Комунікаційна система в публічному управлінні

Сивак Тетяна Володимирівна,

к.держ.упр., докторант кафедри

парламентаризму та політичного менеджменту

НАДУ при Президентові України,

 

Взаємодія публічної влади і громадянського суспільства є основою для створення ефективної системи публічного управління в Україні. Публічне управління традиційного розглядається як вид соціального управління, суспільної діяльності та у контексті сукупності відносин: влади і політики, гілок влади між собою, виконавчої влади і місцевого самоврядування, органів публічної влади і суспільства тощо. У дослідженнях, що розглядають зазначені аспекти взаємодії, державна влада традиційного представляється як механізм впливу на суспільство, тобто функціонування дихотомії “держава – суспільство” на основі механізму прямих зв’язків.

Механізм зворотних зв’язків у процесі взаємодії публічної влади і громадянського суспільства – це постановка суспільних проблем перед владою та оцінка її діяльності. За таких умов у органів влади виникає можливість спільно з суспільством вирішувати артикульовані суспільні проблеми, консолідуючи суспільство та підвищуючи ефективність публічного управління. Взаємодія – це “процес взаємного впливу елементів один на одного, найбільш універсальна форма руху і розвитку” [8, с. 8]. Особлива роль у цьому процесі належить публічній владі і громадянському суспільству, а основу становить виникнення цілей знизу, від громадянського суспільства, що в умовах демократії є справжнім і актуальним джерелом формування цілей публічного управління. Тому публічне управління невід’ємне від взаємодії з усією системою організації і функціонування громадянського суспільства та існує в рамках взаємодії з ним, спільними зусиллями формуючи основу колективного і громадського життя.

На центральні органи влади покладається важлива функція – формувати майбутнє країни, нації, суспільства, забезпечувати національну безпеку тощо. Взагалі, тільки держава, як єдиний інститут історії, здатна завдяки своїм ресурсам працювати з майбутнім та є єдиною структурою, яка може формулювати і вирішувати стратегічні завдання й управляти майбутнім. Як зазначає Г. Почепцов “держава наближає власне майбутнє, коли займається ним, вона будує чуже майбутнє за чужим сценарієм, коли не звертається до проблематики майбутнього та не розробляє власної стратегії” [6]. Будь-яке нововведення, зміна перш ніж набути форм реальності та практичного використання проходить три етапи: віртуальну, інформаційну та справжню реальність. Інформаційний і віртуальний простір становлять особливу цінність для держав, тому що дозволяють управляти двома найважливішими складниками масової свідомості: уявленням про минуле і сьогодення [7].

У цьому контексті вагоме значення мають стратегічні комунікації, як важливий принцип публічного управління демократичних країн, сутність якого полягає у скоординованому та належному використанні комунікаційних можливостей держави, спрямованих на просування її цілей [1], акумуляції ресурсів органів влади та громадянського суспільства. Саме органи публічної влади задають стратегічний вектор розвитку держави, формують відповідну державну політику, забезпечують скоординованість діяльності органів влади, у тому числі і комунікаційної, та адекватне використання можливостей і ресурсів для досягнення визначених ними стратегічних цілей.

У контексті нашого дослідження також необхідно розмежувати поняття “комунікаційна система” і “комунікативна система” в публічному управлінні, адже стратегічні комунікації мають безпосереднє відношення до системи державних комунікацій. Погоджуємось з визначенням Конецької В., яка характеризувала комунікативні системи як функціонально орієнтовані сукупності різнорідних комунікативних засобів, що взаємопов’язані мовними і немовними чинниками спілкування у відносно цілісну єдність. Безліч комунікативних систем зумовлена їх цільовим призначенням, різнорідністю комунікативних засобів і способами їх актуалізації [3].

На думку В. Литвиненка, комунікативні системи – це сукупність мовних знаків, які перебуваючи під впливом комунікативних зв’язків передають інформацію за допомогою мовленнєвих форм і засобів у межах однієї природної мови [4, с. 31]. Також варто зазначити, що поняття мови та мовних знаків необхідно розглядати в широкому семіотичному значенні, враховуючи культурні особливості та специфіку соціуму. Наприклад, у межах однієї мови з лінгвістичного погляду може існувати безліч комунікативних систем, що будуть ґрунтуватись, приміром, на професійній мові або мові різних соціумів.

