© Ліпкан Володимир Анатолійович,

докторант Національної академії внутрішніх справ України,

кандидат юридичних наук

 

 

 Для цитування:

Ліпкан В. А. Концепція національної безпеки України: підходи до формування. Вісник Прокуратури. 2003. № 10. С. 85 – 92.

Сучасний етап розвитку різних наукових напрямів, пов’язаних із вирішенням проблем забезпечення національної безпеки, характеризується значним розширенням спектру досліджень. І це є абсолютно природним для нашого часу процесом, оскільки складний, системний характер проблем передбачає системний характер збагнення їх сутності, а також відшукання шляхів їх розв’язання.

Говорячи про необхідність удосконалення функціонування системи національної безпеки (СНБ), необхідно підкреслити дійсно системний характер цих проблем, який зараз ні у кого не викликає жодних сумнівів. Відповідно до викладеного, дослідження названих проблем є неможливим у рамках якоїсь однієї галузі знань. Саме тому, на наше переконання, прийшов час щодо розроблення нової галузі знань про національну безпеку — націобезпекознавство, методологічною основою якої має стати синергетика[1]. Відмічаючи все частіше застосування методів синергетики, слід визнати, що нині на її основі можна розробляти і базис легітимації функціонування системи національної безпеки, а у більш конкретному плані — нормативно-правовий фундамент, основу якого складають концепції, стратегії, доктрини, законі та підзаконні нормативні правові акти, що регулюватимуть суспільні відносини в сфері національної безпеки.

У даній статті я зосереджу увагу на методології побудови концепції національної безпеки (КНБ) — фундаментального документу, який має містити керівні принципи, цільові настанови та методи забезпечення національної безпеки, окреслювати механізм функціонування СНБ. Її розроблення передбачає створення системної моделі національної безпеки, а також її підсистем[2].

Концепція (від лат. conceptio – розуміння, система) — певний спосіб розуміння, трактування будь-яких явищ, основний погляд, керівна ідея для їх висвітлення; керівний задум, конструктивний принцип різних видів діяльності[3].

У юридичній енциклопедія знайдемо наступне визначення: „Концепція правова — провідна ідея, точка зору на те або інше правове явище…схвалені у встановленому порядку, кладуться в основу відповідних організаційних заходів, законодавчих актів, рішень тощо”[4].

Зазначимо, що поняття „національна безпека” характеризується полісемією, що висуває потребу в аналізові аксіологічних, гносеологічних і структурно-генетичних його аспектів, форм прояву з метою теоретичного окреслення їх кореляції і виявлення детермінантних ознак. Водночас це є багатошаровою проблемою і вимагає фокусування окремого наукового інтересу на розглядові зазначеного кола питань. При чому варто підкреслити, що українськими та іншими дослідниками робилися на цьому шляху певні кроки[5]. Разом з тим, вважаю за доцільне окреслити власне бачення щодо змісту Концепції національної безпеки України (КНБ).

Одразу ж зауважимо, що нині в Україні спостерігається доволі парадоксальна ситуація: 20 лютого 2003 року у першому читанні приймається проект Закону України „Про внесення змін до Концепції (основ державної політики) національної безпеки України”, до другого читання даний закон ще не дійшов, водночас 19 червня 2003 року приймається Закон України „Про основи національної безпеки України”, який фактично за юридичною технікою є не законом, а саме концепцією. У даній статті, я не зосереджуватиме увагу на чисельних як методологічних, так і технічних недоліках, які містить даний закон, тому що це потребує окремої наукової статті. Втім, як один із висновків, який можна зробити, уважно ознайомившись із даним законом, є той, що на сьогодні не є сформованим категорійно-понятійний апарат, що не дозволяє не лише точно визначати та окреслювати механізми управління процесами в сфері національної безпеки, а й навіть не дає змоги на сформувати нормативно-правовий фундамент функціонування СНБ. Саме тому, важливим не лише з теоретичного, а й із суто практичного поглядів, є формування чіткого та логічного понятійного апарату. Тому, окресливши актуальність даної статті, почнемо з визначення понять, які є об’єктом нашого аналізу.

