КОНЦЕПЦІЯ МЕРТВОЇ ВОДИ: НАПРЯМИ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ ДЕСТРУКТИВНОЇ ГЕОПОЛІТИЧНОЇ ІДЕОЛОГІЇ НА ПРИКЛАДІ ВІЙНИ РОСІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ

Ліпкан Володимир Анатолійович,

доктор юридичних наук, професор

докторант відділу правових проблем політології

Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України

https://orcid.org/0000-0002-7411-2086

 Надруковано: Ліпкан В.А. Концепція мертвої води: напрями інтерпретації деструктивної геополітичної ідеології на прикладі війни путінського режиму проти Української держави. Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Політичні науки та публічне управління. 2022. № 2 (62).

Діапазон наукової проблеми обраної теми статті зумовлює об’єднання методологічних та інтеграційних дисциплінарних підходів з метою її розв’язання. Логіка дослідження передбачає встановлення взаємного зв’язку між творенням геостратегії сучасної Української держави та розумінням витоків формування неонацистських доктрин в рамках реалізації деструктивної геополітичної практики з боку Росії. За допомогою ретроспективного аналізу досліджується зміст та еволюція концепта „мертва вода” у російських казках, окремих лібрето опер, інших фольклорних витворах мистецтва. Визначено бінарну інтерпретацію ключового концепта. Наведені чисельні конкретні прикладі крадіжки українського фольклору з подальшим уживанням тих чи інших казкових героїв в російських казках. За допомогою методу геостратегічного дискурсу подано авторську модель інтерпретацію концепції „мертвої води” до війни путінського режиму проти України через послідовну характеристику: демілітаризації і денацифікації, безпосередньо скраплення мертвою водою і формування антинаціонального і проросійського уряду в підросійській Україні. Висновується: 1) мета путінського режиму полягає у докорінній ліквідація українства як явища з усіма його компонентами, в тому числі і національної держави і державної нації; 2) Європа перебуває в прямій небезпеці свого існування, оскільки не до кінця розуміє справжні цілі путінського режиму; 3) реалізація концепції „Російська імперія версія 3.0” можлива за умови відгородження Європи від прямої силової допомоги Україні і обмеження лише постачанням зброї та економічними санкціями, тобто обмеження лише ресурсною допомогою без прямої військової и вигляді регулярних військ; 4) переговори з путінським режимом можливі лише з позиції сили, інші формати — це нехитрі спроби погрузити нашу державу в пучину довголітньої війни на виснаження; 5) переродження українства можливе не лише через перемогу над ворогом, а й через докорінну роботу над внутрішнім світом і творенням культури державної нації; 6) силі може протистояти лише сила; 7) війна путінського режиму проти українства є продовженням кількасот річного протиборства добра і вселенського зла

Ключові слова: геостратегія, мертва вода, казки, фольклор, геостратегічний простір, неонацизм путінського режиму, війни путінського режим проти Української держави, деструктивна ідеологія, українська нація, українська культура, стратегічний наратив, українська інтелігенція

Загальна постановка проблеми.

Агресивна та варварська війна путінського режиму проти Української держави поставила чимало запитань передусім практичного характеру, які раніше порушувалися лише в наукових публікаціях і в рамках круглих столів, але на жаль не стали об’єктом вивчення політичних інститутів нашого суспільства з подальшою операціоналізацією в безпосередній політико-безпековій діяльності.

Передусім, це питання:

• за що воює путінський режим проти суверенної соборної і незалежної держави;
• які справжні цілі путінського режиму;
• чим має закінчитися війна;
• які межі експансії геополітичного простору в інтерпретації ідеологів дискримінаційної геополітики путінського режиму.

Детальний аналіз сучасних підходів до формування тих чи інших прогнозів як щодо завершення війни, так і щодо її мети з боку путінського режиму, свідчать про відсутність і неглибоку опрацьованість даного питання передусім з позицій стратегічної науки.

