МЕТОДИ АНАЛІЗУ ЕФЕКТИВНОСТІ ПРОЕКТІВ ПУБЛІЧНОГО СЕКТОРУ: ОСОБЛИВОСТІ ТА ОБМЕЖЕННЯ

Lipkan Volodymyr,

Dr. of Law, Docent, Professor of Criminal Law & Justice Department of

Zaporizhzhya National University

Vasutynska Lydmyla

PhD economics Assistant Professor Department of Finances

Odessa National Economic University.

Syvak Tetyana

Doctoral Candidate of Parliamentarism and Political Management Department National Academy for Public Administration under the President of Ukraine, PhD in Public Administration

https://orcid.org/0000-0002-7411-2086

 

 

Keywords: Cost-effectiveness analysis, social rate of discount, сost-effectiveness analysis, weighted cost-effectiveness analysis, cost-utility analysis.

Abstract

У статті розглядаються основні положення методів аналізу ефективності проектів публічного сектору. В методології аналізу витрат і вигід дискусійним залишається низка питань. Так, крім визначення витрат і вигід, які мають бути включені в аналіз, слід окреслити проблему щодо оцінки  у грошовому еквіваленті соціальних ефектів, які отримує суспільство від реалізації проекту. Суспільний характер та масштабність завдань, які вирішується у публічному секторі, поглиблюють проблематику ідентифікації соціального ефекту. Дисконтування витрат і вигід та оцінка соціального ефекту у рамках аналізу витрати-вигоди передбачає застосування ставки міжчасових переваг. Параметри цієї ставки аналізуються і обґрунтовуються у дослідженні. Крім методу СВА, увага приділяється іншим методам аналізу ефективності, зокрема, методу аналізу витрати – результативність, методу аналізу витрати -зважена результативність, методу аналізу витрати – корисність. Кожний метод має свої характерні особливості та обмеження, які  визначають напрямки їх застосування.

Introduction

Особливість проектів публічного сектору виявляється у тому, що їх  реалізація сприяє зростанню добробуту суспільства і є необхідною умовою для його розвитку. Варто відзначити, що проекти публічного сектору часто характеризуються від’ємною прибутковістю, а відтак грошові потоки не генерують комерційний ефект.  В той же час, важливість реалізації таких проектів  виявляється у збільшенні добробуту суспільства та у сприянні економічного зростання, накопичення капіталу, підвищення конкурентоздатності національної економіки.

Блага, які суспільство отримує як результат реалізації проектів публічного сектору, у силу своєї специфічності не можуть пропонуватися на ринку, а відтак ринкові ціни під час оцінки таких проектів не застосовуються. Крім того, під час провалів ринку ринкові ціни не відображають граничні вигоди і витрати (Atkinson A., 1999)[1]. Недієвість ринкового механізму формування доходів є тією причиною, яка ускладнює застосування класичного інструментарію інвестиційного аналізу для оцінки ефективності проектів публічного сектору.

Класичним методом аналізу ефективності проектів  публічного сектору економіки є метод аналізу витрати-вигоди – cost-benefit analysis – CBA. Аналіз проводиться шляхом порівняння вигід (соціальних ефектів або результатів), що оцінюються у грошовому вимірі, і здійснених витрат. У подальшому інструментарій аналізу було розширено. Це спричинило появу інших методів аналізу ефективності проектів публічного сектору, а саме: методу аналізу витрати і результативність (Cost-effectiveness analysis – СЕА), методу аналізу витрати-корисність  – CUA (cost-utility analysis), методу аналізу витрати-зважена результативність – wCEA.

Не дивлячись на досить значний досвід використання інструментів аналізу ефективності проектів суспільного сектору, дискусійними лишаються питання  щодо методології оцінки соціальних ефектів, одержаних від їх реалізації. Проблема полягає у тому, що необхідно точно визначити чи соціальні і культурні зміни суспільного становища (позитивні або негативні) стали наслідком або результатом реалізованого проекту (Williams A., Giardina E., 1993).[2]  Проте досить складно ідентифікувати соціальний ефект внаслідок реалізації проекту, не зрозумівши природу його походження. Це пов’язано з тим, що соціальний ефект може визначатися як суспільна вигода (social benefit) та як зовнішні ефекти (externality).