Отже під концепцією національною безпеки розуміють: 1) сукупність ідей і уявлень про природу та шляхи зміни (збереження або забезпечення) національної безпеки; 2) комплекс ос­новних теоретичних положень, спрямованих на розкриття сутності національної безпеки в конкретних історичних умовах через науково обґрунтоване визначення її цілей, завдань, принципів, методів, форм, структури і елементів, що її забезпечують; 3) систему поглядів на вирішення проблем в сфері національної безпеки, сукупність понять і зв’язків між ними, яка визначає основні напрями розвитку і характеристики будь-якого явища в даній сфері; 4) політичний документ, який відображає сукупність офіційно прийнятих поглядів на цілі і державну стратегію в області забезпечення безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх та внутрішніх загроз політичного, економічного, соціального, воєнного, техногенного, екологічного, інформаційного та іншого характеру з урахуванням наявних ресурсів та можливостей; 5) система поглядів на забезпечення особи, суспільства і держави від зовнішніх та внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності.

КНБ носить принциповий, загальний, основоположний характер. Більшість розвинених держав мають власну КНБ і науковий підхід до організації управління в сфері національної безпеки потребує свідомого її формування. У ній мають бути відображені наукові рекомендації і конкретні умови функціонування СНБ, що дозволяє у систематизованому вигляді враховувати чинники, які є критичними, вирішальними і найбільш важливими.

Концепція має становити собою документ, в якому із застосуванням системного і синергетичного підходів розглядається поліморфний феномен — національна безпека України. Для розвитку галузі права в сфері національної безпеки Концепція національної безпеки формує можливість на законодавчому рівні реалізовувати, розвивати, доповнювати і конкретизувати основні напрями державної політики національної безпеки. Саме Концепція національної безпеки, а не будь-який інший документ, виконує інструментальну функцію — з її допомогою формується ієрархічна система нормативно-правових актів, що регулюються суспільні відносини в сфері національної безпеки.

КНБ має гарантувати необхідну вивіреність політичних оцінок обстановки, вагомість пріоритетів внутрішньої та зовнішньої політики, провідних напрямів оборонного і державного будівництва, цілей і завдань розвитку діяльності усієї системи державного управління. Зміст КНБ має відповідати сучасним геореаліям (тріада: геополітиці, геоекономіці, геостратегії) в світі, відображати виклики, загрози та небезпеки національним інтересам особи, суспільства і держави, а також окреслювати методи та механізми їх забезпечення. Ми свідомо підкреслили ці слова, тому що більшість авторів, зазначає лише на життєво важливі національні інтереси, що є не зовсім повним, тому що національна безпека має об’єктом захисту не лише життєво важливі, а й усю гаму національних інтересів. У даному аспекті не зовсім точним є і визначення терміну „національну безпека” в Законі України „Про основи національної безпеки України”, в якому також зазначається лише на життєво важливі національні інтереси. До речі по тексту цього закону ми не знайдемо жодного пояснення: а які ж саме національні інтереси є життєво важливими, і які існують критерії віднесення тих чи інших національних інтересів до життєво важливих?

Основна увага по забезпеченню національної безпеки має бути зосереджена на практичному виконанні пріоритетних напрямів і завдань забезпечення національної безпеки.

Концепція є об’єднуючим документом, і становить собою найвищий щабель системи нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини в сфері національної безпеки. Стратегії, доктрини, закони, програми, положення тощо, мають будуватись виключно на підставі Конституції України і Концепції національної безпеки України, їх завданням є конкретизації положень Концепції, надання їм визначеності відповідно до певно визначених сфер життєдіяльності.

Тому під концепцією національної безпеки України слід розуміти систему офіційно прийнятих сучасних поглядів держави на потреби, цінності, інтереси особи, суспільства і держави, виклики, загрози та небезпеки ним, а також напрями, засоби і способи їх забезпечення в умовах дії реальних чи потенційних загроз. КНБ також можна розглядати як систему науково обґрунтованих і прийнятих вищими органами державної влади сучасних поглядів на поняття і сутність національної безпеки, її цілі, функції, принципи та методи (механізм) забезпечення.

