КОНВЕНЦІОНАЛЬНИЙ МЕХАНІЗМ ПРОТИДІЇ МІЖНАРОДНОМУ ТЕРОРИЗМУ

Майоров Володимир Володимирович,

консультант ГОСЛ

 

 

Актуальність обраної теми

Різноманітні намагання дати визначення міжнародному тероризму на жаль не дали і досі бажаних результатів. Відсутня Глобальна Стратегія боротьби з міжнародним тероризмом, не є сформованим загально визнане у міжнародному праві поняття тероризму, а відтак і відсутня системна концепція боротьби з ним. У свою чергу не досконалість конвенціонального механізму протидії міжнародному тероризму значно зменшує можливості міжнародного товариства щодо викорінення його причин, водночас уможливлює Україну вплинути на дані процеси, запропонувавши власне бачення і правовий механізм розв’язання даної проблеми

Актуальність написання даної статті полягає у недостатньому вивченні дієвості конвенціонального механізму протидії міжнародному тероризму.

Мета статті: запропонувати авторське бачення причин неефективності конвенціонального механізму протидії міжнародному тероризму і шляхів розв’язання даного питання.

Гіпотеза: існує нагальна необхідність у перегляді юридичною техніки конвенціонального механізму протидії міжнародному тероризму, закріплення відповідної дефініції даного поняття у Глобальній Стратегії боротьби з міжнародними тероризмом.

Методологія дослідження: проблемний підхід, компаративний підхід, структурно-функціональний підхід, догматико-юридичний підходи, структурно-функціональний аналіз.

Стан проблеми

Різноманітні намагання як чисельних дослідників, так і цілих держав та міжнародних організацій щодо відпрацювання загальноприйнятого визначення поняття тероризму навіть і досі не мають конструктивних напрямів визначення. Більше того слід сказати що деякі пропоновані підходи не лише по-різному трактують саме поняття тероризму, але й суперечать один одному. Саме це, на наше переконання, сприяє подальшій ескалації тероризму, його трансформації та еволюції, застосування терористами сучасних технологій, включаючи біологічну, ядерну зброю та кібертероризм.

Також, на жаль, можна констатувати і той факт, що суспільство як 10 років тому, так і сьогодні не наблизилося до відпрацювання спільного розуміння тероризму, методів та засобів боротьби з ним. Так, прикладом, якщо Ізраїль, США застосовують тактику упереджу вальних ударів по терористам, а також позасудову фізичну ліквідацію осіб, щодо яких є достовірна інформація про причетність їх до організації чи здійснення терористичної діяльності, то наша держава сповідує тактику ведення переговорів, застосування дипломатичних заходів, у той час як застосування сили розглядається як виключний, крайній захід [1-7].

На наш погляд, для усвідомлення еволюції і різноманітних форм тероризму, а також можливого прогнозування форм його розвитку, доцільно проаналізувати шляхи рефлексії тероризму, що знаходить своє відображення у визначення даного поняття, тобто нормативного закріплення розуміння тероризму на певних етапах розвитку суспільства.

Одним з перших визначень, яке на наше переконання можна вважати відправним в аналізові еволюції розуміння тероризму, є його визначення у Конвенції Ліни Націй від 16 листопада 1937 року „Про попередження і покарання тероризму”.

У даному документі під терористичними актами розуміються злочинні діяння, спрямовані проти іншої держави або населення іншої держави і такі, що можуть створити атмосферу терору серед окремих осіб, груп осіб або у суспільстві в цілому.

Терористичними актами є: 1) посягання на життя, фізичну недоторканність або здоров’я чи свободу голови держави, їх наступників, спадкових або призначених, чоловік або подружжя вищезгаданих осіб, осіб, які виконують державні функції або обов’язки, коли посягання вчинено у зв’язку з виконуваними ними функціями або обов’язками; 2) руйнування боа спричинення шкоди державній власності, яка слугує державним цілям.; 3) діяння, що можуть поставити під загрозу життя людей внаслідок страху перед спільною небезпекою, і зокрема захоплення повітряних удів, захоплення заручників і всі інші акти насильства щодо осіб, які користуються міжнародним захистом або дипломатичним імунітетом; 4) вироблення, придбання, застосування, поставка озброєнь, боєприпасів, вибухових речовин або небезпечних матеріалів з метою вчинення терористичного акта.

