Собків Ярослав Мар’янович,
здобувач Національного університету
біоресурсів і природокористування України
Визначено наукові підходи щодо класифікації прав і свобод людини та громадянина, окреслено співвідношення понять «права на інформацію» та «інформаційні права і свободи людини та громадянина», визначено місце інформаційних прав і свобод у системі інших прав і свобод людини та громадянина; виділено основні інформаційні права і свободи людини та громадянина.
Ключові слова: право на інформацію, класифікація інформаційних прав і свобод людини та громадянина, інформаційні права і свободи людини та громадянина
Определены научные подходы к классификации прав и свобод человека и гражданина, определены соотношения понятий «права на информацию» и «информационные права и свободы человека и гражданина», определено место информационных прав и свобод в системе других прав и свобод человека и гражданина; выделены основные информационные права и свободы человека и гражданина.
Ключевые слова: право на информацию, классификация информационных прав и свобод человека и гражданина, информационные права и свободы человека и гражданина
Definitely scientific approaches to classification of rights and freedoms of man and citizen, and determined the ratio of the concepts of “right to information” and “information rights and freedoms of man and citizen”, the place of information rights and freedoms of some other rights and freedoms of man and citizen, identified key information rights and freedoms of man and citizen.
Keywords: right to information, classification of information rights and freedoms of man and citizen, information rights and freedoms of man and citizen
Актуальність теми дослідження
Інститут прав і свобод людини та громадянина не є сталим, оскільки на його становлення, розвиток та трансформацію впливають різні фактори. На кожному історичному етапі становлення держави та громадянського суспільства ці фактори різні. Нині найбільш вагомими чинниками, що детермінують перегляд усталених поглядів на цей інститут, є інформатизація та глобалізація. Завдяки ним з’явились нові права та свободи – інформаційні права і свободи, а ті права та свободи, що є давно відомими, набули яскраво вираженого інформаційного характеру.
Водночас інформаційні права і свободи як новий малодосліджений правовий феномен не знайшли адекватного наукового дослідження в юридичній доктрині. У зв’язку з чим обрання теми цієї наукової статі має надзвичайно актуальне значення.
Мета статті
Метою даної статті є дослідження видів інформаційних прав і свобод людини та громадянина. Виходячи з розуміння загальної проблеми, автором поставлені такі завдання: 1) визначити наукові підходи щодо класифікації прав і свобод людини та громадянина; 2) окреслити співвідношення понять «права на інформацію» та ««інформаційні права і свободи людини та громадянина»; 3) окреслити види інформаційних прав і свобод людини та громадянина тощо.
Виклад основного матеріалу
Науково-теоретичні дослідження у цій сфері представлені роботами вітчизняних та зарубіжних фахівців конституційного, інформаційного. адміністративного, міжнародного, кримінального тощо права, а саме: І. Арістової, О. Баранова, І. Бачило, В. Гавловського, В. Демиденка, М. Дімчогло, В. Залізняка, Л. Капінус, А. Колодія, В. Копєйчикова, В. Ліпкана, В. Логінова, Ю. Максименко, Ф. Рудінського, К. Татарнікової, Ю. Тодики, А. Туніка, К. Череповського, О. Чуприни тощо.
З метою розкриття плюралізму інформаційних прав і свобод людини та громадянина вважаємо за необхідне окреслити ряд концептуальних засад, на яких базується авторська концепції розуміння змісту предмету розгляду.
- «Право на інформацію» та «інформаційні права» поняття нетотожні. Поняття «інформаційні права і свободи людини та громадянина» є поняттям більш широким, оскільки охоплює не лише можливість «вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію будь-яким способом, на свій вибір» або навіть «можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів», а це усі права і свободи людини і громадянина, що мають інформаційний характер.