Зазначу, що прийняття Концепції (основ державної політики) національної безпеки України, а 19 червня 2003 року Закону України „Про основи національної безпеки України”, який скасував чинність КНБ, стало поки єдиним кроком по формуванню законодавчого підґрунтя функціонування СНБ саме в якості системи, тобто об’єднаної цілями та завданнями щодо забезпечення національної безпеки суб’єктів. І хоча існувало багато законопроектів, цікавих і змістовних пропозицій, було прийнятий той варіант закону, який конкретних проблем ані щодо визначення національних інтересів, їх обґрунтування та ієрархії, ані щодо визначення чіткої державної політики національної безпеки, ані щодо формування стратегії, тактики, технологій і методів забезпечення національної безпеки і тим більше — формування самої системи національної безпеки не розв’язує. Саме тому дієвість даного закону, також і як попереднього документу в цій сфері характеризується в більшій мірі демонстративністю і декларативністю, а не змістовністю і конкретністю.

КНБ має уточнити не лише зміст національної безпеки України, механізму, а також об’єктів і суб’єктів, а й обґрунтувати їх перерахування та вживання.

Слід сказати, що центральним моментом є визначення структури даного документа. Знову ж таки, у даному питанні не спостерігається одностайності, більше того, дослідники пропонують або власні варіанти проектів концепції, або зазначають на ті положення, які мають бути висвітлені у концепції. Що ж стосується визначення приблизної структури документу, то ми не знайдемо багато думок щодо цього.

Вважаючи необхідним якось заповнити цю прогалину окреслимо структуру документу, інтегруючи погляди дослідників у цій галузі, а також результати власного аналізу зарубіжних аналогів і літератури із націобезпекознавчої тематики і запропонуємо наступну модель алгоритму внутрішньої будови КНБ:

q  преамбула;

q  розкриття геостратегічної позиції держави в світі;

q  визначення національних цілей, інтересів та цінностей;

q  окреслення союзників і партнерів;

q  визначення реальних і потенційних викликів, загроз та небезпек національній безпеці України;

q  визначення механізму (цілі, функції, принципи та методи) управління системою національної безпеки;

q  окреслення політики національної безпеки та основних напрямів її забезпечення;

q  визначення статусу держави та загальної стратегії забезпечення національної безпеки (оборонна, активна оборонна, наступальна тощо)[6].

У преамбулі має міститися достовірність, актуальність і своєчасність вирішуваної у даний момент проблеми. Характеристика сучасних світових тенденцій епохи дозволяє виокремити ті з них, які впливають на розвиток України. Аналіз геореалій сьогодення допомагає усвідомити місце України на сучасному етапі розвитку, крізь розкриття її стану та бажань щодо власного розвитку. Окреслення шляху досягнення загальної національної мети дозволяє обрати адекватний механізм забезпечення національних інтересів. Цементуючим елементом також є проголошення Україною свого статусу, або в якості лідеру науки, або як гаранту загальноєвропейської безпеки, або як лідеру Чорноморського регіону тощо. Дана декларація має вельми важливе значення для формування зовнішньої і внутрішньої політики.

Також у КНБ мають бути розглянуті конкретні загрози національній безпеці, національній ідеї щодо консолідації інтересів різних етнічних меншин. Більше того, у КНБ мають знайти адекватне місце визначення механізму системи забезпечення національної безпеки (мета, функції, принципи та методи), параметри і критерії ефективності управляючих впливів.

Концепція національної безпеки має відображати систему поглядів на забезпечення особи, суспільства і держави від внутрішніх і зовнішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності, магістральні напрями державної політики України. У найбільш загальному плані КНБ має визначити цілі, функції, принципи функціонування СНБ, окреслити методи забезпечення національної безпеки зі збереженням кореляції між усіма зазначеними елементами. Принципи, закладені у цю систему, є визначальними для функціонування усього організму нації через те, що основною метою створення СНБ є утворення організаційно-функціональної структури забезпечення національних інтересів і національної безпеки. З огляду на це, будь-які рішення, що приймаються у окреслених КНБ сферах життєдіяльності,  мають узгоджуватися і бути прийнятими відповідно до неї. Те ж стосується і діяльності державних органів, установ, підприємств та організацій, а також кожного окремого представника українського народу. У більш загальному плані можна сказати, що положення Концепції мають примат в усіх сферах життєдіяльності, через те, що вони спрямовані на ефективне забезпечення пріоритетних інтересів нації.

