Зубко Георгій Юрійович,
ад’юнкт кафедри теорії держави та права
Київського національного університету внутрішніх справ
Проведення невдалих реформ, стало причиною того, що таке явище як маргінальність, на сьогодні, є надзвичайно поширеним в українському суспільстві. Відсутність державної ідеології, що встановлює певні цінності і норми, ухвалення нормативно-правових актів, які не враховують інтереси всього суспільства, порушують права громадян і перешкоджають їх реальному здійсненню, призвело до формування інших соціальних норм, які нерідко суперечать нормам права. Відсутності пошани до права і нормативно-правова невизначеність особи зумовлює все більше розповсюдження правової маргінальності серед українських громадян, незалежно від їх соціальної приналежності. У таких умовах протиправне задоволення потреб нічим не стримується, а, навпаки, морально виправдовується і підтримується суспільством.
Термін “маргінальність” (лат. margo – межа, край) вперше використовував Роберт Езра Парк (1864-1944 рр.) в своїй роботі “Людська міграція і маргінальна людина”, що була присвячена вивченню процесів соціальної адаптації іммігрантів. Новий тип особи Р.Е. Парк назвав “маргінальною особою”. Для нього маргінальна людина – індивід що знаходиться на межі двох різних, нерідко конфліктуючих між собою культур [1, 890]. Дослідження Р.Е. Парка продовжив Е. Стоунквіст [2,92-93]. Пізніше до вивчення культурної маргінальності підключилися А. Антоновський, Р. Галас, М. Гордон, М. Вуд, Р. Херік, вивчаючи, в основному, соціально-психологічну дію конфлікту культур на особу.
Таким чином, перша концепція маргінальності – це теорія “культурної маргінальності” основною передумовою якої є культурний конфлікт. У подальшому вживання терміну “маргінальність” стало більш поширеним, його стали використовувати для позначення переміщення громадян з однієї соціальної групи в іншу. В даному випадку має місце соціально-рольова маргінальність, пов’язана з переходом індивіда в іншу соціальну групу. В роботах К. Маркса і Ф. Энгельса також можна зустріти визначення людей, яких можна було б назвати маргіналами – це люди, які раптово вирвані із звичайної життєвої колії і не здатні швидко адаптуватися до нової обстановки. Вони перетворюються на жебраків, розбійників, бродяг – частина через свою схильність до цього, в більшості ж випадків під тиском обставин (соціальна маргінальність) [3, 726].
У радянський період феномен маргінальність став вивчатися з 70-х років минулого сторіччя, Є. Старіков, І.І. Кравченко, А А, Галкин, В.В. Радаєв розглядали маргінальність з позиції класового підходу. Є. Старіков позначає маргінальніость як граничний, проміжний стан особи по відношенню до яких-небудь соціальних спільностей (національних, класових, культурних). До маргіналів він відносить декласованих представників робочих, колгоспників, інтелігенції [4, 27]. Маргіналами, зазвичай, називають осіб, що знаходяться між двома культурними групами і стикаються з дилемою до якої приєднатися; які культурні цінності, норми прийняти [5,93].
У теорії права маргінальність розглядається тільки стосовно поняття “маргінальна поведінка”. В юридичній науці, термін “маргінальна поведінка” став використовуватись в кінці 60-х на початку 70-х року ХХ століття. Мова йшла про поведінку, що ґрунтується на інших, ніж пошана до права, мотивах. Тобто, підпорядкування правовим розпорядженням, відбувається через острах перед можливістю застосування заходів державного примусу. Така поведінка визначалася як законослухняна, по відношенню до вимог права, що не виражає пошани до права взагалі, при якому бажання особи, цілі та інтереси розходяться з суспільними, але особа свідомо підпорядковує свою поведінку інтересам суспільства [6, 326-327]. Маргінальна поведінка із самого початку стала розглядатися як небажана у зв’язку з її нестійким характером і великою вірогідністю її перетворення в протиправну поведінку, проте, правознавці лише обмежуються констатацією факту наявності такої поведінки (її відсутність в суспільстві неможлива). Конкретні причини в умовах появи осіб з такою поведінкою в рамках теорії права не вивчалися, а розглядалися, в основному, такими науками, як соціологія і кримінологія.
Вплив маргінальності на правовідносини і поведінку особи набагато глибше і полягає не тільки в аналізі специфічної форми правомірної поведінки осіб. Враховуючи лише граничне положення деяких категорій громадян не можна розкрити суть маргінальності, її дію на правовідносини в суспільстві. У зв’язку з цим, на нашу думку, маргінальність необхідно розглядати, по-перше, як один з видів деформації правосвідомості, враховуючи правову кризу особи, а по-друге, як граничне положення певних категорій громадян, пов’язане з тим, що їх правовий стан не був врегульований в українському законодавстві належним чином.
На наш погляд, маргінальність є свого роду “кризою” правомірної поведінки, з якої під впливом соціальних обставин є два виходи: або особа стає правопорушником або її поведінка починає базуватись визнанні пріоритету права в якості основного регулятора поведінки. Суспільна небезпека маргінальної поведінки полягає в тому, що існує велика вірогідність того, що її суб’єкт, за наявності можливості уникнути покарання, вчинить правопорушення. Відсутність внутрішніх стримуючих мотивів і регуляторів поведінки призводить до того, що як тільки острах перед покаранням зникає або виникає можливість уникнути юридичної відповідальності людину більше ніщо не зупиняє перед вчиненням правопорушення. Починає переважати прагнення особи поліпшити матеріальне становище, навіть якщо для цього необхідно порушити правові розпорядження. Ситуацію посилює і те, що в даний час маргінальність не залежить від соціального положення індивіда.
Таким чином, маргінальність, в більшому ступені є небажаним явищем для життя суспільства, потребує визначення причин її появи, умов її існування і розповсюдження в суспільстві, а також знаходження дієвих шляхів її подолання.
Список використаних джерел:
1. Park R.T. Human migration & the marginal man. // American Journal of Sociology. – Chicago, 1928. – № 6. – P. 881-892.
2. Stonequist E.V. The Marginal Man. A study in personality and culture conflict. – New-York: Russel & Russel, 1961. – P. 45 – 48.
3. Маркс К, Энгельс Ф. – Сочинения: В 30 т. Т. 23. – М. : Политиздат, 1961. – 907 с.
4. Стариков Е. Маргиналы и маргинальность в советском обществе // Рабочий класс и современный мир. – 1989. – № 4. С. 142 – 155.
5. Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х т. Т. 2: Теория права / Под. ред. М.П. Марченко. – М., 2001. – 528 с.
6. Социология преступности. – М. : Прогресс, 1966. – 313 с.