Відтак у даній статті мною, на засадах теорії геостратегії, як концептуальної системи знань про стратегії як інструменти досягнення стратегічних цілей,  унормовується максима про необхідність дослідження та впливу фольклору на формування базових концептів та смислів сучасних теоретичних концепцій, які лягають в основу деструктивної та дискримінаційної геополітики, що її проводить путінський режим.

Аналіз публікацій.

Багатоплановість обраної для дослідження теми зумовлює звернення до ряду аспектів. По-перше, це політологічні дослідження науковців з Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України таких вчених, як: В. Горбатенко, О. Костенко, І. Кресіна, Н. Оніщенко, Ю. Римаренко, В. Сіренко, О. Скрипнюк, О. Стойко, Ю. Шемшученко, В. Явір.

По-друге це наукові історичні витоки формування геостратегічного дискурсу і геостратегії як теорії, які я надибував, дотично опрацьовуючи розвідки таких постатей, як: С. Бандера, В. Габсбург, М. Грушевський, Д. Донцов, Ю. Липа, В. Липинський, Є. Маланюк, В. Мартинець, М. Міхновський, О. Ольжич, З. Пеленський, П. Скоропадський, Я. Стецько, М. Сциборський, О. Теліга, П. Штепа  та ін.

По-третє, фольклорні джерела, конкретні посилання на які робитимуться текстом статті.

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми.

У зазначених роботах згаданих вище дослідників не виявлено дискримінаційної сутності та деструктивного характеру геополітичних доктрин путінського режиму, а також не простежено витоки формування концепції мертвої води, її еволюції та повторюваності і народних казках з подальшою інтерпретацією в концептуальних безпекових документах і геополітичній практиці путінського режиму.

Мета статті полягає у формуванні наукових аргументів щодо виявлення дискримінаційної сутності та деструктивного характеру геополітичних доктрин путінського режиму на підставі аналізу еволюції концепта „мертва вода”.

Для досягнення поставленої мети були поставлені та вирішені наступні наукові завдання: 1) простежити вживання концепта „мертва вода” у руських народних казках; 2) обґрунтувати спадковість доктрини мертвої води для сучасного путінського режиму; 3) подати авторську модель інтерпретації концепції мертвої води до війни путінського режиму проти Української держави. подати пропозиції теоретичного характеру щодо формування геостратегії як політичної теорії в рамках творення геостратегії сучасної Української держави.

Виклад основного матеріалу

Цікавим є звернення до окремих документів доби початку існування Російської Федерації (1990 роки), коли було розроблено документ під назвою „Концепція суспільної безпеки „Мертва вода””. Російською мовою воно перекладаються таким чином, що за початковими літерами „КОБа” виходило справжнє ім’я того „героя”, якого зараз возвеличують в рамках путінського режиму і досі вважають ефективним управлінцем — Й. Сталіна. Якщо аналізувати діяльність та виступи даної особи, то в його політичних поглядах віднайти значну кількість нереалізованих ідей Столипіна, який своєї чергою, тиражував ненависть до України успадковуючи Олександра ІІ.

Водночас витоки ненависті до українства перебувають не лише в площині політичній. Адже безпосередньо політичні рішення були спрямовані на придушення української культури, адже заборонялось:

• викладати українською мовою в початкових школах;
• ввозити на територію Російської імперії з-за кордону книги, написані українською мовою без спеціального дозволу;
• друкувати будь-які книги українською мовою;
• видавати українською мовою оригінальні твори і робити переклади з іноземних мов, тексти для нот;
• влаштовувати концерти з українськими піснями;
• ставити українські театральні вистави.

Це було частковими практичними проявами реалізації концепції мертвої води. Таким чином, констатую про збереження семантичної наступності, тобто формування корелятивних зв’язків між самою концепцією та суб’єктами її реалізації і їхньої практичною діяльністю.

Так, безпосередні прояви концепції мертвої води надибуємо у  віршах придворного царського поета О. Пушкіна, який в поемі „Руслан і Людмила” відзначив, що якщо полити криваві рани „мертвою водою”, то рани переставили кровоточити; лише після цього слід було поливати живою водою, саме тоді герої поему оживали. Без мертвої води через незагоєні рани герой знову міг загинути.