Чільне місце у Концепції мають посідати не лише питання щодо визначення пріоритетних національних інтересів, системи забезпечення національної безпеки, загроз та інше, а й, з огляду на їх динамічність, питання щодо можливого механізму побудови ієрархії інтересів та цінностей нації, і на цій основі організаційної перебудови системи забезпечення з відпрацюванням адекватного механізму управління. Окрім згаданого, необхідно передбачити механізм ідентифікації, діагностування та моніторингу загроз національній безпеці, через те, що їх перерахування корелює із зазначеними пріоритетними національними інтересами. А з огляду на ту обставину, що пріоритети у забезпеченні тих чи інших національних інтересів з плином часу змінюються, теж можна сказати і про загрози, які також з часом зазнаватимуть суттєвих змін.

Чільне місце у Концепції має посідати розгляд таких основоположних понять, як: національна безпека, українська нація, об’єкти національної безпеки, загрози національній безпеці, система національної безпеки, система забезпечення національної безпеки, національна мета, національна ідея, національні інтереси тощо. Як ми вже зазначали, більшість дослідників національну безпеку асоціюють передусім із необхідністю забезпечення життєво важливих національних інтересів. У даному аспекті слушною є думка російського дослідника П.Бєлова, який вважає,  що поняття життєво важливих інтересів принципово неможливо юридично точно виразити, що спричинює складність їх класифікації, оскільки вони подеколи не співпадають і завжди індивідуальні. Права і свободи, демократія і конституційний лад, як життєво важливі інтереси відповідно особи, суспільства і держави, становлять собою не життєво важливі інтереси, а загальнозначимі або кардинальні цінності, які забезпечують лише взаємодію і бажання кожного жити відповідно до власних орієнтирів. Саме тому, у Концепції слід оперувати етносними категоріями: звичаями, традиціями, віруваннями, саме вони слугують самоідентифікації народів, їх інтеграції і стабільності[7].

Без науково обґрунтованого підходу до визначення сучасного геополітичного стану в світі, неможливо розробити дієву стратегію, тактику і технології забезпечення національної безпеки України. Після колапсу біполярної системи світу, Україна опинилась на роздоріжжі утворення поліполярного світу, який поступово змінить монополярний. Україна на сьогодні перетворилась на фінансово, а подекуди і політично залежну від розвинених західних держав країну. Руйнування сил стратегічного призначення, відмова від сил ядерного стримування, залишили Україну на самоті зі світом, який не прагне вбачати її в якості незалежної держави. Заходи що вживаються різними державами, передусім США та Росією, спрямовані на зведення ролі України до неправомочного придатку, або ж Європи, або ж, за умов подальшого перебування на посаді нинішнього Президента США — Росії. Саме тому на сьогодні в геополітичному плані Україні є вигідним той процес імпічменту, який зараз розпочався в США.

У даному аспекті Україна має всіляко сприяти і підтримувати демократичну партію, яка на початку вересня 2003 ініціювала процес перевиборів президента США від республіканської партії. Водночас, сучасний закон про національну безпеку, так само як і КНБ у свій час, абсолютно не відтворює цих реалій сьогодення, намагаючись переконати усіх у миролюбності України та байдужості щодо власної ролі світі. Насправді ж пояснення лежить у дещо іншій площині: небажанні еліти держави тверезо оцінити ситуацію та чітко визначити критерії віднесення тих чи інших держав до групи або союзників, або противників (опонентів, суперників, ворогів — зміст від цього не змінюється).

Не існує чітко визначеної національної ідеї, не сформовані чіткі національні інтереси, а також ті з них, які є пріоритетними саме на даному історичному етапі розвитку нашої держави. Через це відсутня стратегія унеможливлення протидії намаганням деяких держав, яка б визначала окрім зазначеного вище, способи та методи самозбереження і самовдосконалення української нації в умовах постійних антиетатичних загроз.

Україна вже відчуває і навіть адекватно усвідомлює неозагрозу ХХІ століття — інформаційну, яка вчинює вплив не лише на інформаційну сферу, а й на політичну, економічну, соціальну, духовну, світоглядну, воєнну та інші. Небезпека цієї загрози полягає у тому, що вона формує світогляд, відповідно до якого у політичній сфері Україна є кінцем цивілізації і являє або Захід Росії, або Схід Європи. Через це Україна ніколи не зможе відігравати лідируючої ролі у світі, більше того, в голови пересічних громадян, осліпленим месіанською ідеєю відродження гегемонізму імперії будь-якого кольору, настирливо вкладається думка про неможливість і недоцільність існування незалежної самостійної України. Більше того, відбуваються постійні намагання дискредитувати владу України, інспіруючи весь час якісь скандали і демонструючи тим самим її неспроможність керувати державою. Поки намагання були марними.

