подальший і завершальний етап розслідування.

Здійснивши огляд законодавства Російської Федерації у сфері протидії торгівлі людьми, а також проаналізувавши систему ПТЛ у цій державі, ми доходимо висновку, що суттєвих заходів, які потребували б впровадження у нашій державі, поки немає.

Республіка Білорусь. Кримінальне законодавство саме цієї країни становить інтерес у сенсі протидії торгівлі людьми, оскільки на даний час у Республіці Білорусь в цілому сформовано нормативно-правову базу у частині протидії торгівлі людьми, що відповідає міжнародним стандартам. Окрім того, розподілені відповідні повноваження правоохоронних органів, що виключає дублювання їх функцій (координуючим органом є Міністерство внутрішніх справ).

Кримінальним кодексом Республіки Білорусь (КК РБ) передбачається кримінальна відповідальність за такі злочини:

–              торгівля людьми (ст. 181 КК);

–              вербування людей з метою експлуатації (ст. 187 КК у редакції 1999 р.) (здійснений нами аналіз законодавства іноземних держав уможливлює дійти висновку, що аналогічні за конструкцією та за змістом норми зустрічаються і в КК Республіки Казахстан (ст. 128); Киргизької Республіки (ст. 124); Республіки Узбекистан (ст. 135));

–              викрадення людини з метою експлуатації (ст. 182 КК);

–              незаконні дії з працевлаштування громадян за кордоном (ст. 187 КК у редакції 2005 р.);

–              звідництво, сутенерство, утримання притонів для заняття проституцією (ст. 171 КК у редакції 1999 р.);

–              розповсюдження порнографічних матеріалів (ст. 343 КК);

–              втягнення неповнолітніх в антисуспільну поведінку (ст. 173 КК).

Слід зазначити, що лише КК РБ передбачає окремий склад злочину незаконних дій із працевлаштування громадян за кордоном (ст. 187 КК у редакції 2005 р.).

Відмінною рисою організації роботи з протидії торгівлі людьми у Республіці Білорусь є скоординована робота правоохоронних органів республіки з правоохоронними органами інших держав і міжнародними організаціями (Європол, Інтерпол, МОМ тощо).

Окрім того, з метою мінімізації негативних соціальних наслідків торгівлі людьми та реабілітації жертв трафіка діє 156 територіальних центрів соціального обслуговування населення системи Міністерства праці та соціального захисту.

Правильним та необхідним для перейняття Україною вважаємо політику Республіки Білорусь, яка полягає в активізації та підвищенні ефективності протидії торгівлі людьми шляхом комплексного й скоординованого запровадження необхідних заходів як на міжнародному, так і на національному рівні. Завдяки цьому торгівля людьми у Білорусі не перетворилась на масштабне явище. Такого висновку дійшли у Генпрокуратурі країни, проаналізувавши результати роботи з протидії торгівлі людьми, в тому числі щодо неповнолітніх[18].

Як стверджується у довідці, підготовленій Генеральною прокуратурою Білорусі за результатами перевірки, „створений у Білорусі механізм протидії торгівлі людьми ефективно працює, адекватний реаліям сучасності та дозволяє забезпечувати безпеку населення країни. Між державними органами налагоджено взаємодію, однак удосконалення цього процесу залишається актуальним”[19].

Республіка Казахстан. Республіка Казахстан визнає, що торгівля людьми являє собою грубе порушення прав і свобод людини, і боротьба з цим явищем повинна бути жорсткою та непримиренною. Торгівля людьми у цій державі належить до різновиду злочинів проти особи, які караються позбавленням волі строком від одного до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна (ст. 128 Кримінального кодексу Республіки Казахстан від 16 липня 1997 р. № 167-1(у редакції станом на 7 квітня 2009 р.).

У Казахстані Національним координатором питань боротьби з торгівлею людьми є міністр юстиції. Важлива роль відводиться Міжвідомчій комісії при Уряді Республіки Казахстан з питань незаконного вивезення, ввезення і торгівлі людьми. Уряд республіки зобов’язує міністрів, заклади та регіональну владу використовувати наявні бюджетні фонди для розповсюдження інформації про торгівлю людьми, у тому числі в рамках обов’язкових шкільних програм та укладати офіційні угоди з центрами по захисту жертв.

Серед виконавців програм не лише органи юстиції, а й правоохоронні органи, органи прокуратури, національної безпеки, освіти і науки, праці та соціального захисту населення. На місцях активно залучаються неурядові організації, які проводять роз’яснювальну роботу серед населення та сприяють громадянам, що постраждали від таких злочинів.

Казахстан досяг неабияких успіхів у боротьбі з торгівлею людьми. При Координаційній раді правоохоронних органів діє Спеціальна робоча група з питань боротьби з торгівлею людьми. Працює Міжвідомча комісія з питань охорони прав та захисту інтересів дітей, до завдань якої входить опрацювання пропозицій з проблем у сфері охорони та захисту інтересів дітей. Генеральною прокуратурою спільно з Міністерством внутрішніх справ та Агентством по боротьбі з економічною та корупційною злочинністю розроблені Методичні рекомендації щодо методів виявлення, припинення та розслідування фактів злочинів, пов’язаних з торгівлею людьми.

Органами праці та соціального захисту на постійній основі проводяться перевірки приватних агентств, що отримали ліцензію на посередницьку діяльність з працевлаштування казахстанських громадян за кордоном. Правоохоронними органами спільно з іншими заінтересованими державними органами здійснюється посилений контроль за діяльністю приватних агентств з працевлаштування та туристичних агентств. Періодично проводяться перевірки дитячих будинків, притулків та інтернатів на предмет законності усиновлення дітей, проводяться цілеспрямовані інспекції житлових новобудов, дачних масивів, селянських господарств, ринків з метою виявлення незаконної трудової діяльності іноземців у Республіці Казахстан, а також перевірки дотримання правил залучення та використання іноземної робочої сили.