Так, в поемі пісня 6 описується застосування мертвої і живої води (мовою оригіналу):

„…И стал над рыцарем старик,

И вспрыснул мёртвою водою,

И раны засияли вмиг,

И труп чудесной красотою

Процвёл; тогда водой живою

Героя старец окропил,

И бодрый, полный новых сил,

Трепеща жизнью молодою,

Встаёт Руслан. на ясный день

Очами жадными взирает,

Как безобразный сон, как тень,

Перед ним минувшее мелькает.…”^[1].

Переконаний, що не слід вузькоглядно підходити до аналізу творчості О. Пушкіна, оскільки в його творах можна надибати багато думок, в яких він дуже чітко характеризував політичну систему, вектори її розвитку, давав завуальовані оцінки різних імовірностей функціонування політичної системи тощо. Але це тема окремих досліджень. Моє завдання було продемонструвати, що в творчості О. Пушкіна також згадується про концепцію мертвої  води і також зберігається її зміст. Тож фактично О. Пушкін виступав провідником даної ідеї і сформував засади для її дальшого розвитку та імплементації у сучасну геополітичні доктрини керівництва російської імперії на різних етапах її історичного функціонування у різних формах.

Також я звернувся і до руських казок, де знайшов дуже часте згадування про живу воду і мертву воду. Тема живої води виходить за межі мого дослідження в рамках даної статті, тож зосереджу увагу саме на значенні концепта „мертва вода”.

Мертва вода використовувалася у двох цілях^[2]:

1)           її давали пити усілякій нечисті (Змію Гориничу,) перед битвою і під час відпочинку між боями: від цього нечисть слабшала;

2)           перед використанням живої води для відродження до життя, мертвою водою зрошували рани і відновлювали цілісність пораненого або ж навіть розрубленого на шматки мертвого тіла (наприклад: з метою, щоб оживити мертвого господаря, вовк із казки „Казка про Івана царевича, Жар-Птицю і Сірого вовка”, який охороняв Івана Царевича, спочатку полив його мертвою водою, яка мала заживити усі смертельні рани, а вже потім живою водою, яка власно і оживили царевича^[3].

Засновник порівняльно-типологічного методу у фольклористиці В. Пропп також при дослідженні руських казок і формуванні певної наративної схеми запропонував своє бачення змісту мертвої води: „Якщо висловлені пропозиції є вірними, то це пояснює, чому героя спочатку обприскують мертвою водою, а потім живою. Мертва вода його немов добиває, перетворює його в остаточного мерця. Це своєрідний похоронний обряд, який відповідає обсипання землею. Тільки зараз — він справжній мрець, а не істота, яка вітає між двома світами, яка може повернутися вампіром. Тільки тепер, після скроплення мертвою водою, ця жива вода буде діяти”^[4].

Геостратегічний дискурс включає багато компонентів, головне — має враховувати історичні джерела формування тих чи інших смислів або концептів. Тож моє звернення до казок є не простим кроком до знаходження доказів необхідності розроблення теорії геостратегії, а органічним аналізом дійсності в її постійності та спадковості, як системи, в якій визначається наперед визначеність імовірності випадку матрицею можливих станів. Адже сучасний хаос є результатом цілеспрямованих втручань ієрархічно інших рівнів організації світобудови (світового порядку), що мають власну еволюцію та історичні витоки.

Я також далекий від примітивізації руських казок і прагнення довести їхню лубочність, кустарність та убогість. Так, Кривуля С. відзначає: „Якщо спрощено, то російські народні казки цілком можна видавати під грифом „від 3 до 6 років”, українські ж – „для молодшого та середнього шкільного віку”.

Відмічу, що якщо той чи інший автор чогось не бачить і не розуміє, не визнає змісту або не може просто його угледіти (причини при цьому можуть бути різними), то це аж ніяк не означає, що його там не існує. Це просто даний автор цього не бачить. Метод редукціонізму наразі за таких випадків вихолощує справжній, глибинний зміст казок, унеможливлює зрозуміти вектори розвитку подій і реалізації тих чи інших стратегій, які в рамках геостратегії включають імовірнісну визначеність, яка в рамках концепції мертвої води трактується як оцінка міри можливого, що дорівнює самовільній реалізації на основі попереднього самоуправління і без втручань ззовні, помножена на міру потенціалу особистості стратегічного архітектора.