У соціальній сфері постійно відбувається насадження культу насильства, грошей, а у більш абстрактному плані — культу капіталізму, де визначаючим є гроші. Поступово це призводить до втрати духовності, яка, до речі, і вирізняє нас від західного суспільства. Також, за допомогою інформаційних заходів здійснюється перманентна дискредитація сил забезпечення національної безпеки: щодо МВС це завдання є не складним через те, що це найчисельніший і найпотужніший силовий орган державної влади; щодо СБУ і Управління державної охорони України — це події у 2001 році із „касетним скандалом”; щодо прокуратури — різні розмови політизованість та заангажованість прокуратури, яка змінює свої рішення, керуючись не законом, а політичною волею; щодо судів — безпрецедентні за своїми масштабами факти корупції, а також намагання зобразити суд в ролі інструмента розправи із невигідними особами; щодо Державної прикордонної служби України і Державної митної служби України — цілеспрямовані акції щодо демонстрації неспроможності контролювати потік мігрантів, а через це неможливість контролювати ситуацію не державному кордоні, що врешті-решт створює загрозу транзиту до Європи різних кримінальних елементів, зброї, наркотичних речовин; щодо Збройних Сил — невдалі запуски ракет, одна з яких „знайшла притулок” у одному з будинків у Броварах, а інша збила російський цивільний літак тощо. При цьому перелічені події звичайно є фактом, але їх інформаційне супроводження, нагнітання обстановки прозахідними, проросійськими або младоукраїнськими ЗМІ, призводить до формування у людини впевненості у незахищеності, а отже пошуку нових структур та механізмів забезпечення власного захисту.

США, являючись на сьогодні одноособовим правителем світу, вкладають велику кількість грошей у забезпечення власної інформаційної безпеки, проте левина частка уходить не на безпеку власної нації, а на проведення інформаційних війн в інших країнах. За офіційними даними, до подій 11 вересня 2001 року, за останні 15 років витрати на розробку і купівлю засобів інформаційної боротьби в США збільшились у 4 рази і посідають перше місце серед розходів на усі їх програми озброєння.

Звичайно, що економіка визначає політику, саме через це будь-які стратегії, доктрини, програми і технології можуть бути втілені у життя у повному обсязі лише за умови реальної дії економіки. Тому, чільне місце серед загроз національній безпеці має посідати загроза фінансовій безпеці як самостійній складовій НБ. Загроза фінансовій безпеці є реальною і небезпечною, через що без практичного оздоровлення кредитно-фінансової сфери, завдання відродження економіки країни стає складно досяжним. Значимість даної загрози для національної безпеки України підвищується через те, що більше половини ВВП країни сьогодні виробляється у „тіньовому” секторі економіки і перебуває поза контролем держави, а отже не бере участь у формуванні доходної частини бюджету.

КНБ не повинна носити однобічний характер. У Концепції мають знаходити практичне відображення геореалії сьогодення. Знаходження на території Росії однієї третини розвіданих ресурсів планети, що не поповнюються, проживанням більше 2 процентів населення Землі, створюють реальну загрозу для України бути втягненою у конфлікт між нею та іншими державами, для яких отримання цих ресурсів стане у нинішньому столітті проблемою виживання.

Останніми часами можна спостерігати, іноді і у латентній формі, намагання деяких політичних кіл послабити позиції нашої країни на міжнародній арені. Уведення наприкінці січня 2002 року санкцій США проти нашої країни, за торгівлю неліцензованими цифровими носіями, блокування морських судів у портах Європейських держав, і взагалі дуже „відчутна” фінансова допомога яскраво характеризують як США в якості стратегічного партнера України, так і Євросоюз, який „усіляко підтримує демократичні перетворення в нашій країні”. Кожний кредит Україні у 200 або 250 мільйонів доларів супроводжується таким пафосним тоном, що складається враження, немов саме ця сума і є панацеєю і нарешті реально допоможе економіці України, яка після тривалої хвороби безповоротно і назавжди одужає. Але про дійсне ставлення до України говорять інші цифри: якщо, наприклад, Угорщина, населення якої складає трохи більше сумарного населення таких 5 українських міст, як Київ, Харків, Донецьк, Одеса, Дніпропетровськ отримала від світових структур біля 90 мільярдів доларів США, то Україна біля 2. Годі вже казати, але бюджет ЦРУ складає лише офіційно біля 60 мільярдів доларів, а на програму боротьби з тероризмом у 2002 році Конгресом США було виділено 42 мільярда доларів, у той час як бюджет України становить трохи більше 6 мільярдів.