Дослідниками та засновниками поняття “комунікаційна система” вважаються К. Шеннон та В. Вівер, які завдяки математичній моделі комунікацій пояснили процес передавання інформації від джерела до отримувача [9]. Подальший розвиток дослідження комунікаційної системи відбувався у наукових працях Г. Маклюена [5]. Відповідно до його технологізованих тверджень, сам засіб комунікації і є повідомленням, або іншими словами, будь-яке повідомлення ґрунтується на певному засобі комунікації, наприклад, змістом кіно є роман, змістом роману – мова тощо. На його думку, всі структури передавання інформації можна вважати універсальними законами буття, сутність яких зводиться до абсолютизації інформаційних засобів і мов у формуванні подібних способів життя, діяльності і мислення людей, які живуть у різних країнах, але в одні й ті самі епохи [3].

Таким чином можемо визначити, що комунікаційна система призначена для управління процесами передавання інформації, зокрема між різними комунікативними системами. Комунікативні системи входять в структуру комунікаційних систем. Механізм взаємодії між двома комунікативними системами відбувається за схемою: інформація з першої комунікативної системи (від відправника) через різні види соціальних комунікацій (технології передавання інформації) потрапляє до другої комунікативної системи (до одержувача).

Отже, можемо узагальнити вищезазначене і визначити сутність комунікаційної системи в публічному управлінні, яка зводиться до процесу передачі інформації від органів влади до суспільства. Тобто відбувається обмін інформацією між комунікативною системою держави у особі органів влади і сукупністю комунікативних систем цільових аудиторій в залежності від здійснення державно управлінського впливу.

 

Список використаних джерел

  1. Доктрина інформаційної безпеки України : за станом на 25.02.2017 р. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://www.president.gov.ua/documents/472017-21374
  2. Землянова Л. М. Коммуникативистика и средства информации. Англо-русский толковый словарь концепций и терминов. / Л. М. Землянова. –  М. : Изд-во Моск. ун-та, 2004. –  С. 199.
  3. Конецкая В. П. Социология коммуникации : учебник / В. П. Конецкая. –  М. : Международный университет бизнеса и управления, 1997. –  С. 69– 71.
  4. Литвиненко В.В. Комунікативна та комунікаційна система – диференціація понять / В.В. Литвиненко // Current issues of mass communication. – 2013. – Issue 14. – С. 30-32.
  5. Маклюэн Г. М. Понимание Медиа: Внешние расширения человека / Г. М. Маклюэн ; [пер. с англ. В. Николаева; закл. ст. М. Вавилова]. — М. : Жуковский ; «КАНОН-пресс-Ц», «Кучково поле», 2003. –  464 с.
  6. Почепцов Г.Г. Держава як інструментарій по роботі з майбутнім / Г. Почепцов // MediaSapiens. – 05.06.2011. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ms.detector.media/mediaprosvita/research/derzhava_yak_instrumentariy_po_roboti_z_maybutnim/focus.ua/focus.ua
  7. Почепцов Г.Г. Інформація без зв’язку з реальністю [Електронний ресурс] / Г. Почепцов // Незалежний культурологічний часопис ; 07.09.2018. – Режим доступу : http://www.ji-magazine.lviv.ua/2018/Pocheptsov_inform-bez-zvjyazku-z-realnoctyu.htm
  8. Суспільство та влада: механізми взаємодії : навч.- метод. матеріали для слухачів дисципліни “Механізми взаємодії суспільства і влади” / А. М. Михненко, С. О. Кравченко, І. В. Пантелейчук та ін. – К. : НАДУ, 2013. – 80 с.
  9. Shannon C. E. The Mathematical Theory of Communication / Claude E. Shannon, Warren Weaver. –  Urbana : The University of Illinois Press, 1949. –  117 p.