У проекті не уточнюється чи підпадають під загальне визначення терористичних актів злочинні діяння, спрямовані не проти іншої держави, а проти учасників опозиційних рухів, які виступають проти існуючого політичного режиму. Більше світова практика показала, що тероризм і терор є різними речами, на що до речі зазначено у роботах українських дослідників проблем тероризму. І передусім це знаходить свій вияв при фізичній ліквідації представників опозиційних рухів, чи то колишньої влади, які перебувають за кордоном. Таких прикладів можна наводити безліч: це і вбивство Троцького, переслідування членів чилійського уряду Сальвадора Альєнде, який було скинуто.

Цікавим є той факт, що сама конвенціональна техніка підготовки документів також змушує нас дійти висновку, про її недосконалість і необхідність уніфікації. Так, прикладом дивним є відсутність окресленого розуміння сутності тероризму у Європейській конвенції по боротьбі з тероризмом від 27 січня 1977 року, в якій акцент робиться на стільки на тероризм, скільки на ті правопорушення, які не можуть бути визнані скоєними з політичних мотивів, а отже належать до предметної сфери даної конвенції. Відтак, можна припустити що з огляду на окреслений перелік правопорушень, що не можуть бути віднесені до політичних, тероризмом відповідно до даної конвенції визнаються:

1) правопорушення, що стосуються застосування Конвенції про боротьбу з зі злочинним захопленням літальних апаратів, підписаній у Гаазі 16 грудня 1970 року; 2) правопорушення, що належать до застосування Конвенції про боротьбу зі злочинними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації, підписаній у Монреалі 23 вересня 1971 року; 3) тяжкі правопорушення, що полягають у замаху на життя, тілесні цілісність або свободу людей, що мають право міжнародного захисту, включаючи дипломатичних представників; 4) правопорушення, що містять захоплення заручників або незаконне позбавлення волі; 5) правопорушення, що містять використання бомб, гранат, ракет, автоматичної вогнестрільної зброї, бандеролей або посилок з небезпечними вкладеннями, співрозмірно з тим, наскільки подібне використання становить небезпеку для людей; 6) спроба вчинення одного з вищезазначених правопорушень або участь в якості співучасника особи, яка вчинює або намагається вчинити подібне правопорушення.

У Міжнародній Конвенції про боротьбу з бомбовим тероризмом від 16 грудня 1997 року ми також не знайдемо визначення поняття „бомбовий тероризм”, хоча воно є ключовим і визначальним для даної конвенції. На жаль такий підхід, уникнення прямого визначення поняття тероризму зберігається і в багатьох інших конвенціях, які складають міжнародно-правову базу боротьби з тероризмом.

Прикладом у Міжнародній конвенції про маркування пластичних вибухових речовин з метою їх викриття під тероризмом розуміється вчинення дій, перерахованих у відповідних Конвенціях, що містяться у додатку до основного документу, зокрема: Конвенція про боротьбу з незаконним захопленням повітряних судів (16.12.70), Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації (23.09.71), Конвенція про попередження і покарання  злочинів проти осіб, що користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів (14.12.73), Міжнародна конвенція про боротьбу із захопленням заручників (17.12.79), Конвенція про фізичний захист ядерного матеріалу (03.03.80), Протокол про боротьбу з незаконними актами насильства в аеропортах, що обслуговують міжнародну цивільну авіацію, що доповнює Конвенцію про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації (12.02.88), Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства (10.03.88), Протокол про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки стаціонарних платформ, розташованих на континентальному шельфі (10.03.88), Міжнародна конвенція про боротьбі з бомбовим тероризмом (16.12.97).

