ІСТОРИЧНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ВСТАНОВЛЕННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА НЕВИКОНАННЯ ВИМОГ ЩОДО ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЕЛЬ ЗА ЇХ ЦІЛЬОВИМ ПРИЗНАЧЕННЯМ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ, ПОЧИНАЮЧИ З 20-Х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ

Шевченко Олексій Олексійович,

здобувач третього (освітньо-наукового) рівня вищої освіти, аспірант

Академії  праці, соціальних відносин і туризму

(м. Київ, Україна)

ORCID: 0009-0007-8352-1125

Науковий керівник:

ЛІПКАН Володимир Анатолійович 

доктор юридичних наук, професор,

професор кафедри кримінального права, процесу та криміналістики

Академії праці, соціальних відносин і туризму (м. Київ, Україна)

ORCID: 0000-0002-7411-2086 

Крізь призму історичних процесів простежується формування відповідального ставлення українського народу, інституційної системи, органів місцевого самоврядування, а також землевласників і землекористувачів до ефективного та раціонального використання земельних ресурсів. Збереження принципів захисту національного багатства завжди було важливим елементом цього підходу. Аналіз історичного досвіду уможливлює висновувати, що українські підприємці, аграрії та органи контролю, які відповідають за нагляд за дотриманням цільового призначення земельних ділянок, повинні комплексно підходити до розроблення та впровадження інноваційних методів і механізмів для захисту земельного фонду країни.

Історичні праці, присвячені питанням охорони довкілля та відповідальності за порушення земельного законодавства, відображають еволюцію підходів у правовій теорії та практиці, і досі залишаються актуальними як у вітчизняних, так і в зарубіжних дослідженнях. Особливий інтерес викликають роботи, присвячені земельному, адміністративному, кримінальному, цивільному та екологічному праву, а також кримінології.

На початковому етапі становлення Української Держави 20-х років ХХ ст., земельні відносини регулювалися на основі традиційних норм права, звичаїв і локальних правил. Відповідальність за порушення земельних норм була обмеженою і не достатньо систематизованою. Основна увага приділялася забезпеченню ефективного використання земель для аграрних потреб, поза межами чіткого функціонування системи контролю і механізмів юридичної відповідальності за нецільове її використання. У ці роки, адміністративні покарання майже були відсутні, а  державний примус здійснювався за принципом: «у кого зброя — той і правий».

У період з 1922 по 1930 роки в межах державних утворень того періоду формувалися перші законодавчі акти, спрямовані на регулювання земельних відносин. Ці нормативно-правові акти ґрунтувалися на більш демократичній засадах правової політики порівняно з попередніми періодами, що стосувалася встановлення відповідальності за порушення вимог щодо використання земельних ресурсів відповідно до їх цільового призначення.

У період 1930–1953 рр. земельне право та його розвиток в Україні перебувало під впливом жорсткої тоталітарної моделі управління. Цей період характеризувався посиленням репресивного апарату та агресивним, а інколи й „хижацьким” використанням природних ресурсів, що підпорядковувалося побудові соціалістичної моделі суспільства.

Друга половина 1950-х — початок 1960-х років в історії правових наук, особливо у сфері земельного права та суміжних галузях, позначені періодом, відомим як „хрущовська відлига”. Цей етап розпочався зі смерті Й. Сталіна, що дало поштовх до певних лібералізаційних змін у політичному і правовому житті країни, і тривав до відсторонення М. Хрущова та приходу до влади Л. Брежнєва у 1964 році. У цей час спостерігалося послаблення репресивних підходів та певне оновлення правового регулювання, включно із земельним законодавством, що дозволило закласти основи для подальших реформ.

Фактично 1953-1991 рр. були доволі демократичним відрізком, що і позначилося на систематизації норм, якими передбачалась встановлення відповідальності у сфері кримінального, адміністративного, цивільного, трудового, екологічного та земельного законодавства. Крім того лібералізація та розвиток земельного природоохоронного законодавства, відбувається через розширення кола об’єктів охорони (природних ресурсів), контролю та наглядом за сумлінним дотриманням положень суб’єктами уповноваженими на їх використання.

Підґрунтям нашого історичного минулого та сучасного українського законодавства, яке розвивається після відновлення державності в 1991 році, є сукупність законодавчих актів, постанови та наукові здобутки провідних вчених того часу. Українська держава в умовах складної геополітичної ситуації, а також введенням повномасштабної війни Російської Федерації проти нашої країни, продовжує невпинно розвивати і вдосконалювати норми, що регулюють суспільні відносини у сфері використання земель.

Історичний розвиток правового регулювання земельних відносин в Україні від періоду 20-х років ХХ ст. до сучасності (запровадження методів штучного інтелекту) демонструє еволюцію в підходах до відповідальності за порушення вимог щодо цільового використання земель. Від первинних форм контролю до сучасних комплексних систем, які включають екологічні та соціальні аспекти, ця еволюція відображає зростаючу складність і значущість проблеми ефективного управління земельними ресурсами. Сучасні правові норми будуються на основі історичного досвіду, з урахуванням новітніх вимог і стандартів, що дозволяє забезпечити більш ефективний захист і використання земельних ресурсів в Україні.