Суспільна вигода – це  вигода від будь-якої діяльності, яка включає у себе вигоду суб’єкта, що здійснює діяльність, а також користь для людей, які за неї не платять.  Наразі мова йде про оцінку вигід на основі показника willingness to pay (WTP), що відображає готовність індивіда заплатити гроші за одержання певного соціального блага. Однак визначення вартості суспільного блага також є досить проблематичним. Для вирішення цього питання запропоновано використовувати моделі впорядкованого бінарного вибору (ordered logit model, ordered probit model)  (Verbeek M., 2008)[3].

Інша проблема під час проведення аналізу ефективності проектів публічного сектору виявляється у необхідності враховувати зовнішні ефекти, які пов’язані з результатами або наслідками проекту, що реалізується. При цьому виникають питання стосовно їх ідентифікації за формою прояву. Наприклад, якщо реалізація проекту сприяла перенесенню попиту від одних виробників до інших, то для суспільства у цілому не має ані виграшу, ані втрати. Тут мова йде про перерозподіл грошових ресурсів у межах одного ринку. Враховувати такі грошові екстерналії для визначення витрат і вигід немає сенсу. Проте може бути інша ситуація. Наприклад, реалізація проекту має своїм наслідком економію або збільшення ресурсів для групи виробників чи погіршення або покращення екологічного стану у регіоні. Зрозуміло, що за таких умов виникають реальні ефекти, які максимізують чи мінімізують обсяг суспільних благ. Саме реальні (технічні) екстерналії впливають на оцінки витрат і вигід проекту. Проблема полягає у виборі кола найбільш значимих зовнішніх ефектів, притому необхідно виокремлювати з них саме такі, що не мають перерозподільного характеру. Це досить складне завдання, оскільки зовнішні ефекти можуть виявлятися в одних і тих же процесах, але мати різну природу виникнення. Крім того, немає сенсу враховувати всі зовнішні ефекти. Тому на практиці існують певні обмеження щодо врахування реальних екстерналій для визначення витрат і вигід проекту. Перше обмеження торкається врахування тільки непрямих зовнішніх ефектів, друге полягає у тому, що витрати та вигоди проекту повинні оцінюватися з позицій впливу екстерналій на розвиток суспільства. Отже, для публічного компаратора формується завдання щодо максимізації відмінності між суспільними вигодами та суспільними витратами.

Проекти публічного сектору не реалізуються відразу. Вони мають певний період життєдіяльності. Тому під час оцінки соціального ефекту необхідно враховувати зміни витрат і вигод у часі, тобто приводити витрати й вигоди до початкового або кінцевого періоду. Саме цей аспект визначає проблему щодо вибору методів дисконтування проектів публічного сектору. Складність питання полягає у тому, що суспільний акцент проектів публічного сектору, масштабність завдань, які вирішуються, потребують дослідження широкого кола факторів для оцінки соціального ефекту. Науковці сходяться на думці, що соціальна ставка дисконтування повинна мати позитивне значення, але дискусії точаться стосовно вибору методів щодо оцінок цієї ставки. Розходження у поглядах різних дослідників щодо визначення соціальної ставки дисконтування створює певне дискусійне поле та спонукає до подальших досліджень.

Мета статті полягає у виявленні особливих рис і обмежень методів, які використовуються для аналізу ефективності проектів публічного сектору та обґрунтування рекомендацій щодо їх практичного застосування.

Для досягнення поставленої мети необхідно: дослідити методологію аналізу ефективності проектів суспільного сектору, засновану на порівнянні витрат і вигід, фокусуючи увагу на підходах щодо визначення соціальної ставки дисконтування; визначити межі застосування методу аналізу СЕА і його модифікацій; порівняти існуючі методології аналізу ефективності проектів публічного сектору для визначення їх особливостей та напрямів застосування.

У дослідженні використовувалися такі методи: метод порівняльного аналізу – для виявлення переваг та обмежень при дослідженні методології аналізу ефективності проектів публічного сектору; метод узагальнення – при аналізі накопиченого досвіду щодо застосування методології аналізу ефективності проектів публічного сектору; метод наукової абстракції для розкриття суті соціального дисконтування; математичної статистики для визначення параметрів оцінки ставки дисконтування.