Певним чином відрізняється точністю і відновлює дану прогалину регіональна конвенція країн Казахстану, Китаю, Киргизії, Росії, Таджикистану та Узбекистану „Шахайська конвенція про боротьбу з тероризмом, екстремізмом та сепаратизмом” [8, с. 381 - 390]. У даному документі, і це є логічним,  визначені ключові терміни: тероризм, сепаратизм, екстремізм. Для нас важливим є розуміння тероризму, закладене у дану Конвенцію. Отже, відповідно до вище зазначеного документу, тероризм — будь-яке діяння, що визнається як злочин в одному з договорів, перерахованих у Додатку до даної Конвенції (цей додаток є ідентичним до додатку, що міститься у Міжнародній конвенції про маркування пластичних вибухових речовин з метою їх викриття, більше того додано ще один документ Міжнародна конвенція про боротьбу з фінансуванням тероризму від 09.12.99). Цей підхід не є новим, але головне у тому, що далі іде власне бачення сутності тероризму. Отже, під тероризмом, окрім зазначеного вище, також розуміється: будь-яке інше діяння, спрямоване на те, щоб викликати смерть будь-якої цивільної особи або будь-якої іншої особи, яка не бере участь у військових діях в ситуації збройного конфлікту, або спричинить йому тяжке тілесне ушкодження, а також спричинити значну шкоду будь-якому матеріальному об’єкту, рівно як організація, планування такої дії, пособництво його вчиненню, підбурювання до нього, коли мета такого діяння в силу його характеру або контексту полягає у тому, щоб залякати населення, порушити громадську безпеку або змусити органи влади або міжнародну організацію вчинити будь-яку дію або утриматися від її вчинення, у такі, що переслідуються у кримінальному порядку відповідно до національних законодавств Сторін.

Коріння неефективності міжнародно-правових актів та шляхи розв’язання даної проблеми

Відтак можна дійти висновку, що більшість конвенцій, які навіть і спрямовані безпосередньо на врегулювання міжнародних відносин у сфері боротьби з тероризмом, не дають визначення тероризму, а відтак, розмивається предметна компетенція даного документу, не можливо встановити межі застосування даної конвенцію, більше того унеможливлюється досягнення початкового завдання: зміцнення міжнародної безпеки, відпрацювання системи заходів щодо боротьби з міжнародним тероризмом.

Також аналіз даних документів уможливив нас дійти наступних більш абстрактних висновків щодо конвенційного механізму боротьби з міжнародним тероризмом

  1. 1.           Здебільшого міжнародні конвенції з питань боротьби з міжнародним тероризмом лише за формою становлять собою документи про співробітництво держав у даній сфері. Натомість за змістом дані документи спрямовані на захист важливих для держав, що їх ратифікують, інтересів та цінностей.
  2. 2.           Дані Конвенції залишають поза предметом свого розгляду, а відтак і сфері правого регулювання мотиви вчинення тероризму, а у більш абстрактному плані здійснення терористичної діяльності. Воднораз увага фокусується на інтересах, що відстоюють держави, а також на санкціях і заходах з попередження. Отже можна стверджувати не про прогресивний, а регресивний характер даних заходів, оскільки жорсткість без усвідомлення коріння не призводить до однозначних позитивних результатів.
  3. 3.           В аналізованих документах відсутня позиція щодо виокремлення специфіки власно терористичної діяльності, не здійснюється наголос на суттєвій ознаці тероризму, що різнить від інших злочинів: прагнення, створивши атмосферу страху, до реалізації власного алгоритму діяльності іншими особами.
  4. 4.           Відсутність визначення узагальненого поняття тероризму свідчить не лише про відсутність консенсус з даних питань, а про наявність розбіжностей, як у розумінні самого цього явища, так і засобів боротьби з ним.
  5. 5.           У більшості Конвенцій здійснюється підміна понять, оскільки йдеться не про міжнародний тероризм та форми боротьби з ним, а про окремі елементи злочинної діяльності, які за певних умов і чіткій визначеності мотивів можуть віднесені до елементів терористичної діяльності.
  6. 6.           Епопея з різним тлумаченням державного тероризму, яка відбувалась з прийняттям різних за змістом резолюцій ООН (32/147 та 39/159), свідчить про прагнення найбільш розвинених держав через конвенціональний механізм передусім убезпечити власну державу, забезпечити умови для реалізації її інтересів, нехай і в деякій мірі на шкоду іншим. Саме тому, різні держави по-різному розглядають право на самовизначення, можливість застосування сили щодо злочинної влади, і взагалі незаконного застосування сили у міжнародних відносинах.
  7. 7.           Розмитість тероризму дозволяє застосовувати його кліше на факти агресії, геноциду, колоніалізму у сучасному сенсі даного поняття.
  8. 8.           Посилання деяких урядовців і міжнародних організацій на думку спеціалістів про недоцільність розроблення чіткого поняття тероризму є шляхом до хаосу у міжнародних відносинах, можливості здійснення маневру найбільш розвиненими країнами у питаннях їх власної безпеки, застосування ними сили, яка не суперечитиме міжнародним нормативним актам. Події в Югославії, Іраку, Сомалі, Афганістані дали можливість упевнитися у неефективності аморфних конвенцій і нездатності міжнародних інституцій адекватно реагувати на геотрансформаційні  процеси, за умови відсутності чітких механізмів протидії тим чи іншим небезпечним з погляди безпеки, явищ. Відсилання на досвід Франції у її кримінально-правовій політиці щодо відмови від чіткого визначення поняття тероризму є певним чином ілюзорним, оскільки потрібно говорити не про досвід інтелектуальної неспроможності дати власне бачення тероризму, скільки про дієвість такої позиції Франції, динаміку зниження актів тероризму, чи то дієвості її кримінально-правової політики, що знайшла відображення е певних кількісних і якісних змінах терористичної злочинності.
  9. 9.           Адекватна оцінка тероризму стане можливою тоді, коли його буде визнано міжнародним злочином (а не злочином міжнародного характеру, як це є зараз). Визнання міжнародного тероризму міжнародним злочином дозволить значно зменшити вплив політичної складової, оскільки різні політичні сили можуть по-різному трактувати застосування ними сили. Втім, позбавлення тероризму політичної окраски, передусім в контексті його трактування як злочину, суттєво наблизить до розуміння його протиправності незалежно від мотивів і причин, що спонукають осіб до його вчинення.
  10. 10.      Існуючі не лише суб’єктивні (різний рівень розвитку конкретних держав, їх політичний статус і вплив у світі тощо), а об’єктивні причини, що ускладнюють розроблення поняття тероризму, не є підставою для відмови від відпрацювання глобальної стратегії боротьби з тероризмом.