Так, наприклад в українській політологічній науці практично немає досліджень і впливу на геостратегію того факту, що у травні 2012 року було немов в жарт створено цілий проект „Казкова карта Росії”, на якій батьківщиною Колобка зазначена та сама, що й у Леніна, Ульяновська область. Корінними росіянами значаться Дід Мороз і Снігуронька, золота рибка, соловей-забіяка, Чахлик Невмирущий, Кікімора, Баба Яга, Іван-дурник, курочка Ряба та Ілля Муромець^[5].

Казкове брендування регіонів Росії насправді мало далекосяжну мету: переписати та привласнити історію шляхом підроблення і крадіжки героїв з інших країн до себе, таким чином сформувавши історичні підвалини до нинішнього права реалізовувати власну велич за допомогою геноциду, вбивств, тортур та тероризму і агресивної війни. Адже як я зазначав у попередніх своїх статтях геостратегічний простір фактично включає в себе сакральний ландшафт, а також фольклорний ландшафт, які становлять основу та засаду самобутності автохтонної політичної та державної української нації.

На жаль у світі фольклор не охороняється на міжнародному рівні, тому визначити казки, легенди, міфи та легенди продуктом інтелектуальної власності українського народу неможливо. Однак можливо і потрібно розвивати власний фольклор, додавати йому сучасних рис та ознак, при цьому, зберігаючи оригінальну наративну схему, алгоритм якої має відповідати загальній концепції геостратегії сучасної Української держави.

На це відреагували свого часу свідомі українські дослідники.

Так, не погоджуючись із крадіжкою з українського фольклору „колобка”, на думку К. Олійника, вище Чернігова ще 100-150 років тому пшениця не росла, росла тільки гречка. Тож я можу точно сказати, що це казка хліборобського народу. А в російській мові навіть не було такого слова, як „коло”^[6].

Те ж саме, стверджує і М. Применко стосовно Іллі Муромця, який був зовсім не з російського Мурома, а з українського містечка Муровськ.

Щодо Незнайки. Незнайка — українець, і Микола Носов — український казкар, який народився у місті Ірпінь, провів там своє дитинство. Він жив на вулиці Квітковій, власне, на якій і відбуваються всі події «Незнайки». І зараз там є ця вулиця, цей будинок^[7].

Почасти герої казок прив’язуються до конкретної території, а отже свідчать про географічний ареал розвитку того чи іншого етносу, формуються уявлення про глибинні коріння українства, його геоісторичну роль і геоісторичне підґрунтя формування сучасної теорії геостратегії.

Тому важливим завданням в цьому напрямі виступає популяризація та осучаснення казок з тією метою, щоб сучасне покоління української нації знало свої історичні коріння, знало той факт, що ми маємо багату та давню історію, додатковими доказами якою виступають казки, легенди і міфи; з давніх давен українці існували і розвивалися на своїй землі, чужого не захоплювали, але й свого не віддавали.

Це є важливим також і з іншого боку: розуміння корінь формування деструктивних геополітичних доктрин, що реалізуються тими чи іншими державами, зокрема шляхом реалізації агресивної політики Росії, її варварської війни, цілеспрямованого геноциду українського народу в різний спосіб у різні історичні епохи.

Казка плекає українську історію, традиції та ілюструє самобутність української нації^[8].

Звичайно, можна багато наводити й інших прикладів, однак це окрема дослідження. Моє завдання у даному сегменті наукового дослідження полягало у тому, щоб проілюструвати важливість правильного трактування казок як альтернативних джерел формування геостратегії як нашої держави, так і формування антиукраїнських геополітичних доктрин і політико-небезпечних практик.

Отже стверджую, що концепція мертвої води виступає одним із джерел формування сучасних неонацистських геополітичних доктрин, які продовжує реалізовувати путінський режим.