1. 1.                  Метод аналізу ефективності витрати-вигоди 

Для аналізу проектів у публічному секторі розроблена система методів, які базуються на аналізі витрат і вигід (cost-benefit analysis – СВА).  Проте, як на те вказують дослідники, для аналізу витрат і вигід характерний значний розрив між теорією і практичним застосування інструментів аналізу (Dreze, J. 1985)[4]. Питання щодо необхідності скорочення цього розриву  розглядалися в роботах Boardman A. (2006)[5] Dasgupta A. K. (1978)[6]. Причини криються у складності визначення соціального ефекту від реалізації проекту.

Питання щодо визначення соціального ефекту  є досить дискусійним. В науці існують різноманітні підходи до його обґрунтування. Ці підходи відрізняються багатообразними, неоднозначними і умовними трактуваннями, хоча на інтуїтивному рівні сприйняття суть соціального ефекту є зрозумілою. Ф. Ванклей  (Vaclay F. , 2003)[7] обґрунтував низку принципів, які, на його думку, є основоположними для ідентифікації соціального ефекту. Автор акцентує увагу, по-перше, на тому, що необхідно чітко розуміти природу походження соціального ефекту, тобто до уваги беруться лише ті ефекти, які стали наслідком реалізації проекту (наприклад, внаслідок реалізації проекту зменшуються витрати робочого часу на виготовлення одиниці продукції або покращується соціальна ситуація). По-друге, як вказує Ф. Ванклей, в якості основоположного показника соціального ефекту необхідно використовувати показник підвищення якості життя (суспільний добробут). По-третє, необхідно враховувати думку суспільства. Шляхом опитування виявляти ступінь тієї корисності, яку суспільство ідентифікує з одержаним ефектом. Як видно, витрати і вигоди проекту повинні оцінюватися з позицій усього суспільства. Отже, максимізація різниці між суспільними витратами та суспільними вигодами буде визначати збільшення соціального ефекту.

                                                                 (1)

де NB – поточні вигоди (net present benefit); В – поточні вигоди (соціальний ефект);

С – витрати у поточному періоді.

Метод СВА становить науковий інтерес для багатьох дослідників. Теоретичні основи СВА досить ґрунтовно викладені в економічні літературі Скваяром и Лаярдом  (Squire, 1989[8] та Layard, Glaister 1994[9]). Не меш важливим здобутком є дослідження Ломборга (Lomborg  2007)[10], який розробив методологію застосування СВА для різних секторів економіки.

Аналіз витрат і вигод допомагає оцінити, чи є проект ефективним з точки зору підвищення соціального добробуту. Цей аналіз застосовується, коли повні ринкові оцінки наслідків або результатів проектів публічного сектору не можуть бути визначені у зв’язку з неможливістю адекватно описати окремі компоненти повних витрат або повних вигід за допомогою цінових показників, скільки необхідно враховувати зовнішні ефекти і суспільні блага. Саме у цьому головна перевага методу СВА . За допомогою методології СВА виникає можливість оцінювати вплив проекту на зміни у суспільному добробуті.

Переваги СВА виявляються, по-перше, у можливості оцінювати агрегований довгостроковий ефект на основі приведення показника чистих вигод за допомогою дисконтування до поточного моменту, по-друге – у можливості порівняння проектів між собою, а також у часі.

Класичний підхід СВА передбачає  оцінку ефекту через визначення чистих поточних вигід, приведених до певного моменту часу:

                                    ,                                                            (2)

де NB – чисті поточні вигоди (net present benefit);

B_t  – вигоди в момент часу t;

C_t   - витрати в момент часу t;

SDR –соціальна ставка дисконтування;

n – життєвий цикл проекту.

Однак неминуче виникає методологічне питання щодо визначення ставки дисконтування. Необхідність її застосування випливає з того, що основний обсяг інвестицій, як правило, поступає на початковій фазі реалізації проекту, а соціальні ефекти, які очікуються, з’являються  тільки після його реалізації. Однак, в умовах, коли ринкові ціни не відображають граничні вигоди і витрати для суспільства (як наслідок провалів ринку),  ринкова ставка дисконтування не може бути застосована. Вирішується ця неспроможність ринку лише за умов втручання держави. Отже, оцінити соціальну ставку дисконтування як доходність за альтернативними проектами неможливо з огляду на те, що альтернативна доходність цих проектів є неспостереженою.