- Інформаційні права і свободи людини та громадянина становлять цілісний екзистенціальний феномен, який можна пізнати винятково крізь призму їх системних властивостей, що знаходить свій прояв у наявності прав і свобод інформаційного характеру у різних сферах життєдіяльності суспільства. Відтак доцільно говорити про інформаційні права і свободи людини та громадянина в екологічній сфері, економічній сфері, політичній сфері, управлінській сфері тощо, які корелятивно поєднані і в своїй інтегративній сукупності складають систему інформаційних прав і свобод. Адже поява інших сфер життєдіяльності суспільства не змінює сутності цього феномена. Нині будь-які суспільні відносини знаходять свій прояв через інформацію, інформаційну сферу. Можна стверджувати, що інформаційні права і свободи є в будь-якій сфері життєдіяльності суспільства.
- Правові норми, визначаючи конкретний зміст прав і свобод людини та громадянина, не дають їхнього вичерпного переліку. Розвиток міжнародного та національного законодавства, юридичної доктрини сприяє перманентному розширенню спектру прав і свобод людини та громадянина.
Загалом у історичному розвитку прав і свобод виокремлюються три покоління. На першому етапі (кінець XVIII ст. – початок ХІХ ст.) у конституційних актах фіксуються, як правило, дві групи прав і свобод – особисті (тобто цивільні) свободи та політичні права. В межах особистих прав виокремлюються деякі інформаційні права, зокрема свобода думки й слова, свобода світогляду й віросповідання, право на звернення до державних органів тощо. Політичні права забезпечують можливість брати участь в управлінні державою, серед яких виділяють таке інформаційне право як свобода друку.
«До другого покоління можна віднести соціально-економічні права і свободи, що гарантують інтереси людини в суспільстві й державі (право на власність, право на працю, право на сприятливі умови праці, право на відпочинок, право на охорону здоров’я й медичну допомогу, право на освіту, право на вільний вибір сфери діяльності), а також права соціально-культурного характеру. Останні забезпечують можливість особи користуватися досягненнями вітчизняної і світової культури для особистого розвитку і творчості. Ця група прав була зафіксована в різних національних і міжнародних документах протягом XX ст.» [1, с. 154].
«До третього покоління належать права і свободи, що забезпечують якість життя. Маються на увазі право на сприятливе навколишнє середовище і свобода інформації (можливість збирати, зберігати й поширювати будь-яким доступним способом будь-яку інформацію, що не становить таємниці). Ці права стали одним із правових інструментів боротьби людства із глобальними проблемами – екологічною небезпекою й інформатизацією життя – у період переходу до постіндустріального суспільства» [1, с. 154].
У Розділі ІІ чинної Конституції України вміщено перелік основних прав і свобод людини і громадянина в Україні, але немає їх чіткого розмежування чи офіційної класифікації, тобто кожен в Україні має права на:
- вільний розвиток своєї особистості (ст. 23);
- життя (ст. 27);
- свободу та особисту недоторканність (ст. 29);
- недоторканність житла (ст. 30);
- таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31);
- невтручання в особисте і сімейне життя (ст. 32);
- свободу пересування та вибору місця проживання (ст. 33);
- свободу думки і слова, інформацію (ст. 34)
- свободу світогляду і віросповідання (ст. 35);
- свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації (ст. 36);
- участь в управлінні державними справами (ст. 38);
- мирні збори (ст. 39);
- письмові звернення до органів державної влади (ст. 40);
- власність та результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 41);
- підприємницьку діяльність (ст. 42);
- свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав (ст. 54) тощо.
Крім того нині ряд прав і свобод людини та громадянина також мають інформаційний характер, зокрема без права на інформацію неможливо наповнити реальним змістом такі конституційно закріплені права, як:
- право на вільний розвиток своєї особистості (ст. 23);
- право на повагу гідності (ст. 28);
- невтручання в особисте і сімейне життя (ст. 32);
- право на свободу світогляду (ст. 35);
- право на свободу об’єднання (ст. 36);
- право брати участь в управлінні державними справами, виборчі права (ст. 38);
- право на збори, демонстрації, мітинги (ст. 39);
- право на звернення до органів влади, місцевого самоврядування (ст. 40);
- свобода літературної, художньої, наукової творчості (ст. 54);
- право знати свої права та обов’язки (ст. 57) тощо.