Вертаючись до визначеного вектора даного дослідження, відзначу, що достатньо детально намітили напрямки досліджень формування історичного підґрунтя та виявили історичний зміст фундації тогочасного контексту концепції мертвої води вода як джерела формування сучасних неонацистських доктрин.

Отже фактично, якщо співставити захоплення Путіна Сталіним, порівняння Путіна саме зі Сталіним^[9], а не, наприклад, із Петром І (хоча певна спроба Путіним була зроблена, коли він назвав себе наче „збирателем земель”),  опертя на його принципи, доктрини та концепції, постійне цитування Путіним Сталіна, як найефективнішого керівника СРСР (Російська імперія 2.0), стає очевидним, що будова руського світу наперед визначена, що я можу з урахуванням опрацювання чисельного матеріалу стосовно змісту російських народних казок та ключових опер^[10], і сучасного контексту крізь призму концепції мертвої води, подати у наступній формі та авторській інтерпретації.

1. 1.                  Денацифікація і демілітаризація — це є скроплення мертвою водою на рани. Рани —  це українство, українська територія, яка визнається і ідентифікується Росією виключно власної територією, а нарід „українці”, це ті руські люди, що заблукали темрявою та оманливим шляхами західних цінностей. Тобто в розумінні послідовників путінського режиму і авторів нацистських концепцій саме по собі українство є раною на їхньому тілі, а відповідне бажання українців мати власну культуру і взагалі ідентичність інтерпретується в якості українізації, з якої потрібно врешті-решт покінчити. Саме українізацію і маніфестацію української ідентичності свого часу відверто і жорстоко заперечував і усіляко придушував Сталін у 1930 роках: саме тому він зорганізував голодомор. Тобто українська ідентичність і українство для росіян це рана, тому її потрібно збризнути мертвою водою;
2. 2.                  Мертва вода — це фізичне знищення усього українського (мистецтва, культури, поезії, кіно), україномовного, національного — усього, що має навіть подобу і напрям до набуття українством власної ідентичності. Факт існування незалежної та соборної абсолютно заперечується, а якщо його немає то саме Українська держава є найпершим і найнеобхіднішим елементом для знищення. Бо з позицій даної концепції знищити не можна того що не існує, а в уявленні путінського режиму, України не існує. Отже для них це не знищення, і підготовка до очищення власної території і власного народу, який став не на той шлях. Мертва вода має повністю добити і доконати українську державу, перетворити її на суцільний попіл, на остаточного мерця.

Тому війна (представники путінського режиму називають її спеціальною військовою операцією) — це своєрідний похоронний обряд Української держави, який відповідає обсипанню землею. Ось чому бомбардування мирних міст, пологових будинків, торгівельних центрів, дитячих садків та шкіл, переповнених цивільними людьми залізничних вокзалів, мародерство, геноцид, зґвалтування тощо є засобами перетворення української нації на справжнього мерця, тобто на ту націю, яка вже не зможе отямитися, відновитися, відродитися і навіть існувати нехай і зрабованою, але все одно нацією. Жодної реінкарнації в даному контексті не передбачено, на додаток для чого додатково утворено мережу фільтраційних таборів. Отже повне знищення, тотальна ліквідація держави, її інститутів, умисне убивство громадян, знищення інфраструктури — це і є мертва вода.

Ось чому не потрібно шукати простих відповідей та керуватися формальною логікою критеріями прагматизму, розраховувати економічний сенс санкцій і всіх пакетів, марно сподіватись на якийсь рух зсередини країни тощо і на підставі цього будувати гіпотетичні сценарії, коли Росія сяде за стіл переговорів, коли санкція нарешті справлять вплив або ж що наступного разу „бомбитиме” руська армія чи на яку наступну країну вона нападатиме;

1. 3.                  Антинаціональне щодо власного населення і проросійське керівництво — тільки тоді, після скроплення мертвою водою, коли: все українське буде докорінно знищено вщерть; уконституйовано нейтральний статус; знищено будь-які навіть гіпотетичні спроби спротиву через демілітаризацію; проведено денацифікацію, тобто організовано ретроградну трансформацію з нації до населення, етнографічної маси (за М. Міхновським^[11]); знищену інституційну спроможність щодо будови національної держави; сформовано рабський менталітет і рабську душу, — жива вода почне діяти. Цей початок скраплення живою водою виявляється на думку росіян у формуванні та влитті решток біоістот після тотального знищення Української держави, які органічно, на їх думку, інтегруються до руського світу, до руської цивілізації у форматі підросійської України.