Вибір SDR стосується як часового виміру (майбутні переваги), так і розміру соціальної відстані (переваги для інших). Саме цим обумовлюються різні підходи в оцінках ставки дисконтування. У випадку дисконтування часу, особи, що приймають рішення, оцінюють винагороду, доступну в різні моменти часу (вибір здійснюється протягом певного періоду часу, тому вибір є міжчасовим). З погляду на соціальне дисконтування вибір викликає занепокоєння щодо винагороди людям, які мали різні позиції вздовж осі суспільної віддаленості (вибір здійснюється в межах соціального відстані, тому вибір є міжособистісним). Особи розподіляються вздовж осі соціальної відстані відповідно до критерію зменшення близькості до осіб, що приймають рішення Karbowski, A. (2016)[11].

Соціальна ставка міжчасових переваг (social rate of time preferences, SRTP)  відображає готовність суспільства відмовитися від споживання у теперішній час з тим, щоб отримати певні вигоди після реалізації проекту. Увага дослідників фокусується на питаннях встановлення SRTP. Одні відстоюються точку зору щодо необхідності диференціації соціальної ставки дисконтування (Баумоль В.(1952)[12], Пирс Д.(1985)[13], 2003 [14], Сена А.,К. (1961,[15] 1967[16], 1982 [17]), інші – вважають, що для дисконтування проектів публічного сектору у певній країні має використовуватися єдина ставка дисконтування (Кула Е.[18],  Эванс Д.(2004[19];  Лопез (2008)[20].

Розрахунок SRTP виходить з рішення задачі максимізації суспільної функції корисності, в основі якої лежить утилітаристський підхід, яки базується на припущенні, що для суспільства значимість добробуту усіх членів суспільства однакова. В якості суспільної функції корисності обирається функція з постійною еластичністю:

                                             (3)

де U (С_t) – корисність, що отримується від споживання;

С_t – споживання в момент часу;

μ – параметр функції суспільної корисності від споживання.

Задача максимізації корисності, яка відображає вибір індивіда щодо споживання сьогодні або відкладання споживання на завтра визначається для двох періодів:

                       (4)

де С₁; С₂ – споживання у різні періоди часу;

U(С_t) – суспільна функція корисності від споживання;

р – індивідуальна ставка міжчасових переваг;

SPTR – соціальна ставка міжчасових переваг.

Рівність одиниці суми дисконтованих потоків у рівнянні (4) виходить з припущення про відсутність збережень, тобто весь доступний обсяг споживання розподіляється між двома періодами.

Результатом рішення системи рівнянь є вираження:

                                                                                       (5)

де ρ – ставка міжчасових переваг;

g – темп приросту споживання на душу населення;

μ – параметр суспільної функції корисності від споживання.

Для оцінки ставки міжчасових переваг використовується підходи, що формалізуються у (6) (Evans, Kula, 2011)[21] . За суттю одержана формула є лінійною апроксимацією формули  (2).

                                         (6)

Аналізуючи параметри підсумкового вираження (5) можна діти висновку, що SRTP є адитивною і включає у себе такі компоненти (ρ), що відображає міжчасові переваги населення та (μ∙g) – приріст суспільної корисності, що одержується суспільством від споживання.

У свою чергу, ставка міжчасових переваг представляє собою суму чистої ставки міжчасових переваг і параметру, який відображає ризик для життя.

                                                                                                  (7)

де δ – «чиста ставка» часових переваг; L – рівень ризику для життя або ризик катастрофи (Catastrophe risk).

Параметр «чиста ставка» (δ) у багатьох методиках прирівнюється до нуля, виходячи з етичних міркувань, щоб не занижувати добробут майбутніх поколінь, тобто переваги не надаються ні одному поколінню. Проте Олсен М. і Бейлі М.,1981[22] визначають, що під час встановлення нульової ставки дисконтування з’являється ймовірність зміщення часових переваг на користь майбутніх поколінь, тобто підвищення бідності одного покоління заради збільшення добробуту наступних. Вважається, що цей параметр ставки соціальних часових переваг не піддається емпіричному аналізу. За різними підходами діапазон цієї ставки встановлюється від 0% до 0,5%.