Узагальнивши основні положення позицій різних фахівців юридичної науки, можна виділити кілька критеріїв класифікації прав і свобод людини і громадянина.
1) За роллю держави у реалізації прав людини і громадянина:
а) негативні – права, що охороняють особу від впливу влади (зловживання нею) шляхом її обмеження (свобода слова, преси, релігії, пересування, вибору професії, право на недоторканність приватної власності, таємниця і недоторканність листування, право на недоторканність житла тощо);
б) позитивні – права, що вимагають від держави захисту особи, забезпечуються державою, передбачають «позитивне втручання» з боку держави у їх здійснення (право на освіту, свобода будь-якої творчої діяльності, право на інтелектуальну власність, право на вільне використання своїх здібностей і майна, право на соціальну безпеку і захист в умовах безробіття, право на сприятливе навколишнє середовище, право на охорону здоров’я і медичну допомогу, право на гідне життя тощо).
2. За часом проголошення:
а) першого покоління;
б) другого покоління;
в) третього покоління.
3. Залежно від належності особи до певної держави:
а) громадян;
б) іноземців;
в) осіб без громадянства;
г) осіб з подвійним громадянством.
4. За ступенем розповсюдження:
а) загальні – розповсюджуються на всіх громадян;
б) спеціальні – розповсюджуються на окрему категорію громадян, що залежить від соціального, службового положення, статі, віку тощо.
5. За кількістю суб’єктів, що реалізують, права і свободи:
а) індивідуальні (право на життя, труд);
б) колективні (право на мітинги, страйки).
У юридичній науці найбільшого поширення набула класифікація прав і свобод людини та громадянина за сферами діяльності держави і громадян (за сферами реалізації в суспільному житті). Зокрема за цим критерієм виокремлюють такі види прав і свобод людини та громадянина:
1) громадянські або особисті права й свободи – це природні, основні, невід’ємні права людини, що необхідні їй для забезпечення фізичного і духовного розвитку (право на життя, особисту недоторканність, свободу пересування, вибір місця проживання, безпечне навколишнє середовище, житло, на ім’я, честь і гідність, на справедливий, незалежний і публічний суд;
2) політичні права і свободи – можливості (свободи) громадянина брати участь в управлінні державою й у суспільному житті, впливати на діяльність різних державних органів, а також громадських організацій (право обирати і бути обраним у представницькі органи державної влади і місцевого самоврядування, право створювати громадські об’єднання і брати участь у їхній діяльності, свобода демонстрацій і зборів, свобода слова, думок, у тому числі свобода друку, радіо, телебачення тощо);
3) економічні права і свободи – можливості (свободи) людини і громадянина розпоряджатися предметами споживання й засобами виробництва (право на приватну власність, право кожного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом);
4) соціальні права і свободи – можливості (свободи) особи вільно розпоряджатися своєю робочою силою, використовувати її самостійно чи за трудовим договором (право на вільну працю, право на соціальне забезпечення, відпочинок, освіту, гідний рівень життя тощо);
5) культурні права та свободи – можливості (свободи) збереження і розвитку національної самобутності людини, доступу до духовних досягнень людства, їх засвоєння, використання й участі надалі у їхньому розвитку (право на освіту, навчання рідною мовою, право на використання вітчизняних і світових досягнень культури і мистецтва, право на вільну наукову, технічну і художню творчість тощо).
Відсутність нормативно закріпленої класифікації прав і свобод людини та громадянина, а також їх невичерпність та постійний розвиток сприяє плюралізму наукових підходів у даному контексті.