У КНБ також повинна знайти відлуння і проблема соціального та майнового розшарування суспільства, при чому має не лише констатуватися цей стан, а бути закладені основи для його виправлення і відновлення здатності держави самостійно вирішувати власні політичні, економічні і соціальні проблеми.

Окрім цього, слід звернути увагу і на той факт, що внаслідок цілеспрямованих інформаційних акцій, був суттєво підірваний авторитет державної влади як у власного народу, так і у світової спільноти. Ренесанс авторитету до влади свідчитиме про одужання цілісного державного організму.

Загалом, причини цих та інших загроз, які мають знайти відображення у КНБ, сягають своїми коріннями у царину несформованості інтегруючої національної ідеї. Без такої конструктивної ідеї побудова незалежної, самостійної держави значно ускладнюється. Одним з чинників утвердження національної ідеї є формування морально-політичного фактору, як стрижня консолідації суспільства.

КНБ має віддзеркалювати правдивий, а не бажаний стан речей, їх реальну, а не  вигідну тим чи іншим політичним колам, оцінку. При чому як сама КНБ, так і усі процеси у сфері національної безпеки мають бути інформаційно забезпечені, тобто знаходити підкріплення на усіх стадіях формування та реалізації національних інтересів. ЗМІ мають забезпечити пропагандистську підтримку національних інтересів. На мою думку, лише в рамках такої КНБ може і має бути сформована інтегруюча різні прошарки українства українська національна ідея, метою якої є єднання українського суспільства, формування позитивного іміджу країни, стійкий розвиток та процвітання держави[8].

Головна мета розроблення і запровадження у життя КНБ полягає у забезпеченні послідовного наближення нації до такого гарантованого рівня безпеки, при якому можна забезпечити значне зниження впливу дестабілізуючих факторів, багатовекторний якісний розвиток системи та усіх її елементів. Практична доцільність розроблення і реалізації такої концепції визначається цілою низкою чинників.

Не можна не сказати і про те, що управління СНБ, засноване на раніше вироблених парадигмах, може призвести до такої деградації системи, коли вона внаслідок дисфункції буде не здатна гарантувати забезпечення інтересів нації.

Ось чому потреба створення ефективної системи національної безпеки не є питанням популістським і кон’юнктурним. І, природно, виникає питання про необхідність теоретико-методологічного обґрунтування функціонування та розвитку даної системи і чільне місце у даній концепції має бути відведено проблемам управління системою національної безпеки.

Підбиваючи підсумок наведеному, а також, ураховуючи динаміку, що об’єктивно відображає процес буття нації, наостанок зазначу, що у КНБ мають бути закладені керівні принципи визначення тих чи інших національних інтересів пріоритетними. КНБ не повинна містити конкретні програми і рекомендації, що спрямовані на забезпечення конкретних національних інтересів. Головним призначенням Концепції має бути формування концептуальної ідеї існування самостійної незалежної держави, а також виживання, стійкий розвиток та процвітання української нації. При чому подальше існування держави і нації повинно розглядатися крізь квартіаду таких компонентів: самозбереження, самовідтворення, самовдосконалення, творче самотворення.

Виходячи з положень пункту 17 статті 92 Конституції України, згідно з якими основи національної безпеки мають визначатися виключно законом України, пропонується затвердити нову редакцію Концепції національної безпеки України. При чому затвердити саме таким нормативно-правовим актом, яким виступає закон.

Звичайно, що окреслені питання деякою мірою можуть носити дискусійний характер, водночас я і не намагався якимось чином аксіоматизувати власні погляди. Основний лейтмотив мого бачення в іншому — привернути увагу наукового співтовариства до методологічних і теоретичних питань розроблення Концепції національної безпеки — основоположного документу, який має стати дороговказом на шляху процвітання і благополуччя самостійної, соборної і незалежної України у ХХІ столітті.

Література