Параметр (L) інтерпретується як ризик катастрофи (ризик для життя). При цьому мається на увазі те, що існує ймовірність подій, які усі здобутки проекту зведуть нанівець або радикально й непередбачено змінять. Під час оцінки ризику для життя за основу взято ризик недоотримання доходів суспільства від реалізації проекту в майбутньому.

Під час розрахунку параметру (L) слід звернути увагу на те, що його величина суттєво варіює. Тому зазвичай у методиках використовується показник співвідношення загальної кількості смертей до чисельності населення.

Еластичність граничної суспільної корисності споживання або (μ), визначається за деякими методиками з огляду на середню норму заощаджень. Проте однозначної думки серед світової наукової спільноти не існує. Цей показник є досить варіативним за різними методиками.

Оскільки соціальна ставка дисконтування призначена для виявлення вигід у майбутньому, то вважається доцільним під час розрахунку використовувати прогнозні значення темпів зростання споживання на душу населення (g). Темп зростання споживання на душу населення відображає можливість більше споживати у майбутньому, що досягається через впровадження інновацій та розвитком технічного прогресу (Pearce, Ulph, 1995)[23].  При цьому необхідно з’ясувати, який горизонт прогнозування має бути застосований під час розрахунків. Проте слід враховувати те, що прогнози є більш прийнятними тільки у короткостроковому періоді.

Проблема щодо визначення соціальної ставки дисконтування має досить широкий спектр суджень і потребує більш глибинного дослідження, але в окремому форматі. Виходячи із поставленого завдання, акцент, перш за все, робиться на обґрунтуванні переваг і обмежень методології СВА. У визначеному контексті обмеженнями СВА можна вважати також зазначені недоліки соціального дисконтування.

 

2.  Метод аналізу витрати-результативність

Метод аналізу витрат і результативності (Cost-effectiveness analysis – СЕА). має суттєву відмінність відмінну рису, яка полягає у тому, що вигоди оцінюються не в грошовому вираженні, а в натуральних одиницях (Kahn A.J., 1969)[24]. Питання щодо застосування методології СЕА є досить дискусійними, у зв’язку з чим порівняння різних підходів ускладнюється, а відтак узагальнення різних думок утруднені.

Застосування методу аналізу витрати і результативність не ускладнюється необхідністю оцінки соціального ефекту у грошовому виразі, як у СВА. Проте, виникає проблема у порівнянні результатів під час аналізу різних за своєю природою інтервенцій. Високий ступінь чутливості результатів до зміни показника, який відображає отриманий в результаті інтервенцій – соціальний ефект, обмежує позитивні характеристики методу СЕА. Це  викликає постійний інтерес до розробки різних варіантів його модифікації.

Для обґрунтованого співставлення альтернатив необхідно порівнювати не просто затрати і результати, а зміни витрат по відношенню до зміни результатів. Отже, у випадку застосування СЕА проводиться інкрементний аналіз (ICEA – incremental cost-effectiveness analysis).[25]

                         ,                                                (8)

де ІСЕR -  (Incremental cost-effectiveness ratio) – показник співвідношення приросту витрат і приросту результативності; ∆С – приріст витрат в результаті інтервенцій; ∆E – приріст результативності (соціального ефекту) в результаті інтервенцій.

Аналіз показників формули (2) дозволяє дійти висновку, що чим нижче значення   ІСЕR, тим менше витрат спрямовується на досягнення певного рівня результативності, і тим ефективніше є розглянутий варіант інтервенцій. В якості граничного обмеження може виступати показник WTP (willingness-to-pay), що відображає схильність суб’єкта, що приймає фінансові рішення, платити за відповідний проект (Levin H.M., McEwan P.J., 2001).[26]

На практиці метод СЕА є найбільш адекватним для застосування під час вибору альтернатив в системі охорони здоров’я, оскільки його інструментарій дозволяє проектний аналіз та обирати найбільш прийнятний варіант у разі досягнення мети, якою, наприклад є підвищення тривалості життя. У широкому сенсі СЕА застосовується, по-перше, якщо необхідно прийняти рішення щодо вибору альтернативи, в основному, коли є потреба у здійсненні інтервенції з метою визначення ступеню втручання. По-друге, коли необхідно зробити узагальнення щодо політики у галузі охорони здоров’я (Джемісон, 2009)[27].