Із цього приводу свого часу ідеолог інтегрального соціал-націоналізму Я. Стецько писав, що москво-комунізм є окупантським продуктом для поневолення чи експлуатації багатств України та визиску праці українських людей [6][12].

Тож, прагнення російського режиму знищити Українську Державу має свою давню історію і завдання нашого покоління, цю історію покінчити і почати нову історію: історію відновлення власної державності.

Висновки

1. Мета путінського режиму — повна ліквідація українства. Не слід впадати в оманливі мрії, користуватися логікою або прагматизмом, лінійним моделюванням, етикою або культурологічним дискурсом. Це невірні інструменти для прогнозування діяльності путінського режиму.

2. Європа перебуває в прямій небезпеці свого існування. Механізм мертвої води, за умови програшу України,  буде застосований до усього „геополітичного простору”, якій на думку неонацистів може бути різним за своїм складом і не обмежуватись „пострадянським простором”.

3. Реалізація концепції „Російська імперія версія 3.0” можлива за умови відгородження Європи від прямої силової допомоги Україні. Відсутність силової підтримки Української держави реальними силами, а не лише засобами, поєднана із низкою гами інших чинників, утворюють можливість не лише відновити проект Російської імперії 3.0 а й стати творцем нового світового порядку, засадою якого стане концепція руського світу, на базі кого відбудеться поглинання руською цивілізацією усіх інших націй на народів на європейському континенті. Стосовно ж інших просторів і європейських держав, то їхнє поневолення і загарблення за таких умов буде питанням лише часу, а не самого факту.

4. Переговори з путінським режимом можливі лише з позиції сили. Коли у нашої держави буде сила і спроможність її реалізувати для реалізації національних інтересів, тоді є доцільним проводити переговори. Інші формати — обман, фарисейство і державна зрада, спроба „домовитись” окремими особами для реалізації власних бізнесових інтересів.

5. Переродження українства можливе не лише через перемогу над ворогом, а й через докорінну роботу над внутрішнім світом і культурою державної нації. Без ліквідації корупції як системоутворюючого чинника функціонування нашої держави, ми формуємо умови для майбутніх громадянських війн, створюємо засади до дисбалансу інституційної спроможності щодо творення геостратегії сучасної Української держави.

Нині я чітко змоделював за допомогою екстраполяційної моделі, як прості, на перший примітивний погляд, казки формують сучасні деструктивні доктрини, зокрема мертвої води, і реалізуються на практиці при неможливості ефективної діяльності міжнародних інституцій і зайвій бюрократизації щодо силового вирішення і розв’язання ситуації на театрі воєнних дій.

6. Силі може протистояти лише сила. Ми не маємо передавати цю війну нашим дітям, адже наші батьки/діди передали її нам. Війна може бути завершена лише перемогою.

7. Війна путінського режиму проти українства є продовженням кількасот річного протиборства добра і зла. Війна не є випадковою реалізацією імовірнісної наперед визначеності, що полягає в інформаційній відповідності хронотопного фрагмента світобудови і геостратегічного ландшафту. Війна не є випадковою, безпричинною і безцільною. Війна путінського вселенського зла проти Добра має чітку причину, історичне підґрунтя і мети. Наше завдання, окрім боротьби зі злом, мати власну мету і власну причину, які спиратимуться на власні історичні початки та ґенезу стратегічного балансу.

8. Концепція мертвої води і її витоки та джерела в народному фольклорі — концепція некрофілії, теоретичний базис для управлінців деструктивізмом, які заперечують імовірнісні визначеності як об’єктивну даність.

Добро має перемогти вселенське зло.