 

Висновки

Вище зазначені проблемні питання уможливлюють дійти висновку про подальшу безперспективність намагання міжнародного товариства розв’язати конкретні  проблеми, зокрема міжнародного тероризму, в рамках існуючої юридичної техніки формування конвенційного механізму протидії міжнародному тероризму. Потрібно усвідомити, що розмитість розуміння тероризму, перенесена у міжнародно-правову площину, є очевидним наслідком геополітичного розшарування світу, світоглядних розбіжностей у бачення шляхів подальшого розвитку людства. Якщо для одних країн є вигідним визнання будь-яких протиправних дій, спрямованих проти держави, її органів, громадян, інтересів або власності, що вчинюються особливо жорстокими способами і такими, що тягнуть нагнітання атмосфери страху і паніки в суспільстві, окремих груп населення або окремих осіб незалежно від причин, мотивів і цілей, якими вони послуговуються тероризмом, то для інших країн є неприпустимими положення про невід’ємне право на самовизначення і незалежність усіх народів, що перебувають під будь-яким гнітом іноземної держави і підтверджує законність їх боротьби.

Відтак, конвенційний механізм хоча і зберігає значні можливості для врегулювання даних питань, на даному етапі є не ефективними і потребує значного передусім методологічного корегування.

Література

  1. 1.             Про боротьбу з тероризмом: Закон України // Відомості Верховної Ради (ВВР). — 2003. — № 25. — Ст. 180.
  2. 2.             Антипенко В.Ф. Институциональный механизм борьбы с терроризмом. Формирование правовой базы // Государство и право.- 2004.- №11.- С.62-72.
  3. 3.             Гаврилов Б.П. Международные и российские организационные структуры по противодействию терроризму// Уголовное право.- 2005.- №3.- С.103-107.
  4. 4.             Ляхов Е.Г., Ляхов Д.Е. Международные институциональные контртеррористические системы: Уч. пособие/ МВД РФ. Московский ун-т.- Москва, 2004.- 91с.
  5. 5.             Крутов В.В. Політичний екстремізм і тероризм у сучасних умовах // Тероризм і боротьба з ним / Президенту України, Верховній Раді України, Уряду України, органам центральної та місцевої виконавчої влади. — 2000. — Т. 19.
  6. 6.             Ліпкан В.А. Основи терорології (синергетична теорія тероризму). — К.: КНТ, 2006. — 84 с. (Серія: Національна і міжнародна безпека).
  7. 7.             Ліпкан В.А., Никифорчук Д.Й., Руденко М.М. Боротьба з тероризмом. — К.: Знання, 2002. — 254 с.
  8. 8.             Коряковцев В.В., Питулько К.В. Комментарий к Федеральному закону „О борьбе с терроризмом”. — СПб.: Питер, 2003. — 409 с.