Оскільки СЕА не вимірюються вартісними показниками, результат виражається у таких зведених не фінансових показниках як, наприклад, Quality Adjusted Life Years – QALY (показник, виражений у роках життя, скоригований за якістю),  або Disability Adjusted Life Years – DALY (показник виражений у роках життя, скоригований за ступенем інвалідності).  Проте обмеженість може визначити деякі викривлення якісних оцінок. Наприклад, складно врахувати вплив на захворювання зміни в екологічному середовищі. Такі результати досить складно враховувати у показник DALY або QALY.

Під час застосування СЕА існують певні передумови та пов’язані з ними обмеження, зокрема, – це: обмеження щодо порівняння інтервенцій, які мають різний соціальний ефект;  складність щодо врахування розподілених у часі витрат і ефектів; високий ступінь чутливості до вибору показника, який відображає соціальний ефект.

Безперечно, аналіз СВА є ширшим, ніж аналіз витрати-результативність, оскільки всі вигоди під час застосування першого мають вартісні оцінки, а відтак ефекти за різними проектами можуть порівнюватися. Це досить суттєвий довід для публічного компаратора, виходячи з передумов про суспільний характер завдань, що вирішуються. Метод СЕА може використовуватися для прийняття рішень під час порівняння проектів, ефекти яких визначені як однорідні або можуть вимірюватися у термінах ключових результатів. Отже, обмеження СВА аналізу не дають можливості прийняти рішення, якщо необхідно вибрати варіант вкладання ресурсів публічного сектору за різними сферами діяльності. Проблема полягає у непорівнянності ефектів між собою.

 

3. Методи аналізу витрати-зважена результативність

Бувають випадки, коли виникає необхідність для аналізу ефективності проекту об’єднати декілька різних соціальних результатів, які не мають грошового еквіваленту. У таких ситуаціях необхідно оцінити важливість кожного з них та знайти єдину композитну оцінку. Для отримання єдиної композитної оцінки застосовується метод витрати-зважена результативність weighted cost-effectiveness analysis – wCEA (Belli, P., J.)[28]. Цей метод є однією із модифікацій методу СЕА. В якості соціального ефекту тут виступає його умовне вираження через агрегований індикатор, що включає різноманітні характеристики об’єкту оцінки. Для визначення кінцевого ефекту необхідно присвоювати певні ваги показникам, що у сукупності формалізують ціль.

                                             ,                                                                 (9)

де w_j  - вага і-того ефекту;  Е _і  - і–тий ефект.

Методу wCEA притаманні недоліки експертного аналізу, тобто залежність від суб’єктивної думки. Однак цей метод широко застосовується під час оцінювання ефективності освітніх програм та програм у сфері охорони здоров’я, оскільки вигоди, які одержує суспільство внаслідок реалізації таких програм, неможливо оцінювати у грошових одиницях.

 

4. Метод аналізу витрати-корисність

У випадку, якщо оцінці підлягає проект, що описується спектром результатів або якщо результати розрізняються між собою не тільки кількістю, але і якістю, доцільно застосовувати метод аналізу витрати-корисність (cost-utility analysis – CUA). За суттю цей метод представляє собою дещо ускладнену модифікацію аналізу витрат-результативності. Спочатку він називався узагальненим методом СЕА (Torrance, G. W., 1971 [29]), а згодом – методом максимізації корисності (Torrance  G.  W.1972[30]).  Нині цей метод виокремлено як самостійний. CUA вирізняється тим, що під час аналізу використовуються умовно сумірні близькі за якістю результати. Оцінка коефіцієнтів корисності здійснюється через експертні оцінювання, що має методологічні складності, пов’язані з кваліфікацією експертів, чіткою постановкою завдань, суб’єктивності оцінок і складністю обробки інформації.

,                                (10)

де С -  витрати; U- корисність.