З досвіду цієї країни нашу увагу привернуло створення у регіональних департаментах юстиції груп, які займаються роз’яснювальною роботою серед населення, читають лекції у навчальних закладах[20].

Республіка Туркменістан. У законодавстві цієї країни цікавим, з огляду на наше дослідження, є закон про боротьбу з торгівлею людьми. Зокрема розділ ІІ закону присвячено діяльності та повноваженням різних державних органів, що займаються боротьбою з торгівлею людьми. Наприклад, відповідно до ст. 7 закону Генеральна прокуратура Туркменістану призначається у якості органу, відповідального за координацію усіх видів діяльності по боротьбі з торгівлею людьми.

Цікавим та прийнятним для України є чітке законодавче закріплення конкретних повноважень кожного окремого суб’єкта ПТЛ. Це допоможе більш чітко, злагоджено та ефективно діяти у цій сфері.

Вищевикладене уможливлює дійти таких висновків.

1. Упродовж останнього десятиріччя стало очевидним, що для боротьби зі зростанням торгівлі людьми потрібен спільний комплексний підхід. Прагнення до такого роду підходу відображено у низці інструментів і документів у сфері прав людини (наприклад, Протокол про попередження та припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї, що доповнює Конвенцію Організації Об’єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності та План дій ОБСЄ по боротьбі з торгівлею людьми. Україна приєдналась до першого документа, а також підписала і взяла на себе зобов’язання у рамках другого. Окрім того, Конвенція Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми прийнята у 2005 році та ратифікована Україною 21 вересня 2010 р.). У міжнародно-правову базу, що має відношення до ПТЛ, входить значна кількість документів: з гуманітарних питань та з прав людини, документи загального використання, документи проти торгівлі людьми та рабства загалом; документи, що стосуються рабства чи торгівлі людьми з метою сексуальної експлуатації. Завдяки своєму потенціалу, спрямованому на зменшення уразливості людей, відношення до ПТЛ мають і документи з питань соціального прогресу та розвитку. Наше дослідження не є вичерпним переліком, але може являти собою відправний пункт для подальших досліджень у цій сфері.

2. Оскільки міжнародне співробітництво є важливою запорукою успіху в протидії торгівлі людьми, з метою посилення реакції на транснаціональну злочинність правоохоронних та судових органів, у доповнення до зусиль на внутрішньодержавному рівні, вважаємо за необхідне створити всебічну транснаціональну стратегію протидії ТЛ та прискорити укладення двосторонніх, регіональних і глобальних угод у цій сфері. При цьому необхідні добре сплановані спільні дії усіх суб’єктів ПТЛ, що матимуть довгостроковий, скоординований, стратегічний характер. Планування дій повинне відбуватися на реальній оцінці як самої проблеми, так і наявних можливостей реагування на неї та підкріплюватися готовністю різних заінтересованих груп та установ до співробітництва на місцевому рівні та з іншими суб’єктами на регіональному й міжнародному рівнях.

3. Здійснений нами огляд законодавства країн СНД та окремих країн ? членів  Європейського Союзу свідчить, що практично в усіх КК передбачені норми, що тягнуть відповідальність за торгівлю людьми, за сексуальну експлуатацію жінок і дітей, зокрема за залучення до заняття проституцією; утримання місць розпусти для заняття проституцією; незаконне поширення порнографічних матеріалів і предметів; за залучення неповнолітніх у заняття проституцією тощо.

Отже, погоджуємось з науковою позицією щодо необхідності виділення торгівлі людьми в окремий склад злочину, що охопить усі форми цього явища.

Ще одним важливим моментом є те, що, як ми вважаємо, санкції, передбачені за торгівлю людьми в багатьох країнах, не несуть у собі стримуючого ефекту через м’якість покарання. Найчастіше покарання, винесене особі, у якої знайшли наркотики, виявляється більш суворим, ніж те, якому можуть піддатися торгівці людьми. Характер і суворість можливого покарання може позначатися на зусиллях у переслідуванні торгівців людьми, оскільки деякі країни, перш ніж надати міжнародний запит про інформацію, допомогу або екстрадицію, вимагають, щоб вирок, який може одержати підозрюваний, був більш суворим, ніж це передбачено внутрішнім законодавством.

4. У боротьбі з торгівлею людьми традиційні засоби інколи безсилі або малоефективні. Для України однією зі складних проблем є використання оперативно-розшукових даних у викритті трафікерів, хоча за кордоном (Німеччина, Швейцарія, Франція, США, Японія та інші країни) давно застосовують порядок проведення „особливих” слідчих дій (використання агентів під прикриттям тощо), що здійснюються лише за дорученням прокурора або слідчого судді й органом, який не бере участі у розслідуванні конкретної справи. Тому необхідними є пошук та запровадження раціонального і передового зарубіжного досвіду та його використання. І новий КПК України, напевно, відкриє нові шляхи для вирішення цього питання.

5. З метою підвищення ефективності ПТЛ вважаємо за необхідне створити та поширити на території усієї держави (за прикладом Німеччини) систему баз даних та обрати державний орган або підрозділ, що буде відповідальним за взаємодії у сфері ПТЛ (на прикладі Республіки Білорусь, де таким органом обрано Міністерство внутрішніх справ), а також за впровадження дієвої системи моніторингу.