Екстраполюючи вищезазначені погляди на предмет розгляду (інформаційні права і свободи) слід зауважити, що на думку одних вчених, ці права належать до громадянських прав і свобод, на думку ж інших – до політичних, треті вказують, що вони є культурними тощо.
Наприклад, у праці колективу авторів «Права людини як фактор стратегії стійкого розвитку», згадуючи про конституційні права і свободи (слова, думки, інформації тощо), автор глави про політичні права розглядає їх як «побічні» та напрямки, не зв’язані з проблемою стійкого розвитку [2, с. 12].
В. Я. Тацій, В. Ф. Погорілко, Ю. М. Тодика до особистих (громадянських) прав і свобод людини відносять, насамперед, право на життя, на повагу її гідності, свободу та особисту недоторканість, свободу думки і слова, світогляду і віросповідання, свободу пересування тощо [3, с.126-137]. Але визначаючи політичні права і свободи громадян України, вчені відносять до них право на свободу друку та інформацію, тобто розподіляють ч. 1 і ч. 2 ст. 34 на два різних права.
У цьому контексті ми підтримуємо Н. В. Кушакову, яка зазначила: «конституційні права на свободу думки і слова та інформацію в будь-якій формі, закріплені відповідно у ч. 1 і ч. 2 ст. 34 Конституції – це перш за все особисті права кожної людини, але в певних аспектах і політичні права громадян України (наприклад, у разі отримання чи поширення певної інформації під час виборів та т.п.). Право на інформацію можна також віднести і до культурних прав, бо його можна розглядати в контексті реалізації свободи літературної, художньої, наукової і технічної творчості (ст. 54), реалізації права на освіту (ст. 53) тощо. Виникає також питання, чи можна ототожнювати право на свободу думки і слова, тобто право на вільне самовираження, та право на інформацію, чи треба розглядати їх як окремі права. Виходячи із змісту ст. 34 Конституції України, ст. 10 («Свобода вираження поглядів») Конвенції про захист прав та основних свобод людини (в редакції протоколу №11 від 1 листопада 1998 р.), де говориться, що право на свободу вираження своїх думок включає свободу отримувати та поширювати інформацію, та із сучасного розуміння поняття інформації можна зробити висновок, що право на інформацію – це складова права на самовираження, а отже, особисте право кожного» [4, с. 78-79].
Висновки
Отже, ще раз стверджуємо, що інформаційні права і свободи людини та громадянина становлять цілісний екзистенціальний феномен, який сприяє наявності прав і свобод інформаційного характеру у різних сферах життєдіяльності суспільства. Відтак доцільно говорити про інформаційні права і свободи людини та громадянина в екологічній сфері, економічній сфері, політичній сфері, управлінській сфері тощо, які в інтегративній сукупності складають систему інформаційних прав і свобод. Адже поява інших сфер життєдіяльності суспільства не змінює сутності цього феномена. Нині будь-які суспільні відносини знаходять свій прояв через інформацію, інформаційну сферу.
Щодо класифікації інформаційних прав і свобод людини та громадянина, то вона може здійснюватися за різноманітними критеріями та не є усталеною, оскільки вони є невичерпними.
Список використаної літератури:
- Бесчастний В. М. Конституційне (державне) право зарубіжних країн : [Підручник] / К. : Українська правнича фундація, 2008. — 378 с.
- Бачило И. Л. Информационное право. Роль и место в системе права Российской Федерации / И. Л. Бачило // Государство и право. — 2001. — № 2. — С. 5—14.
- Конституційне право України : [Підручник] / [Академія правових наук України; За ред. В. Я. Тація, В. Ф. Погорілка, Ю. М. Тодики]. — К. : Українська правнича фундація, 1999. — 678 с.
- Кушакова Н. В. Конституційне право на інформацію в Україні (порівняльний аналіз) : дис. … канд… юрид. наук: 12.00.02 / Наталія Вадимівна Кушакова. — К., 2003. — 243 с.