Метод CUA доцільно використовувати у тих випадках, якщо необхідно визначити результат, враховуючи побічні ефекти, чи необхідно визначити єдиний критерій для порівняння витрат і вигід, чи виникає потреба у ранжируванні результатів за вагомістю, чи  приймаються рішення щодо вибору альтернатив.

 

5.  Порівняльні характеристики методів аналізу ефективності

Порівняні характеристики методів, які застосовуються для аналізу ефективності проектів публічного сектору, наведені у таблиці 1.

Таблиця 1

Характерні особливості методів аналізу ефективності проектів публічного сектору

Метод аналізу	Характеристика	Застосовність методу аналізу
Аналіз витрати-вигоди	Передбачає порівняння агрегованих вигід у грошовому вимірі і публічних видатків за конкретним напрямом.	Використовується для співставлення різних результатів за різними сферами діяльності.
Аналіз витрати- результативність	Передбачає оцінку вигід, які не мають грошового еквіваленту, а виражаються у натуральному виразі як результат або наслідок реалізації проекту.  Дозволяє визначити публічні видатки на реалізацію конкретного результату та визначити альтернативу для його досягнення.	Доцільно застосовувати, коли визначено ліміти публічних видатків та необхідно визначити шляхи їх найкращого використання за певним напрямком.
Аналіз витрати -зважена результативність	Оцінюється множинність вигід від використання публічних видатків, які не можуть вимірюватися у грошових одиницях.	Застосовується, коли проект передбачає  одержання множинних соціальних ефектів.
Аналіз витрати- корисність	Результати можуть виражатися у різних одиницях виміру, оскільки порівнюються витрати і корисність. Передбачає застосування умовного порівняного показника близького за характером результатів шляхом використання вагових коефіцієнтів.	Застосовується, коли аналізується ефективність проекту, що передбачає значну кількість ефектів від використання публічних коштів.

 

Дослідження методів аналізу ефективності проектів публічного сектору показало, що, не дивлячись на певні особливості кожного з розглянутих методів, основні підходи щодо вимірювання витрат, вигід, результатів базуються на єдиному теоретичному базисі. При цьому існуючі обмеження в усіх методах аналізу ефективності проектів публічного сектору розкривають значні перспективи для подальших досліджень і вдосконалень.

 

Conclusions

Досліджені методи аналізу: витрати-вигоди, витрати-результативність, витрати-зважена результативність, витрати-корисність є досить важливою основою для прийняття обґрунтованих рішень публічними компараторами щодо спрямування інвестицій у найбільш затребувані галузі економіки. Використовуючи інструменти методів аналізу ефективності вони можуть розподіляти обмежені публічні ресурси відповідно до пріоритетів політики.

Для аналізу ефективності проектів публічного сектору, які реалізуються у межах однієї галузі може використовуватися один або декілька методів аналізу ефективності. Головне необхідно визначитися, в яких одиницях оцінюється результат. Якщо результат можна оцінювати у вартісних одиницях, то доцільно використовувати методи СВА і CUA, а в іншому випадку –  методи аналізу СЕА і wCEA.

Вибір соціальної ставки дисконтування є складним завданням, оскільки передбачає, серед іншого, оцінку майбутніх переваг, які можуть отримати інші люди. Широке дискусійне поле щодо визначення соціальної ставки дисконтування спричинило формування різних поглядів стосовно необхідності встановлення або диференціації соціальної ставки дисконтування, або визначення її єдиного значення в межах однієї країни. Під час оцінки проектів публічного сектору необхідно вирішувати, використовувати ставку дисконтування єдину для країни в цілому та усіх проектів або диференційовані залежно від характеру проекту. В цілому дискусії точаться щодо визначення розміру ставки дисконтування.

В існуючих дослідженнях, як правило, досліджується в основному метод міжчасових переваг. При цьому вивченню взаємозв’язків між соціальною ставкою міжчасових переваг та іншими методами дисконтування увага не приділяється. Пошук рішень у цьому напрямку дозволить отримати уявлення, в якому діапазоні може знаходитися значення соціальної ставки дисконтування. Можливість визначення діапазону надасть можливість враховувати специфічність проекту, що реалізується.

 

---